Стаття "Гусарська легенда "Кавалерист-дівиця"

Про матеріал

Відкриваємо Надію Дурову -- жінку-офіцера, ординарця Михайла Кутузова, кавалера Георгіївського хреста, письменницю (до 235-річчя від дня народження)

Перегляд файлу

              Гусарська легенда «Кавалерист-дівиця»

 

              Відкриваємо Надію Дурову ─ жінку-офіцера, ординарця Михайла Кутузова, кавалера Георгіївського хреста, письменницю (до 235-річчя від дня народження)

 

 

 

 

 

                             Судьба автора так же любопытна, так известна

                       и так же таинственна, что разрешение загадки дол-

                       жно произвести сильное общее впечатление.

                                                                                Олександр Пушкін

 

 

     Світова історія знає чимало прикладів, коли жінки змушені були приховувати свою приналежність до прекрасної статі для того, щоб займатися діяльністю, яка в ті часи вважалася виключно чоловічою. Неймовірним прикладом є Надія Андріївна Дурова  герой Вітчизняної війни 1812 року, перша в російській армії жінка-офіцер, письменниця. Доля її унікальна.

 

     Надія Дурова народилася 17(28) вересня 1783 року в родині відставного гусарського офіцера Андрія Дурова (із роду Туровських) та дочки полтавського поміщика Марфи Олександрович. Мати, не задоволена тим, що народилася дочка, віддала її, чотиримісячну, на виховання гусару  Остапу Астахову, який прищепив дівчинці любов до військової справи. Пізніше Надія напише: «Седло было моею первою колыбелью; лошадь, оружие и полковая музыка ─ первыми детскими игрушками и забавами». Денщик цілими днями носив Надійку на руках, ходив із нею до ескадронної конюшні, саджав на коней, навіть давав гратися пістолетом. Засинала вона і прокидалася під звуки полкового оркестру. У 5 років Надя гарно сиділа у сідлі, стріляла із лука і мріяла стати воїном.            Через декілька років повернулася до батьків, але не було між ними розуміння і любві. Вона виросла хлопцем: не боялася ні страшних історій, ні темноти, ні закинутих будинків, ні домових, ні русалок. Єдине, чого боялася,─ це гніву матері, якій так і не вдалося перевиховати дочку згідно світських манер.    

     Дівчина дуже любила читати, коло її читацьких інтересів: твори Державіна, Ломоносова, Сумарокова. Вона володіла французькою мовою, читала в оригіналі французьку літературу. Батько займався її освітою і дозволяв користуватися своєю великою бібліотекою.

     У 18 років Надія вийшла заміж за Василя Чернова, народила сина, та залишила чоловіка і повернулася додому.Сімейне життя не склалося, можливо, через її рішучий і свободолюби- вий характер, надзвичайно сильну волю.

      У 1806 році пішла на річку покупатися, прихопивши старий козацький одяг. Переодягнулася у чоловіче вбрання, залишила на березі свою сукню і зникла. Батьки подумали, що дочка втопилася. А Надія, назвавшись поміщицьким сином Олександром, приєдналася до козачого полку, що прямував на війну з французами. «Я на волі! Вільна! Незалежна!» ─ скаже Дурова, ставши рядовим солдатом.

 

                           

 

 

     Через рік прийнята до Польського полку, який був направлений до Пруссії. Звідти написала першого листа батькові. У 1808 році за участь у боях була нагороджена Георгіївським хрестом. У 1811 році перейшла до Литовського уланського полку, у складі якого брала участь у Вітчизняній війні 1812 року.

     У 1816 р. у чині штабс-ротмістра Дурова вийшла у відставку. Жила в Москві, Санкт-Петербурзі, потім переїхала до Єлабуги. У своїх військових походах вела записки, які стали основою її літературних творів. Прочитавши їх, Олександр Пушкін скаже: «С неизьяснимым участием прочли признания женщины, столь необыкновенной; с изумлением увидели, что нежные пальчики, некогда сжимавшие окровавленную рукоять уланской сабли, владеют и пером быстрым, живописным и пламенным…»

     Померла Надія Андріївна Дурова на 83 році життя, поховали її з воїнськими почестями на Троїцькому цвинтарі Єлабуги. На пам’ятнику викарбувані слова: “Мир ее праху! Вечная память в назидание потомству ее доблестной душе!»

     Отже, Надії Андріївні Дуровій, безперечно, належить почесне місце серед відомих воїнів. По-перше, вона була учасницею трьох наполеонівських воєн: у 1807 р. ─ в Прусії, у 1812 р. ─ в Росії, у 1813-1814 р.р. ─ у Польщі. У щоденниках читаємо запис: «Если бы мне отдали на выбор: быть ли еще на двух Бородинских сражениях или два дня только иметь под собою эту верховую лошадь, сию минуту избираю первое, не колеблясь ни секунды.»

 По-друге, вона прослужила в армії майже десять років. По-третє, пройшла по всім сходинкам службової драбини: рядова, унтер-офіцер, корнет, поручик, штабс-ротмістр. Була ад’ютантом фельдмаршала Михайла Кутузова.

 

 

 

 

 

1

 

doc
Додано
1 вересня 2018
Переглядів
200
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку