СТАТТЯ "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПІДЛІТКІВ СІЛЬСЬКОГО ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА"

А. С. Сидорова

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПІДЛІТКІВ СІЛЬСЬКОГО ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

В умовах розбудови української державності надзвичайно актуальною є проблема формування соціальної компетентності старших підлітків, що зумовлено пошуком оптимальних шляхів підготовки їх до самостійного життя. На сьогодні в Україні спостерігаються негативні тенденції в усіх сферах життєдіяльності людини: високий рівень безробіття, деградація моральних цінностей, соціальна дезадаптація, низька правова захищеність дітей, підлітків та їх сімей, що призводить до низького рівня соціальної компетентності молоді. Формування соціальної компетентності особистості є одним із ключових завдань сучасного закладу загальної середньої освіти, що визначено державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392) та основними орієнтирами виховання учнів закладів загальної середньої освіти (Наказ МОН молодь спорт №1243 від 31.10.11) [8].

У науковій літературі досліджуються окремі аспекти, інтеграція яких дає ґрунтовне уявлення про соціальну компетентність особистості: соціалізація особистості (Т. Алєксєєнко, А. Капська, А. Мудрик та ін.); соціальне становлення особистості (К. Абульханова-Славська, О. Карпенко, Є. Нікуліна та ін.); соціальне самовизначення (І. Звєрєва, В. Поліщук, Л. Міщикта ін.); ціннісні орієнтації (К. Журба, В. Костів, О. Сухомлинська та ін.). Ученими досліджувались модель соціальної компетенції (М. Безруких, Б. Боумрін, В. Слот та ін.), професійна та комунікативна компетентності (І. Бех, С. Демченко, А. Онкович та ін); соціально-психологічна компетентність (Л. Лєпіхова, Л. Петровська, Л. Сохань та ін.); соціальна компетентність (І. Єрмаков, Д. Пузіков, І. Ящук та ін.); структура соціальної компетентності (В. Маслєннікова, Л. Шабатура, А. Хуторський та ін.).

Останніми роками у зв’язку з соціально-економічними і політичними змінами в житті держави і помітною активністю у цих процесах молоді, яка вчиться, учені приділяють все більше уваги науковим дослідженням соціального розвитку підлітків, бо саме в період, переходу «від дитинства до дорослості» формуються знання, уміння, навички взаємодії з іншими людьми в суспільстві, встановлюються стосунки, позиції, погляди [9].

Попри досить широкий спектр досліджених аспектів, протиріччя між науково-теоретичними дослідженнями та існуючою практикою соціально-педагогічної діяльності дають підставу стверджувати, що наявні напрацювання не відображають цілісно зміст та методику розвитку соціальної компетентності у підлітків сільського закладу загальної середньої освіти. Тому, потреба у переорієнтації вектору освіти на цілеспрямований розвиток соціальної компетентності підлітків та недостатні теоретичні обґрунтування й методичне забезпечення  такої діяльності; необхідність виховання особистості, готової до виконання і реалізації різноманітних соціальних ролей та відсутність  у молодого покоління відповідного досвіду й зумовили вибір теми нашого дослідження: «Формування соціальної компетентності у підлітків сільського закладу загальної середньої освіти як соціально-педагогічна проблема».

Реформування освітньої галузі спрямовано на формування й розвиток в учнів ключових соціальних, інформативних, комунікативних та інших компетенцій, їхньої самостійності та активності в пошуку нового творчого потенціалу. З огляду на це у наукових дослідженнях виокремився новий напрям, пов'язаний із поняттям «компетентність» та «соціальна компетентність» [7, c. 4].

Соціальна компетентність є багатогранною характеристикою особистості, яка вказує на здібність індивіда ефективно взаємодіяти з навколишнім соціальним середовищем. Рівень соціальної компетентності підлітка, умови й швидкість її формування залежать від осмислення підлітком себе та своєї приналежності до соціуму, розуміння своїх прав і обов’язків, ступеня  орієнтуватися у соціальних ситуаціях. Соціальна компетентність є результатом соціалізації в конкретному віковому періоді.

Спираючись на аналіз наукової літератури, «соціальну компетентність» можна визначати як набуту здатність особистості гнучко орієнтуватися в постійно мінливих соціальних умовах та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем [9].

Ряд дослідників поняття «соціальна компетентність» тісно пов’язують з поняттям «професійна компетентність» (Н. Кузьміна, Л. Мітіна, С. Рачева та ін.) розуміють спеціальні знання та вміння, необхідні для здійснення певної професійної діяльності [1, с. 115]. На погляд Р. Гільмеєвої, професійна компетентність – це здатність людини, в основу якої покладені її досвід та знання, вміння ефективно розв’язувати задачі, які відносяться до сфери її професійної діяльності [1, с. 115]. Деякі дослідники (Н. Гарашкіна, О. Малая, С. Фіранер) вважають, що поняття «соціальна компетентність» невід’ємне від поняття «професійна компетентність», а формування і розвиток соціальної компетентності особистості неможливе поза формуванням її як фахівця-професіонала, де основою розвитку соціальної компетентності є теорія і практика безперервної освіти [5, с. 82], чим фактично формування соціальної компетентності ставиться в залежність від формування професійної компетентності і соціальна компетентність стає складовою професійної.

При визначенні сутності поняття «соціальна компетентність» можна враховувати і поняття «соціальна зрілість». Так, за А. Реаном, соціальна зрілість – це система знань про соціальну дійсність та власну особистість, яка дозволяє підлітку адекватно адаптуватись, приймати рішення зі знанням справи, враховуючи ситуацію, що склалась [10, с. 38].

У результаті аналізу джерельної бази з проблеми формування соціальної компетентності підлітків можна визначити основну сутність поняття «соціальна компетентність», що вміщує комплекс особистісно-психологічних технологій взаємодії особистості із навколишнім соціальним середовищем [9].

Заслуговують на увагу ідеї українського вченого О. Ніколаєску, який розглядає соціальну компетентність як «процес і результат засвоєння й активного відтворення особистістю соціально-культурного досвіду (комплексу знань, умінь, цінностей, норм, традицій) на основі її діяльності, спілкування, відносин; як інтегративний результат, що передбачає зміщення акцентів з їх накопичення до формування здатності застосовувати досвід діяльності при вирішенні життєвих проблем, брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу, активність у командній роботі, попереджувати і вирішувати конфлікти, бути толерантним у складних ситуаціях, проявляти емпатійність» [7, с. 6].

За В. Шахрай, соціальну компетентність особистості визначаємо як якісний ступінь її соціалізованості, цілісне інтегративне особистісне утворення, сукупність конкретних якостей, здібностей, соціальних знань, умінь, цінностей, що забезпечують інтеграцію людини в суспільство й окремі групи на основі продуктивного виконання нею різних соціальних ролей, ефективного вирішення проблемних соціальних ситуацій та її успішну самореалізацію. Складовими структури соціальної компетентності особистості є такі компоненти: когнітивний, діяльнісний (вміння, навички), мотиваційно-ціннісний (ставлення, ціннісні орієнтації, переживання тощо) та рефлексивний. По-іншому, соціально компетентна людина має не лише розуміти сутність і специфіку ситуації чи проблеми, але й уміти вирішувати її практично та бути вмотивованою це зробити, а також бути в змозі проаналізувати як свою діяльність, так і її наслідки. Кожен зі структурних компонентів може бути представлений як інтегрована якість особистості [3, с. 4].

А. Бодальов, Л. Лєпіхов стверджують, що соціальна компетентність формується під впливом зовнішніх факторів шляхом подолання особистістю життєвих труднощів. До зовнішніх факторів А. Бодальов відносить сімейну ситуацію, умови саморозкриття та саморозвитку, досвід подолання першої життєвої проблеми або ускладнення, соціальне оточення тощо. Е. Еріксон стверджує, що формування соціальної компетентності залежить від впливу на особистість культурних традицій [2], тобто звичаїв, традицій, способу життя, життєвої філософії соціальної групи, до якої належить індивідуум.

На нашу думку, вплив соціуму на формування та розвиток соціальної компетентності є вирішальним. Соціально-педагогічні спостереження за розвитком особистості підлітка в умовах сільського закладу загальної середньої освіти дозволяють нам зробити висновки, що соціальна компетентність підлітка формується та розвивається в процесі соціалізації: цінності та норми суспільства передаються дітям в процесі навчання й виховання, привласнюються або ігноруються ними.

Таким чином, можна вважати, що соціальна компетентність – це багатогранна характеристика особистості, яка своєю багатокомпонентністю охоплює всю множину та глибину її функціонування в соціумі; це якісна характеристика особистості, здатність адекватно оцінювати навколишню дійсність на основі повноти знань про неї, які дають змогу зрозуміти основну закономірність соціальної ситуації, уміння знаходити інформацію в невизначеній ситуації й упевнено будувати свою поведінку для досягнення балансу між своїми потребами, очікуванням, сенсом життя і вимогами соціальної дійсності, уміння задовольняти бажання, спираючись на норми. Оскільки особистість – істота суто соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із навколишнім соціальним середовищем, так і самопочуття та самоприйняття особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі. При цьому соціальна компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, здатності до кооперації, так і достатній рівень конформності для того, щоб не йти врозріз з вимогами суспільства [9].

У сучасних умовах  сільський заклад загальної середньої освіти – не лише ключовий ресурс інноваційного розвитку українського села, а й, по суті, один із соціальних ліфтів для сільської молоді. У зв’язку з цим зростає роль сільського закладу загальної середньої освіти як інституту соціалізації, підвищується попит на якість освіти її випускників. Ця якість вимагає створення педагогічних умов, які б враховували специфіку сільського соціуму, формували б у сільських школярів соціальну компетентність.

Соціальна компетентність школярів характеризується такими показниками: виявляти толерантність: уміти брати до уваги думку інших людей, рахуватися з їхніми бажаннями та інтересами, визнавати сильні сторони; адекватно реагувати на їхні слова і дії; вміти вислуховувати, погоджуватися, відстоювати власну точку зору, домовлятися; налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними; уникати конфліктів або розв’язувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів та агресивних дій; оптимістично ставитися до труднощів, уміти мобілізовуватися на їх подолання; проявляти витримку в стресових ситуаціях; бути здатною до самопокладання відповідальності, ініціювати допомогу та підтримку іншому; контролювати та регулювати свою поведінку, утримуватися від негативних проявів; уміти в разі потреби звернутися до людей за допомогою [4, с. 42].

Сільські поселення були і продовжують залишатися досить ефективним нормативним чинником соціалізації підростаючих поколінь. Високий соціальний контроль поведінки підлітків у сільській місцевості, з одного боку, знижує ризики відхилення поведінки від соціальної норми, але з іншого – позбавляє дитину можливості самостійно приймати рішення і нести відповідальність за помилки, штучно стримує формування внутрішнього самоконтролю [6, с. 204].

Спосіб життя села дуже впливає на формування соціальної компетентності підлітків. Сільський спосіб життя і властиві йому стійкі риси можна охарактеризувати за трьома групами критеріїв: соціально-економічним, соціокультурним і психологічним. У першій групі виокремлено такі риси: безперспективність для молоді,скромність у запитах і потребах, різке розшарування на багатих і бідних [6, с. 204]. У другій – ізоляція від культурного життя країни, ностальгія за минулим, визнання більшої міцності сільської родини, вірність історичній пам’яті, високі вимоги до моральності людини. Д. Горобський у третій групі назвав такі психологічні риси сільського способу життя: відкритість людей, дружній настрій, живучість духу колективізму, довіра до місцевої влади [6, с. 205].

Особливості соціалізації та інкультурації сільських школярів сприяють утворенню у них відсутності ряду чинників, у числі яких: брак соціальних знань і уявлень, порівняно з міськими школярами, про можливості, що надаються сучасним суспільством; слабкий розвиток комунікативних навичок, інертність, невпевненість у собі, страх відірватися від дому, виявитися одному поза звичним сільським середовищем; бідний досвід соціальних відносин і вузький діапазон освоєння соціальних ролей порівняно з міськими однолітками. Спосіб життя, сформований в умовах села, визначає усталені риси поведінки людини, які створюють труднощі з адаптацією і самореалізацією випускників сільської школи в сучасному світі.

До важливих соціальних факторів, що впливають на розвиток дітей, відноситься рівень освіти батьків. Більше половини сільських матерів мають повну загальну середню освіту, без професійної освіти. Домінуючими рисами, складовими «портрету» сільської родини є неповний її склад або незареєстрований шлюб, низький матеріальний статок і нижчий, ніж у місті, рівень освіти. На підставі вищесказаного існуючий стан сільської сім’ї як агента соціалізації підростаючого покоління можна визнати кризовим і таким, що не відповідає завданню підготовки дітей до життя у відкритому соціумі [6, с. 205].

Отож, у результаті аналізу джерельної бази з проблеми формування соціальної компетентності підлітків можна визначити основну сутність поняття «соціальна компетентність», який розглядається її як «процес і результат засвоєння й активного відтворення особистістю соціально-культурного досвіду на основі її діяльності, спілкування, відносин; як інтегративний результат, що передбачає зміщення акцентів з їх накопичення до формування здатності застосовувати досвід діяльності при вирішенні життєвих проблем, брати на себе відповідальність, бути толерантним у складних ситуаціях, проявляти емпатійність» [7]. Соціально і культурно обмежені умови сільського середовища дозволяють говорити про нестачу культурної бази для розвитку особистості дитини, що негативно відображаються на темпах дитячого розвитку. Проте сільське життя відрізняється стійкими нормами і цінностями людей, має досить вузьку систему соціального поділу, обмежує процеси соціальної мобільності. Тому для вирішення даної проблеми розглянемо соціальні, педагогічні та психологічні особливості підліткового віку, що мають вплив на розвиток сільської дитини та формування у неї соціальної компетентності.

Література:

1.   Дементьева Н. В. Методическое обеспечение индивидуальной социально-педагогической работы с детьми и подростками из неполных семей: Опыт адаптации международной программы Большие Братья /Большие Сестры. – Дис канд. пед. наук. – Тамбов, 2003. – 200 с.
2.   Єгонська  Н. Криза підліткового періоду / Єгонська Н. – К : [б. в.], 2002 – № 34 (148). – С. 14–15.
3.   Зимняя М. А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании / М. А. Зимняя. — М. : Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. — 40 с.
4.   Кононко О. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника: системний підхід. – К.: Стилос, 2000. – 336 с.
5.   Малая О. Г. Развитие социальной компетентности личности в условиях корпоративной культуры. – Автореферат дис. канд. психол. наук. – М., 2005. – 23с.
6.   Микитюк О. Роль учителя у формуванні соціальної компетентності школярів в умовах сільських шкіл / О. Микитюк // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2013. – № 6. – С. 200–207. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pippo_2013_6_22.
7.   Ніколаєвску І. О. Формування соціальної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до вимог нових державних освітніх стандартів : науково-методичний посібник/ І. О. Ніколаєвску. — Черкаси : ОІПОПП, 2014. — 76 с.
8.   Освітня політика «Компетентно про компетентнісний підхід в освіті» – Режим доступу : http://education-ua.org/ua/ogoloshennya/1079-kompetentno-pro-kompetentnisnij-pidkhid-v-osviti
9.   Павлюк Л. М. Теоретичні аспекти проблеми формування соціальної компетентності старших підлітків – Режим доступу : file:///C:/Users/ПК/Desktop/Наукова%20робота/Nzspp_2012_4_10.pdf 
10. Психология подростка /Реан А. А. – М.: Олма-пресс, 2003. – 432с.

Сидорова А. С. Формування соціальної компетентності у підлітків сільського закладу загальної середньої освіти як соціально-педагогічна проблема

У статті здійснено теоретичний аналіз засад формування соціальної компетентності особистості підліткового віку; подано визначення поняття «соціальна компетентність»; Охарактеризовано показники, особливості соціалізації та інкультурації формування соціальної компетентності школярів в умовах сільського закладу загальної середньої освіти

Ключові слова: соціальна компетентність, підліток, сільський заклад загальної середньої освіти…

Сидорова А. С. Формирование социальной компетентности у подростков сельского заведения общего среднего образования как социально-педагогическая проблема

В статье осуществлен теоретический анализ основ формирования социальной компетентности личности подросткового возраста; дано определение понятия «социальная компетентность»; Охарактеризованы показатели, особенности социализации и инкультурации формирования социальной компетентности школьников в условиях сельского заведения общего среднего образования.

Ключевые слова: социальная компетентность, подросток, сельское заведение общего среднего образования ...

Sidorova A.S. Formation of social competence in adolescents of rural institution of general secondary education as a socio-pedagogical problem

The article provides a theoretical analysis of the principles of formation of social competence of adolescents; the definition of the concept of "social competence" is given; Indicators, features of socialization and inculturation of forming of social competence of schoolchildren in the conditions of rural institution of general secondary education are characterized

Keywords: social competence, teenager, rural general secondary education…

Відомості про автора

Сидорова Анастасія Сергіївна – студентка 4 курсу навчально-наукового Інституту педагогіки і психології спеціальності «Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Практична психологія» ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», культорганізатор Старобільського районного Будинку творчості дітей та юнацтва Старобільської районної ради Луганської області.

Домашня адреса: Луганська обл., Старобільський р-н, с. Підгорівка, вул. Лугова, буд. 56, моб. тел. +38 050 932 1647.