" Шевченкова весна - весна свободи"

ЗЗСО І-ІІІ ступенів – ліцей с. Стрілки Самбірського району

Львівської області

Проць Наталія Петрівна

Паславська Оксана Олегівна

 

 

 

 

Літературно-мистецька композиція

«Твоїх поезій світ високий вінчає слава світова…»

 

Мета: показати різностороннє змалювання та красу природи українського села  у творчості Т.Г.Шевченка;  формувати художньо-естетичні смаки дітей, їх вміння бачити прекрасне у навколишньому середовищі.

 

 

Тиша. Ледь чутна музика дзвіночків нагадує весняні краплинки. Сплять на сцені діти-квіти, до часу прикривши свої віночки білими та блідо-блакитними хустинками. Світає. У  ранішньому серпанку з'являється прозоре марево Весни, лагідним  голосом промовляє:

 

Весна : Годі, діточки, вам спать!

Час давно вже вам вставать!

Гляньте: сонечко сміється.

З небі жайворонок в'ється,

В'ється, радісно співає, —

Про весну всім сповіщає!

Божа пчілка, квітка в полі, —

Всі весною оживають,

Весну красну прославляють.

 

На цей заклик поволі пробуджуються діти, відкривають личка, прислухаються. На останніх словах Весни побігла струмочком мелодія веснянки. Весна, йдучи поміж дівчатками, знімає з них хустинки, розсипає по сцені квіти та зелені листочки. Помалу випростовуються постаті-росточки, заплітаються у перший хоровод. Діти танцюють.

 

Постаті- росточки :

1.Світе мій милий, світе мій красний,

Здрастуй, прекрасний!

 

2.Сонце ласкаве, сонечко світле,

Здрастуй, привітне!

 

3.Струмочки веселі, прозорії, срібні, 

Здрастуйте, рідні!

 

4.Лагідна, тепла, зелена, ясна

Здрастуй, весна!

 

Звуки природи: зозуля кує, соловейко витьохкує, шум струмка. Виходять  читці.

 

 Ведучий: Велика і прекрасна наша земля, змінюється, оновлюється природа. Погляньте навколо: яскраво світить сонечко, від його тепла розквітають перші квіти, весняний вітерець грайливо шумить у верховітті, в голубому небі пропливають легенькі хмарки, а довкола щасливим співом заливаються птахи.

 

 

 

 Читець : Весна прийшла. Сніги розтали.

Струмки веселі гомонять.

Розквітли серби над ставками,

Лелеки в гніздах клекотять.

Весна прийшла. Гаї ожили.

Збудились леле, ліс, луги.

Ударив грім. І тепла злива

Усе скропила навкруги.

Весна! Весна! Радійте діти,

Ховайте швидше саночки.

Немов пташки, летіть із клітки,

З кімнати, з хати у садки.

А там в садочках сонце, співи,

В траві фіалки зацвіли.

 

Пісня  естрадна лірична  на весняну тематику

 

      Ведучий: Є дні, що минають непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний, як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце.

      Україна у долі своїй має такий день - 9 березня. З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка - великого сина великого народу.

      Він народився навесні,тому весна йому дуже близька.

 

 

 Читець:  Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною

 Вранці зустрічають...

 

Зацвіла в долині

червона калина, ніби засміялась

дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа 

І защебетала.

 

Танець «На галявині»

   

  Ведуча:  Для багатьох поколінь українців і не тільки українців - Шевченко означає так багато, що створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне - невичерпний і нескінченний. Шевченко зростав серед мальовничої природи. Хата в Кирилівці потопала в розкішному квітнику, стара крислата верба покивала її густою тінню, а за хатою розкинувся невеличкий, але дуже милий садочок. Не оминув кобзар і окрасу українських сіл - вишневих садків.

 

 

 

 

Читець: Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть.

Співають ідучи дівчата,

а матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснули коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

 Та соловейко не затих.

 

 Читець: За сонцем хмаронька пливе,

 Червоні поли розстилає

 І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину

Ніби серце одпочине,

З Богом заговорить...

А туман, неначе ворог,

Закриває море

І хмароньку рожевую,

І тьму за собою

Розстилає туман сивий,

І тьмою німою

Оповиє тобі душу,

Й не знаєш, де дітись,

І ждеш його, того світу,

Мов матері діти.

 

Читець:  Он діброво - темний гаю!

 Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом –

Аж сам собі дивується

На свою діброву...

Надивившись на доненьку

Любу, молодую,

Возьме її та й огорне

В ризу золотую

І сповиє дорогою

 Білою габою, -

Та й спать ляже, втомившися

 Турбою такою.

 

ПІСНЯ «Тополя»

 

 Ведуча:    Тарас  захоплювався красою природи. А його слово змальовувало цю красу. Красу не чужоземну, а нашу, рідну, українську! Він з трепетом згадує у своїх творах і барвінок, і ряст, і очерет.

 

Читець:  Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода.

 

Читець: Над Дніпровою сагою

Стоїть явір меж лозою.

Меж лозою з ялиною,

З червоно калиною.

Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий похилився,

Мов козак той зажурився.

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка із гаю

Виходжаючи, співають;

Повбирані, заквітчані

Та з таланом заручені,

Думки-гадоньки не мають,

В’ються-гнуться та співають.

 

 

 

Читець:Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

 Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

 

Та попід горою

Хлюпочуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

 

 

Ведучий:  Нема України без верби і калини. Разом вони йдуть і по Шевченкових віршах.

 

Читець: Засне долина. На калині

І соловейко задріма.

Повіє вітер по долині —

Пішла дібровою руна,

Руна гуляє, Божа мова.

Встануть сердеги працювать,

Корови підуть по діброві,

Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне, —

рай тай годі!

Верба сміється, свято скрізь!

Заплаче злодій, лютий злодій.

Було так перш — тепер дивись:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину;

Над водою гне з вербою і

Червону калину.

На калині одиноке

Гніздечко гойдає.

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

 

Пісня

 

Ведучий: Шевченкова Україна - струнка, тонкостанна, з рожевими світанками і зоряними ночами. А українське село в його поезіях   - як писанка в зеленому віночку широколистих тополь і білому серпанку квітучих садів.

 

Читець: Світає. Край неба палає.

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

 Тополі по волі

Стоять собі мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все-то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

 Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає...

І нема тому почину,

І краю немає!

 

Пісня

 

Ведучий: І знову - березень... І знову линуть до нас думи геніального українського поета Т.Г.Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення.

 

Ведуча: Є якась символічність у тому, що Шевченківські дні - це час провесни, дні, коли матінка - природа пробуджується до життя. І день його народження, і день смерті, стоячи поряд,замикаються в одне коло, творять один цикл - символ вічності.

 

Читець: Він був як полум'я. Його рядки —

Дзвінкі і небезпечні, наче криця,

Переживуть, і жито, і пшеницю,

І хліб, і сіль, і війни, і віки.

Він був як полум'я. Свої слова —

Легкі, як небо, сині, наче квіти,

Що ними тільки правду говорити,

Він в наші душі спраглі наливав.

 

 Ведучий: Т.Г.Шевченко - це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею. Він росте і й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.

 

 

 

Читець: Іду, розкутий, у престольний Канів

Позбутися холопського горба.

Пора стоїть рахманна і погідна.

Тарас, урівень з сонцем на скалі,

Возносить у мені козацьку гідність

Господаря праотчої землі.

Ще манить звичка - впасти на коліна.

А він гримить, немов пророк Ілля:

«Учись ходить нарешті як людина,

Бо це таки о дві к твоя земля!»

І я встаю, толочений віками,

Але не вбитий в корені мечем!

І відчиня мені ворота в Канів

Тарас державним золотим ключем.

Він — наша гордість і окраса,

Ні перед ким вовік не гнувсь.

Читайте мудрого Тараса

й мотайте читане на вус!

 

Ведучий: Ніколи не  зміліє повноводна ріка шани і любові до поета, як ніколи не згасне Прометеїв  вогонь «Кобзаря», що підхоплюють усе нові й нові молоді руки й серця, щоб передати наступним поколінням. Естафета триває... Ось у чому невмирущість, вічність, народність, універсальність Шевченкового слова, ось у чому незнищенність «Кобзаря»! Бути ж йому завжди з нами, бути йому завжди сучасним — і вчора, і сьогодні, і завтра!

 

( Перший учасник  передає «Кобзаря» з рук у руки всім присутнім від дорослого до наймолодшого  і  кожне проголошує  крилаті вислови Шевченка).

          

                Крилаті вислови Шевченка

 

Я так її, я так люблю мою Україну убогу,

що проклену святого Бога,

за неї душу погублю!

 

 

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша Слава,

Слава України!

 

Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою.

 

Борітеся — поборете.

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас

Слава і воля святая!

 

Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле.

 

Молітесь богові одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь.

 

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

 

Свою Україну любіть.

Любіть її.. .Во врем’я люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

 

Одна вона у нас така —

уся співуча і дзвінка,

 уся плакуча і гримуча

хоч без лаврового вінка.

 

Нічого кращого не має,

як тая мати молодая

з своїм дитяточком малим.

 

Ну що б, здавалося слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива, як їх почує!..

Знать, од Бога і голос той,

 і ті слова ідуть меж люди.

 

 

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому  н аучайтесь,

Й свого не цурайтесь.

 

 

Барвінково, волошково

 В небі світиться зоря.

Починаймо рідне слово

 Зі сторінки «Кобзаря».

Рідне слово любить ненька

І співає: «Люлі-лю».

Так любив його Шевченко,

Так і я його люблю.

 

 

 

 

(Залишаються на сцені, виходять  читці)

 

Читець: До Шевченка треба доростати

Почуттями, діями, думками.

Доростаймо!

Хоч йому стояти

Вічністю судилося над нами.

Він височить, а пік його пера

Сталений любов’ю і громами,

Він стоїть, як мудрості гора

Над всіма прийдешніми віками!

 

Читець: Твоїх поезій світ високий

Вінчає слава світова,

І над Вкраїною луна:

«Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива».

 

 

 

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий...»

 

 

 

Література:  

Шевченко Т.Г.  Кобзар: -  «Каменяр», Львів,2011.

Вивчаємо українську мову і літературу – Основа, березень 2015                                                             Інтернетресурс.