Стан психічних функцій і хвороба

Стан психічних функцій і хвороба. Виконала. Студентка 371-М групи. Войтенко Вікторія

ПЛАНПсихічні процеси. Відчуття. Загальні закономірності відчуття. Основні закономірності сприймання. Порушення відчуття. Порушення сприймання. Розлади мовлення. Емоції. Пам’ять. Розлади пам’яті. Увага. Розлади уваги, та засоби усунення. Поради медичним працівникам. Список використаної літератури.

Психічні процеси – це відчуття, сприймання, увага, пам'ять, уявлення, уява, мислення, емоції, воля та свідомість. Вони взаємопов’язані і залежать від властивостей особистості конкретної людини. В основі психічної діяльності лежить процес відчуття.

Відчуття – процес відображення окремих властивостей предмета і явищ об’єктивної реальності при їх безпосередній дії на аналізатор. Відчуття вважається самим простим з всіх психічних явищ. Це продукт переробки ЦНС різних видів енергії, що впливають на людину із зовнішнього та внутрішнього середовищ. Здібність до відчуттів є у всіх живих істот які мають нервову систему і пов’язані із активніс-тю організму, направленого на задоволення потреб.Існують відчуття: зорові, слухові, нюхові, тактильні, смакові, больові, теплові, холодові та інші. У людини є ще кілька специфічних видів відчуттів, які несуть інформацію про час, прискорення, вібрацію…

Абсолютний поріг відчуття – найменша сила подразника, що викликає усвідомлене ві-дчуття. Ще є поріг різниці відчуття. Пороги відчуття не є раз і назавжди даними. У новонароджених відчуття порівняно ма-ло розвинуті й протягом життя вдосконалюються до певної межі. У похилому віці чутливість більшості аналізаторів знижується. Функціональний стан клітин кори може змінюватись при втомі й особливо, захворю-ваннях (органічних і функціональних порушеннях частини аналізатора). Підвищується чутливість внаслідок дії деяких фармакологічних речовин. Алкоголь і наркотичні речовини знижують чутливість. При захворюваннях токсичні речовини можуть і знижувати і підвищу-вати чутливість.

При органічному пошкодженні якогось аналізатора чутливість аналізаторів зростає. Наприклад, у сліпих різко загострюються слух, відчуття дотику і навіть нюх, у глухих – зір. Про це потрібно пам’ятати медичним працівникам під час надання догляду. Інколи у таких людей розвивається «шосте відчуття бар’єра» і вони досить добре долають перешкоди. Дідро описав сліпого, який точно відмічав початок сонячного затемнення, яке зрячі люди могли зафіксувати лише за допомогою спеціального обладнання. Демокріт і Діодор свідомо себе осліпили, щоб не розсіювати увагу на тому, що відбувається навколо, а поглиблено вивчати сутність явищ. Медикам важливо виявляти у хворих зміни чутливості під час спостереження за ними, для організації догляду. При зниженні слуху у хворих - розмовляти голосніше, при підвище-ній чутливості – затемняти палату. Необхідно враховувати «необґрунтовані» скарги на смак їжі (можуть зумовлюватись змінами смаку), на неприємний запах – загострення нюху. Хвора людина починає насторожено прислухатись до своїх відчуттів, звертає увагу на ті відчуття, яких раніше не помічала. Зниження слуху нерідко призводить до розвитку підви-щеної підозрілості, недовіри. Інколи може навіть розвинутись маячення переслідування, що вимагає допомоги психіатра.

Біль змінює емоційний стан людини. Різкий біль у ділянці серця здатний викликати панічний страх смерті, боязнь перед рухом. Нерідко такого хворого заспокоїти словами неможливо. «Помирати» він буде з кожним новим приступом. До загальних закономірностей відчуття відносять поняття «адаптація», «габітуація», «сенсибілізація», «синестезія».

Адаптація – це зміна чутливості внаслідок тривалого діючого подразника. Наприклад, ясного сонячного дня якщо зайти з вулиці в затемнену кімнату. Габітуація – це звикання, коли певні подразники стають настільки звичними, що перес-тають впливати на активність вищих відділів мозку. Наприклад, міський житель не чує шуму транспорту і не відчуває запаху вихлопних газів. Медики не «помічають» специфічного запаху (в лікарнях, дезрозчинів), а пацієнтам потрібно звикати кілька днів.

Сенсибілізація – різко підвищена чутливість до певного подразника. Наприклад, в палату до лежачого хворого залітає муха або комар. Специфічний звук, через певний час стає нестерпним для хворого. В астенізованих хворих поріг відчуття знижуєть-ся, розвивається схильність до сенсибілізації. Стукіт каблуків, запах парфумів негативним чином впливають на психічний стан хворого. Відчуття лежать в основі всієї психічної діяльності і тісно пов’язані з емоціями. Відомо, як впливає на настрій відчуття болю. Емоції можуть залежати від підпорогових, неусвідомле-них відчуттів. Передусім це стосується відчуттів від внутрішніх органів. Дуже часто першим проявом хвороби є зміна настрою.

Сприймання – психічний процес, що полягає в цілісному відображенні предметів і явищ об’єктивної реальності як результат синтезу інформації. Що надходить внаслідок подразнень аналізаторів..

Основні закономірності сприймання.1. Цілісність сприймання. Об’єкт або явище ми сприймаємо в цілому. Слухаючи музику. Сприймаємо не окремі ноти, мелодію в цілому. Коли бачимо частину об’єкта, то сприймаємо у цілому. Наприклад, за деревами бачимо дах будинку і сприймаємо, що там є будівля.2. Осмисленість сприймання. Зріла людина сприймає завжди осмислено. Ми знаємо, як називається той предмет чи явище. Якщо не знаємо, то цікавимося в інших, досліджуємо властивості цього об’єкта чи явища. Осмисленість сприймання пов’язана з мисленням та інтелектом.3. Константність (сталість). Наше сприймання зберігає сталу інформацію про роз-міри і колір предмета незалежно від впливу різних чинників.4. Аперцепція – залежність від попереднього досвіту. Це психічне явище базується на підсвідомих процесах. Константність найбільше пов’язана з пам’яттю і свідомими процесами.

5. Вибірковість сприймання. Надання переваги одним об’єктам, явищам або їх властивос-тям над іншими. Ми не можемо активно утримувати в зоні своєї уваги всі подразники, які діють на нас. Активна увага обмежена постійним відбором, який проводить наш мозок. Наприклад, в компанії спочатку чуємо загальний шум голосів людей, які нас оточують. Але достатньо, щоб один із наших знайомих звернувся до нас, ми перестаємо звертати увагу на шум і починаємо сприймати те, що він говорить. Це явище називають ефектом «вечірки». Перебуваючи в лікарні або іншому лікувальному закладі, хворі вибірково сприймають інформацію, пов’язану з діагностично – лікувальним процесом. 6. Установка сприймання. Ця закономірність найтісніше пов’язана з особистістю, світоглядом, характером. Установка – це не зовсім обґрунтоване ставлення до певного суб’єкта, явища або події. Людина ще не має повної інформації, не може об’єктивно оцінити наслідки події, але в неї вже є сформований стереотип очікуваного результату. При першій зустрічі до однієї людини виникає симпатія, а до іншої антипатія. Негативна установка хворого на лікування шкодить ефективності діагностично – лікувального процесу. 7. Спостережливість і спостереження. Спостережливість є дуже важливою якістю для представника будь – якої професії, а особливо для медичних працівників. Спостережливий медичний працівник надає велику увагу об’єктивній оцінці стану хворого. Найбільш глибоко спостережливість пов’язана з процесами уваги й осмисленості. Без належної уваги не може бути якісного спостереження за хворим.

«Чекання неприємності, як правило, сприймається і переживається важче, ніж сама неприємність» Психологам відомий «закон свідомого заповнення часу», який залежно від тривалості проявляється у двох формах. У короткі періоди часу ті часові проміжки, які були заповнені великою кількістю вражень, сприймаються, як більш тривалі. При тривалому інтервалі часу згадуються більш тривалими ті відрізки часу, які були «порожніми», і, навпаки, «заповнені» періоди – сприймаються коротшими. Вирішальну роль відіграє особиста участь (емоційна зацікавленість, спрямованість, інтереси, їх задоволення). Ось чому дитинство і молодість у тому періоді здаються відносно тривалими, інколи нескінченими, а пізніше згадується, що вони минули дуже швидко. Беззмістовний період часу ми сприймаємо як дуже тривалу нудьгу. Об’єктивно короткий період, заповнений небезпекою, загрозою для життя або болем, переживається як безкінечно довгий.

Порушення відчуття. Можуть виникати внаслідок психічних захворювань та захворювань ЦНС. Сенестопатії – різноманітні неприємні, обтяжуючі відчуття поколювання, здавлювання, печії, булькання, перекручування, не пов’язані із соматичними захворюваннями. Мають незвичний характер. Супроводжують більшість психічних захворювань. Парестезії – неприємні відчуття оніміння, мурашок, поколювання, печії. Можуть вини-кати в різних частинах тіла, мати тенденцію до переміщення. Хворі стають метушливими, тривожними, непосидючими.

Агнозія – нездатність людини впізнати, пояснити свої відчуття. Може бути зоровою, слу-ховою, тактильною, нюховою. Зустрічається при органічному ураженні головного мозку, внаслідок стресу. Анестезія – втрата здатності відчувати різні види подразнень (тактильна, больова, темпе-ратурна, тотальна, лепрозна, істерична). Є важливим симптомом ураження структур головного мозку.

Гіпестезія – зниження здатності відчувати різні види подразнень. Проявляється при важкій астенії, депресії. Гіперстезія – підвищення здатності відчувати різні види подразнень (зорова, акустична, тактильна, нюхова). Зустрічається при інтоксикаційних психозах (менінгіт), маніакальних станах, гіперстенічній неврастенії. Алгії – больові відчуття в різних частинах тіла. Характерні для депресій, істеричних станів, багатьох психічних захворювань, особливо в похилому та старечому віці.

Розлади сприйняття. Основними розладами сприйняття є ілюзії і галюцинації.Ілюзії – спотворене сприйняття реально існуючих об’єктів. Вони виникають на тлі зміненого афекту чи свідомості. Однак і в звичайному стані можливі хибні сприйняття (хмару уявити як чиєсь обличчя, фізичні, коли скляна поличка «перело-млюється» у воді). Психічні поділяють на: Вербальні – спотворене сприйняття змісту реальної розмови, в нейтральних судженнях хворий вбачає погрози, звинувачення. Можуть бути елементарними – краплі дощу сприйма-ються як шепіт т а ін. Парейдолічні – фантастичного змісту (квітка на підвіконні може сприйматися як екзоти-чна велика рослина).Ілюзії за аналізаторами – зорові (одяг, що висить на вішалці, сприймається як фігура), виникають переважно у напівтемряві, на тлі тривожного настрою. А також смакові, тактильні, нюхові.

Галюцинації – сприйняття чогось без реального об’єкта, мають для осіб характер об’єктивної реальності.

Особливості інтелекту хворого мають певний вплив на його ставлення до хвороби, лікування, прогнозування наслідків захворювання. На ставлення до лікаря, виконання лікувальних процедур та лікарських рекомендацій. Недостатньо розвинутий інтелект хворого може приводити до відхилення від запланованої лікарем вісі лікувального процесу та, як наслідок, погіршення соматичного стану пацієнта.

Психічний інфантилізм - психічна і фізична недозрілість дитини, що приводить при неправильному вихованні до затримки вікової соціалізації ( - адаптації до життя в суспільстві).

Перший варіант психічного інфантилізму - справжній - базується на затримці розвитку лобових часток головного мозку, обумовленої вищенаведеними об’єктивними факторами і неправильним вихованням. У результаті в дитини затримується формування розуміння норм і правил поведінки і спілкування, вироблення понять "не можна" і "треба" , почуття дистанції у відносинах з дорослими, затримується дозрівання здатності вірно оцінювати ситуації. Другий варіант психічного інфантилізму - загальна психофізична незрілість по інфантильному типу (гармонійний інфантилізм, коли дитина мініатюрна фізично і виглядає молодше свого віку соціально, по Е. Е. Сухаревой). Передумови і причини його ті ж, що при першому варіанті. Однак недозрілість у другому варіанті тотальна. Дитина не тільки поводиться як більш молодший за віком, але і виглядає в п’ять років, як трирічна. Третій варіант психічного інфантилізму: дитина народжується гармонічним у всіх відносинах, але, захищаючи її від життя, штучно затримують її соціалізацію тривожно-недовірливим вихованням. Подібне найчастіше буває у сім’ях, де довго не могли народити дитину.

Олігофренія – природжена або набута (у перші 3 роки життя дитини) інтелектуальна недостатність. По ступенях виразності інтелектуального недорозвинення олігофренія поділяється на три групи: дебільність, імбецильність і ідіотію. Дебільність - найбільш легка по ступеню і найбільш розповсюджена форма олігофренії. Чітко виступають несамостійність суджень і поглядів, відсутність допитливості в ігровій, пізнавальній і трудовій діяльності, слабість ініціативи. Досить часті розрізнені неврологічні знаки, дисплазії статури, нерідкі цереброендокринні розлади.

Імбецильність - більш важкий ступінь слабоумства, ніж дебільність. Специфіка і виразність олігофренічного слабоумства виступають при імбецильності з більшою виразністю. Це, насамперед, виявляється в повній нездатності до відволікання від конкретної ситуації, утворенню навіть елементарних понять. Запас слів малий, іноді обмежений назвами окремих предметів. Мова маловиразна, фрази короткі, аграматичні. Нерідко відзначається недорікуватість.

Деменція – набуте, виникаюче в результаті хвороби ослаблення інтелекту, ослаблення пам`яті та емоційне оскудіння. Деменція може виникати при:1) судинних захворюваннях головного мозку; 2) ЧМТ; 3) пухлинах головного мозку, епілепсії; 4) деяких обмінних захворюваннях; 5) атрофічних вікових процесах; 6) гіповітамінозах; У людини з деменцією з’являються розлади пам`яті (гіпомнезія та амнезія), страждають також активна увага, уявлення, проявляється неможливість абстрактного мислення, що значно ускладнює процес виконання людиною завдань та інструкцій лікаря

У лікувальному процесі можуть зустрічатися такі форми розладів мовлення: Дизартрія (від грецьк. dys – приставка, що означає розлад, arthroo– членороздільно вимовляю) — порушення вимови, обумовлене недостатньої іннервації мовної апарат при поразках лобних і підкіркових відділів мозку. Заїкуватість - визначається як порушення темпу, ритму і плавності усного мовлення, обумовлене судорожним станом м’язів мовного апарату. Початок цього розладу мови падає звичайно на період інтенсивного формування мовної функції. Мутизм (mutism) - органічна чи функціональна відсутність здатності говорити; утрата дарунка мови. Уроджена відсутність здатності говорити найчастіше спостерігається в зовсім глухих з народження людей . Утрата здатності говорити також може бути зв’язана з яким-небудь ушкодженням мозку.

При порушенні соматичного здоров`я людини порушується й її емоційний стан. Емоції людина відчуває постійно: вона задоволена або незадоволена, у неї гарний настрій або не дуже. Емоції пронизують всю особу людини, можуть прискорювати або уповільнювати мислення, впливають на вольові процеси. Емоції беруть участь в патогенезі багатьох захворювань. Про емоції людини можна судити за вегетативними ознаками, біохімічними ендокринологічними, пульсу. Має значення вираз очей, складочки вік, обличчя, поза хворого.

Емоції - вираз відношення людини до чогось, дуже тонкий і чутливий механізм саморегуляції людини в його взаєминах з світом зовнішнім і внутрішнім, тобто емоції потрібні для адаптації людини до умов зовнішнього і внутрішнього середовища, що постійно змінюються, вони керують нашій життям.

Пам'ять – це здатність до фіксування, зберігання, відтворення й забування різноманітного досвіду та інформації. Типи пам'ятіРозрізняються в зв'язку з її індивідуальними особливостями у тих чи інших людей. Залежно від переважної участі в роботі пам'яті того чи іншого аналізатора розрізняють зоровий, слуховий, руховий і змішаний типи пам'яті. Людина, що відрізняється зоровим типом пам'яті, запам'ятовує і відтворює завчений матеріал переважно в зорових образах, на протива-гу людині з руховим типом пам'яті, у якого процеси заучування і відтворення спираються головним чином на рухові уявлення. Наприклад, при заучуванні фізичних вправ людина з зоровим типом пам'яті буде краще запам'ятовувати руху в їх зорової формі і легко розбиратися в помилках. Людина з руховою пам'яттю буде легше запам'ятовувати в м'язово-рухових образах виконувані ним самим фізичні вправи, іноді погано з'єднуючи їх з зоровими образами рухів. До змішаного типу пам'яті відносяться люди, у яких не спостерігається переважний роз-виток якогось одного виду пам'яті і які в своїй практичній діяльності в рівній мірі користують-ся декількома видами пам'яті (зорово-слуховий тип, рухово-слуховий і т. п.).

Розлади пам’ятіАмнезія – порушення здатності запам’ятовувати, з0берігати і відтворювати інформацію. Порушення процесу запам’ятовування: фіксаційна амнезія – різко прискорений процес забування, втрата спогадів про поточні події, імена, дати, числа, номери. Гіпермнезія – короткочасне посилення, загострення пам’яті. Зустрічається при психіч-них захворюваннях, наркоманія, у виключних станах (перед смертю).

Гіпомнезія – зниження пам’яті. Зустрічається при захворюваннях судин гм, після травм, в похилому віці. Порушеня пам’яті можуть бути тотальним і частковим. Парамнезія – обман, провал в пам’яті, який заповнюється різною інформацією (подія-ми які відбулися давно, присвоєння чужих творів).

Увага – зосередженість діяльності суб’єкта в певний момент часу на якомусь реаль-ному або ідеальному об’єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо. Функції уваги полягають в тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інше гальмує, виробляє програми дій та зберігає зосередженість, контроль над їхнім протіканням. Вона відіграє дуже важливу роль у житті людини, регулюючи діяльність та поведінку людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, ні фізична, ні розумова. Людина повинна з увагою ставитись до об’єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за її перебігом і наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного його засвоєння.

Розлади уваги. Слабкість активної уваги ( зосередженості на об’єкті) – симптом характерний для грубих органічних уражень головного мозку, астенічних станів. Підвищена зосередженість уваги – спостерігається у хворих в стані депресії, увага зосереджується на об’єктах неприємного змісту. Загальмованість уваги пов’язана із в’язкістю мислення, схильністю до деталізації. Притаманна хворим на епілепсію, органі-чними ураженнями головного мозку. Відволікання уваги – надмірна рухливість уваги, безперервний перехід від одного виду діяльності до іншого. При цьому не одна дія не доводиться до кінця. Характерна для маніакальних станів.

Виснаження уваги – порушення здібності тривалий час концентрувати увагу, пос-тійний перехід від одного явища до іншого, ні на чому не затримуючись. Може виникати при втомі, астенічних станах, органічними ураженнями головного мозку, при неврастенії. Апрозексія – повна відсутність уваги (хвороба Альцгеймера).

Засоби усунення розладу уваги. Увага походить від утворення властивостей особистості і разом з тим є опорною влас-тивістю, яка впливає на формування інших властивостей особистості, що проявляється в діяльності та у взаєминах людей. Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, тоді увага стає закріпле-ною, постійною властивістю. Чім уважніша людина, тим швидше та ефективніше вона працює. Існує 4 умови для підтримування здібності до концентрації:- хороша фізична форма;- комфортні умови праці;- емоційний настрій та зацікавленість в результатах роботи;- наявність бази для сприймання нової інформації.

Підтримці хорошої фізичної форми сприяють заняття спортом, особливо на свіжому повітрі, правильне харчування, відмова від вживання алкоголю та тютюну. Для нормального функціонування клітин мозку необхідні кисень і поживні речовини. Щоденні вечірні прогу-лянки і сон в добре провітреній кімнаті протягом тижня створять з вашою здатністю зосере-дитися чудеса. Емоційний настрій на роботу і зацікавленість. Якщо людина хочете чого-небудь на-вчитися, ніяких проблем з досягненням мети не існує: не заважають ні недолік часу, ні відсутність необхідних аксесуарів, ні сторонні проблеми. У зв'язку з цим зацікавленість в результаті просто необхідна: вона відразу ж робить вас більш уважним і пам'ятливим. Емоційний настрій абсолютно індивідуальний і залежить від дуже багатьох чинників. Серед них є не тільки суб'єктивні, які легко (або не дуже, але можливо) усунути зусиллям волі (лінь, відсутність інтересу та ін.). До такого роду чинників належать і об'єктивні, не залежні від вашої волі (погода, брак часу та інше).

Вимоги до особистості медичного працівника.1. Медичний працівник, який під час виконання своїх професійних обов’язків спілкується із хворим і його родичами, повинен вміти професійно і делікатно підтримувати належний душевний стан пацієнта та його близьких, а також своїми словами, інструкціями. 2. Медик повинен завжди пам’ятати, що лікують не медикаменти і маніпуляції, а саме медики як особистості, які за допомогою медикаментів, маніпуляцій, оперативних втручань відіграють головну роль у лікувальному процесі.3. Високий професіоналізм медичного працівника органічно включає в себе дисципліно-ваність і організованістю повинен органічно поєднуватись із душевністю, емпатією і ввічливістю. 4. Високий професіоналізм буде мертвим, якщо не буде поєднуватись з умінням належ-ного ділового і, разом із тим, душевного спілкування з хворими та їх родичами. Уміння розпочати мовне і невербальне спілкування, вислухати хворого, підбадьорити його, посилити надію на сприятливий вихід із ситуації/5. Медичний працівник є членом медичного колективу і контактує з хворими. Усі люди мають різний характер, а нервова система хворих ще й виснажена недугою. Ось чому під час виконання медичним працівником професійних обов’язків інколи можуть виникати конфлік-ти з хворими.

Список літератури1. Абрамова Т. С, Юдчиц Ю. А. Психология в медицині: Навчань. допомога. - М.: ЛПА «кафедрам», 1998.2. Кабанів М. М., Лічко А. Е., Смірнов В. М. Методи психологічної діагностики і корекції в клініці. - Л.: Медицина, 1983.3. Тюльпин Ю. Г, Медична психологія: Учбова література для студентів медичних вузів. - Москва «Медіцна» 200.4. Спринц А. М, Міхайлова Н. Ф, Шатова Е. П. - Медична психологія: Підручник для середніх медичних учбових закладів. - Санкт-Петербург «Спец. Літ» 200.5. Лурия Р. А. Внутренняя картина хвороби і ятрогенние захворювання: 2-е изд. - М., 1977.6. Личко А. Е. Внутренняя картина хвороби. - Кишинів, 1980.7. Тишликов В. А. Психология лікувального процесу. - Л., 1984.8. Вовків В. Г. Лічность пацієнта і хворобу. - Томск, 1995. Сторінка: 1 2

ШАНОВНІ КОЛЕГИ,ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!