Стаття про те, з чого варто починати писати учнівський твір (Роздуми на тему "Учнівський твір")

Про матеріал
"Звернімось до класиків. Чи підпадають під хоч один із шкільних стандартів морально-етичні оповідання Василя Сухомлинського? Ні. Або роман «Гра престолів» Джорджа Мартіна, сюжет якого розливається, як річка під час повені? Однак і перший письменник, і другий високо цінуються серед читачів. «Ой, ми такої мети не ставимо перед собою!», - скажуть у Міносвіти. Тоді, вибачте, навіщо писати? "
Перегляд файлу

Учнівський твір. Як з муки перетворити на радість

 

/Уміння користуватися писемною мовою таке ж важливе, як і вміння висловлюватися усно.

Сучасна шкільна програма передбачає, що до одинадцятого класу здобувачі освіти оволодіють навичками з написання опису, розповіді, роздуму, есе, розберуться, чим відрізняється анотація від рецензії, зможуть проаналізувати проблематику художнього твору, висловлюватимуть ставлення до певного суспільного явища тощо.

Шкільні вимоги до твору завмерли, немов драконячі яйця, і немає жодної надії, що колись з них вилупляться справжні вогнедишці. Ви можете заперечити: а як же есе?

А що есе? Есе – це різновид твору, який має на меті продемонструвати здатність випускника формулювати власні думки, спираючись на художні твори, знання з історії та інших шкільних предметів, на невеликий  життєвий досвід. Наразі ми не ведемо мову про учнів, що мають природний хист до письма, а про середньостатистичного здобувача освіти, який вважає, що написання твору ніколи в житті йому не знадобиться.

Можна погодися з цією думкою і дочекатися, поки підліток закінчить школу, так і не навчившись оформлювати слова в речення і тексти, адже не всім судилося стати письменниками.

Однак уміння складати слова докупи переконливо, розумно потрібне кожному, а надто – майстру своєї справи в будь-якій галузі. Поліцейському – щоб скласти протокол, від якого залежить доля затриманого; перукареві – щоб переконати примхливу клієнтку, що цей колір волосся їй не пасуватиме, і цим врятує її від насмішок поза спиною, менеджеру – щоб надихнути підлеглих на результат.

Часто керівники найвищої ланки починають публічний виступ із репліки: «Я не знаю, що сказати». І це сумно. Тоді як люди з вулиці – учасники або свідки незвичайних життєвих ситуацій інших країн – можуть не лише розповісти, що сталося, а й висловити свої переживання в той екстраординарний момент. Чому ж більшість українських респондентів губляться перед аудиторією? Бояться розкритися, очікуючи на негативну реакцію? Поміркувавши, кожен зможе дати самостійну відповідь на дане питання.

// Усе починається з дитинства, у ту мить, коли здобувач освіти сам на сам залишається із чистим аркушем паперу і не знає, що з цим робити.

На перший погляд, усе просто: пройшов підготовчий етап уроку, на якому опрацьовано, що таке, приміром, роздум і його будова, наведено зразки роздумів. Та камінь спотикання – чистий аркуш паперу, який наприкінці уроку (ЗНО) таким недоторканним і повертається вчителеві (екзаменатору).

З якими труднощами можна зіткнутися в будь-якому класі під час написання твору?

1. Про що писати?

2. З чого почати?

3. Скільки речень повинно бути у творі?

4. Аж сторінка? Три? У мене не вийде, краще я взагалі не писатиму.

5. Поділ слів на речення.

6. Де поставити крапку.

7. Висновок писати обов’язково?

8. Що таке абзац? Як розбити на абзаци текст.

9. «Тупі» теми. Мене це зовсім не цікавить.

10. У мене немає натхнення.

11. Навіщо це мені? Я письменником ставати не збираюсь.

12. Цікаво, а що каже  «Google»?

Чим старший клас, тим частіше написання твору починається з питання №12.

У старших класах учні вже не соромляться відразу ж шукати в інтернеті твори, тим більше, що цьому сприяють теми, незмінні з часів піонерського дитинства вчителів-пенсіонерів.

Єдиним читачем творів є вчителі. За що така кара? Це не спонукає до творчості й старанності.

Виходить, для написання твору є дві «мотивації». Перша – сподобатися вчителю, друга – високий бал. Тобто, для написання твору немає жодної мотивації, крім ненависного слова «треба».

/// У мене склалося враження, ніби укладачі просто перекладають до нових програм вимоги до написання творів, бо не знають, як сформулювати нові правила.

Звернімось до класиків. Чи підпадають під хоч один із шкільних стандартів  морально-етичні оповідання Василя Сухомлинського? Ні. Або роман «Гра престолів» Джорджа Мартіна, сюжет якого розливається, як річка під час повені? Однак і перший письменник, і другий високо цінуються серед читачів.
«Ой, ми такої мети не ставимо перед собою!», - скажуть у Міносвіти. Тоді, вибачте, навіщо писати?

Наприклад, правило «Кількість сторінок». Воно геть застаріле хоч би тому, що в кожної людини свій почерк і розмір літер. Здається, час перейти до кількості слів. І рахувати їх має, скажімо, той, хто пише. Це дисциплінує і до 11 класу, тобто до моменту складання ЗНО,  у здобувача освіти автоматично виробиться звичка писати не менше ста слів.

Наприклад, Джеку Лондону або Стівену Кінгу потрібно було втиснути розповідь у певну кількість слів, у залежності від журналу, у якому друкувалися їхні оповідання. І цей принцип живий досі. Хоча інтернет дозволяє писати гігантські простирадла із слів, будь-який журналіст вам скаже, що найкраще читаються невеликі за обсягом тексти. Головне, щоб читати хотілося, була присутня експресія, думка, емоція.

//// Я викладаю українську мову й літературу в місцевості, де розмовляють суржиком. У соцмережах користуються російською, хоч із помилками. Це пішло ще з тих часів, коли не було електронних листів та інтернету. Від україномовної невістки моя бабуся отримувала листи російською. Хто її змушував писати: «Здравствуйте, дорогие наши…» і бажати «долгих лет жизни»?

Що заважає сучасним здобувачам освіти писати українською? Сором’язливість? Можливо. Незнання мови? Також. Невеликий словниковий запас? І це. Даються взнаки російськомовні соціальні мережі. Підліткових серіалів російською в ряди більше, ніж українською. Звідси й відповідна лексика.

Висновок напрошується такий: щоб виходило добре писати, потрібна підготовка, і один з її етапів – напрацювання словникового запасу. З чого починати?

З думання українською.

Навіть дорослі соромляться одразу перейти із суржика або російської на українську в неукраїномовному оточенні. Однак (дякувати Богу) ми досі не навчилися читати думок одне одного. Подумки можна помилятися, міркувати над наголосами, будувати фрази і цілі речення, навіть промови. І ніхто не дізнається про ляпи. Адже в підлітковому віці важливо бути і як усі, і в чомусь виділятися. До речі, це стандартна рекомендація, якою користуються викладачі іноземної мови.

///// Інша перешкода – «Про що писати?». Учитель гнівається: «Ми ж щойно про все поговорили! Пиши!». Але факт нікуди не зник: дитина не знає, про що.

Є кілька причин. Головна – неуважність. Діти часто не можуть зосередитися, не чують пояснення педагога. Постає дилема: якщо вчитель індивідуально пояснить учневі що й до чого, у того не сформується навичка серйозного ставлення до часу. А якщо не пояснить, школяр пробайдикує 30 хвилин уроку, ще й іншим заважатиме. Виходить, пояснювати, але ж тоді доведеться робити це щодня. Не пояснювати – матимемо «невігласа». У такій ситуації стане в нагоді надрукований або спроектований на екран (дошку) алгоритм написання твору. Це – вудка.

Учень не знає, про що писати, якщо тема для нього невідома. Тобто він з якоїсь причини не прочитав твору. Це все одно, якби неспеціалісту доручили написати комп’ютерну програму. З одного боку, написання твору допомагає з’ясувати, як учень зрозумів прочитаний твір. З іншого, якщо він не читав твір і здасть зошит з лише написаною датою і темою, учитель вважатиме цього учня нездібним. Але ж це не так. Якось здобувач освіти, що вирізнявся хронічним невиконанням домашніх завдань, написав чудовий мінітвір про новинки в галузі комп’ютерних технологій, використовуючи відповідну лексику. Я була вражена.

Висновок. Тема має бути знайомою і викликати інтерес. Учень буде описувати комп’ютери, розповідати про комп’ютери, роздумувати на цю ж тему. Це не завжди збігається із програмою. Можливо. Однак це сприятиме мовленнєвому розвитку. Хто знає, настане час і для програмного твору. Тому що не читаючи неможливо навчитися писати. 

 

 

docx
Додано
29 липня
Переглядів
38
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку