урок на тему Пісні літературного походження. «Ще не вмерла Україна» П.Чубинського, М.Вербицького – національний гімн України.

Тема уроку :  Пісні літературного походження. «Ще не вмерла Україна»          П.Чубинського, М.Вербицького – національний гімн України.

Мета: ознайомити учнів із особливостями пісень літературного походження, їх авторами;

проаналізувати пісню-гімн, звернувши увагу на історію створення цього твору і його призначення;

розвивати вміння виразно і вдумливо читати пісні, грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження;

формувати кругозір, світогляд;

прищеплювати почуття пошани до державної  символіки , пісні – гімну , повагу до митців слова ;

 виховувати пунктуальність , любов до Батьківщини , народу , традицій , почуття пошани до державної символіки , пісні .

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет П. Чубинського, різновиди записів гімнів у музичному супроводженні, державна символіка.

Епіграфи до уроку:

Є боротьба за долю України.

Все інше — то велике мискоборство.

***

Бо хто за що, а ми за незалежність,

Отож нам так і важко через те.

Ліна Костенко

Хід уроку

1.  Організаційний момент
2. Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

•   Як складалися пісні? Хто були їх автори?
•   Чи можемо ми визначити настрій людини за піснею, яку вона співає? Доведіть це, посилаючись на власний досвід.
•   Яке значення має колискова пісня для дитини?
•   Чи свідчить пісня про культурний рівень народу? Обґрунтуйте власні міркування.
•   Для чого державі потрібний гімн? Що він символізує?

3. Оголошення теми , мети та епіграфу уроку

4. Перевірка випереджального домашнього завдання

Учні , які готували  повідомлення про П. Чубинського та М. Вербицького зачитують свої повідомлення перед усім класом

5. Опрацювання нового навчального матеріалу

Специфіка пісні літературного походження

Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від початків його зародження. Фольклор як витворена віками система народних уявлень і текстів, навпаки, дуже важко піддавався літературним впливам. Усна народна творчість, в основі якої лежали язичницькі культури, не могла мати нічого спільного з християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.

Однак у XVII ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючи нові жанри, відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотний вплив — літератури на усну народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.). Передусім це стосується пісень, хоча народом запозичувалися й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки, афористичні вислови та інше.

Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, і пісня починала побутувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого залишалося невідомим.

Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами, з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки, поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т.п. Але, незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізнялися від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити їх до розряду пісень, авторство яких не збереглось, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюються з-поміж власне народних. Найвизначальнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час як усна народна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами. Ліричний герой таких пісень висловлює своє бачення і розуміння світу, яке, як правило, не збігається із загальноприйнятим.

У піснях літературного походження використовується дещо відмінний арсенал художньо- поетичних засобів. Це виводить народну лірику на якісно новий рівень: у ній не лише фіксуються окремі життєві явища (як це робить народна уява), а й з’являється філософське осмислення дійсності, висловлюється індивідуальне ставлення. Це приводить до переосмислення тематики пісенної лірики. Переносяться акценти з побутових тем і конфліктів у сферу людських почуттів і переживань, підсилюється психологізм поезії. Тому пісня набуває рис елегійності, медитативності. Це у свою чергу спричиняє й інші особливості. Зокрема в текст вводиться пейзаж, який як композиційний елемент відсутній у народній ліриці (використовується практично лише у випадках паралелізму і ніколи не набуває вигляду розгорнутих картин природи).

З властивих для фольклору рис відтворення життєвої конкретики (реалій побуту, подій, явищ) увага переноситься на саму людину, її думки і почуття. елементи сюжетності чи подієвості поступаються місцем відтворенню душевних станів, а отже, пісня тяжіє до описово-споглядального характеру.

Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, причому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняється стильовими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду. Але попри ці відмінності пісні літературного походження мають дуже багато рис, спільних із народними піснями (в іншому випадку вони не поширюються серед народу). Оскільки пісня — літературно-музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія.

Деякі пісні побутують із музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.

До найдавніших пісень літературного походження відносять ряд текстів, авторство яких невідомо. Серед них «Ой біда, біда мені, чайці-небозі» (інший варіант «Ой горе тій чайці»), «Перепеличенька я невеличенька» та ін., літературне походження яких не викликає сумніву, оскільки вони стилістично відрізняються від інших народних пісень; словесно-зображальні засоби вказують на те, що їхні оригінали були книжними текстами.

Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують у народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського козака-віршувальника є напівлегендарною, огорнута романтикою народної фантазії, проте ряд дослідників фольклору (зокрема М. Петренко, І. Срезневський, М. Максимович та ін.) сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні «Їхав козак за Дунай».

Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній українській народній поетесі Марусі Чурай. До наших днів не збереглося жодних документів чи пам’яток давнини, які б підтверджували достовірність народних переказів, пов’язаних з іменем цієї полтавської піснярки. Проте її ім’я настільки відоме і поширене серед людей, що подібні докази видаються зайвими — Маруся Чураївна сама стала частиною народної творчості, як і її твори.

З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода — мандрівний філософ, світогляд якого наскрізь національний. А тому народ сприйняв висловлені ним думки, як свої.

Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який був настільки глибоко сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Жодна власне народна пісня не може зрівнятись у популярності із

«Заповітом»   Т.   Шевченка   чи   піснею   «Реве   та   стогне   Дніпр   широкий»   (вступ   до   балади

«Причинна»), що стали немовби національними гімнами.

У період національного відродження 20-х років ХХ століття з’явились пісні літературного походження на тексти поетів «Молодої музи».

Тут слід згадати П. Карманського «Сповнилась міра», В. Пачовського «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Забудь мене».

З-поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М. Ткача «Марічка», «Ясени», М. Сингаївського «Чорнобривці», ряд поезій Д. Павличка з музикою О. Білаша — «Два кольори»,

«Явір», «Яворина», «Лелеченьки» та ін. Усі вони побутуються як народні, деякі з них увійшли у традицію виконання як застільні пісні на весіллі. Відомі також твори В. Івасюка «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй».

Як бачимо, процес проникнення літературних творів в усну словесність безперервний. Однак лише окремі перлини літератури переходять до народної лірики. Принцип відбору зрозумілий: фольклорними стають лише пісні, написані в руслі національної традиції, близькі до народної поетики, символіки та ритмомелодики. Цей процес — практично непередбачуваний, складний з точки зору національної психології та ролі колективного підсвідомого, багато в чому незрозумілий, відбувається не лише на основі очевидних закономірностей, а і внутрішніх прихованих законів. І не можна наперед знати, яка пісня стане народною, а тим більше створити таку чи запровадити в усну творчість штучно.

Теорія літератури

Гімн — з грецької мови означає «урочиста пісня».

Такі пісні вперше виконувалися в Давній Греції як хвала на честь богів та героїв. У країнах Західної Європи до XIX ст. — духовна строфічна пісня. Традиція поширилася по світу. Їх почали виконувати під час спортивних змагань, різноманітних свят, офіційних прийомів.

Гімн (грец. - похвальна пісня) - урочиста пісня. Гімни бувють державні, партійні, революційні, релігійні, на честь видатних подій, героїв. Виконуються переважно під час святкових урочистостей, парадів, демонстрацій тощо. Уперше гімни виконували в Стародавній Греції як хвалу на честь богів та героїв.

Державним Гімном України стала пісня на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького. Тривалий і тернистий шлях пройшов цей вірш, перш ніж став нашим національним гімном.

Життєвий і творчий шлях П. Чубинського

ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ ЧУБИНСЬКИЙ (1839–1884)

Народився П. П. Чубинський на хуторі (тепер с. Нова Олександрівка) біля м. Борисполя на Київщині у дворянській родині. Чубинські були

освічені люди. Крім того, що давали освіту своїм дітям, вони вчили се-лянських дітей, які жили на цих хуторах. Діти ходили до Чубинських, де вчилися грамоті. Сім’я була добра і чуйна. Коли хтось із дітей хворів, вони обігрівали його, поїли чаєм із трав. Плату за навчання брали невелику, заздалегідь домовившись із батьками. Після навчання в київській гімназії закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навчаючись в університеті, хлопець з головою поринув у петербурзьке життя, присвятивши себе відродженню культури рідного народу. Під впливом поезії Т. Шевченка почав писати вірші, друкуватися в журналі «Основа». Видав збірку «Сопілка» (1871).

Павло всерйоз зацікавився життям українського народу, його звичаями, побутом. Під час літніх канікул він їздив по Україні, збирав фольклор. Узимку на Різдвяні свята (1860–1861) до Павла приїжджав Микола Лисенко. Він записував пісні від селян на зимовому ярмарку, а також від самого Павла.

Молодий юрист переймався проблемами школи, поширенням освіти серед простого народу. Павлу Чубинському разом з товаришами вдалося зібрати чималі кошти (тридцять чотири карбованці сріблом) на відкриття школи в Борисполі, однак дозволу такого вони не одержали, незважаючи на те, що знайшли священика і двох дівчат, які погодилися безкоштовно викладати в ній.

П. Чубинський був двічі вигнаний царським урядом з рідної землі. Перше заслання відбував в Архангельську, а причиною було звинувачення Павла Платоновича у підбурюванні селян проти поміщиків. Маючи невгамовну вдачу і допитливий розум, за час заслання молодий юрист об’їздив усю Північ, виконав велику народознавчу роботу. А вдома, знявши чиновницький мундир, співав українські пісні, тужив за Батьківщиною. Розрадою і опорою в ці тяжкі часи була сестра Настя, яка приїхала сюди, щоб підтримати брата.

Після повернення письменника з Півночі Географічне товариство доручило Павлові Платоновичу експедицію в Південно-західний край імперії для проведення етнографічно-статистичних досліджень. Ця експедиція принесла вченому невмирущу славу, як її результат з’явилися в семи томах «Праці статистично-етнографічної експедиції в Західно-руський край». Це було глобальне дослідження традицій, вірувань, обрядів народу Правобережної України. Павло Чубинський записав близько чотирьохсот обрядових пісень, родини, хрестини і похорони; більш як у двадцяти місцях описав весілля.

Ось що писав про автора «Праць» його сучасник, учений О. М.Пипін: «За складом розуму, за вдачею, за прийомами досліджень Чубинський був незвичайний етнограф-збирач, своєрідний... Це була людина різнобічно обдарована, але разом з тим він мав розум практичний, який швидко засвоював навколишній побут..., він умів влучно спостерегти народний звичай, схоплюючи його суттєві риси, вислухати і записати пісню й казку, одночасно зібрати й статистичні дані...»

Є ще і така цікава деталь. Виявляється, що робота над створенням «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка була почата ще в сімдесяті роки ХІХ століття. Літератори, філологи, етнографи збирались у когось на квартирі в Києві, виписували на картки слова, розміщували їх в алфавітному порядку, систематизували, сперечалися... Зберігся навіть жартівливий вірш, складений, мабуть, Старицьким: «Направляв сеї дебати і був зборів головою старий Чуб товстопузатий, вже покритий сивиною...» А старому Чубові в той час не було ще і сорока.

Вдруге висилають П. Чубинського з України у Петербург після горезвісного емського указу (1876), який був спрямований на придушення української культури. Це заслання стало для Павла Платоновича справжньою драмою. Лишалися великі борги, які тепер неможливо було сплатити. Дружину Катерину Іванівну з трьома дітьми довелось відправити у Бориспіль до батька. Рушилися життєві плани. Фактично друге заслання зовсім знищило відомого вченого.

Напівпаралізований, тяжко хворий Павло Чубинський повернувся на Батьківщину. Хвороба остаточно прикувала його до ліжка. Помер, не доживши одного дня до свого сорокап’ятиліття у рідному хуторі поблизу Борисполя, де вже за часів незалежної України йому встановлено пам’ятник.

Як поет П. Чубинський посів скромне місце в історії української літератури. До єдиної прижиттєвої збірки автора «Сопілки» увійшло шістнадцять оригінальних поезій в народнопісенному дусі і переклади.

Історія написання пісні-гімну.

У 1862 році на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» П. Чубинський написав слова «Ще не вмерла Україна». Крамольний для Росії, твір був надрукований у львівській «Меті» (1863), як буцімто Шевченків. До 1917 року цей національний гімн на підросійській Україні переслідувався; був суворо заборонений і за радянських часів.

Павло Чубинський був членом київської організації «Стара громада», куди входила національно свідома патріотична інтелігенція.На її зібранні вперше і прозвучала пісня-гімн «Ще не вмерла Україна». 1918 р. вона виконувалася вже як державний гімн Української Народної Республіки, що проіснувала тоді недовго. Карпатська Україна як самостійна держава також 1939 року визнала її своїм гімном. За радянських часів ця пісня була забороненою. Однак українці її пам’ятали і часто виконували таємно, з великою надією на відродження самостійності своєї держави. І такий час настав. Україна стала незалежною державою і знову за свій національний гімн взяла пісню на слова П. Чубинського. Тепер вона звучить на мелодію композитора з Галичини Михайла Вербицького. Первісний текст пісні перероблювався автором кілька разів, тому сучасний варіант відрізняється від нього.

Прослуховування аудіо запису твору

Читання твору в голос

Запис у робочі зошити

Тема: відтворення прагнення українців жити у волі; намагання боротися з будь-яким ворогом, захищаючи рідний край.

Ідея: віра оборонців рідної землі у неминучу перемогу над ворогом, цілеспрямованість українців у доведенні, що вони козацького роду.

Основна думка: тільки той народ може перемогти ворога, подолати

будь-які труднощі, який має силу, мужність, витримку, взаємодопомогу, віру в досягненні своєї мети, готовий заради цього пожертвувати своїм життям.

жанр: громадянська лірика, пісня-гімн.

Художні особливості твору:

•   звертання: «браття українці», «браття»;
•   метафори: «усміхнеться доля», «Чорне море всміхнеться», «Дніпро зрадіє», «доленька доспіє»;
•   порівняння: «згинуть... вороженьки, як роса на сонці»;
•   повторення: «браття», «воля», «доля, доленька».

6. Робота з текстом гімну

Аналізування твору за питаннями:

•   Чому борці за Україну впевнені у святій перемозі?
•   Прокоментуйте, як зрозуміти слова з твору: «Загинуть наші вороженьки, як роса на сонці»?
•   Що необхідно зробити для того, щоб ворог не зміг поневолити рідний край?
•   Яких страждань зазнала Україна протягом історії? Хто її поневолював?
•   Назвіть відомих вам відважних ватажків у боротьбі за волю рідного краю. (Б. Хмельницький, І. Богун, С. Наливайко...)
•   Які риси характеру притаманні оборонцям рідного краю? (Мужність, стійкість, наполегливість, терпимість, волелюбність, цілеспрямованість)
•   А чим ми можемо бути корисними для нашої країни?
•   Давайте згадаємо, хто такі козаки? Що вам відомо про них?
•   Чому Україна славилась цими мужніми, відчайдушними борцями за її волю?
•   Чим Україна приваблювала різноманітних ворогів, які протягом всієї історії намагалися її полонити?
•   Як названі українці у творі? (Браття) Чому?
•   Чому, читаючи цей твір, ми хвилюємося і в той же час пишаємося ним?

7. Рефлексія . Підсумок уроку

•   Слухаючи гімн я відчуваю ….( для учнів початкового та середнього рівня )
•   Прокоментуйте епіграф уроку ( для учнів достатнього рівня )
•   Складіть резюме уроку ( для учнів високого рівня )

8. Оцінювання , аргументація оцінок

9. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять пісню-гімн «Ще не вмерла України…», уміти аналізувати текст поезії, створити малюнки на тему «Моя Україна»