Сценарій заходу, присвячений Т.Шевченкові

Сценарій святкового заходу, присвяченого Т.Г. Шевченкові

Мета: 

- виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування пам’яті видатного художника слова,

  патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- пропагування творчості обдарування рідного краю.

Оформлення: святково прибрана зала. Портрет Тараса Шевченка, рушники. Виставка  його творів, ілюстрації, стіннівки. Хлопчики та дівчата у вишитих сорочках і блузках, свічка.

 

Ведучий.

Шановні  гості , учні, вчителі !

Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія –  це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Ведучий(. Нині, як і щороку, ми проводимо Шевченківські дні, аби не просто вшанувати пам’ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді вірити, як не Шевченкові, який життя віддав своє за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними людьми

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

 

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду

Коженвіршсвій і поему

Він присвячував народу.

 

В похилійхаті, край села,

Над ставом, чистим  і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

(Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»).

 

Ведучий. Року 1814 темної ночі, перед світом у селі Моринцях на Звенигородщині, у хаті кріпака Григорія  Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий поет , художник, маляр, бандурист  Тарас Шевченко. Коли маленькому Тарасові виповнилось два роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство  поета .Він народився кріпаком, але знайшов у собі сили піднятися з колін і повести за собою весь народ.У своїх творах поет своїм палким словом закликав український народ до волі.

Вірш«Якби ви знали паничі»

Ведуча.

 Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 13 років -невольником у засланнях  під наглядом жандармів і тільки 10 років - вільною людиною.(слайд)

Ведучий .

І в цих несприятливих умовах Тарас Шевченко створив свій безсмертний “Кобзар”, написав декілька томів прозових і драматичних творів, став академіком Академії мистецтв.

Ведучий :

Тарас уже в ранньому дитинстві зіткнувся з тяжкою нуждою.А сирітська доля завжди є вкрай гіркою.

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде», — ти сказала.

Ведучий:

 Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Коли йому було всього 9 років  померла мама

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Сценка

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т.Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Хлопчик. Матусю, а правда,що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає “Колискову”)

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло- це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся,мій хлопчику. (Гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди з краю в край.

Панує рабство ненависне.

Ведучий:Незадовго після смерті матері помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Ведучий 

 Помираючи, тато Тараса розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною поророчою проникливістю щодо свого сина, майбутнього генія українського народу:

Ведучий

« Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не потрібно.Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо. Для нього мій спадок або нічого не значитиме, або нічого не допоможе»

Вірш «Думка »  

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися, -

Хоч з гори та у воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б, тяжко жити

І нема, де дітись.

У того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Добре тому багатому:

Його люди знають;

 

А із силою зустрінуться –

Немов недобачать.

Багатого губатого

Дівчина шанує;

Наді мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

Ведуча:Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у своїх  віршах

Сценка

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох, дурний Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй,ти читаєш найкраще за всіх, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх співаєш, ще й , кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге є. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні,  я не ледащо! Я буду - таки малярем.

Оксанка. Авжеж, будеш! А що ти  ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!

 

Вірш «Мені тринадцятий минало».

 

Ведучий

 Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика Енгельгарда і він поїхав з України та перебував зі своїм паном у Вільні, де відвідував лекції малювання у професора університету Рустемаса. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Ведучий

Тарас  Шевченко - дуже  талановитий художник. Здібності до малювання виявилися в нього ще з дитинства. Вугіллям, крейдою, олівцем малював скрізь, де тільки міг. У спогадах родини Шевченка є немало свідчень про те, що настінне народне малювання, вишивки будили в нього пристрасть до створення власних малюнків. А коли він почав учитися в дяківській школі, ця пристрасть розвинулася ще сильніше

Учень

Щоб мати дворового маляра, Енгельгардт у Петербурзі віддав його на 4 роки в науку до живописця Ширяева. Влітку 1836 він познайомився зі своїми земляками — художником Сошенком, поетом Євгеном Гребінкою, письменником Григоровичем і художником Венеціановим.

25 квітня 1838 зусиллями друзів, з доброї волі знаменитого художника Брюлова та  поета Жуковського молодого Шевченка-поета викупили з кріпацтва.

 

Учень

 Виникає запитання, чому портрет поета Жуковського так дружно викупляла імператорська родина. Причина була наступною: в 1814 р. Жуковський написав вірш "Послание императору Александру", який назавжди вирішив його судьбу. Імператриця Марія Федорівна запросила поета в Петербург. І з 1817 по 1841 рік він був вихователем спадкоємця престолу Олександра.

 

 Сценка

 (Тарас –підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло типу. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)

Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку) О, як гарно полатана! Яринко, ти  вже як дівкашиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).

Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию…

Тарас. Не треба,  я сам.

Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось наша хата.

Яринка. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас.Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може, на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка. Коли ж це буде?

Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв учити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем… я б нічого не хотів більше.

Яринка. То вчись у нього.

Тарас. А… Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить, щоб різками одшмагати…

Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.

Тарас. А там що? (розводять руками).

Ведучий 

 Шевченко  чудово грав на кобзі та бандурі. Деякі його твори покладені на музику

 

Пісня «Зоре моя вечірняя» 

Учень

 Почалось недовге вільне життя поета. Він навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова. Життя Т. Шевченка, на жаль, менш сприяло розвитку таланту Шевченка-художника, бо не завжди були фарби та полотна для малювання. Але все створене Шевченком-художником, навіть за таких умов, вражає своєю різноманітністю.

За час навчання в Академії Тараса тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури та живописні твори.

 

Учень 

 Творчість Шевченка-художника в останні академічні роки та під час подорожей до України була надзвичайно багатогранна. Не без успіху він виступає і як жанрист, і як пейзажист, нарешті, як майстер портрета. Одночасно він показує свою майстерність і в техніці олійного живопису, акварелі, рисунка й навіть офорта.

Ведучий . Шевченко робить ілюстрації до своїх власних творів. (слайди )

 

Ведучий В Академії мистецтв у Петербурзі   пише свої перші вірші, які через три роки увійшли до його першої поетичної збірки “Кобзар”.

 

Вірш  “Садок вишневий коло хати”

 

Вірш “Зацвіла в долині”

 

Сценка 

Тарас. Катре! Де ти?

Катря. Я ось тут

Мачуха.Ти, може, знов кудись навтіки вибираєшся, ледащо? Ані кроку мені з хати ,бо битиму, чуєш? Степанко плаче, іди, колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!

Тарас. Сестричко!

Катря. Що?

Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як  намальовані. І рибки   плюскочуть. А в хаті темно чогось, так зле.

Катря.Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.

Тарас.Тямиш, сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні та обдерті! Чи і другі діти не мають мами так, як ми?

Катря. Всюди є сирітки по світі, мій дорогий  хлопчику. Але ти не думай про се, йди над потічок гратися.

Ведучий

У багатьох творах Тарас Шевченко розкриває образ жінки – матері, сестри, наймички, сироти.

 Балада Т. Шевченка  «Тополя»

Ведучий

Віримо, немає в Україні такої людини, яка б не знала й не любила творів Шевченка.

Він був поетом волі в час неволі,

Поетом доброти в засиллі зла

Була у нього надзвичайна доля,

Та доля Україною була

 

Пісня «Україна»

 

Ведучий  Але любив і запальний народний танець. Під жартівливу пісню «Якби мені черевики» виконується народний танець

Вірш

Два місяці далеко від Вкраїни

В землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини

Щоб зігрівала пращурів і нас

Не встиг зійти і на високій кручі

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат, ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позабував чужинськоїземлі.

Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишилась для віків.

Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають« Заповіт »

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

Ведучий

Твори Кобзаря читають і люблять у всьому світі. Поки існуватиме український народ, доки в серцях мільйонів людей житиме великий Тарас

 

Вірш Т. Шевченка «Заповіт»

Вірш

Ми чуємо тебе , Кобзарю,

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі, забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо

Ми чуємо тебе, Кобзарю,

Крізь століття

Тебе своїм  сучасникомзвемо.

Ведучий.(“Заповіт” мелодія).