Семінарське заняття на тему Становлення «держави процвітання» у ВЕЛИКОБРИТАНІЇ та ФРАНЦІЇ

                                               

 

 

Тема.       КРАЇНИ     ЗАХІДНОЇ     ЄВРОПИ

             в другій половині ХХ - на   початку XXI ст.                                        

                Становлення «держави процвітання» у  

                   ВЕЛИКОБРИТАНІЇ  та ФРАНЦІЇ.

 Мета: показати і охарактеризувати основні тенденції розвитку країн Західної Європи в другій половині XX — на початку XXI ст., охарактеризувати процес розвитку Великої Британії та Франції у повоєнні роки , розкрити основні проблеми, що стояли перед країнами, і шляхи їх подолання ,на прикладі історичних осіб аналізувати історичні процеси країни, роль певної постаті в певний історичний момент; формувати вміння аналізу­вати й узагальнювати історичний матеріал, критично оцінювати історичні процеси,

порівнювати процес становлення демократії у Великобританії та Франції; виховувати в учнів інтерес до вивчення історії країн Західної Європи, виховувати в дусі взаєморозуміння між народа­ми на основі особистого усвідомлення досвіду історії.

Тип заняття:  семінарське заняття

Обладнання: опорні конспекти з тем: «Великобританія та Франція у повоєнний час, процес становлення демократії.», матеріал про особливості політичного, економічного та соціального розвитку країн Західної Європи, атлас, портрети політичних лідерів Великобританії та Франції у повоєнний час і сьогодні, державні  символи двох країн, стінна карта «Політична карта Європи»,   мікрофон.

Основні поняття і терміни: план Маршалла, «держава процвітан­ня», «економічне диво», транснаціональні корпорації, інтеграція, проблема Ольстера, «хвора людина Європи», тетчеризм, Тимчасовий режим, Четверта республіка, П'ята республіка, голлізм, «Червоний травень».

Основні дати: 1945 —1951 рр. — повоєнна відбудова країн Європи; 1947 р. — прийняття плану Маршалла; 1950—1960-ті рр. — період бурхливого економічного розвитку; німецьке, італійське «економічні дива»; 1970-ті рр. — економічні кризи, криза моделі «держави процвітання»; 1980-ті — початок 1990-х рр. — «кон­сервативна революція»; жовтень 1952 р.- випробування атомної бомби у Британії,1973 р.- вступ Великої Британії в ЄЕС; 1979-1990рр.- прем'єрство Тетчер, 1997-2007 рр.- Тоні Блер; 1944-1946 рр.- Тимчасовий режим ;1946-1958 рр.- Четверта республіка; з 1958р.- П'ята республіка,1962 р.- надання незалежності Алжиру,1968р.- «Червоний травень»,1981-1995рр.—президентство Франсуа Міттерана,  1995р.,2002р.- Жак Ширак – президент Франції, Ніколя Сарказі-2005р.

 

 

 

 

 

ХІД    ЗАНЯТТЯ

 І.  ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

 ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 ІІІ.ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ ЗАНЯТТЯ

   Після Другої світової війни країни Заходу вступили в новий період свого розвитку. Після повоєнної розбудови розпочався процес становлення і розвитку моделі «держави процвітання»-держави, що гарантує своїм громадянам певний рівень матеріального та соціального забезпечення, політичні права і свободи. Західна Європа пережила кризу 1970-х рр. і. «консервативну революцію»  1980-х,  зміцніла і продовжувала свій розвиток.

Модель «держави процвітання», що базується на ліберальній демократії, ринковій економіці й системі соціального захисту забезпечує високий життєвий рівень громадян і невпинний розвиток країн Заходу.

    На занятті ми повинні проаналізувати процес становлення демократії на прикладі країн Великобританії та Франції, проаналізувати особливості становлення демократичного ладу , знайти спільні та відмінні риси.

Особлива увага – історичним постатям та особистостям,їх ролі у певну історичну епоху у розвитку країни.

ІV. РОБОТА  НАД ТЕМОЮ ЗАНЯТТЯ.

 Колектив поділився на три групи:

1) група експертів;

2) група, що представлятиме Великобританію;

3) група, що представлятиме Францію.

Перше слово - експертам, які аналізують особливості політичного, економічного та соціального розвитку країн Західної Європи у повоєнний час.

1. Інформація  експертів.

    Експерт 1.     Політичний розвиток країн Заходу в другій половині XX ст.

   Розвиток політичної історії країн Заходу в післявоєнний період — це насамперед розвиток ліберальної демократії. Він відбувався двома напрям­ками.

У 1970-х рр. у Західній Європі було ліквідовано останні фашистські та авторитарні режими. У 1974 р. в результаті революції був відкритий шлях до демократії в Португалії. У цьому ж році було повалено військовий режим у Греції. У 1975 р. після смерті Ф. Франко демократичний шлях розвитку вибрала Іспанія.

    Усі ці роки в країнах Заходу проходив процес розширення загального виборчого права. На сьогодні тут не існує жодної країни, де жінки не мали б права голосу. Після масових кампаній за громадянські права у США було скасовано всі види політичної дискримінації негрів. Віковий ценз у більшості країн знизився до 18 років. Утвердження загального виборчого права закрі­пило принцип народовладдя, згідно з яким народ і тільки він є джерелом влади. Підтвердженням цьому є все більше використання методів прямої демократії (референдуми) у вирішенні важливих загальнонаціональних питань. Так, французи в 1969 р. шляхом референдуму вирішили долю пре­зидента Ш. де Голля, а в 1980 р. шведи прийняли рішення про закриття атомних електростанцій.

    Але демократія сама по собі ще не є повною гарантією свободи. Часто буває, коли народні обранці більшістю голосів приймають рішення, які по­рушують права громадян. Тому важливо, щоб поряд із розвитком демократії відбувався процес зміцнення і розширення прав і свобод громадян. Після Другої світової війни їх перелік збільшився. У 1948 р. ООН прийняла За­гальну декларацію прав людини, яка складається з 30 статей. У ній в єди­не ціле зібрано громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права. Згодом було прийнято Декларацію прав дітей.

   Важливим, фактором гарантії свобод є поділ влади на законодавчу, вико­навчу і судову. Завдяки цьому виключається концентрація влади, узурпація  зловживання нею. Цей принцип є основою державного устрою країн Заходу незалежно від форми правління (республіка, монархія).

    Після Другої світової війни в умовах, коли відбувався процес формування держави процвітання», зростала роль виконавчої влади. У руках прези­дента, прем'єр-міністра й міністрів концентрувалася величезна влада, як таємна, так і відкрита, що призвело до зловживань та політичних скандалів: 962 р. _ _у ФРН, 1972 р. — у США, протягом 1976—1983 рр. — в Японії, 1980—1990-ті рр. — в Італії та ін.

    В результаті розширення функцій держави зростає бюрократизація суспільства, що призводить до таких зловживань, як хабарництво, зволікання, здирництва та ін. Це викликало масові протести, які стали основою приходу до влади в 1970—1980-х рр. діячів «консервативної революції». У ході боротьби з бюрократією вдосконалювалися форми контролю за державними установами з боку громадськості. У багатьох країнах уведено спеціальну  посаду парламентського уповноваженого з прав людини, який збирає і обнародує скарги громадян на чиновників і представляє на цій основі сі рекомендації.

Незважаючи на ці негативні явища ідея демократизації укорінився в громадській свідомості. Цьому сприяло те, що становлення демократії відбулось з економічним піднесенням 1950—1960-х рр. У свідомості пересічні, громадян демократія асоціювалася з добробутом. Укоріненню демократ; сприяли зміни в політичній культурі. Зростання добробуту, освіченості зумовили розмивання соціальних гарантій у суспільстві, поширеними стають політична поміркованість, діалоги, компроміс. Це сприяло посиленню впливу поміркованих партій, які знаходяться в центрі політичного спектра: ліберальні, консервативні, християнсько-демократичні, соціал-демократичні та ін.

Вплив же радикальних партій знижувався, і вони повинні були при­стосовувати свої доктрини до настроїв мас. Ті, хто не бажав цього робити, опинялись в ізоляції. Деяких це підштовхнуло до розгортання масового терору, який став серйозною проблемою для країн Заходу в 1970-ті рр. Зав­дяки діям поліції і за відсутності соціальної бази для радикальних рухів тероризм якийсь час вдалося вгамувати. Проте на початку 1990-х рр. він розгорнувся з новою силою. Основою сучасного тероризму є невирішеність національно-територіальних проблем, різниця у рівні життя у країнах світу. Особливого розмаху досяг ісламський тероризм. Терористичний акт 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку став відправною точкою розгортання бо­ротьби з тероризмом у планетарному масштабі.

   В умовах демократії головне завдання політичних партій — забезпечити собі масову підтримку і здобути владу. У боротьбі за голоси виборців полі­тичні партії прагнуть врахувати загальнонаціональні, а не вузькоспецифічні потреби певного соціального прошарку, як це було наприкінці XIX — на початку XX ст.

Зростання впливу політичних партій має низку негативних наслідків. Багато важливих питань вирішуються кулуарно, в партійних канцелярі­ях, фракціях. Тривале перебування при владі, як правило, призводить до зрощування партій і державних структур, що породжує корупцію. Яскравим прикладом цього може стати політичний розвиток Італії та Японії.

Своєрідною реакцією на засилля партій стала поява в 1970-х рр. масових демократичних, екологічних («зелені»), пацифістських, феміністичних, антиглобалістських та інших рухів.

    Після падіння комуністичної системи нові держави проголосили, що вони обирають демократичний шлях розвитку. Проте демократія зустрічає досить серйозний опір, що пов'язано з економічними і політичними процесами в нових державах. Становлення демократичних режимів збіглося з періодом жорсткої економічної кризи і значним падінням рівня життя. У цих країнах під прикриттям демократичних гасел правлячої еліти процвітає корупція, йде розкрадання національних багатств. З'явилася навіть категорія політиків, які, вміло маніпулюючи демократичною фразеологією, домагаючись підтримки і допомоги США та країн Західної Європи,  використовували владу з корисливою метою,  насаджуючи в країнах    авторитарні режими. Таке явище притаманне країнам СНД та Латинської Америки. Яскравим прикладом цього може стати президент­уй - Фухіморі  в Перу.

Отже ,політичний розвиток країн Західної Європи у повоєнний час дуже суперечливий.

Експерт 2.        Економічний розвиток країн Заходу в другій половині XX ст.

   У роки Другої світової війни економіка США не постраждала, а гос­подарство країн Західної Європи і Японії було серйозно зруйновано. Фінансові видатки цих країн на війну склали 962 млрд доларів, а ма­теріальні витрати — близько 4 трлн доларів. Ліквідація наслідків війни потребувала великих матеріальних коштів. Завдяки матеріальній допомозі з боку США за планом Маршалла до 1951 р. Західна Європа отримала 12,5 млрд доларів. На початок 1950-х рр. європейські країни зуміли від­новити свою промисловість. І все-таки обсяг виробництва у США в 1950 р. у 1,5 разу перевищував загальноєвропейський та в ЗО разів — обсяг ви­робництва в Японії.

  Однак, дуже швидко, протягом 1950-х рр., спираючись на зростаючий технічний рівень, концентруючи свої зусилля на розвитку провідних га­лузей науково-технічного прогресу, західноєвропейські держави та Японія досягли вагомих успіхів, тим самим змінивши співвідношення сил на сві­товому ринку.

  Феноменальний розвиток економіки в 1950—1960-ті рр. є однією з особ­ливостей післявоєнного розвитку країн Заходу. Причин цього процесу є декілька.

1)Безсумнівним поштовхом до зростання стала реалізація плану Маршал­ла. Важливою умовою економічного розвитку було розширення ринку. Внутрішній ринок отримав свій розвиток завдяки становленню «держави процвітання». «Держава процвітання» — держава, яка гарантує своїм громадянам певний рівень матеріального і соціального забезпечення, політичні права і свободи. Прибутки населення зростали, а відповідно зростало і споживання. Зі збільшенням прибутків змінювалася система споживання. Зменшувались витрати на харчування, зростали ціни на товари довгострокового користування:  будинки,  автомобілі,  телевізори, пральні машини тощо.

2)Значним фактором економічного зростання став  бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Це у свою чергу викликало інтернаціоналізацію господарського життя і підштовхнуло країни до  орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в іншому випадку їхня  продукція була неконкурентоспроможною на світовому ринку. Західна  Європа стала одним із центрів світової торгівлі. Європейський експорт перевищував американський у 4 рази.

3)Роки економічного зростання збіглися з періодом видобутку дешевої нафти в районі Перської затоки, що витіснення з ринку вугілля, що відразу скоротило витрати на ви­робництво.

4)На післявоєнний час припадає найбільший рівень інвестицій у промисловість. Відбувалась якісна перебудова на основі впровадження досягнень НТР. «Холодна війна» стимулювала розвиток військово-про­мислового комплексу. Підтримка економічного зростання була політикою урядів країн Заходу, які активно сприяли і заохочували інвестиції та сти­мулювали споживання.

5)Стрімке економічне піднесення 1950—1960-х рр. істотно змінило країни Заходу. Вони стали в більшості своїй індустріальними країнами. 

6)У ці роки було завершено перехід до технологій масового виробництва. Домінуючу роль починали відігравати новітні галузі виробництва: раді­отехнічна, електронна, хімічна, авіаційна. Відчутно зменшилась частка і традиційних галузей промисловості: металургійної, текстильної, вугле­видобувної.

7)Не зважаючи на зменшення частки сільськогосподарського виробництва в економіці, сільське господарство також переживало піднесення, хоча не таке бурхливе, як промисловість. Частину сільськогосподарських процесів було механізовано, розвивалося фермерське господарство, різні форми коо­перації. У 1970-ті рр. Західна Європа вже могла забезпечувати себе багатьма  видами сільгосппродукції і навіть стала експортером.

 8)Новим помітним явищем післявоєнної економіки країн Заходу став випереджаючий розвиток невиробничої сфери (сфери послуг). Цьому процесу сприяло становлення «держави процвітання», розвиток торгівлі, становлення сервісного, гарантійного обслуговування побутових товарів тривалого  вжитку (холодильники, телевізори і тощо).

9)Перехід до технології масового виробництва привів до появи великих  підприємств і фірм, що неодмінно повинно було сприяти зменшенню конкуренції. Але зростання промисловості, що створило сприятливі умови для розвитку підприємництва, не давало змоги проявитися цій тенденції.  До того ж, уряди західних країн проводили політику сприяння конкуренції. В результаті склалася ситуація, коли в певній галузі виробництва домінувало кілька фірм.

10) Економічне зростання було нерівномірним, що зумовлювало занепад одних і піднесення інших країн Заходу. На сучасному етапі все залежить від рівня насиченості виробництва передовими технологіями. Так, США втратили першість у темпах розвитку. З'явилися три центри світового виробництва: США, Європа, Японія. Слідом за «великою сімкою» почали  стрімко розвиватися «нові індустріальні держави»: Республіка Корея, Тайвань, Сінґапур, Бразилія, Аргентина, Мексика, Чилі та ін.

11)Важливим фактором розвитку стали інтеграційні процеси, які розвива­ються у двох напрямках: горизонтальному — створення транснаціональних корпорацій і вертикальному — створення міждержавних економічних і політичних союзів.

  Створення транснаціональних корпорацій стало стимулятором економіч­ного розвитку світу на основі політики неоколоніалізму — поширення ринкових відносин на нові регіони світу і залучення національних гос­подарств до світового.

Провідниками цієї політики стали бретон-вудська система розрахунків (запроваджена в 1944 р., основою міжнародних розрахунків став доллар США), Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк).

  Завдяки таким могутнім фінансовим інститутам транснаціональні кор­порації нав'язують країнам моделі розвитку, які гарантують отримання прибутку і вільний його вивіз.

До країн, яким надається допомога Міжнародного валютного фонду та Світового банку, ставиться дві головні вимоги: політична стабільність і проведення ринкових реформ. За умови їх виконання країні надається кредит під 5—6 % річних.

   У 1979 р. Англія і Франція почали втягуватися в нову кризу перевиробництва, яку відчула більшість індустріальних країн. Після незначного зростання виробництва наприкінці 1980 р. і на початку 1981 р. почалася нова стадія кризи, що охопила всі індустріальні країни світу. Падіння виробництва становило 3,9 %. Хоча це було й менше, ніж у 1974—1975 рр., проте криза була тривалішою.

На зламі 1970—1980-х рр. на тлі цих негараздів почалася зміна_економічних орієнтирів. Політика заохочування економічного зростання була замінена антиінфляційною політикою. Відбулася стабілізація цін на нафту та інші енергоносії. Це створило сприятливі умови для активізації інвестицій. У 1973 р. американець Стівен Джобс створив перший персональний комп'ютер, а в 1977_р. почалось їх серійне виробництво. Лідерство захопили фірми «Епл Макінтош» та ІВМ. У конкурентній боротьбі перемогу здобула остання завдяки програмному забезпеченню Фірми « Майкрософт».

    Комп'ютеризація відкрила дорогу застосуванню нових технологій у виробництві роботів, гнучких технологічних ліній, систем автоматичного проектування та ін. Одночасно розпочалося масове виробництво нових матеріалів, розвивалися біотехнологія, генна інженерія тощо.

   Ці зміни дозволили західному суспільству вступити в постіндустріальну стадію розвитку. З 1982р. до початку 1990-х рр.. спостерігалося стійке зростання економіки західних країн, яке мало суттєві відмінності від попереднього (1960-х рр.). Темпи його були значно нижчими. Традиційні галузі виробництва (металургійна, вугільна, текстильна, суднобудівна) переживають гостру кризу. Зростання виробництва не привело до повної зайнятості населення. Безробіття в абсолютних цифрах навіть збільшилося.

   Але за цими непривабливими показниками ховаються глибокі якісні зміни: збільшилася продуктивність праці, економіка стала менш енергоємною, зменшилося споживання сировини і виробництво стало екологічно чистішим.

На початку XXI ст. темпи економічного зростання США дещо уповільнились, а Європа продовжує набирати обертів.

 Особлива  роль підйому економіки країн Західної Європи належить «плану Маршалла».З ним нас ознайомить експерт.

Експерт 3. План Маршалла. Його роль у відбудові країн Західної Європи.

  Закінчення Другої світової війни внесло мало позитивного в економічний розвиток США. Скорочення воєнних замовлень загрожувало падінням виробництва і зростанням безробіття. Гостро постала проблема конверсії — переведення економіки на мирний лад.

  Ці проблеми можна було вирішити за рахунок зовнішнього ринку де в США не залишилось конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, щ₀ потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійсни­ти інвестиції в їхню економіку, ураховуючи те, що ринок капіталів у самих США був перенасиченим. Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.

  5 червня 1947 р. державний секретар США Дж. Маршалл, ви­ступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали під час вій­ни. План мав вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбутися перенасиченості ринку товарами і капіталом, полегшити проведення конверсії, і в той же час забезпечити відновлення дез­організованої економіки Європи, укріплення європейської демо­кратії. До участі в плані були запрошені СРСР і країни Східної Європи. Країни, які погоджувалися прийняти допомогу, повинні були надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги, при цьому 2/3 допомоги вони мали витратити на закупівлю американських товарів. На основі цих даних конгрес США мав прийняти рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором.

   Перша реакція Москви на план Маршалла не була однозначно негативною. Як згадував міністр закордонних справ СРСР В. Молотов, спочатку в Міністерстві хотіли запропонувати взяти участь  плані Маршалла всім соціалістичним країнам, але швидко збагнули  що це неправильно. «Якщо на Заході вважають помилкою нашу відмову, значить, ми зробили правильно»,— такою була позиція Радянського Союзу.

   Радянське керівництво стверджувало, що країни, які одержать допомогу, утратять свою економічну самостійність і що потрібно спиратись на власні сили у відбудові національних економік. Радянське керівництво, критикуючи план, не пропонувало нічого взамін, а отже зробило рішучий крок до розколу Європи і розгортання «холодної війни».

   18 червня 1947 р. газета «Нью-Йорк таймс» писала: «Завдання полягало в тім, щоб відкрити перед Росією двері, в які — Вашингтон був упевнений — вона не зайде».

12—15 липня 1947 р. на Паризькій конференції урядами шістнадцяти держав (Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Швейцарія, Швеція) було прийнято про­позицію США й утворено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС).

  2 квітня 1948 р. Конгрес США прийняв закон № 472 про допо­могу іноземним державам.

   Американську допомогу прийняли 18 країн, які протягом 1948— 1951 рр. отримали 12,5 млрд доларів. Ці країни не втратили своєї незалежності й самостійності, а навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку. Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.

   27 вересня 1950 р. президент США оголосив законопроект про до­даткові й надзвичайні асигнування. В одному з пунктів зазначалося, що країни, які передають СРСР матеріали, що становлять загрозу для США, позбавляються допомоги. Ще в 1949 р. був створений координаційний комітет з контролю за експортом (КОКОМ) страте­гічних матеріалів, обладнання і технологій у соціалістичні країни. Він припинив свою діяльність лише 1 квітня 1994 р. Таким чином, ставлення до плану Маршалла визначало союзників і противників СРСР та США.

     Отже, план Маршалла, з одного боку, сприяв подоланню трудно­щів американської економіки, відбудові Європи, з іншого — призвів до розколу Європи на союзників і противників СРСР та США, став однією з причин «холодної війни».

Слово нашому експерту – соціологу.

Експерт 4 . Соціальний розвиток країн Заходу в другій половині XX ст.

   Значні економічні зрушення на Заході після Другої світової війни не могли не викликати соціальних змін. Серед них у першу чергу слід виділити зниження темпів приросту населення. Це відбувалося не за рахунок збільшення смертності, а в результаті скорочення народжува­ності. Насамперед воно було пов'язано із завершенням демографічної революції — кардинальними змінами в уявленні людей про те, скільки дітей повинно бути в сім'ї.

  Із стародавніх часів формувалося уявлення про максимальну кількість дітей у сім'ї. Оскільки праця була ручною і некваліфікованою, діти до­помагали по господарству і були опорою в старості. Усе це знайшло свій відбиток на етнічних, моральних, релігійних рівнях. Соціальний статус жінки визначався кількістю дітей, багатодітна сім'я розглядалась як Божа милість. Усі релігії вважали, що тільки Богу дано вирішувати, скільки ді­тей буде в батьків.

  У результаті промислової революції, швидкого розвитку медицини та охорони здоров'я ситуація поступово змінювалась. Смертність зменшилась, і загроза вимирання людства зникла. Праця стала більш кваліфікованою, потребувала відповідної освіти.

Витрати на виховання дітей зростали, а батьки опинилися перед ви­бором: або дітей буде багато, але тоді вони будуть не спроможні дати їм необхідну освіту, або дітей буде менше, але вони будуть більш під­готовлені до життя. Батьки все частіше робили вибір на користь меншої кількості дітей.

 Цьому процесу сприяла і емансипація жінок, зростання їх зайнятості в суспільному виробництві, поява в них нових життєвих цінностей і орієнтирів,

не пов'язаних із сім'єю. Демографічна поведінка людей кардинально змінилася: замість орієнтації на максимальну кількість дітей утвердилося прагнення до малої кількості, яку батьки вважають оптимальною. У будь-якому випадку «означало, що дітей ставало менше, народжуваність знижувалась.

Слід ще врахувати, що під час війни загинула значна кількість чолові­чого населення, що призвело до зміни пропорції між чоловічим і жіночим населенням на користь останніх — значна частина жінок залишилась незаміжньою.

  Скорочення народжуваності викликало ряд істотних наслідків. По­чалося старіння населення. Дітей стало менше, їх частка в структурі населення зменшилася. Водночас зросла тривалість життя. У країнах Заходу в 1986 р. вона виросла до 70—80 років. Швидке падіння народжу­ваності в Європі призвело до того, що під час економічного піднесення 1960-х рр. виникла проблема нестачі робочої сили, яка почала вирішу­ватися за рахунок вихідців із країн Африки й Азії. Іноземці бралися за роботу, яка в Європі вважалася непрестижною, отримуючи при цьому мінімальну платню.

   Відносно зменшилась еміграція з Європи, яка була основним джерелом формування населення США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Ізраїлю, країн Латинської Америки.

   Після Другої світової війни у Європі закінчився процес урбанізації. Кількість міських жителів стабілізувалася на рівні 70—80 % від загальних показників населення країни. Одночасно змінилося розміщення міського населення у місті. Зростання рівня життя дозволило багатьом мати свої будинки й автомобілі, що призвело до переселення значної частини населення у приміську частину. Крім того, відбувалося зближення рівня життя і сільських та міських жителів.

Змінилася соціальна структура населення. Більшість працездатного населення стає найманими робітниками. Однак усередині цієї великої соціальної групи існує значна диференціація. Найбільше зростає кількість зайнятих у сфері послуг. Тепер на Заході кількість працюючих у сфері послуг зрівнялася з  кількістю працюючих на виробництві.

  Останнім часом у результаті технологічної революції і кризи традиційних  галузей виробництва склалися два полюси зайнятості. На одному — висококваліфіковані спеціалісти новітніх галузей, які в більшості навіть не мають конкуренції на ринку праці й попит на яких зростає. На іншому — робіт­ники приречених галузей, їм загрожує безробіття.

   Технологічна революція викликала потребу у висококваліфікованій розумовій праці. Уже тепер кількість робітників розумової праці (службовці, Науково-технічні робітники, адміністративно-управлінський персонал) зрівнялась з кількістю зайнятих фізичною працею.

   Якісно змінилося становище найманих працівників. Держава законо­давчо захистила їх від зловживань підприємців. Підвищився їх життєвий рівень. Вони перестали бути пролетарями, яким «нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів». Маючи значну за обсягом власність, а також цінні па­пери, наймані працівники перестали протиставляти себе іншим прошар­кам суспільства. Зникла специфічна психологія найманого працівника. Більшість із них вважає себе представниками середнього класу, маючи на увазі передусім рівень своїх доходів.

   Серйозні зміни відбулися у структурі та кількості сільського населення. Його кількість зменшилася удвічі. При цьому сільські жителі зовсім не схожі на традиційне селянство. Сучасне фермерське господарство потребує висококваліфікованої праці й повністю орієнтоване на ринок.

Змінилися місце і роль малого та середнього бізнесу. Раніше сфера його діяльності була пов'язана з ремеслом і роздрібною торгівлею, а після війни він органічно вписався в сучасні галузі, став незамінним у швидко зроста­ючій сфері послуг. Науково-технічна революція сприяла створенню малих і середніх підприємств, які намагалися впроваджувати нові технології.

Великий бізнес також зазнав змін. Економічне піднесення 1960-х рр., НТР створили умови для швидкого збагачення підприємців. «Нові багаті» серйозно потіснили «старих». Рокфеллери — одна з найвідоміших за рівнем достатку американських сімей на початку XX ст.— у 1986 р. зайняла лише 67 місце в списку найбагатших людей світу.

Поява величезних фірм, транснаціональних корпорацій потребувала все ширшого використання праці професійно підготовлених управлінців, менеджерів. їхній прошарок помітно зростав.

   Після війни змінився і спосіб життя населення країн Заходу. Більшість проживає у будинках або квартирах, майже кожна сім'я має автомобіль, побутову техніку, аудіо- та відеоапаратуру. Змінилася структура сімейного бюджету. Витрати на харчування складають майже п'яту його частину, але збільшилися витрати на житло і транспорт. Менш поширеним стало спільне проживання представників двох, а то й трьох поколінь, як це було раніше. Сім'ї зменшилися. Середня освіта стала загальною. Збільшилася кількість студентів. Вища освіта перестала бути привілеєм.

   У повоєнний час завершилась емансипація жінок. Жіноча праця стала однією з умов економічного розвитку 1950—1960-х рр. і одним із джерел збільшення сімейних прибутків. Емансипація жінок сприяла еволюції сім'ї-Шлюби стали більш пізніми і менш стійкими. Феміністичний рух набув широкого розповсюдження. Жінки вже працюють у традиційно чоловічих : галузях (армія, флот, надзвукова авіація та ін.).

   Водночас сучасне західне суспільство породжує і свої специфічні соціальні проблеми. Прискорений темп життя і роботи примушує людину знаходитись  у постійному стресі. Не всі витримують такі навантаження. Алкоголізм і наркоманія — це спроба уникнути реального життя.

  Злочинність підштовхується бажанням досягти швидкого матеріального збагачення незаконним шляхом. До важких психологічних наслідків призводить хронічне безробіття. Навіть якщо людина отримує допомогу вона втрачає самоповагу. Соціальна апатія переходить в агресивність і відповідно в насильство. Частина безробітних вважає причиною такого стану  іноземних  робітників,   які  займають їхнє  місце.   Це  призводить до поширення ультранаціоналістичних  гасел іноземців, до погромів помешкань іноземців.

       Отже, після Другої світової війни країни Заходу вступили в новий період свого розвитку. Після повоєнної відбудови почався процес становлення і розвитку моделі «держави процвітання», яка, переживши кризу 1970-х рр. і «консервативну революцію» 1980-х рр., зміцніла і продовжила свій розвиток.

    Модель «держави процвітання», що базується на ліберальній демократії ,рин-

ковій економіці й системі соціального захисту ,забезпечує високий життєвий рівень громадян і невпинний розвиток країн Заходу.

2. Міні – проєкт:   «Великобританія в другій половині ХХ – поч.ХХІ ст.»

1)Мозковий штурм : Великобританія.(студенти називають поняття та терміни,  що стосуються повоєнної Британії, викладач записує на дошці без коментування).

2)Представлення Великобританії (група доповідає, демонструє портрети, старається цікаво представити країну).

а) Велика Британія після Другої світової війни.

  Країна втратила першість в міжнародних відносинах і не могла змагатись з СІІІА та СРСР. Втрати у війні порівняно невеликі. Популярність лівоцентристських сил, що привели до влади лейбориста Клемента Еттлі у 1945р, який здійснив націоналізацію ключових галузей господарства, залізниці, авіації, засобів зв'язку,оновлення виробництва завдяки «плану Маршалла», провів соціальні реформи : соціальне страхування, пенсії, охорона здоров'я, житлове питання - згодом не вистачало коштів. Розгорнувся процес деколонізації британських володінь-1947р.-Індія, Палестина ,Йорданія. Зближення відносини з США та Західною Європи та погіршення відносин з СРСР.                                      

- Фінансові труднощі у 1951р. привели до влади консерваторів - Вінстона

Черчілля : намагання зберегти статус великої держави, створення власної ядерної зброї (1952р); стримування розпаду Британської імперії; тісний союз з США; зміцнення фінансової системи , повернення довіри до нац. валюти;

часткова денаціоналізація , скорочення соціальних програм. 1950-і роки —

("сповільнення темпів економічного розвитку через втрату колоній, на які

і орієнтувалася економіка країни.

б) «Хвора людина Європи».

- І960-1970 рр.- Англія- «хвора людина Європи», поразки у внутрішній та зовнішній політиці ( невдала агресія в Єгипет у 1956р., проблема Ольстера безробіття).Країну лише в 1973 р. прийняли в ЄЕС (вето Шарля де Голля).

в)Експерт доповідає про проблему Ольстера з використанням атласу, карти.                                  

                                               Проблема Ольстера

Одна з найскладніших і найболючіших внутрішніх проблем Великої Британії - проблема Ольстеру (Північної Ірландії), яка набула особливої гостроти наприкінці 60-х років. Третина населення Ольстеру - корінні жителі-ірландці, що сповідують католицизм, а політична й еко­номічна влада належить решті - англійцям-протестантам. Діти-католики не мали права відвідувати школу разом з дітьми-протестантами, виборчі права ірландців обмежува­лися майновим цензом. Рух «Шин Фейн» (з ірландської - «Ми самі») на чолі з Джері Адамсом й Ірландська рес­публіканська армія (ІРА) - екстремістська організація ка­толиків, яка не гребує терористичними методами, борють­ся за приєднання Ольстеру до Ірландії. У 1969 р. бри­танський уряд увів до Північної Ірландії війська, але це тільки загострило ситуацію. ІРА постійно чинила терори­стичні акти і на території Англії. Тільки у 1995 р. ІРА за­явила про припинення своєї терористичної діяльності. Од­нак «проблема Ольстеру»  залишалася «болю­чою точкою» Великої Британії.

  Уряд Тоні Блера доклав зусиль у справі поступової нормалізації становища у Північній Ірландії. У 1998 р. в ре­зультаті переговорів представників британського та ірланд­ського урядів і обох ольстерських громад - протестантської й католицької - було підписано договір по Північній Ірландії, який передбачав відновлення статусу політичної автономії цієї провінції. Заново створювався місцевий парламент - національна асамблея, яка мала діяти на основі обопільної зго­ди двох згаданих громад. Ірландська Республіка відмовлялася від своїх претензій на Ольстер і внесла відповідні поправки до своєї конституції. Угода передбачає проведення референдуму про статус Північної Ірландії. Однак процес замирення раз у раз потрапляв на перешкоди, зокрема з боку ІРА, яка зволікала виконувати взяті на себе зобов'язання щодо роззброєння.

г)Маргарет Тетчер. Тетчеризм.

  Через скрутне становище в країні до влади у 1979 р. прийшли консерватори на чолі з Маргарет Тетчср (1979-1990), яка запропонувала політику неоконсерватизму - тетчеризму : повернення до вільних ринкових відносин, свобода підприємництва , скорочення грошової маси в обігу ..скасування обмежень на експорт капіталу, збиткові підприємства віддали в приватні руки, структурна перебудова економіки на користь сучасних наукоємних галузей, скорочення соціальних витрат, обмеження прав профспілок (страйк 1984-1985 рр.), доктрина «ядерного стримування» та зближення з США.

Результат-«англійське диво» 80-х.Крім того, успіхи зовнішньої політики на Мальвінських островах (Аргентина), відкриття родовищ нафти у Півн.морі біля Шотландії зміцнила позиції консерваторів. Проте через позицію віддаленості від Європи та введення подушного податку у 1990 році М.Теттчер подала у відставку.

 У аналізі цього періоду розвитку Великобританії можна використати метод «рольової гри» - інтерв'ю з Маргарет Тетчер.

                       ІНТЕРВ'Ю  З МАРГАРЕТ  ТЕТЧЕР

 1.Розкажіть про себе.

Я, Маргарет Хільда Тетчер, народилася 13 жовтня 1925 року у Грантамі, графство

Лінкольн у небагатій сім'ї бакалійника .Отримала блискучу освіту - коледж Саммерсвіль, згодом Оксфордський університет хімічний факультет. З 1950 року- президент університетської асоціації консервативної партії (хоч консерватори ніколи не приймали в свої ряди жінок).Деякий час працювала в хімічній лабораторії,хоч без особливих успіхів. Але за цей час я закінчила  юридичний факультет Оксфорда.У 1951 році я вдало вийшла заміж і народила близнюків –хлопчика Марка та дівчинку Керол. Перша спроба розпочати політичну кар'єру закінчилась невдачею-1950р. І тільки у 1959 році я потрапила до Палати Общин і була головою парламентського Пенсійного комітету та голова комітету з національної безпеки(1961-1964). У 1967 році -«тіньовий міністр».А з 1979 по1974 року я обіймала посаду міністра освіти і науки. У 50 років я очолила консервативну партію, а в 1979 році консерватори отримали перемогу на парламентських виборах і я очолила уряд. Становище Великобританії було не найкращим - відстала економіка, низький рівень життя, психологічна драма британців, пов'язана з крахом імперії. Крім того, мене турбувала надмірна

роль держави в усіх сферах життя -  націоналізація, високі податки, інфляція.

 Щоб оздоровити «хвору людину Європи» я ініціювала політику, яка згодом дістала назву тетчеризм.

 2.В чому ж суть політики тетчеризму?

 Я поставила перед командою завдання - максимально обмежити втручання держави в життя суспільства, дати простір вільній ініціативі людини, звільнити її від надмірної опіки з боку держави, а державі – вирішення принципових питань громадського життя. Ми повернулися до вільних ринкових відносин, передали збиткові підприємства в приватні руки, перебудували економіку на користь сучасних наукоємних галузей. Поетапна реприватизація підприємств на користь дрібних акціонерів.

3. Чи будуть збережені соціальні програми?

Уряд намагатиметься створити для всіх одинакові умови, а всі працездатні англійці повинні дбати про себе самі. Держава дбатиме про непрацездатних. Пріоритет-суворий контроль над грошовою масою для приборкання інфляції. Тому - мінімум соціальних програм.

4.Чи зміниться податкова політика?

Планується знизити податки на надприбутки  корпорацій та особисті доходи, щоб

збільшити інвестиції в економіку.

5.Як подолаєте інфляцію?

1)Скасуємо обмеження на експорт капіталу.

2)Скоротимо соціальні програми , що

активізує діяльність тред-юніонів .Ми не підемо на жодну поступку, законом про зайнятість вдаримо по організації « незаконних» страйків. Ми за приватну медицину та освіту, ліквідуємо державну монополію в цих сферах.

6.Які наслідки тетчеризму?

Результат-  англійське  «економічне диво» 80-90 років. Цим все сказано.

7. Які напрямки та успіхи зовнішньої політики вашого уряду?

Успіхи – перемога у військовому конфлікті з Аргентиною за Мальвінські острови,

що підняло дух англійців та забезпечило перемогу мені на наступних виборах.

Напрямки зовнішньої політики незмінні – зближення з США та доктрина «ядерного

стримування».

8.Чому ж ви подали у відставку 1990 року?

Мої колеги консерватори критикували мене за антинародну політику , особливо

за введення подушного податку. Крім того , я дотримувалася позиції віддалення

від Європи , що вже було неактуально.

д) Великобританія після Маргарет Тетчер.

Джон Мейджор (1990-1997), консерватор, намагався подолати незначний економічний спад.

Антоні Блер (1997-2007) лейборист: збільшення соціальних витрат , збільшення податків, курс на поглиблення інтеграції у ЄС, стимулювання приватної ініціативи, надання більшої автономії Шотландії та Уельсу, нормалізація становища у Північній Ірландії. Зовнішня політика: зміцнення відносин з США і НАТО - спільні військові операції в Косово та Іраку - падіння авторитету лейбористів. Член ЄС, але не ввели євро, вкладання капіталів в ПАР, колишні колонії.

 Гордон Браун –  голова уряду Великобританії з 2007 по 2010 рік .Девід Камерон,Тереза Мей, Борис Джонсон–консерватори.

е)Висновки

є) Оцінка проєкту

3. Міні – проєкт: «Франція в кінці ХХ - поч.ХХІ ст.»

  1)Мозковий штурм: Франція.

  2)Представлення проєкту  (на прикладі історичної постаті Шарля де   

     Голля)

 а)                     Шарль де Голль

    Шарль де Голль народився  22 жовтня 1890 року у забезпеченій сім'ї католиків, де дітей виховували у дусі патріотизму, шанували культуру та історію Франції. Події революції кінця ХVІІІ ст.. розцінювалися як трагічна помилка Французької нації, а все аристократичне, монархічне, родове приймалось за приклад.

    Шарль з  дитинства захоплювався літературою, історією, філософією та військовою справою. Він був знатного славетного роду, один з предків брав участь у поході Жанни д'Арк, тому і хлопцеві прогнозували славне майбутнє. З дитинства був наполегливим і вмів керувати людьми : сам вивчив і заставив вивчити братів і сестру закодовану мову, де слова вимовляються ззаду наперед і сам говорив так цілими фразами , а у французькій мові це дуже важко. Міг швидко запам'ятати 30-40 сторінок тексту. Після коледжу закінчив військову школу Сен-Сір. Весь час багато читає і вивчає життя французької армії.

  В 1913 році вступив на службу в піхотний полк до полковника Петена, переможця Верденської битви, завдяки якому відбувся кар'єрний зріст де Голля. Згодом  у 1945 році Шарль помилував маршала  Петена, що підписав акт капітуляції Франції і очолив профашистський уряд Віші.

   Під час Першої світової війни був тричі поранений і після Верденської битви попав у полон , де перебував з видатними особистостями (журналістом Ремі Руром та майбутнім маршалом Тухачевським). За час полону опанував німецьку і прочитав всіх нім. класиків та філософів в оригіналі. У 1919-1921рр. формував польське військо ,що воювало з більшовиками і за іронією долі російською армією командував Тухачевський.

   Під час Другої світової війни Шарль де Голль не прийняв умови перемир'я у червні 1940 року і емігрував до Британії, де його підтримав Вінстон Черчиль як альтернативу Петену.«Франція програла битву, а не війну!Ми нічого не втратили,

адже ця війна світова». Генерал очолив рух Опору, сформував рух «Вільна Франція» і весь час намагався бути незалежним від союзників. Своїми ворогами

вважав і німців з японцями, і союзників, і уряд Петена.Завжди підкреслює самобу

тність Франції.З 1943 року в Алжирі діє уряд Франції у вигнанні, який визнали союзники. Завдяки розумній політиці генерала де Голля Франція не перетворилась на політичний додаток США, що планували створити Спільний військовий уряд на окупованих територіях. І, незважаючи на, що уряд Віші співпрацював з фашистами і сама Франція була окупована союзниками країна отримала право на окупаційну зону в Німеччині як країна-переможець, а згодом і місце в Раді Безпеки ООН.

   Після звільнення Франції Шарль де Голль очолив Тимчасовий Уряд, що складався з учасників руху Опору. Сам генерал не  підтримував жодну партію, навіть голлістів, щоб заручитися підтримкою всіх виборців. Гасло внутрішньої політики: «Порядок, закон, справедливість», зовнішньої - ВЕЛИЧ ФРАНЦІЇ.

б)  Тимчасовий режим

  Політика Тимчасового режиму: Націоналізували шахти, заводи авіакомпаній,

Рено, Французький банк ,4 кредитні банки ,збільшено зарплату, пенсії ветеранам війни. Але державний устрій визначено не було. Всі три політичні сили (ФКП,

ФСП, Нар .- республ. рух) були за парламентський устрій, а де Голль – за

президентський.

в ) Четверта республіка

Незважаючи на успіхи та особистий авторитет де Голль програв битву за нову

конституцію. Французи підтримали проект  конституції Четвертої республіки, яка

проголосила Францію парламентською республікою. 24 грудня 1946р. нова конституція набрала сили.

    Де Голль пішов у відставку на 12 років і керував партією «Об'єднання французького народу».

               (Розповідь про Четверту республіку та план Шумана).

   Після виборів до Установчих зборів (2 рази) та референдумів (3 рази) у грудні 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки ( від прийнятих конституцій), яка проголосила Францію парламентською республікою (найдемократичніша): законодавча влада-двопалатному парламенту-Національним зборам та Раді республіки, президенту - другорядні функції(Вен- сан Оріоль).Розширено соціальні та політичні права трудящих, гарантовано рівні права на участь в діяльності профспілок, охорону здоров'я, освіту , матеріальне забезпечення, відпочинок, дозвілля, жінки отримали рівні права з чоловіками, урівнювались в правах громадяни Франції та колоній («Французький союз» з «заморськими територіями» замість Французької імперії).Шарль де Голль у 1948 р. пішов у відставку. У 1947 р. вперше було прийнято план модернізації та реконструкції країни, який сприяв економічному піднесенню Франції у 1954р

( впровадження нових технологій, виникнення нових галузей- нафтовидобувної та переробної, атомної, електронної).У 1949 р. країна вступила в НАТО.«Полівіння Франції», підтримка СРСР турбувало США , які в обмін на допомогу за планом Маршалла зажадали виводу комуністів з уряду(1947р), які намагались захопити владу, дестабілізували ситуацію в країні.Через слабкість виконавчої влади у країні назрівала політична криза ,змінились 24 уряди до 1958 р, зростала кількість прихильників де Голля.

 Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954),Алжирі (1954-1962),який Франція не бажала втрачати , де сильними були алжирські французи – ультра ,що вели війну з алжирцями. Незалежними стали Марокко, Туніс, Лаос, Кампучія. У таких складних умовах голова уряду

Коті звернувся до Шарля де Голля з проханням очолити уряд.

 г ) ПЛАН  ШУМАНА ( робота з атласом)

   Перехід від простого міжнародного європейського співробітницт­ва до справжнього наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р., коли Роберт Шуман , міністр закордонних справ Франції, виступив з ініціативою щодо створення галузевого об'єднання шести країн (Франції, ФРН, Італії ,Бельгії, Люксембургу та Нідерландів) у Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) – 1951 рік. Новизною цього об'єднання було створення європейського органу управління, незалежного від урядів країн , а також  подолання протиріч між Францією та Німеччиною, які за останні 70 років тричі воювали між собою. На думку Шумана ,щоб уникнути нової війни слід об'єднати сталеливарну та вугільної промисловості обох країн, що зробило б неможливим таємне виробництво озброєнь. Ті ж держави у 1957 році утворили ще дві міжнародні організації: Євроатом та Європейську спільноту- Спільний ринок. У 1961 році до нього намагалася приєднатися Британія, проте президент Франції Шарль де Голль двічі заблоковував вступ її до ЄЕС

через близькі стосунки Британії з США. Адже, мета діяльності ЄЕС — сприяння розвитку національних еконо­мік і захист Європи від засилля американського капіталу. На противагу ЄЕС Британія у 1959 році створили Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), куди увійшли Швеція, Швейцарія, Норвегія, Австрія, Ісландія, Фінляндія, а згодом Данія та Португалія. До 1970-х років ЄАВТ розпалась і її члени перейшли до ЄЕС.

   Подальший розвиток ЄЕС відбувається шляхом поглиблення еко­номічної та політичної інтеграції (Маастрихтські угоди про створення Європейського співтовариства, 1992 р.). З 1 січня 1993 р. розпочав функціонувати єдиний ринок. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого в 1999 р. завершилося створення єдиного валютного просто­ру — замість національних валют уведено єдину європейську валютну одиницю — євро. Має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європарламент, Євросуд. Сьогодні членами Євросоюзу є 25 країн і Франція далі відіграє важливу роль в інтеграційних процесах.

д ) Президентська республіка Шарля де Голля. П'ята конституція.

    Поступово ситуація змінюється: часті зміни урядів, невдалі війни в Індокитаї,

невирішеність алжирського питання розхитують Четверту республіку. Алжирське питання стало внутріполітичним питанням,яке не міг вирішити уряд(Алжир).Цією ситуацією скористався Шарль де Голль і запропонував сильне президентське правління. Прем'єр Коті запропонував де Голлю очолити Уряд і  в черговий раз врятувати країну. Після референдуму 80% французів підтримали проект конституції і Франція вперше в історії стала президентською республікою.

 Цікаво, що текст сьогоднішньої конституції Росії, прийнятої у 1993 році багато в чому повторює конституцію Шарля де Голля. Шарль де Голль зробив Францію великою країною (П'ята республіка), незалежною від СРСР та США. За ініціативою Франції формувався Спільний ринок , але де Голль двічі накладав вето на вступ в ЄЕС Британії, бо розглядав її провідником інтересів США в Європі та непривітне ставлення до нього В.Черчиля, який надавав перевагу Рузвельту. Цікаво, що генерал не визнавав долара США як стандарту обміну, а тільки золото і став вимагати в США обмін 1.5 млрд. дол. на золото. Інакше вийде з НАТО і ліквідує 189 баз у Франції. Де Голль пішов на зближення з СРСР, симпатизував Сталіну, бачив з ним спільні риси, хоч комунізм не сприймав. А у 1966 році Франція вийшла з НАТО, залишившись у політичних структурах альянсу.

         На думку генерала колоніалізм заважав відновити велич Франції. У 1960 році

14 африканських колоній отримали незалежність, у 1962 році - Алжир.

         Потім настав 1968 рік - рік барикад, свобод, сутичок з поліцією. Рік загибелі

повоєнної Франції і народження нової. Рік, коли Франція стояла на порозі комуністичного перевороту. Де Голль пішов на поступки, реформував освіту, соціальну сферу. Але французи не підтримали на референдумі спроби нової

територіально-адміністративної реформи , протистояння з НАТО та Великобрита-

нією і 28 квітня 1969 року Шарль де Голль пішов у відставку.

е) Франція після Шарля де Голля.

     У березні-червні 1968р. Францію охопила політична криза , застрайкували

студенти Пантера та Сорбонна, робітники (10 млн. чол.).Франція стояла на порозі комуністичного перевороту. Де Голль пішов на поступки, а в 1969 р. подав у відставку.

 Президенти Ж.Помпіду (1969-1974) та В.Жіскар-д'Естен (1974-1981) продовжили політику де Голля: надали статус заморських держав всім колоніям, зменшили державне втручання в економіку, соціальні програми. Але

рівень життя французів падав. В умовах економічної кризи та соціального невдоволення у 1981р. до влади прийшов блок лівих сил на чолі з лідером Французької соціалістичної партії Франсуа Міттераном – президент, соціалістичним в більшості був і уряд (Моруа): націоналізація 18 банків, промислових підприємств, розширено права трудящих, продовжили курс на об'єднання Європи. У 1986 р. головою уряду став представник правого Об'єднання  на підтримку республіки Жак Ширак: скоротив державний сектор,

почав приватизацію націоналізованих підприємств (неоконсерватизм), скорочення соціальних програм для боротьби з інфляцією,зменшив державне регулювання економікою.1988 рік- президентом знову обрали Ф. Міттерана

через безробіття, інфляцію. Через кризу в таборі лівих сил у 1995 році президентом стає Жак Ширак, який далі намагається проводити непопулярні

реформи в дусі неоконсерватизму, відновив випробування ядерної зброї, розпустив парламент. Але перемогли ліві і прем'єром став Л.Жоспен (соціаліст)1997 р., якому поступово вдалось зменшити показники безробіття,

реформувати армію, поглибити інтеграційні процеси, податкові реформи через впровадження єдиних для ЄС стандартів. На президентських виборах 2002р.-

Жак Ширак: проблеми нелегальної міграції(2005),безробіття, злочинність.

Зовнішня політика: європейська інтеграція, обмеження впливу США в регіоні, не підтримала інтервенцію США в Ірак, зберігає вплив в Африці, головний партнер - Росія у колишньому СРСР.

Наступники-Ніколя Сарказі, Франсуа Олланд,  Манугль Макрон президенти Франції.

є) Висновки

ж) Оцінка проєкту

4. Бліц – діалог з командою противник Запитання до команди противника

                                               До команди Британії.

1.Як визначаються республіки у Франції?

2.Які спільні риси Четвертої та П'ятої республік ?

3.У чому різниця між вищезгаданими конституціями?

4.Які напрямки зовнішньої політики Шарля де Голля?

5.Назвіть представника неоконсерватизму у Франції?

                                               До команди Франції.

1.Що таке «хвора людина Європи»?

2. В чому суть тетчеризму?
3. Проблема Ольстера.
4. Які зовнішньополітичні пріоритети Великобританії?
5. Хто з лейбористів очолював уряд?

5. Порівняльна характеристика Великобританії та Франції.

(можна кожній команді скласти порівняльну таблицю).

 Експерти радяться ,оцінюють роботу команд.

6. Впізнай історичну особу. Кому належать ці слова. 

«Я жорсткий керівник і я управляю людьми. Я не диктатор ,але я знаю, чого хочу.

Я знаю напрямок ,яким хочу іти , і я намагаюся протиставляти аргументам-аргументи.»                                                                                  Маргарет Тетчер.

«Я вільний француз .Я вірю в Бога і в майбутнє моєї батьківщини. Я не належу до

жодної політичної сили ,не підтримую жодного політика, ким би він не був…

У мене є лише одна мета : звільнити Францію, зробити її великою державою».

                                                                                                          Шарль де Голль.

Хто це?

Прем'єр – міністр Великобританії у 1940-1945 рр. та 1951-1955рр.Один з ініціаторів створення антигітлерівської коаліції ,автор тритомної праці «Друга світова війна».                                                                               Вінстон Черчилль.

 

Прем'єр – міністр Франції з 1997 року ,лідер Соціалістичної партії, кандидат у 2002 році на посаду президента Франції.                                   Ліонель  Жоспен                           

 

ІV. ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ.

      МІКРОФОН.           

• Що сподобалось? Чому?
• Що б змінили?
• Що вразило ?
• Як оцінюєте роботу груп?