Кожного, хто приїжджає сюди, огортає вона неповторним затишком та спокоєм, вражає багатством унікальної природи. Лохвиця по праву пишається своїм скарбом - лохвичанами, які стали її окрасою і славою. Тут живуть прекрасні та щирі люди, які бережуть історію, невтомно дбають про сьогодення, турбуються про майбутнє.
Лохвиця існує багато століть. Поселення на місці сучасної Лохвиці існували вже за часів Київської Русі і навіть раніше - у 8 столітті, в епоху роменської культури. В межах міста існувало кілька древніх поселень, рештки городищ яких збереглись до наших часів. В історичних джерелах місто вперше згадується у 1320 році.
Існує кілька легенд відносно походження назви міста. Найбільш вирогідним є твердження, що поселення дістало назву по імені річки, на якій було розташоване. Назва річки, безумовно, значно старіша від міста і походить від назви дикої маслини «лох», що була дуже розповсюдженою на її берегах, та й зараз часто зустрічається. Не виключено, що саме пора цвітіння лоху, коли береги річки ніби одягалися в жовто-сріблясті шати, і дала нашим предкам поштовх до створення поетичної географічної назви а ще кажуть, що назва "Лохвиця" походить від слов'янського слова "локва" - калюжа, болітце.
Побутує й інша версія. Буцімто, в ХІІІ столітті в околицях міста та прилеглої місцевості до розташування населеного пункту стали селитися втікачі, які повиривали під землею так звані "льохи" для захисту від набігів кочівників. Річка Лохвиця, яка майже висохла, в той час називалася "Хвицею" через свою покрученість. Від назв "Льох" та "Хвиця" і набула назву "Льохвиця", яка з часом перетворилась на "Лохвиця", але від деяких старших місцевих жителів можна почути "Льохвиця"..."
Окрасою Лохвиці є велична споруда Благовіщенської церкви, яка розташована в самому центрі міста і є однією з перших місцевих кам’яних споруд. Благовіщенська церква – єдина, яка уціліла за радянських часів, адже на початку – 20 століття у Лохвиці діяло ще чотири церкви: Миколаївська, Преображенська, Покровська, Іванівська та Собор Різдва Пресвятої Богородиці, який був побудований у 1763 році за наказом останнього січового отамана Петра Калнишевського, як вдячність за проявлену мужність і героїзм лохвицьких козаків у війні з турками.
Дубо́вий Гай — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах міста Лохвиця Полтавської області, при вул. Ватутіна за будинком № 108 (приміщення Лохвицької районної державної лабораторії ветеринарної медицини). Площа 1,0/36 га. Статус надано для збереження невеликого лісового масиву з насадженнями дуба звичайного. Це залишок дубового гаю на придолинному плато, де зростає 36 дерев віком 120-150 років.
Річка Лохвиця (Суха Лохвиця) бере початок на захід від села Суха Лохвиця Чорнухинського району. Тече в межах Полтавської рівнини. Річка дуже «покручена» — спершу тече на схід, далі на північний схід, потім знову на схід, від північної околиці села Яхників до села Безсалів тече на південь, далі — знову на схід, у пригирловій частині — на північний схід. У межах міста Лохвиці робить кілька зиґзаґоподібних закрутів. Впадає до Сули на північний схід від Лохвиці. Довжина річки 63 км, площа басейну 491 км².