Сценарій заходу "Ми тебе не забудемо, Тарасе!"

Григорівський навчально-виховний комплекс (школа-садок)

Барвінківської районної ради

Харківської області

 

 

 

 

 

 

Ми тебе не забудемо, Тарасе!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліотекар

Григорівського НВК

Цапліна Ольга Володимирівна

Мета:

• виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України;
• вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України – Т.Г.Шевченка;
• формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови;
• пропагування творчості поетів рідного краю.

 

На сцені – рушник і вислів:

В грудях народу –

В кожній жилці,

В гаях народних  -

У кожній гілці,

У кожній хвилі твого Дніпра

Цвіте твій голос і не вмира!

М.Рильський

(Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка)

ХІД ЗАХОДУ

Вчитель: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

(Вчитель запалює свічку. Виходять із свічками дівчатка запалюють свічки по черзі)

Дівчина 1:

Хай палає свічка.

 Хай палає,

 Поєднає нас вона в цей час

 Друзів голоси нехай лунають,

 Слово й музика нехай єднають нас.

 (Танцюють танок із свічками)

Дівчина 1: Мова українська – то Шевченка слово,

 Лесі Українки і Марка Вовчка.

Дівчина 2: Мова українська – то дарунок Бога,

 Це барвисте слово генія Франка.

Дівчина 3: Мова українська – це і степ широкий,

 Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Дівчина 4:  Мова українська – океан глибокий

 Мудрості народу – вічної краси.

Дівчина 5: Мова українська – берегиня наша,

 Пісня материнська, голос немовлят.

Дівчина 6:  Мова українська – це достатку чаша

 І найбільше свято із відомих свят.

(Під музику виходять ведучі)

Ведучий 1: Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.

Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

То була дивовижна зоря.

 На убогу і світом забуту,

 Щоб її до життя повернути,

 Бог послав Кобзаря.

Вчитель: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

Учень 1:  Щовесни, коли тануть сніги

 І на рясті засяє веселка,

 Повні сил і живої снаги

 Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Учень 2: Ти, Тарасе, сьогодні

 Нас зібрав докупи.

 І зійшлися у цій залі

 Шевченка онуки.

(Звучить пісня “Одна калина”)

Учень 3:  Хліб і сіль тобі, Тарасе,

 Сьогодні підносимо…

(Українець і україночка виносять хліб-сіль, кладуть біля портрету)

 Вшанувати цю гостинність

 Оплесками просимо.

Учень 4: Ти зорею сяєш у прийдешнім віку,

 Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

 У розкриллі земних і заобрійних трас

 Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 5: Твій голос – повнить пшеничний колос,

 Бо те, за що ми жили й боролись,

 Твій сон щасливий, зоря твоя,

 Велика, вольна, нова сім’я

Ведучий 2. Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Ріс Тарасик лагідною, щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.

 

Ведучий 1. В похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

(Декорації української хати. Звучить український народний мотив.

На лаві сидять жінка та хлопчик)

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати. Так, синочку, правда.

Хлопчик. А чому так багато на небі зірочок?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог запалює свічку, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечка, а чому одні зірочки ясні, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матуся, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику

(Гладить його по голові хлопчика)

Ведучий 2. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

(Вірш “Мені тринадцятий минало” (початок). Сценка)

Мені тринадцятий минало.

 Я пас ягнята за селом.

 Чи то так сонечко сіяло,

 Чи так мені чого було?

 Мені так любо, любо стало,

 Неначе в бога ……

 Уже покликали до паю,

 А я собі у бур’яні

 Молюся богу… І не знаю,

 Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

 Чого так весело було?

 Господнє небо, і село,

 Ягня, здається, веселилось!

 І сонце гріло, не пекло!

 Та недовго сонце гріло,

 Недовго молилось…

 Запекло, почервоніло

 І рай запалило.

 Мов прокинувся, дивлюся:

 Село почорніло,

 Боже небо голубеє

 І те помарніло.

 Поглянув я на ягнята!

 Не мої ягнята!

 Обернувся я на хати —

 Нема в мене хати!

 Не дав мені бог нічого!..

 І хлинули сльози,

 Тяжкі сльози!.. А дівчина

 При самій дорозі

 Недалеко коло мене

 Плоскінь вибирала,

 Та й почула, що я плачу.

 Прийшла, привітала,

 Утирала мої сльози

 І поцілувала …..

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох дурний Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй. Ти читаєш, найкраще за всіх. Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!

(Вірш “Мені тринадцятий минало” (продовження)

Неначе сонце засіяло,

 Неначе все на світі стало

 Моє… лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

 Чужі ягнята до води.

Дівчинка. Я маленька українка,

7 рочок маю,

А про Т.Шевченка

Вже багато знаю.

Він дитя з під стріхи,

Він в подертій свиті

Він здобув нам славу

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Наш Тарас Шевченко.

(Пісня “Зацвіла в долині”)

Ведучий 2. Радість і втіха хлопчика потьмарилась горем: померла мама, коли йому було 9 років. І почалося страшне, сирітське життя при мачусі.

Ведучий 1. Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий 2. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько. Хлопець залишає свою домівку, оселяється у дяка в школі – як школяр і дяків помічник.

Ведучий 1.  Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи -

Носити воду школярам.

Ведучий 1.Хоч народився поет у бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

Ведучий 2. Потяг до малювання виявився у Тараса змалку. Прагнення навчитися малювати водило сироту по селах у пошуках вчителя. Поневіряючись по наймах, хлопчик дечому навчився.

Ведучий 1. Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Ведучий 2. Захоплення малюванням дорого коштувало Тарасові. Він був змушений займатися улюбленою справою потайки від пана. Коли це викривали, доводилось зносити жорстоку кару. Але ніяка кара не могла його зламати.

Ведучий 1. Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші.

(Сценка)

Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? (Тарас киває головою). То покажи.

Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось наша хата.

Яринка. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас. Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка. Коли ж це буде?

Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені... малярем стати,  я б нічого не хотів більше.

Яринка. То вчись у нього.

Тарас. А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить, щоб різками одшмагати...

Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.

Тарас. А там що? (розводять руками).

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду: 

Нема куди прихилитися, -

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б, тяжко жити

І нема, де дітись.

В того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Добре тому багатому:

Його люди знають;

А зі силою зустрінуться –

Немов недобачать.

Багатого губатого

Дівчина шанує;

Наді мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

(Під музику звучить вірш Шевченка)

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: — Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?

Ведучий 1. Почав писати вірші Тарас ще в дитинстві. Перша його збірка вийшла під назвою „Кобзар”.

 

Ведучий 2.Всі його ми батьком звемо.

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Ведучий 1. Народ шанує свого поета. Багато віршів, написаних ним, покладені на музику.

(Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»)

Ведучий 2. Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-ми років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

Ведучий 1. 10 березня 1861 року перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченко було перевезено в Канів і поховане на Чернечій горі. Так заповідав поет.

Заповіт  Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій!

Щоб лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

Ведучий 1. Минуло вже більше 200 років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні, як живий, говорить він із своїми  наступниками. Його слово  живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

Ведучий 2. Про Тараса знає вся Україна, що він був її батьком, заступником, голосом, виразником її інтересів. 

Вчитель. Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Твори Тараса Григоровича Шевченка надихають поетів-сучасників на створення  нових поезій. Сьогодні хочу представити вашій увазі поетесу, нашу землячку, людину, для якої творчість Великого Кобзаря стала музою у написанні віршів. Ми раді вітати на нашому святі поетесу-землячку Євдокимову Анастасію Костянтинівну, яка ознайомить всіх присутніх з віршем про роздуми,   на які її надихнула творчість Шевченка.

(Євдокимова А.К. читає вірш «Слово до Тараса»)

 

Вчитель. “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ.

Ведучий 1. Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Ведучий 2. У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі титане кладемо

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо.

(Пісня “Поклін тобі Тарасе”)