Стаття "Національно-патріотичне виховання учнів"

Національно–патріотичне виховання

учнівської молоді

Без будь–кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь–хто з нас без Батьківщини – ніщо.

В.Сухомлинський

Ніхто не заперечуватиме того, що праця кожного вчителя-предметника важлива й потрібна. Але, напевно, кожен, хто бодай трохи знає школу, розуміє її головне призначення й визначені для неї суспільні завдання, погодиться, що одну з першорядних ролей у навчально–виховному процесі відіграє класний керівник. Саме його робота, уміле керівництво класним колективом, наполеглива праця, що не так уже й швидко дає свої плоди, можна сказати, витворює дитячу душу, будує особистість, її свідомість і світогляд, емоційну сферу та інтелект. Завдяки його невтомній, натхненній праці, окриленості своїм прекрасним ремеслом, твориться особистість кожного вихованця, формується його людська сутність, конкретних рис набуває характер.

Одним із найважливіших напрямків виховної роботи в школі є національно–патріотичне виховання, адже воно розвиває в дитини почуття гордості за Україну, нашу святу землю, її силу та красу, її минуле й майбутнє.

Насамперед від класного керівника, від його сумлінності й відповідальності, майстерності та цілеспрямованості залежить, чи зросте його вихованець вірним сином своєї землі, що примножуватиме її могуть чесною та наполегливою працею, розумітиме її голос і берегтиме її цвіт, знатиме її найцінніші скарби і буде їхнім гідним спадкоємцем, а чи поповнить плем'я здичавілих манкуртів–безбатченків, тих, хто тільки знеславлюватиме наш рід своєю зрадливістю й нікчемством.

Успішність виховної роботи залежить від усвідомлення її важливості. Допомогти в цьому можуть мудрі, проникливі слова світоча вітчизняної педагогіки Василя Сухомлинського: «Через посередництво слова дитина стає сином народу – ось чому наша висока місія... За маленькою шкільною партою твориться народ – пам'ятаймо це. Малюки з синіми, блакитними, зеленими, рожевими, багровими спалахами мислі в очах — а ці спалахи викресати можемо тільки ми, вчителі, наставники думки, волі, духу людини, – це найніжніші, найтонші віти віковічного дерева, ім'я якому народ. Не забуваймо: віти тягнуться до сонця для того, щоб міцнішим ставав стовбур і глибше в землю йшло коріння».

Так, справді, вчительство творить народ, творить його у найвищій іпостасі – духовній, у найважливішому вимірі— у його неповторній ментальній сутності, з якої органічно проростають і національна духовність, і національна культура, і національна звичаєвість. Передовсім завдячуючи праці наших учителів — так довго не цінованій належно й не підтримуваній на державному рівні – українці відбулися і збереглися як народ, як унікальна мовна, духовна, культурна спільнота і продовжують утверджуватися посеред інших етносів рівноправною, рівновеликою творчою силою, виборюють своє природне право на самодостатнє буття на своїй землі та на власну самобутність. Тож місія вчителів–вихователів у процесах українського державотворення — надзвичайно важлива й відповідальна.

Саме вчительськими зусиллями закладається найнадійніший підмурівок подальшого духовно-морального та інтелектуального зростання наших дітей, їхній розвиток спрямовується в річище патріотизму, людинолюбства, добротворення. Завдяки їм вони стають на шлях осягнення найважливіших істин людського буття, прилучаються до неперебутніх святощів свого народу. Саме від виховательської праці, її якості та інтенсивності, щирості й сумлінності залежить майбуття нашої Батьківщини, бо ви стоїте на сторожі її найголовніших святинь, незрушних бастіонів національного Духу – Рідної Мови, Пісні, Віри, Минувшини, Звичаєвості.

Головним завданням виховання учнів, виходячи з потреб сьогодення, є формування національної свідомості школярів з осмисленою патріотичною позицією, а також розвиток творчості дитини, особистісного потенціалу, турбота про здоров'я кожного з вихованців.

Кожен педагогічний колектив працює над створенням школи, яка б виховувала учнівську молодь, здатну успішно жити в оновленому суспільстві, забезпечила б виховання національної свідомості учнів різних вікових груп. Ми прагнемо, щоб у закладі панував український національний дух, виховувалось нове покоління українських громадян, вчимо бережливому, шанобливому ставленню до державної символіки.

Школа є творчою лабораторією педагогів, що має на меті розробити модель національно-патріотичного виховання учнівської молоді. Ми працюємо над тим, щоб кожен учень відчував себе причетним до долі України, відзначався національною гідністю. А для досягнення цієї мети потрібно проводити  змістовну роботу в напрямку національно–патріотичного виховання

За роки роботи удосконалено структуру виховного процесу з метою пошуку найбільш ефективних та оптимальних підходів до вирішення актуальних проблем національно-патріотичного виховання учнів в сучасній школі. Інноваційна діяльність передбачає змістовні та технологічні нововведення, що забезпечує розробку та апробацію нових форм і методів національно–патріотичного виховання. Проте не слід відкидати й традиційні форми виховної роботи з учнями.

Форми виховної роботи, згідно з визначенням Є. В. Титової, — це встановлений порядок організації конкретних ситуацій, процедур взаємодії учасників виховного процесу, які направлені на вирішення визначених педагогічних завдань (виховних та організаційно-практичних); сукупність організаторських прийомів і виховних засобів, що забезпечують зовнішнє вираження змісту виховної роботи.

Різноманітність давно існуючих у практиці та нових форм виховної роботи дозволяє виділити декілька їх типів, котрі відрізняються один від одного певними ознаками: ці головні типи об'єднують в собі різні види форм, кожна з яких має величезну кількість модифікацій і варіацій.

Усі типи форм виховної роботи мають своє педагогічне значення, і кожен з них цінний у процесі виховання. Але практика роботи свідчить, що в діяльності педагога, як правило, переважає якийсь один тип форм, у той час, як інші застосовуються надто рідко або зовсім не застосовуються.

Загальний аналіз практики дає можливість виділити три головні типи форм виховної роботи: заходи, справи, ігри. Вони відрізняються деякими ознаками відповідно до цільової направленості, позиції учасників виховного процесу та об'єктивних виховних можливостей.

Заходи — це події, заняття, ситуації в колективі, які організовуються в класі педагогами або ще кимось з метою безпосереднього виховного впливу на дітей.

Характерні ознаки цього типу форм: це, насамперед, споглядально-виконавча позиція дітей та організаторська роль дорослого або старшокласника. Зокрема, коли є мета щось організувати для учнів, а вони у свою чергу беруть у цьому участь, виконують якісь функції, реагують певним чином тощо, — це і є захід.

Форми роботи, які можуть об'єктивно належати до заходів: бесіди, лекції, дискусії, диспути, екскурсії, культпоходи, прогулянки, навчальні заняття (наприклад, з народознавства, етнопедагогіки і т.д.).

Заходи як форми виховної роботи можна вибирати, коли:

•                                                                                                                                            треба вирішувати просвітницькі завдання: повідомити дітям якусь складну інформацію, ознайомити з культурним життям суспільства;
•         необхідно звернутися до змісту виховної роботи, яка потребує високої компетентності щодо питань суспільного життя народу, його звичаїв, традицій тощо. У таких випадках доцільні заходи за участю спеціалістів;
•         організаторські функції дуже складні для учнів чи то об'єктивно, чи то з причини відсутності достатнього досвіду, наприклад під час проведення дискусії, організації масових проявів соціальної активності (бесіди, конференції, тематичні лінійки і т. п.). Такі події організовуються старшими для молодших, коли стоїть, завдання безпосереднього навчання дітей, наприклад, організаторським та пізнавальним вмінням, практичним навичкам. У цьому допомагають заняття, практикуми, тренінги, коли необхідні заходи щодо збереження здоров'я дітей, їх фізичного розвитку, виконання режиму дня, підтримки дисципліни та порядку (прогулянка, бесіда, розповідь, зустріч, тренування).

Разом з тим заходи слід вважати недоцільними, коли учні спроможні самостійно (зрозуміло, за допомогою педагогів, старших) засвоїти певні життєві уроки та обмінятися важливою інформацією. У таких випадках найкраще використовувати форми роботи іншого типу, які називаються справами.

Справи — це суспільна робота, яка здійснюється та організовується членами колективу на користь і радість будь-кому, у тому числі й самим собі.

Характерні ознаки цього типу форм: діяльнісно-створювальна позиція учнів; їх участь в організаторській діяльності; суспільно значуща спрямованість змісту; самодіяльний характер та опосередковане педагогічне керівництво. Інакше кажучи, справами можна вважати ті події в житті колективу, в яких вихованці самостійно активно діють, вирішують, що, як і для кого (чого) робити, самі організовують свою діяльність.

Форми роботи, які можна вважати справами: трудові десанти та операції, рейди, ярмарки, фестивалі, самодіяльні концерти і вистави, агітбригади, а також інші форми колективних творчих справ.

У реальній практиці ці форми можуть бути втілені по-різному, залежно від того, хто є їх організатором і який ступінь творчості учасників. Фактично за характером реалізації форм-справ можна розділити їх на три підтипи:

• справи, в яких організаторську функцію виконує будь-який орган або хтось персонально (командир класу, голова комітету, відповідальний або педагог). Вони можуть бути у вигляді просто організованої продуктивної суспільної роботи — висадка дерев, концерт для батьків, виготовлення сувенірів тощо;

• творчі справи, які насамперед відзначаються організаторською активністю якої-небудь частини колективу (творчої, або ініціативної групи, мікроколективу тощо), що задумує, планує та організовує їх підготовку та проведення. Такі справи часто виконують усі учасники. Наприклад, творча група розробила ідею якогось свята, роздала командам завдання з підготовки;
• колективні творчі справи (КТС), в організації яких беруть участь усі члени колективу.

Такі творчі справи мають найбільш об'єктивні виховні можливості, тому що вони:

•         надають можливість кожній дитині зробити особистий внесок у суспільні справи, виявити особисті якості (творчі, організаторські, практичні, інтелектуальні тощо);
•         забезпечують активну реалізацію і збагачення власного та суспільного досвіду;
•         сприяють об'єднанню колективу, допомагають урізноманітнити стосунки всередині колективу;
•         емоційно привабливі для дітей, дозволяють спиратися на значущий для них зміст та засоби організації діяльності в різних ситуаціях виховного процесу.

Третім типом форм виховної роботи є гра, яку слід відрізняти від ігрових прийомів під час виконання справ та проведення заходів (навіть якщо ці справи і заходи називаються «іграми»), а також від ігор як форм стихійного (неорганізованого) проведення дозвілля (наприклад, шарад, настільних та рухливих ігор тощо).

Гра як форма роботи під час дозвілля — це уявна або реальна діяльність, цілеспрямовано організована в колективі учнів з метою відпочинку, розваг, навчання. Характерні ознаки, цього типу не містять в собі, як правило, виховної суспільно корисної спря­мованості (не беремо до уваги ігрові справи), але можуть і повинні бути корисними для розвитку та виховання їх учасників і спрямовані саме на це. У іграх, на відміну від заходів, має місце опосередкований педагогічний вплив, прихований за ігровою метою. В них закладено значні виховні можливості.

В ігровій діяльності можуть проявлятися різноманітні здібності й особистісні якості школярів, активно формуватися стосунки всередині колективу. Ігри організовує педагог (або педагогічний колектив), часто за активною участю самих вихованців.

До ігрових форм роботи належать: ділові, сюжетно-рольові ігри, ігри на повітрі.

На практиці має місце таке явище, як «переродження форм». Найбільш сприятливими є поступовий перехід від одного типу до іншого: захід — гра — справа. У той же час перехід у зворотному напрямку слід вважати несприятливим та небажаним.

Як доводить практика, дослідно-експериментальна робота сприяє створенню умов для формування громадянина-патріота, розвитку творчої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукових знань, готової до вибору свого місця в житті.

Вона розширює можливості вибору ціннісно-орієнтаційної діяльності, спонукає розвиток патріотичних рис особистості. Позитивним є те, що впровадження інноваційних технологій патріотичного виховання в школі забезпечує соціальний захист учнів.

Відзначається також, що реалізація програми експерименту сприяє формуванню в учнів позитивного ставлення до навчально-пізнавальної, суспільно-гуманістичної національно-патріотичної, активно-творчої діяльності.

Справжні патріоти успішно формуються в активній практичній діяльності, яка поліпшує умови життя в рідному селищі, підвищує матеріальний і духовний рівень народу.

У національно-патріотичному вихованні провідне значення має активність учня, його бажання вдосконалювати себе, вивчати відповідний матеріал, брати участь у суспільно корисній діяльності.

Зміст національно-патріотичного виховання учнів у сучасній школі включає в себе взаємопов'язану діяльність вчителів і учнів з розвитку сукупності моральних почуттів і рис поведінки, а саме: любов до Батьківщини, відданість їй, активна праця на благо Вітчизни, примноження трудових традицій, звичаїв рідної країни, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави, прив'язаність і любов до рідного краю, хоробрість, готовність захищати Батьківщину, дружба з іншими народами.

Загальноосвітній навчальний заклад має невичерпні можливості для здійснення національно-патріотичного виховання учнів. В процесі навчальних занять вони ознайомлюються з історією українського народу, його багатовіковою боротьбою за свободу і незалежність, власну державу, з його багатющою культурою, традиціями, звичаями і обрядами. Під час навчальних занять діти удосконалюють знання рідної мови, природи рідного краю, народних традицій і ремесел та ін.

У позаурочній виховній роботі учні мають можливість розширити, поглибити і закріпити отримані на уроках знання, вправлятися у відповідній поведінці і патріотичній діяльності.

Приступаючи до дослідження психологічних закономірностей національно-патріотичної свідомості особистості, ми побудували концептуальну модель зрілої особистості патріота (таблиця І), духовна сфера якої включає систему цінностей, до якої входять такі підсистеми: моральні цінності; громадянські цінності; світоглядні цінності; інтелектуальні цінності; екологічні цінності; естетичні цінності; валеологічні цінності; родинні цінності.

Цілеспрямована робота з національно-патріотичного виховання починається з вивчення стану сформованості рис учня — громадянина, патріота і гуманіста.

Класний керівник з метою отримання інформації про рівень сформованості національної свідомості класу, загалом та кожного учня зокрема, визначає реальний рівень сформованості необхідних якостей учнів, виділяє критичні та ризикові аспекти.

Діагностування забезпечує основу для прогнозування та проектування виховного впливу, верифікації його наслідків. Саме на підставі діагнозу педагог передбачає скільки часу і зусиль йому знадобиться для досягнення заданого рівня сформованості необхідних якостей, реально оцінює власні можливості.

Таблиця І

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ

ОСОБИСТОСТІ ПАТРІОТА

Виходячи з того, що патріотизм — це не лише любов до Батьківщини, а й усвідомлення в ній безперечної цінності, з допомогою тестів на «Виявлення рівня сформованості ціннісних орієнтацій учня», «Виявлення мотивів участі підлітка у суспільне корисній роботі», «Громадсько-політична активність школяра», «Ставлення до питань війни і миру», «Виявлення ступеня громадської активності учнів» вивчаємо національно-патріотичну вихованість учнів школи.

Аналіз отриманих на сучасному етапі даних свідчить, що учні високо цінять доброту, чуйність, самостійність, товариськість, справедливість, відповідальність, впевненість у собі. Любов же до Батьківщини згадується лише у 18% старшокласників. Лише 25% підлітків висловлюють усвідомлене ставлення до питань війни і миру, а готовність захищати незалежність і відстоювати мир виявляють усього 6%. Знання сьогодні є цінністю лише для 18% старшокласників. Ще нижчий відсоток (11%) має така цінність, як культура.

У системі цінностей школярів відсутня праця. Значна частина опитуваних (69%) байдужі до громадської роботи, не проявляють власної ініціативи.

З метою виявлення рівня національної самосвідомості для учнів-старшокласників було запропоновано написати твір «Моя Батьківщина», твір-роздум «Чи горджусь я іменем українець». Це дало змогу виявити, що усвідомлюють національну самосвідомість як власну цінність лише 8% опитаних.

Діагностуючи рівень сформованості національно-патріотичних рис школярів, аналізуємо пізнавальну, суспільне корисну, трудову їх діяльність. Перш за все, цікавить прагнення учнів до нагромадження знань, тобто пізнавальна діяльність патріотичного характеру.

Для діагностики можна використати методику «Пізнавальна потреба» (Л.М.Фрідман) з метою одержаних даних щодо встановлення інтенсивності пізнавальної потреби учнів. Учням пропонується відповісти на запитання:

1.Як часто Ви займаєтесь якою-небудь розумовою працею? Як довго? (часто, інколи, дуже рідко).

2.Чому надає перевагу школяр, коли задається запитання на кмітливість? (самому знайти відповідь, коли як, одержати готову відповідь від інших).

3.Чи багато читає додаткової літератури? (постійно, багато, інколи багато, інколи нічого не читає, мало, або зовсім не читає).

4.Емоційно відноситься до цікавого для нього заняття, пов'язаного з розумовою діяльністю? (дуже емоційно, коли як, емоції яскраво не виражені).

5.Чи часто задає питання? (часто, інколи, дуже рідко).

Аналіз показує, що лише 20% учнів має високий рівень розвитку пізнавальних потреб, 45% — середній, 35% — низький.

Щоб встановити характер і силу пізнавального інтересу, можна провести анкетування "Чим я люблю займатися?". Аналіз анкетування свідчить про те, що 50% учнів мають широкий інтерес до фізичного виховання, 5% учнів — до образотворчого мистецтва, 15% — до музичного мистецтва, і лише 15% -— пізнавальний.

Як бачимо, інтерес до знань в багатьох учнів перетворюється в інтерес до засобів придбання знань, до додаткової освіти, оволодіння фізичними, художніми, прикладними вміннями, навичками.

У старшокласників, порівняно з підлітками, інтерес до навчання підвищується. Провідне місце займають мотиви, пов'язані із самовизначенням і підготовкою до самостійного життя.

Якісний аналіз діагностичних даних має можливість в деякій мірі встановити рівень розвитку учнів, їх професійні здібності, нахили до професійних інтересів, їх психічний стан, тобто встановити зони актуального розвитку та розробити, апробувати нову модель національно-патріотичного виховання, спрямовану на розвиток творчої особистості, здатної забезпечити поступ нації.

Аналіз стану національно-патріотичного виховання свідчить про необхідність активізації виховної діяльності школи, про доцільність впровадження інноваційних технологій національно-патріотичного виховання.

Отже, щоб, знайти шлях до розв'язання проблем національно-патріотичного виховання учнів слід спрямовувати зусилля на організацію та проведення таких заходів, які покликані вчити дитину мистецтву співжиття в суспільстві, керуючись законами духовності, культури і моральності, усвідомлюючи свою національну приналежність до українського народу.