Позакласний захід "Спішу у світ Шевченкового слова"

Спішу у світ Шевченкового слова

 

Мета заходу: показати велич і неповторність творчої спадщини             Т. Г. Шевченка; формувати гуманістичну світоглядну культуру учнів, не втрачати своєї гідності й залишатися самим собою, незалежно від різних обставин і умов; розвивати творчі здібності учнів та естетичні смаки; виховувати прагнення до самовдосконалення, любов до рідної мови й культури, прагнення до поглибленого вивчення поезії Кобзаря.

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, ілюстрації до творчості поета; автопортрети Шевченка; вишиті рушники; пучок колосків; відеопрезентації «Думи мої, думи», «Зоре моя вечірняя»)

 

Хід заходу

Ведуча 1

Сьогодні ми зібралися сюди,

Щоби ще раз пройти Тарасові шляхи.

Вірші Тараса пригадати,

Пісні всі разом заспівати.

А головне – не забувати,

Що Україна – наша мати.

 

Ведуча 2

Щовесни, коли тануть сніги 

І на рясті засяє веселка, 

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка. 

 

Ведуча 1

То була дивовижна зоря

На убогу і світом забуту, 

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

 

Ведуча 2

Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав до купи. 

І зійшлися у цій школі

Шевченка онуки.

 

1-й читець

Минають дні, роки минають,

Та вірші Тарасові мене не залишають.

Щоразу постає картина:

Убита горем бідна Катерина,

То гайдамаки в боротьбі,

То матір із донькою на ставі,

Лілея біла розцвітає,

Весна всю землю прикрашає.

А там, далеко, під горбом,

Кріпачка-мати жне серпом.

 

2-й читець

І хочеться мені слова

Шевченка повторяти:

«Не завидуй багатому,

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові –

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй славному –

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він гіркими сльозами

Вилив на забаву».

 

3-й читець

Отож, відкиньте всі турботи,

У груди наберіть охоти,

Серця відкрийте для краси.

Господи, усіх благослови!

 

Сценка 1

(Селянська хата. Біля печі порається Галинка. Заходять мати і хлопчик в українських костюмах)

 

Хлопчик

Стомилися, матусю?

 

Мати

Нічого, Андрійку, аби здоров’я та силу Бог дав, тоді й робота буде нестрашна. Нумо, синку, готувати вечерю, а ти, Галинко, накривай на стіл.

(Порається біля печі. Заходить батько, вітається)

 

Батько

Вечеря готова? Бо я дуже зголоднів.

 

 

Мати

Готова.

(Усі сідають за стіл. Моляться. Вечеряють. Мати прибирає зі столу)

 

Хлопчик

Тату, мамо! Заспівайте оту пісню, що ви в полі співали, коли пшеницю жали. Бо такі гарні слова, що аж за душу беруть.

 

Батько

А ти хоч знаєш, синку, хто ці слова написав?

 

Хлопчик

Так, мені мати говорила, що це слова Тараса Григоровича Шевченка.

 

Діти (разом)

Тату, мамо! Заспівайте!

 

(Звучить пісня «Думи мої, думи». Батько приносить «Кобзаря» і дає синові)

 

Батько

Тримай, синку, «Кобзаря». Бережи і читай, бо в ньому наш біль, наша історія…

 

(Хлопчик починає читати вірш «Думка»)

 

Хлопчик

Тече вода в синє море,

Та не витікає;

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грав серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люди,

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати»

Ні поговорити».

 

 

Дівчинка 1

Лагідна, чудова рідна мова,

Ти з колиски мені знайома,

Ти мені світи відкривала

Й дорогу вибирати навчала.

Тарасова мова, як гірський

Струмок грайлива,

Тут і радість, тут і смуток,

Як мій перший подих в грудях.

І тепер десь чую дивне відгоміння,

Що тільки Сердючка має таке вміння…

 

(Чути спів, говоріння, якусь суперечку. Дівчинка виглядає)

 

Це дівчата йдуть

І суперечки ведуть.

Піду запрошу їх сюди,

Бо вони зі сторінок Кобзаря зійшли.

Заходьте, заходьте, дівчата.

 

Сценка 2

(Дівчата заходять, сідають, прядуть, вишивають: Марія, Ганна, Пракся, Зінька, Катерина)

 

Пракся

Добрий вечір. А ти хто така? (Звертається до дівчинки)

 

Дівчинка 1

Я сучасна Катерина, я про вас багато читала, а тепер хочу ще й послухати. Ви такі сумні… Що трапилося? Ганно, чого ти зажурилась?

 

Ганна

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі,

Та не дав мені Бог

Ані щастя, ні долі.

Тільки дав мені Бог

Красу – карії очі,

Та й ті виплакала.

 

Пракся

Я тебе, Анночко! Я тебе дуже розумію.

Коли тебе слухаю, серце крається.

Бідність – лихо, але й багатство не приносить щастя. От подивись на мене та й послухай:

Породила мене мати

У високих, у палатах,

Шовком повивала.

У золоті, в оксамиті,

Мов та квіточка укрита,

Росла я сама.

 

Оксана

От би мені так… Ніколи б не тужила в шовках, оксамитах!

 

Пракся

Розумієте… Дівчата, це велике горе, це не жарти. Я…

Убогого полюбила,

Мати заміж не пустила.

Осталася я

 У високих у палатах

Увесь вік дівувати.

Недоля моя…

Як билина при долині,

В одинокій самотині

Старіюся я.

На світ божий не дивлюся,

Ні до кого не горнуся…

А матір стару…

Прости мене, моя мати!

Буду проклинати,

Поки не умру.

 

Марія

Бийся по роту, Праксю. Боронь, Боже, від такого. Хіба можна проклинати матір? Не бери гріх на душу, не бери. Мати по-своєму добра хотіла. Подумай, небого, подумай.

А чому люди такі злі? Можуть у ложці води утопити. Чому я така обділена радістю?

Полюбилася я

Одружилася я

З безталанним сиротою –

Така доля моя!

Люди гордії, злі

Розрізнили, взяли

Та повезли до прийому –

Оддали в москалі!

І московкою я

Одинокою я

Старіюся в чужій хаті,

Така доля моя!

 

Зінька

Де ти, доле!

І багата я

І вродлива я

Та не маю  собі пари.

Безталання.

 

Катерина

Дівчата, у мене теж  було кохання. Я та була як маківка, бо і він мене теж кохав, але нас розлучили, мій коханий був сиротою, убогий, чорнобривий…

Пішла би в садочок, так

Батько, мати не сплять,

Не пускають саму мене

У садочку гулять.

А хоч пустять, то з тим,

З препоганим старим,

З моїм нелюбом багатим,

З моїм ворогом злим.

 

Дівчинка 1

Біль, дівчата, ваш відчуваю,

Бо і зараз таке спостерігаю.

Багатому – європейське навчання

Та лікування,

А нам – чуже господарство обробляти.

 

(Пісня «Зоре моя вечірняя»)

 

Ведучий 1
І пішли слова Тараса
Мандрувати всюди,
Просто в серце западали
Кріпацькому люду.
В піснях тих людям він співав
Про щастя, про добро, про волю,
Будив від сну, пророкував
І кращу, і найвищу долю.
А Україна в битвах гомоніла
Нові шаблі гострили ковалі,
І кров людська повсюди червоніла
За нашу волю й правду на землі.

 

Ведучий 2

Тарас Шевченко звеличив Україну, 

Звеличив весь український народ.

Давайте ж сьогодні торкнемося

Серцем Шевченківських творів. 

Проймемося їхнім духом, тим самим 

Зможемо виконати поетові заповіти:

А що нам заповідав Кобзар? 

 

1-й читець

Не одцурайтесь своєї мови 

Ні в тихі дні, ні в дні громові, 

Ні в дні підступно мовчазні,

Коли стоїш на крутизні один, 

Чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви

Бере і забиває дух, 

Щоб ти скорився і притих

Не одцурайся, мій сину, мови!

У тебе іншої нема.

Без неї – просто плоть німа!

Без мови в світі нас – нема.

 

2-й читець

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває, 

Того бог карає, 

Того діти цураються, 

В хату не пускають

 

3- читець

І мене в сім’ї великій,

В сім'ї  вольній, новій,

Не забудьте пом’янути 

Незлим тихим словом.

 

Ведучий 1

«Незлим тихим словом» згадуємо ми свого Кобзаря, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми???

 

2-й читець

Залишим у спадок новим поколінням 

Свої ідеали й свої устремління

Могутню Вкраїну, в якій наша сила, 

І геній Шевченка, як нації крила. 

 

3-й читець

Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову!

 

Дякуємо за увагу!