Стаття. "СТВОРЕННЯ ДУХУ ТВОРЧОСТІ ПАРТНЕРСТВА, ВЗАЄМОДОПОМОГИ ТА ДЕМОКРАТИЗМУ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ"

                                                                                                                               Гриценко Тамара Іванівна,                

                                                                                           директор Першотравневої

                                                                                           загальноосвітньої школи І-ІІІ

                                                                                           ступенів ім. В.Г. Михайлика 

                                                                                           Слобідської сільської ради                                                                                                                                

                                                                                           Буринського району

                                                                                           Сумської області

СТВОРЕННЯ ДУХУ ТВОРЧОСТІ ПАРТНЕРСТВА, ВЗАЄМОДОПОМОГИ ТА ДЕМОКРАТИЗМУ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

      Актуальність дослідження. Педагогіка партнерства – система взаємовідносин між усіма учасниками освітнього процесу. Створення духу творчості партнерства,  взаємодопомоги та демократизму в освітньому середовищі – ключовий компонент Концепції нової української школи. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними, рівноправними й зацікавленими співучасниками освітнього процесу. У сучасній освіті педагогіка партнерства визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, який передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довіру, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість. А стратегічні цілі розвитку освіти ХХІ ст. передбачають партнерство сім’ї та школи, що сприятиме громадянському становленню підростаючого покоління. Школа має бути в авангарді суспільних змін, тому процеси розвитку, виховання і соціалізації в новій школі покликані зробити випускника конкурентноздатним, освіченим українцем, всебічно розвиненим, відповідальним громадянином і патріотом, здатним до ризику та інновацій. Запорукою успіху нової школи є тісна співпраця з батьками, громадами і підтримка з їхнього боку. В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителями, учнем і батьками. Учитель має бути другом, а родина – залучена до побудови освітньої траєкторії дитини.

       Мета дослідження – розкрити особливості конструктивної співпраці сім’ї та закладу освіти у формуванні особистості учня на засадах партнерства, взаємодопомоги та демократизму.

      Кожна дитина – неповторна, наділена від природи унікальними

здібностями, талантами та можливостями. Місія нової української школи –                                                       допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками. Василь Сухомлинський писав: «Якщо вчитель став другом дитини, якщо ця дружба осяяна благородним захопленням, поривом до чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з’явиться зло».

     Сучасна школа працює на засадах «педагогіки партнерства», базуючись на основних принципах:

• повага до особистості;
• доброзичливість і позитивне ставлення;
• довіра у відносинах;
• діалог – взаємодія – взаємоповага;
• розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);
• принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

     Школа має ініціювати нову, глибшу залученість родини до побудови освітньо- професійної траєкторії дитини, тому завдання нової школи – допомогти батькам здобувати спеціальні знання про стадії розвитку дитини, ефективні способи виховання в дитині сильних сторін характеру і чеснот залежно від її індивідуальних особливостей. Діалог і багатостороння комунікація між учнями, учителями та батьками повинні замінити односторонню авторитарну комунікацію «вчитель» - «учень».

     У сучасній школі широко застосовуються методи викладання, засновані на співпраці (ігри, проекти – соціальні, дослідницькі, експерименти, групові завдання тощо), учні залучаються до спільної діяльності, що сприяє їхній соціалізації та успішному перейманню суспільного досвіду[1].

     Педагогіка партнерства включає в себе систему методів і прийомів виховання і навчання на засадах гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості. Сучасне навчання і виховання учнів вимагає нової педагогічної етики, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємодопомога та творче співробітництво вчителя та учня. Ця етика утверджує особистісне спілкування, зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючого спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій. Принципово важливою є орієнтація партнерської діяльності вчителя та учня на розвиток творчості – творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах.

     Розробка і упровадження нових стандартів змісту освіти, що ґрунтуються

на компетентнісному та особистісно-орієнтованому підході до навчання, на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації у суспільстві, зумовлюють пошук нових технологій навчання, переорієнтації викладача, учителя на нові освітні реалії. У Концепції «Нова українська школа» визначено «нову роль учителя – не як єдиного наставника та джерело знань, а як коуча, фасилітатора, тьютора, модератора в індивідуальній освітній траєкторії дитини». Співпраця учителя і учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриття, постійне створення ситуації успіху – ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі. Треба прагнути, щоб дитина чи підліток не тільки володіли сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних відносин у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі, вмілии брати відповідальність за свою діяльність. Для цього вектор діяльності повертати на виховання готовності кожного учня до вирішення власних задач, визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів та інтересів[5].

     У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. робиться наголос на тому, що одним з пріоритетних напрямів державної освітньої політики має стати побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді [2]. Серед положень реформування освіти відзначено, що в основу сучасного освітнього процесу покладені чинники: єдність сім’ї і школи; організація шкільно-сімейного виховання, забезпечення педагогізації батьків. Важливе завдання педагогічної науки та практики полягає в тому, щоб узагальнити накопичений досвід, передбачити наукові прогнози, розробити рекомендації щодо співробітництва школи і сім’ї у справі виховання дітей. Нині в теорії і особливо педагогічній практиці непоодинокими є висловлювання щодо хибності самого твердження про необхідність «співробітництва педагогів і батьків». Для утвердження цієї думки наводяться, зокрема, докази: по-перше, педагог не може працювати з батьками, адже він не має для цього повноважень; цей вид діяльності не оплачується, а тому не може бути обов’язковим; по-друге, сім’я є закритим, недоторканим мікросоціумом зі своїм побутом, традиціями, звичаями; по-третє, загальноосвітній заклад не є для дитини рідною домівкою, і сім’я ніколи не зможе замінити школу щодо основних напрямів її діяльності. Проте батьки переконані, що правильно налагоджена взаємодія зі школою сприятиме підвищенню рівня їх педагогічної грамотності, безпосередньому залученню до освітнього процесу, що сприятиме єдності виховного впливу на дитину. Батьки та вчителі повинні виступати партнерами, активними співучасниками великого

творчого процесу, які взаємодоповнюють один одного, співпрацюють в ім’я становлення, розвитку і формування особистості дитини [6].  Аналіз цих стосунків свідчить, що традиційний підхід до виховання школярів через систему спільних зусиль школи і сім’ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням є надзвичайно малоефективним. Причинами такого стану  вважаються: надзвичайно мала увага до особистості учня з боку батьків; недостатнє вивчення педагогом сім’ї як фактора впливу на дитину; батьки не знають і не сприймають вимог сучасної школи; невміння педагогічних колективів шкіл активізувати виховні можливості сім’ї та ін.

    За науковими дослідженнями вітчизняних та зарубіжних науковців ми переконуємося, що педагогізацію батьків необхідно розглядати як систематичну і змістовну програму, метою якої є поширення знань в різних аспектах їх виховної діяльності, і як формальну спробу підвищити свідомість батьків щодо виховання своїх дітей, озброїти їх певними навичками. Метою здійснення педагогізації батьків є розвиток у них рис вихователів і допомога їм у виконанні функцій вихователів. Науково обґрунтовані організаційні форми педагогізації батьків в сучасній школі, зокрема: колективні: лекції, конференції (з обміну досвіду родинного виховання, з обговорення педагогічної літератури, періодичної преси з питань сімейного виховання); диспути, дискусії, «круглі столи»; вечори запитань і відповідей, дні взаємних претензій, дні відкритих дверей, кінолекторії, інформаційні стенди; індивідуальніта групові: консультації з проблем родинносімейного виховання; бесіди, відвідування сімей, листування; зустрічі з батьками; педагогічні доручення батькам; диференційовані: вечори сімейних традицій; виставки декоративно-прикладної творчості, родинних альбомів, колекцій; випуск тематичних газет; конкурси, зустрічі поколінь; дискусійні клуби, відкриті уроки, проблемні мости тощо [3]. Традиційні форми роботи з батьківською громадськістю вдало доповнюються інноваційними формами: педагогічний десант; дерево родоводу; у родинному колі; родинний міст; народна світлиця; день добрих справ; вечір великої родини; альбом-естафета; дискусійний клуб; родинна скарбничка; аукціон ідей родинної педагогіки; батьківський ринг; батьківська школа; банки ідей; азбука родинного виховання; дні довіри; родинні свята в класі. Отже, співробітництво сім’ї та школи полягає в тому, щоб спільними зусиллями добитися справжнього взаєморозуміння, без якого неможливо розраховувати на повноцінне забезпечення соціально-педагогічних умов для виховання дітей. Такими умовами є: забезпечення єдності вимог, ціннісних орієнтирів сім’ї та школи; зворотний зв'язок між школою та сім’єю; відкритість стосунків і добровільне партнерство. Подальшого поглибленого наукового вивчення потребують

форми співробітництва сім’ї та школи з метою подолання нерівного партнерства, де педагог виступає лідером, володіє правом диктувати спрямованість, зміст і форми роботи з представниками сім’ї. Такий характер відносин не можна визнати сучасним, ефективним, результативним та продуктивним.

        У багатьох наукових дослідженнях, описах передового педагогічного досвіду виокремлюються умови успішного співробітництва школи і сім’ї, зокрема: інформативність батьків про шкільне життя школярів; залучення батьків до діяльності навчального закладу; узгодженість у підходах до дитини; кваліфікована допомога та підтримка в складних життєвих та педагогічних ситуаціях; попередження та розв’язання конфліктів. Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки саме педагог повинен виступати, з одного боку, зв’язуючою ланкою між школою та сім’єю, а з другого, – організатором підвищення педагогічної освіти та культури кожного батька й матері [4]. Батьки та вчителі повинні виступати партнерами, активними співучасниками великого творчого процесу, які взаємодоповнюють один одного, співпрацюють в ім’я становлення, розвитку і формування особистості дитини.

     Діяльність батьків та педагогів в інтересах дитини є успішною лише в тому випадку, коли вони стануть союзниками. Тому важливо встановити партнерські відносини з сім’єю кожного учня, створити атмосферу взаємопідтримки та спільності інтересів. Зазвичай, батьки проявляють активну діяльність на першому та другому роках навчання, а в подальшому  їх інтерес до освітнього процесу згасає, бо вони вважають дитину вже самостійною, яка не потребує батьківської уваги та підтримки. Отже, першочерговим завданням школи є необхідність активізації батьківської участі в освітньому процесі, знаходження різних шляхів прояву інтересу батьків до шкільного життя своїх дітей.

    Висновки. Реалізація на практиці «педагогіки партнерства» вимагає від освітянина створення в освітньому середовищі духу творчості партнерства, взаємодопомоги та демократизму, набуття фасилітативної компетентності – усвідомлення цінностей значущості фізичного і морального здоров’я дитини, здатність сприяти творчому становленню школярів та їхній індивідуалізації; спроможність вчителя виконувати нові функції – фасилітатора, коуча, тьютора, модератора, едвайзера в індивідуальній освітній траєкторії учня; впроваджувати прийоми створення ситуації успіху, використовуючи діалогове та особистісне спілкування; здійснювати педагогічний моніторинг формування індивідуального стилю педагогічної діяльності за допомогою

педагогічної рефлексії та емпатії. Сьогодні як ніколи важливо забезпечити, щоб між учнем та вчителем була взаємодопомога, взаєморозуміння й співробітництво. Також партнерська співпраця – це співробітництво школи і родини заради досягнення результату, тому співпраця батьків та вчителів повинна бути безперервною. Гармонізація взаємодії сім’ї і школи, перехід від керівництва сімейним вихованням до співробітництва з батьками учнів на засадах партнерства сприяє запровадження системи принципів, які визначають спрямованість взаємодії, створюють основу для руху всіх її учасників – учителів, дітей, їхніх батьків.

Література:

1. Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року  [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/54258/ (дата звернення 04.03.2019).
2.  Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа,1978. – 263с.
3. . Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:zakon3.rsds.gov.ua/laws/ show/344/2013 (дата звернення 04.03.2019).
4. Тарарака Т. Батьки і діти разом: [Співпраця сім’ї і школи] // Директор школи. – 2006. - №1(січень). – С.17–18; №2(січень). – С.24-26.
5. «Педагогіка партнерства» як один з факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://www.soippo.edu.ua/images (дата звернення 04.03.2019).
6.  Концепція сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина». – К.,2012. – (Схвалено Вченою радою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (протокол №9 від 14 листопада 2012 року).