Сценарій захисту проекту «Література і Лебедин». Творець добрих книг

Сценарій захисту проекту «Література і Лебедин»

Творець  добрих книг

Мета: формувати інтерес до творчості людей, які залишили про себе слід у літературі рідного краю; розширити знання учнів про життя і творчість відомих письменників і поетів Лебединщини; розвивати прагнення бути справжніми українцями, прославляти свою країну добрими справами; уміння виділяти головне; сприяти згуртуванню колективу; виховувати бажання постійно розширювати свій обсяг знань, почуття поваги до людей, які жили і працювали для України, почуття гордості за видатних лебединців.

Тип заходу: усний журнал.

Обладнання: мультимедійна дошка, проектор, виставка книг.

 

Хід заходу

 

    Ведуча зі свічкою в руках

 «Запрошуємо Вас у царство мудрого й красивого, правдивого й чуйного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Слово - це вогник, який запалює вогонь у душі людини, він схожий на полум'я свічки (запалює свічку).

Хай палає свічка, хай палає...

Поєднає нас вона в цей час

Друзів голоси нехай лунають,

Слово хай чарує вас.

  Ведучий

Дорогі друзі! Із  любові до рідного краю, матері-землі починається людина. Не можна любити те, чого не знаєш, до чого ти байдужий. Пізнання історії свого народу й любові до нього нерозривні. Тому сьогодні ми з вами підемо тими стежками, якими ходили люди, які прославили нашу землю. Лебединщина –це маленька частина чудової і неповторної Сумщини, мальовничого краю з неозорими ланами золотавої пшениці і відомими всьому світові чорноземами. 
     Нам завжди було і є чим пишатися, особливо щирими та працьовитими людьми, нашими земляками.  Багатий наш край літературно-мистецьким надбанням.

Ведуча

 Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини,

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди Батьківщина!

Сьогоднішній день – це тиха пісня вдячності й низький уклін талановитим людям за любов до рідного слова, до народу, до Лебединщини.

Ведучий

 Саме вони возвеличували рідну мову, розвивали культуру, пропагували патріотизм.

Ведуча

 Тому, сьогоднішню зустріч ми проведемо у формі усного журналу; будемо подорожувати сторінками життя і творчості письменниці Марії Петрівни Кулішенко

Тож розпочинаємо…

Учень 1

У  барвистому віночку України,

Немов калина, Сумщина цвіте.

А в ній квітує край наш лебединий.

Гарнішого для нас нема ніде.

Учень2

Ліси і води, землі неосяжні,

А їх господар - золоте зерно,

Народ простий наш, що у труді звитяжнім,

Примножує їх славу і добро.

Учень 3

Хоч часом йому тяжко так буває,

Та не втрачає віри він у те,

Що чорна смуга у житті минає,

А віра і надія — то святе.

Учень4

Немов коваль, кує він щастя дітям,

Плекає ніжно фонд наш золотий,

Бо більшого багатства в цілім світі

 Немає, ніж народ наш трудовий.

Учень 5

Свою єдину, милу Україну

Він береже, як матір рідний син,

Оспівану і рідну нам Сумщину

І давній синьоокий Лебедин.

Ведучий

Думки мої, посійтеся рядками,

Засяйте в них яскравими зірками,

Світіть в житті щасливим і нещасним

І грійте душі їх вогнем незгасним…

Ведуча

 Стрімкі події  і непередбачувана доля рано захопили цю жінку жагою до життя. Немов роковий символ дата її народження - 11 січня 1942 рік. Зима… Війна… Українське село Михайлівка , потопаюче у снігах, сповите тріскучими морозами. Саме тут пройшло дитинство поетеси.

На фоні відеоролика  учениця читає вірш

Село моє, неначе сад бузковий!

В житті воно - боєць і трудівник.

 Його хатки, як зорі світанкові,

Цвітуть поблизу Псла, немов квітник.

У луках пахнуть трави чебрецями

 їх щедро Псьол у повінь напува.

По річці линуть хвильки бурунцями,

І разом з ними день за днем сплива.

В лісах щебечуть птахи голосисті,

Дуби столітні крають височінь,

В ярках гаї ховаються барвисті,

За ними — степ, безмежна широчінь.

Всього було в твоїй селянській долі:

І війни, й голод, радість і печаль,

Та завжди трударі на твоїм полі

Плекали хліб, як металурги сталь.

 

Хоч тяжко, ти, нівроку, молодієш!

В цілющих росах миєшся щодня.

Хоч в місті я живу, та, розумієш,

Тебе люблю, як вся моя рідня.

Ведучий

Марія Петрівна з родини сільського коваля Ромася Петра Яковича, який воював із фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Старшого сина Сашка та маленьку донечку Маняшу виховувала мати Анастасія Іванівна – мудра й проста, працьовита і ніжна сільська жінка.  

Ведуча

 Сім’ї Марії пощастило: батько повернувся з фронту живий, родина у пошуках кращої долі перебралася на Рівненщину, де проживала сестра батька.

Учениця

Зі спогадів Марії Петрівни

Переїзд припав на листопад. Зібравши кілька оклунків рушили ми в путь. Я тяжко перенесла дорогу – перемерзла у холодних вагонах, хворіла всю зиму. Мій батько радів, що врятував нас…

 …Я ж не забуду 47-мий рік…

Він видався голодним і жорстоким.

Його запам’ятала я навік:

В моїм житті він був найтяжчим роком…

Ведучий

Повернутися до рідного села в Лебединському районі вдалося за декілька років, коли Марія вже була підлітком. Ветерани-вчителі Михайлівської середньої школи пригадують, що прибувши до їх навчального закладу учениця відразу

привернула до себе увагу: відмінно навчалася, мала організаторські здібності, відзначалась справедливістю і чуйністю до товаришів.

Ведуча

 Крім того, вона підкорила і друзів, і вчителів своїм дзвінкоголосим співом, вмінням складати вірші та декламувати їх. Тому її відразу обрали до редколегії літературної стіннівки, та й не дивно, адже уроки літератури були для неї найулюбленішими.

Ведучий

Учителька української мови та літератури, відзначивши поетичний хист учениці, порадила серйозно зайнятися літературою. Саме їй присвячує поетеса вірш…

Моя вчителька

В моїй свідомості, іще в дитинстві,

Учитель недосяжно був святим.

Учителька в бурштиновім намисті

 По книгах вчила відкривать світи.

Для нас малих вона була — Богиня,

Зразком чеснот і скромності, й добра,

Такої справедливості, що нині,

Мабуть, не стріне в школі дітвора.

Її рука, старенька і тендітна,

Голівки наші вчасно доторкне,

їй байдуже — із знатних ти чи бідних,

Її тепло тебе не обмине.

Вона на нас і сердитись не вміла,

Лиш строго гляне — й зморщиться чоло,

А посмішкою сяяла й зоріла.

І нам від цього затишно було.

Знання й диплом, звичайно що, потрібні.

Це знаємо усі — і ви, і я.

Та необхідні риси ще чарівні,

Щоб бути як учителька моя.

Пісня «Вчителі»

Ведуча

Згодом, ставши студенткою Лебединського педучилища, дівчина не покинула занять літературною творчістю. Вона  зустрічає майбутнього чоловіка, Віктора Яковича, фізика за фахом.

Ведучий

  Він завжди в усьому підтримує дружину, розуміє, поділяє її інтереси. Можливо, тому для цього подружжя навіть, здавалося, би найтяжчі справи ставали досяжними, а перешкоди тільки загартовували.  Пізніше Марія Петрівна напише…

Учениця

Немов живі волошки в полі,
В очах твоїх хлюпоче неба синь,
Як найдорожчий подарунок долі,
Як бистрої ріки бурхливий плин.

Милує погляд чуб твій сивий,
Що пеленає хмаркою лице,
І, як туман, ледь дихає грайливо,
Скуйовджений легеньким вітерцем.

Твою струнку поставу бачу
І здалеку її вже пізнаю.
Ходу стрімку, не по роках юначу,
На відстані я чую і люблю.
Хай дещо вицвіли волошки
В твоїх ясних допитливих очах,
І чуб вже втратив пишність трошки,
І втома тягарем лежить в плечах,
Та знай, мій любий, це усе - дрібниці,
Лиш був би в мене ти, а в тебе я була,
Було б у нас здоров'я, наче з криці,
І осінь довше б золотом цвіла.

Ведучий

Протягом двох десятиліть Марія Петрівна вела викладацьку діяльність у школах Лебедина і потім – в Лебединському педучилищі.

Торуючи доріжку до редакції, Марія Кулішенко опановувала секретами журналістської професії, глибше осягала цю нову для неї сферу інформаційної діяльності. У 1997 році вона стала членом Національної Спілки журналістів України.

Учень 1

З олівцем і блокнотом спішу

До навколишніх селищ і міст

Той, хто спокоєм не дорожить,

Я за фахом - журналіст.

Учень2

Хоч шуга навкруги заметіль,

Чи водою знесло з річки міст,

В дощ і спеку несу звідусіль

Людям вісті нові журналіст.

Учень 3

Справедливість і правду в борні

Я відстоюю, бо – реаліст .

І лишиться при цім на коні,

Недаремно ж бо я — журналіст.

Учень 4

Пахнуть фарбою шпальти газет,

Читачів в них приваблює зміст,

Бо у кожний найменший сюжет

Правди силу, я - журналіст.

Учень 5

І у мирнім житті, і в війну

Я— попереду, я — оптиміст.

І  завжди в дорогу складну

Надихає звання — журналіст.

Звучить «Весела пісенька»

Ведуча

Поява її публікацій на сторінках газет привертає увагу читачів своєю правдивістю, принциповістю, художньою майстерністю. Авторку взнали, оцінили її творчість, полюбили її стиль. Її публікації на моральну, побутову, педагогічну тематику, поезії про природу рідного краю, трударів Лебединщини, про  дітей і молодь, про Україну і прийдешні зміни в ній глибоко хвилюють її земляків.

Ведучий

1995 рік - дата виходу першої поетичної збірки Марії Кулішенко – «Пам’ять», згодом побачили світ її книга «Осінній передзвін» - передзвін почуттів, років, подій, життєвих обставин і суто людських переживань склали в цій книзі справжню симфонію життя однієї людини, з поступовим становленням і розкриттям її багатогранного внутрішнього світу, осяяного любов’ю до людей і життя.

Учень 1

Звучить в природі знову передзвін,

Веселий і сумний, срібноголосий.

Звучить і проситься у душу він,

Як пісня, що співа красуня-осінь.

Учень 2

Видзвонює кленовий багрянець

Серед беріз чарівних, златокосих,

Сумує тихо, що красі кінець,

Що прийде скоро зовсім інша осінь.

Учень 3

Звучить осінній милий передзвін...

А в серце смуток проситься і туга,

Бо відзвенить з опалим листям він,

Хоч буде осінь, але зовсім друга.

Учень 4

Та передзвін нагадує весну,

Що у дзвіночки дзвонить стоголосі

І шле надію, радісну, ясну,

Що буде золота ще довго осінь.

Ведучий

Твори Марії Кулішенко пронизують глибокі почуття і життєвий досвід автора – любов до рідної землі та її людей, особлива любов до дітей та народна, від національного коріння, мудрість у їх вихованні.

Ведуча

  «Жіночі таємниці», «Життя із присмаком полину» - збірки, які привертають увагу читачів своєю правдивістю, принциповістю, художньою майстерністю.

Ведучий

Збірки  «Бабусина корзина», «Добруша», знайшли шлях  і до  сердець дорослих. Але, в першу чергу,   вони - для юних читачів. Писати  для  дітей і про них – треба також добре, як і для дорослих, тільки – ще краще.
Ведуча

 «Хай звучить колисаночка» -  збірочка- скарбничка для всіх родин, у яких зростають маленькі українчики. Хай звучать колисаночки, колискові, і співаночки над колисками і ліжечками наших діточок в українських містах і селах!».

Учениця співає колискову
Ведучий

Сьгодні ми разом із Вами здійснили уявну подорож сторінками життя Марії Петрівни Кулішенко.

Пісня
Ведуча

Наприкінці традиційне побажання  авторці: хай Бог дає здоров’я, сил і снаги!

Чекаємо  від „Лебединської Лесі Українки” нових творів – цікавих, захоплюючих, правдивих, повчальних, одним словом – улюблених!

  Ведучий

До нових зустрічей!!!!