стаття. "Мова - душа народу".
Про матеріал
В цій статті викладаю свої особисті роздуми, щодо вживання українцями російської мови, яка є ворожою для кожного з нас, особливо в роки повномасштабної російсько-української війни. Пропоную заходи, які хоч трішки можуть змінити ситуацію для тих, хто так любить "руський мір".Стаття. «Мова – душа народу».
Говори українською, друже! Адже це модно, сучасно, життєво необхідно! Нехай українське слово завжди звучить гордо, чисто й вільно, а наша рідна мова єднає серця та додає силу у такі непрості часи!
Ми живемо в умовах війни, яка є найтяжчою, найжорстокішою, найжахливішою і небаченою в історії людства. ЇЇ розв’язала наш сусід рф. Вона багато зробила в існуванні своєї імперської держави, щоб всі народи розмовляли російською. Великі негативні наслідки залишила для українців срср, яка формувала нову історичну спільність – радянський народ…
Але ми вже маємо свою державу, незалежну Україну. Так, це молода держава, їй лише 35 років. Державна мова – українська.
Коли ходиш на вулиці, в магазинах частенько чуєш мову окупанта від маленьких діток, підлітків, молоді та дорослих. Скажу відверто – серце як ножем пронизує. І ставиш собі щодня запитання, чому? Чому українці спілкуються і вживають цю мову? Маємо свою Конституцію, ВРУ прийняла закон про державну мову ще за президента П.Порошенка, маємо омбудсмена, який повинен захищати державну мову. Але, але, але…
Багато маю життєвих прикладів, коли батьки, сім’я спілкуються вдома мовою московітів, то й дитина в садочку, школах, ліцеях, коледжах, ВНЗ буде говорити і вживати у вільний час цю чужу мову. Вона для мене є чужою. З дитинства я чула, вчила, спілкувалася українською Тому українська є рідною в моєму житті, найкращою мовою на землі. Я спілкуюся нею в сім’ї, родині, на роботі, в коледжі і скрізь. Читаю зараз виключною українською, фільми дивлюсь та слухаю пісні теж моєю материнською мовою. Бо мова матері прививається з її молоком, з дитинства і ти виростаєш з нею, стаєш повноцінним громадянином своєї держави України. В совковій державі було зовсім інше. Я постійно відчувала дискримінацію, тому що пануючою мовою була російська. Вчилась я в Києві і коли у транспорті, на вулицях, в магазинах зверталася українською, то з тебе насміхалися, глузували, принижували, дорікали «село», «понаїжджали» і т.д. Ні, ситуація сьогодні докорінно змінилася, але я тому й вирішила написати цю статтю, тому що вуха ріже ця мова, якою вбивають щохвилини, щодня українців у цій жахливій, ненависницькій війні, яку розпочала расєя.
Я думала дуже багато над цією ситуацією. І висновок зробила такий: скільки б ми не приймали законів, змінювали б омбудсменів всі державною говорити не будуть. А чому? Тому що при народженні дитини, якщо один з батьків, а особливо мати, буде співати колискові пісні російською і вимовляти перші слова російською, і в сім’ї чи родині буде чути виключно російську мову, то вона теж буде нею говорити. Ця дитина буде дивитися мультики, читати дитячі книжки, дивитися фільми, потім читати художню літературу тільки російською. Хто виріс у містах і приходить вчитися в навчальні заклади, то часто спілкується цією мовою ворога. Я ніяк не розумію вихователів дитсадків, шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів, інститутів, університетів де вчителі та викладачі на перервах, і частенько розмовляють зі своїми вихованцями російською мовою. Зрозуміло, що для них вона теж важлива і рідніша, бо якби не так, то й розмовляли б українською. Справа в сім’ї, в родині. Дідусі й батьки для яких російська важливіша, передають ніби у спадщину з покоління в покоління цю мову. Цей процес повторюється роками, десятиліттями, крутиться колесом, зв’язаний ланцюгами. Змінити це важко законами держави. В школах необхідно поставити викладання української мови та літератури ( і всіх предметів) на такий рівень, щоб вкладати до її любов
через слова, речення, твори українських письменників. Філологами повинні ставати ті, хто має високий професіоналізм та безмежну любов до всього українського, а особливо до українського слова. Проводити виховні заходи не для галочки, а щоб вони зачіпали їх серця, щоб діти самі добровільно приймали в них участь і їх очі горіли від участі у них. Часто слухаю конкурси дітей на читання віршів видатних українських поетів і не завжди задоволена ними тому, що строчать ті слова як з кулемета без всяких емоцій, аби прочитати їх без зупинки. Назавжди запам’ятала той момент, коли ще в школі на батьківських зборах у клубі я читала вірш Тараса Шевченка «Тополя». Учениця 7 класу я стояла на великій сцені, а переді мною велика маса батьків та дітей і розповідаю так, що зал завмер,тишина така, що мороз по шкірі йде. Розповідаю з великими почуттями, з великою любов’ю ці слова Тараса. Колись ми в школі читали додаткові твори, які нам пропонували вчителі, а потім обговорювали їх, головних героїв. Брали приклад з тих, хто встиг прочитати більше і міг поділитися з нами, а це інтригувало нас.
Сьогодні я відверто можу поділитися з вами про те, що не всі дорослі читають твори українською мовою. Спілкуєшся з ними, а вони відповідають що тут такого, ми ж більше говорили російською. Я навіть сварилася не раз із ними.
Нація буде єдиною тоді, коли мовою спілкування буде державна мова. Титульна нація та, яка носить назва держави. А держава наша – Україна, отже мова – українська. Мова завжди була обличчям нації. Мова – це генокод і знищити її ніхто не зможе. Скільки не знищували нашу мову московити, а вона існує і я хотіла б , щоб вона панувала. Тому кожна сім’я, родина має змінити ситуацію, якщо у них звучить мова агресора. Коли закінчилася Друга світова війна, так наші діти, до речі мої старші брати, не хотіли вчити в школі німецьку мову. Батьки мають поставити мету – вчити своїх дітей української. Але самі повинні її вивчити, вживати в повсякденному житті і особливо із своїми дітками, коли вони ще маленькі.
Для цього багато часу піде, енергії, бажання та сили волі, бо треба себе заставити, тобто – діяти, працювати не тільки над собою, а й з своїм продовженням роду. Бо якщо не змінити цю ситуацію, то цей процес буде безкінечний – де звучить мова московитів. І якби ви не крутили, не вертіли, ви теж стаєте частиною цього «руського міра». А це вже зовсім не весело. Щоб зупинити цей безкінечний процес «руського колеса» у нашому житті, потрібно все зробити можливе і неможливе у навчальних закладах, щоб не звучала рашистська мова. Батькам слід запропонувати безкоштовні курси вивчення української мови, запровадити в селах та містах вечори, зустрічі з письменниками, філологами, любителями українських творів. Велику роль тут повинні відіграти місцеві бібліотеки для популяризації творів українського слова. В цій великій справі відіграють велику роль інтелігенція, а особливо філологи та історики.
То ж беремося за велику справу! Панській нації – панська психологія, мова мого непереможного народу – УКРАЇНСЬКА!!!