Стаття "Роль уроків християнської етики для духовного розвитку школярів"

Роль уроків християнської етики для

духовного розвитку школярів

Діоген Синопський (412 р. до н.е. – 323 р. до н.е.), відомий давньогрецький філософ, за античних часів був узірцем мудреця. Творів не писав і зажив слави передусім завдяки притчам та висловлюванням, що ними супроводжував нестандартні (із загально звичної точки погляду) ситуації у своєму житті. Родом із Синопи, більшу частину життя провів на міському звалищі поблизу Коринфа. За помешкання йому слугував піфос – славнозвісна діжка. Про Діогена розповідали багато байок. Відомо, що він любив посеред дня ходити по агорі з ліхтарем. Мешканці не наважувались зачіпати філософа, який був дошкульним критиком традицій. Та якось чужинець поцікавився, навіщо Діогенові ліхтар удень. «Я шукаю людину, а вогнище допомагає мені знайти шлях до Істини», – відповів мудрець. «Ну й дивак! Він шукає людину! А хіба ти не зустрів по дорозі сюди тисячі людей? Хіба без вогнища не бачиш, як перенаселена наша планета? Куди б не пішов чи поїхав ти, не розминутися тобі з людьми!» «Так, я бачу, що всі ви маєте вигляд людей. Але мати вигляд людини неважко, а от бути людиною дуже складно. Людиною потрібно залишатися завжди. Пізнавши в житті зло, не слід іти на угоду зі своєю совістю, слід залишатися доброчесними людьми. Шукайте шлях до Істини. Хай у цьому допомагатиме вогонь – символ пошуку Істини».

Так, вогонь здатний розтопити кригу, він може освітити шлях, може зігріти і вселити надію світлим і чистим людям. Але водночас він ніколи не зігріє тих, хто має в серці пихатість, примхливість, скупість, лінь, зажерливість, заздрість. Отож людьми не народжуються – ними стають.

З питання: «Як жити, щоб залишатися людиною, як зберегти своє людське достоїнство перед соціальними негараздами, перед неминучістю смерті?» –  почалася філософія. З цим питанням і донині вступає у своє свідоме життя кожна людина. Люди по-різному сприймають границю між добром і злом. Недарма іспанський класик Мігель де Унамуно помітив: «Усяка жива людина носить у собі сім чеснот і сім протилежних їм смертних гріхів: вона зарозуміла і боязка, обжерлива і помірна, похітлива і цнотлива, заздрісна і милосердна, скупа і щедра, ледача і старанна, гнівна і терпляча. І вона може витягти із себе самого рівною мірою тирана і раба, злочинця і святого, Каїна і Авеля». За словником Даля, із семисот характеристик людини лише сімдесят є позитивними. Тому закони моралі, що розрізняють добро і зло, гарні і негідні вчинки, із самого народження оточують людину численними «не можна»: не можна красти, не можна убивати, не можна принижувати і т.д.

Характер, звички, поводження, ставлення до людей не даються людині від народження – вони здобуваються роками, поступово. Важко переоцінити роль духовності у розвитку особистості, адже вона додає сенс життю людини, у ній індивід черпає відповіді на екзистенціальні проблеми, котрі хвилюють його. Духовність – складний багатоструктурний феномен, який характеризує внутрішній світ індивіда та виявляє себе через моральність, збереження чистого сумління, відповідальність, служіння людям через добродіяння у стосунках. Духовність покликана ошляхетнювати, прикрашати і тілесне, і соціальне в людині, надавати їм гуманістичного змісту. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності.

Духовне життя людини формується від самого її дитинства. Сім’я – це перше середовище, в якому розвивається особистість. Сім’я – основна ланка виховання дитини, перша школа її морального та релігійного розвитку. Значний вплив на формування духовності у сім’ї мають батьківські настанови, бесіди, особистий приклад, сімейні звичаї. Досвід, здобутий у батьківському домі, залишає свій глибокий слід у психіці та пам’яті людини. Саме тому Митрополит Андрей Шептицький, звертаючись до батьків, писав: «Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі добра світу! Коли б ви навіть і не мали що лишити своїм дітям, – то як тільки подали їм справжню побожність, як тільки навчили чесної праці та правости, як тільки встерегли їх від неморальності, – то лишаєте їм у спадщині найбільше добро, яке тільки можете їм дати».

На жаль, дослідження сучасних науковців демонструють, що переважна більшість нинішніх батьків не спроможна повною мірою дбати про духовний розвиток своїх нащадків. Більшість дорослих у першу чергу націлюються на задоволення матеріальних потреб дитини, не надаючи належної уваги формуванню її морально-духовних інтересів. Саме тому основним інститутом, який впливає на духовний розвиток дитини, є школа, що здійснює цілеспрямований навчально-виховний процес особистості.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню, що здійснюється шляхом розвитку духовного потенціалу дитини, сприяючи розкриттю і творенню в ній рис та якостей благородства.

Проблема морального виховання особистості, її духовного розвитку завжди була актуальною, а в сучасних умовах, зважаючи на системну кризу, яка охопила наше суспільство, вона набула особливого значення. З огляду на це держава останнім часом надає великої ваги духовному вихованню молодого покоління.

Будь-яка мораль, щоб дати добрі результати, повинна спиратися на щось дуже сильне, міцне. Не випадково найважливішим у моралі є питання авторитету. Суттєвим є те, хто дає вказівки, «не красти», «не вбивати»: мама, вчитель, якась партія чи так каже не робити Господь Бог? А Він є найбільшим авторитетом для людства, тому Його аргументи – найсильніші. Ось чому моральне виховання має здійснюватись на релігійній основі, а уроки християнської етики мають чималий позитивний вплив на формування духовності школярів. Крім того, християнська мораль якнайповніше відповідає національній екзистенції нашого народу, його добрій і щирій душі і вже більше 1000 літ формує етичну культуру українців.

Християнська етика як наука про моральне добро людини посідає чільне місце у навчальному процесі, бо має за мету формувати чесну, благородну, відповідальну особу, що житиме згідно з високими моральними цінностями. У процесі досягнення мети передбачається реалізація таких завдань:

• ознайомлення учнів з основами християнської моралі як фундаменту загальнолюдських цінностей;
• ознайомлення учнів із християнськими моральними цінностями: істини, благочестя, добра, любові, краси, гідності, обов’язку, совісті, честі;
• формування свідомої та відповідальної особистості учня на основі християнських духовних, моральних та культурних цінностей;
• створення належних морально-етичних умов для самопізнання, самореалізації.

Християнська етика ґрунтується на універсальному моральному законі людства – 10 Заповідей Божих і 2 Заповідях Любові, а також на ділах милосердя та євангельських блаженствах. Християнська етика закликає шанувати Бога думками, словами, ділами, а також шанувати батьків, власне і чуже життя, чистоту, майно, честь, славу, гідність, почуття; аналізує природу, внутрішню структуру моральної свідомості і моральних відносин, досліджує моральні поняття, які виражають моральні норми, принципи, що містять оцінку діяльності людей. Основна проблема морально-духовного виховання полягає не стільки в тому, щоб навчити дітей засад християнської моралі, а у тому, щоб сучасна дитина в них повірила і прийняла до свого серця як життєву необхідність, щоб відчула власну потребу в духовному житті. Саме тому основні завдання християнської етики наступні:

• формування в учнів здатності орієнтуватися в морально-етичних питаннях життя й визначити в них свою позицію, узгоджуючи її з системою моральних цінностей суспільства;
• прищеплення молоді низки моральних чеснот;
• плекання духовності школярів.

Уроки християнської етики мають освітньо-виховний характер, підкріплений прикладами, на які багата наша історія, література і культура. Звичайно, що основу становить Біблія. «Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала до всякого доброго діла готова» (2Тим.3:16-17).

Як показує життєвий досвід, такий матеріал у духовному вихованні стає внутрішнім переконанням, спонукає до відповідних вчинків, дій.

Таким чином, християнська етика якнайповніше здійснює моральне виховання школярів та допомагає у процесі становлення духовно багатої творчої особистості, яка шанує Божі та людські закони. Уроки християнської етики формують особистість дитини, розвиваючи все найкраще, що закладено в ній Творцем. Працю вчителя можна порівняти з працею сіяча, який створює в душі дитини той родючий  ґрунт, на якому зерна правди, добра, любові та знань проростуть, виростуть та дадуть плоди. Звичайно, у формуванні духовності дітей не слід орієнтуватись на швидку віддачу – про епілог буде говорити саме життя. Нашим завданням є не тільки навчити правди чи Божого Закону, а й виховати людей. Ми повинні виховати нове покоління, тому що маємо майбутнє настільки, наскільки зуміємо виховати добрих християн.

Ісус Христос у своєму вченні окрему увагу звернув на дітей. Матері приносили дітей до Ісуса, щоб Він доторкнувся до них і благословив. Учням, які забороняли їм це робити, Ісус сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм; таких бо Царство Небесне… І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх» (Мр.10: 14,16). Христові слова звернені до всіх тих, хто сьогодні вирішує долю виховання дітей, які мають право на життя, гідне дітей Божих, створених на Його Образ і Подобу, право на християнське виховання на основі традиційних для України християнських цінностей.

Підготувала Юрків Руслана Сергіївна,

вчитель християнської етики

КЗ ЛОР «Львівська загальноосвітня санаторна школа № 1

І-ІІІ ступенів імені Б.-І. Антонича»