Шануємо пам'ять про полеглих 41-45.Презентація до виховної години

Кожного дня прокидатися під спів солов'я, милуватися чарівною природою, золотими хрестами на церквах, чудовими дитячими майданчиками, на яких весело граються малята Як добре нам зараз жити. Ми маємо хліб і до хліба, можемо ходити до школи, батьки на роботу, не боячись гуркоту танків, ревіння сирен, вибуху бомб і гранат, стрілянини...

Це був звичайний червневий день. Хіба що тільки сонце світило яскраво-яскраво і небо було голубе-голубе. А ще… хотілося жити, любити, творити, надіятись і мріяти. Але раптом все обірвалося…

Тієї пам’ятної червневої пори як і завжди догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, він пив теплу росу із трав та замріяно слухав мелодійні звуки гармошки в сільському клубі. Тут випускники 1941 року танцювали свій останній шкільний вальс і не знали, що через декілька хвилин рівно о 4 годині ранку 22 червня вони закружляють в кривавому танку війни, яка триватиме 1418 днів і ночей…

Скільки страхіть було пережито нашим народом у воєнні роки?

Прощалися поспіхом, нашвидку й рушали, кваплячись неначе навздогін за долею. І тільки на останніх пагорбах, за якими надовго чи й навіки зникали рідні хати, озиралися. Тамуючи хвильову тугу неповторним помахом руки, прискорювали крок.

Пиши мені, синку, - витираючи сльози хустинкою, гукала навздогін посивіла мати. - Я повернусь, мамо, ждіть мене з перемогою, - кричав наперекір вітрові, молодий, безусий, уже по-дорослому серйозний син. Але не знав цей юнак, що ніколи вже йому не повернутися до рідної хати, не побачити уже ні роду свого, ні неба голубого, ні рідної землі. Пронесуть молодого хлопця, українського Василя, Івана… дороги війни по обгорілих землях

Кого поховають друзі в братських могилах, де навіть не ставлять хрестів, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах, а хто від страшних катувань згине в застінках гестапо. Не дізнається посивіла і вбита горем матуся, де схилила свою голову єдина її кровинка, її надія і опора, її син, де, на якій землі, він знайшов свій вічний спокій.

Усі люди у той час жили вірою, вірою в перемогу. Війна торкнулася усіх-від малого до старого.

Спливатимуть роки, але ніколи події страшної і кривавої Великої Вітчизняної війни не перестануть нас вражати самовідданістю і жертовністю людей, які наближали День Перемоги.

Живуть у пам’яті народу Його вірні дочки і сини, Ті, що не вернулися з походів Грізної, великої війни. Їх життя, їх помисли високі, Котрим не судилось розцвісти, Закликають мир ясний і спокій, Як зіницю ока, берегти.

Велику Вітчизняну Війну. Твори учнів 2 та 3 класів Бзівського НВК про

Кислицька Вікторія 2 клас Є пам'ять особиста, сімейна, а є пам'ять народна. Я і мої батьки не бачили війни. Але коли я дивлюся фільми про війну, слухаю оповідання ветеранів, читаю книги про подвиги радянських людей, моє серце наповнюється болем і гордістю за свою Батьківщину. Цими почуттями я ділилася зі своїми однолітками. Багато хто з них відчуває те ж саме. Значить, пам'ять про Велику Вітчизняну війну-народна пам'ять. І доки ми пам'ятатимемо, житиме мій народ.

Панасюк Дарина 2 клас Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що минуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їх подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну. Що забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Ажде без пам’яті немає майбутнього.

Мирон Богдана 3 клас Після війни люди довго не могли звикнути до тиші. А потім навчилися цінувати її. Помовчімо хвилину і ми. Подякуймо думкою і серцем тим, хто ціною власного життя приніс нам мир на землю України.