"Співаю - тож існую"(Творчість Богдана-Ігоря Антонича)

Богдан-Ігор Антонич 5.10.1909-6.07.1937

Біографічні дані Дата народження: 5 жовтня 1909 Місце народження: с.Новиця, Лемківщина, Польща Дата смерті: 6 липня 1937 Місце смерті: Львів Громадянство: Австро-Угорщина, УНР, Польща Рід діяльності: поет, прозаїк, перекладач, літературо-знавець Освіта: магістр філософії Роки активності: 1931-1937 Напрямок: література Жанр: поезія, проза, переклад, стаття

Поетичні збірки Привітання життя: книжка поезій. Львів, 1931; Три перстені: поеми й лірика. Львів, 1934; Книга Лева. Львів, 1936; Зелена Євангелія. Посмертне видання. Львів, 1938; Ротації. Посмертне видання. Львів, 1938. Велика гармонія (збірка друкувалась 1932-33 рр. у періодиці; повністю надрукована 1967 р.);

Мотиви поетичних збірок 1931 рік – перша книжка “Привітання життя”-перші проби пера Поезія напруженої думки; поет намагається говорити про галовне: життя, молодість, красу; відзначається незнаною на той час тематикою спортивного циклу.

Мотиви поетичних збірок 1934 рік – друга книжка “Три перстені”- найдосконаліше ліричне творіння поета Образ Лемківщини, казковий світ дитинства та юності, одначе, затьмарений реальними картинами злиденного підневільного життя краю.

Мотиви поетичних збірок 1936 рік – третя книжка “Книга Лева”- найбільша з прижиттєвих видань Зв’язок між людиною і природою; розкриття “таємниці життя” в єдності духовних та матеріальних виявів.

Мотиви поетичних збірок 1938 рік – четверта книжка “Зелена Євангелія”- посмертне видання Книга природи; гармонія живого й неживого на землі.

Мотиви поетичних збірок 1938 рік – п’ята книжка “Ротації”- посмертне видання Книга міста й цивілізації урбаністичні та апокаліпсичні мотиви

Мотиви поетичних збірок 1967 рік – шоста книжка “Велика гармонія” – посмертне видання Книга віри, звернення до Бога; лірика думки, що намагається збагнути загадки і закони світобудови.

АВТОБІОГРАФІЯ В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер - де б я не був і коли-небудь, я все - п'яний дітвак із сонцем у кишені. А як зійшов із гір гамірливих міст, у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, глядів спокійно на хвиль противних гурагани. Мої пісні - над річкою часу калиновий міст, я - закоханий в життя поганин.

АВТОПОРТРЕТ “Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я — закоханий в житті поганин”. (З першої книжки “Привітання життя”) Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля.

КНЯЗЬ Ще гори куряться від снігу, сім стріл неначе сім пісень, і юнака вітає день окриленим найменням: Ігор. Горять скрипки в весільній брамі, на ній стобарвний прапор дня. Іду в захопленні й нестямі, весни розспіваної князь.

ЩАСТЯ З усіх людей найбільше я щасливий, будую білий калиновий міст. Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий. Великої моєї філософії такий безглуздий зміст. Не заплачу стражданню й горю мита, люблю риск, небезпеку й сум'яття. Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя. Я п'ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід, ніщо, що людське, не є мені чуже, а що сьогодні я не маю грошей на обід - байдуже.

ВИШНІ Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував "Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 16 квітня 1935

СЕЛО Корови моляться до сонця, що полум'яним сходить маком. Струнка тополя тонша й тонша, мов дерево ставало б птахом. Від воза місяць відпрягають. Широке конопляне небо. Обвіяна далінь безкрая, і в сивім димі лісу гребінь. З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини, мов свіже молоко до миски.

ТРИ ПЕРСТЕНІ Крилата скрипка на стіні, червоний дзбан, квітчаста скриня. У скрипці творчі сплять вогні, роса музична срібна й синя. В квітчастій скрині співний корінь, п'янливе зілля, віск, насіння та на самому дні три зорі, трьох перстенів ясне каміння. В червонім дзбані м'ятний трунок, зелені краплі яворові. Дзвони, окриленая струно, весні шаленій і любові! Підноситься угору дах, кружляє дзбан, співає скриня. І сонце, мов горючий птах, і ранок, спертий на вориння.