Симуляційна гра “Подорож до Золотої Орди”

Вчитель: Головною дієвою особою нашої гри буде людина, про яку можна сказати такі слова: «Народжений керувати, він з дитинства змушений був поневірятися по сусідніх королівських дворах, зі зброєю в руках добивався своєї вотчини. Його діяльність на благо своєї землі викликала повагу навіть у ворогів, а літописець називає його Мудрим, як Соломон». То ж хто це?

Сьогодні ми спробуємо знайти відповіді на запитання «Чим Данило Галицький заслужив повагу не тільки на рідній землі, а у ворогів? Які дії князя доводять його мудрість, мужність, наполегливість?»

Князювати Данило Галицький почав на Волині у 20-х роках ХІІІ ст., а 1238 році утвердився і в Галичині, подолавши міжусобні чвари, що спалахнули по смерті Романа з ініціативи галицького боярства.

Протягом володарювання йому доводилося одночасно долати опір кількох суперників: зі сходу загрожували монголи, із заходу на українські землі зазіхали Литва, Польща та Угорщина. Одночасно доводилося воювати з непокірними боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з чернігівської династії та його союзників.

Отже, у такому скрутному становищі Данило проявив свої кращі якості державного діяча і політика. Спочатку він приборкав бояр, а потім виступив проти Ростислава та держав, які надавали йому військову підтримку. Вирішальна битва між противниками відбулася 17 серпня 1245р. під Ярославом, де Данило разом зі своїм братом Васильком здобули блискучу перемогу.

Зміцнивши свою владу, Данило Романович багато думав над тим, щоб об’єднати сили європейських правителів у справі протистояння монголам – хотів створити анти монгольську коаліцію держав… Однак створити сильний союз проти ординців йому не вдалося.

Самостійна політика князя викликала невдоволення в хана Батия. Восени 1245 року той наказує Данилові віддати Галич.  Як пише галицький літописець, Данило «зажурився, що не встиг зміцнити свою землю фортецями, і подумав з братом своїм, і поїхав до Батия, говорячи: «Не дам  півотчини своєї, поїду до Батия сам!» Перед тим, як поїхати до Орди, Данило залишив Василька правителем Волині, щоб у такий спосіб зберегти самостійність хоча б Волинської землі.

Отже,   щоб уберегти свої землі від спустошення монголо-татар, князь Данило змушений був поїхати в 1245 році на переговори до хана Батия в його столицю м. Сарай, що стояло поблизу гирла Волги.

Ігровий момент «Подорож до Золотої Орди»

Автор: Уклонившись низько землі руській, князь Данило рушив домовля-тися з ханом Батиєм про мир.

Данило: Хай і дорого коштуватиме мені, але мир дасть змогу Русі зібрати сили, відбудувати міста, укріпити нові фортеці.

Автор: Данило увійшов до Батия, поклонився за татарським звичаєм.

Батий:  Випий, князю, нашого пиття, повну чашу татарського кумису!

Автор: Знав Данило, що випити кумис із ханських рук - велика честь. Та знав і те, що негоже русичам пити кобиляче молоко.

Батий: Знаю, знаю, що негоже тобі пити кобиляче молоко, бо воно - чорне. Хто вип'є кумис, той визнає перед світом свою підлеглість.

Автор: Замислився на мить князь, та знав, що іншого способу зберегти рідну землю від спустошливих набігів степовиків немає, тому сказав твердо:

Данило: Досі я не пив, а нині, ти велиш - я вип'ю.

Автор: Випивши, поклонився князь Данило Романович, що був князем Великим, тепер сидить на колінах і холопом себе називає!

Данило: О, лихіше лиха честь татарська…

Автор: Батий, поважаючи Данила за мужність і почуття власної гідності, підтвердив його княжіння, дарувавши ярлик,  а князь Галицький визнав свою васальну залежність, зобов’язувався висилати своє військо для участі в походах монгольської армії, але данини не сплачував.

Бесіда:

1. Дайте оцінку вчинку Данила Галицького. Чи можна стверджувати, що він проявив мудрість і розважливість?
2. Чому «честь» татарська була для князя «лихіша від лиха»?

Додатки

Ціною власного приниження мудрий політик Данило Галицький зберіг недоторканість рідної землі, не допустив туди монгольських баскаків і не став платити постійної данини, лише час від часу надсилав дарунки Батию, та мав надавати ханові допоміжні загони в його походах. Проте навіть така залежність гнітила Данила. Як зазначає літописець, «О, лихіше лиха честь татарська!». Та все ж він виграв час для організації збройної боротьби з Ордою. Натомість чернігівський князь Михайло, який теж прибув в Орду, через небажання поклонитися язичницьким ідолам був страчений.

«Тяжко було повертатися в рідну землю. Я, син славного князя Романа, нащадок великого Мономаха, мусив признати над собою зверхність татарського хана. Тому почав підготовку до боротьби з поневолювачами.»

Дослідники відзначають, що завдяки Даниловим дипломатичним зусиллям Галицько-Волинському князівству вдалося досягнути м’якшої форми залежності від Золотої орди, ніж Київщині та Чернігівщині.

Ярлик – грамота-дозвіл на володіння землями.

Кумис – кобиляче молоко. Випити кумис із ханських рук — велика честь. Але русичі називали його чорним: хто вип'є кумис, той визнає перед світом свою підлеглість.

Данило Галицький на прийомі у хана Батия. м. Сарай, 1245 р.