Сторінки життя та наукової діяльності Івана Горбачевського

Сторінки життя та наукової діяльності Івана Горбачевського

Автор

Вчитель хімії

Наквашанської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Бродівської районної ради

Львівської області

Флорянська Г.Г.

План

Вступ

Розділ 1

Життєвий шлях Івана Яковича Горбачевського

1.           Короткий опис біографії вченого
2.           Праця у Відні в Хімічному та Фізичному інститутах.

Розділ 2

Громадська і наукова діяльність Івана Яковича Горбачевського.

2.1.  Наукова праця та перші публікації.

2.2. Синтез «сечової кислоти»  Горбачевським

2.3. Вклад вченого у створення української хімічної термінології.

Розділ 3

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відродження і становлення Української держави поставило перед наукою завдання відновлення справедливості щодо багатьох вимушено малознаних діячів, повернення їхніх імен, здійснення повноцінних наукових досліджень про їх творчий внесок на новітніх методологічній та джерелознавчій базах.

У цьому контексті особливо актуальне і практичне значення має вивчення творчої спадщини, науково-педагогічної та громадсько-політичної діяльності сподвижника європейської, зокрема української науки Івана Горбачевського (1854-1942). Мало хто з українських учених володів стількома титулами, як академік І. Горбачевський – доктор медичних наук, професор, чотириразовий декан медичного факультету Карлового університету в Празі, а згодом його ректор, член Крайової ради здоров'я Чеського королівства і Вищої санітарної ради Австрії, довічний член Палати панів австрійського парламенту, дійсний таємний радник, член Ради з технічних досліджень у Відні.

Метою нашого дослідження є: проаналізувати і з'ясувати зміст та основні напрямки наукової праці І. Горбачевського, визначити пріоритетні інтереси його наукової, педагогічної і громадсько-політичної діяльності, місце та роль ученого в серед української науки,  дослідити найцінніші аспекти його наукової спадщини, а також вклад вченого в сферу хімічної науки.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

- простежити процес становлення І. Горбачевського як ученого та громадсько-політичного діяча;

- вивчити внесок І. Горбачевського в розвиток національної і світової науки, дати загальний аналіз наукової спадщини вченого;

- висвітлити педагогічну діяльність науковця;

- дослідити головні напрямки громадсько-політичної діяльності І. Горбачевського.

Об'єктом наукового дослідження є суспільно-політичне, культурно-просвітницьке та науково-педагогічне життя на території України наприкінці XIX – у першій половині XX ст. на основі комплексного вивчення низки документальних й опублікованих джерел.

Предметом нашого дослідження є основні наукові зацікавлення і зміст наукової праці І. Горбачевського, його громадсько-політична діяльність.

Розділ 1

Життєвий шлях Івана Яковича Горбачевського

1.           Короткий опис біографії вченого

Народився Горбачевський у ма­льовничому Поділлі на Збаражчині в с. Зарубинці. Заданими описів, село в різний час мало таку кількість меш­канців: 1800 р. - 305, 1832 р. - 263, 1380 р. - 764,1924 р. - 863,1939 р. -1070 чоловік, Яків Горбачевський, греко-католицький священик, батько Іва­на, був тут парохом майже 20 років (з 1850 р.), а потім отримав парафію у Збаражі (1370 р.). 15 травня 1854 р. у сім'ї Горбачевських народився син, якого назвали Іваном. Крім нього, у сім'ї було ще два молодших брати -Антін та Йосип, а також сестра.

Дитинство І. Горбачегського було пов'язане не тільки з Зарубинцями, але й зі Збаражем, де він навчався у народній школі. У родині юнакові при­щеплювали любов до всього націо­нального, діти кожної неділі та свята одягались в національний одяг, ішли до церкви. Зони робили це з великою урочистістю, навіть святістю, що унаслідувалось їхніми ровесниками з інших родин. Таку домашню традицію брата Горбачевські продовжили і під час навчання у гімназії.

У 1865 році батьки віддали Івана на навчання до Тернопільської гімназії. Так почався його шлях у ши­рокий світ. Хлопець зацікавився при­родничими науками, медициною, це відіграло головну роль у подальшій спрямованості освіти майбутнього вченого. Усе це поєднувалось з вив­ченням гуманітарних дисциплін, уча­стю у громадсько-політичних заходах, що їх влаштовували гімназисти за відповідним спрямуванням викла­дачів. Батьки Івана планували, що після закінчення гімназії син продов­жить науку з теології.

Закінчивши у 1872 році Терноп­ільську гімназію, всупереч сподіван­ням рідних, він їде здобувати медич­ну освіту до Відня. Перші два роки навчання у Віденському університеті присвятив вивченню всіх предметів, які викладалися за програмою. Вирі­шив вибрати експериментальну ме­дицину для подальшої діяльності.

У 1874 р. він розпочав свою нау­кову працю в інституті хімії професо­ра Шнайдера. Згодом, уже в 1875 р., працював в інституті фізіології профе­сора Брікке, проте надалі обрав лікарську хімію під керівництвом про­фесора Е. Людвіга.

У липні 1875 р. в Збаражі помер батько Івана Яків Горбачевський, що помітно ускладнило матеріальне ста­новище родини. Але складка життє­ва ситуація не збила молодого хлоп­ця з обраного шляху. Він наполегли­во вчився, працював і навіть на про­позицію студентів погодився очолити українське студентське товариство "Січ" у Відні.

У кінці липня 1877 р. І. Горбачевсь­кий закінчив лікарський факультет Віденського університету, захистив дисертацію і здобув науковий ступінь доктора усіх лікарських наук. З цього часу він повністю присвятив себе праці в університетському Інституті лікарської хімії, навчав студентів, зай­мався самостійною науково-експери­ментальною діяльністю.

1882 р. вперше у світі синтезував сечову кислоту, встановив джерела І шляхи ЇЇ утворення в організмі. Цим відкриттям він увійшов до числа най­більших хіміків світу.

29-річного асистента запросили до Празького університету на посаду професора медичного факультету.

У1883 р. він був обраний на поса­ду надзвичайного, а в 1884 р. звичай­ного професора лікарської хімії з од­ночасним викладанням фармакології. Так розпочався його довгий празький період життя та наукової і громадсь­кої діяльності.

Для проведення дальших дослід­жень у галузі лікарської хімії профе­сор і. Горбачевський заснував у Празькому університеті Інститут фізіо­логії на зразок Інституту професора Е. Людвіга у Відні. Тут він продовжив свої дослідження властивостей сечо­вої кислоти, вивчав інші проблеми лікарської хімії. Саме у цьому інсти­туті зародилась і розвинулась чеська лікарська хімія як новий напрям ме­дицини, засновником якого стає про­фесор І. Горбачевський.

У діяльності НТШ від початку його створення активну участь брав Іван Горбачевський. За його сприянням при НТШ була організована Лікарсь­ка комісія.

Він неодноразово обирається де­каном медичного факультету, а в 1902-1903 рр. був обраний ректором Празького університету.

Протягом 1904-1908 рр. учений видав 4-томний підручник з хімії та фізіологічної хімії чеською та українсь­кою мовами.

У 1917 р. австрійський уряд зап­ропонував професору І. Горбачевському посаду міністра здоров'я. Вихо­дячи з того, що на цьому посту він може бути корисним своєму знедоле­ному народові, Горбачевський прий­няв пропозицію. Перебуваючи, хоча й недовго (до 1918 р.), на такому ви­сокому посту, він прагнув допомогти йому, зокрема, розробив основи організації служби здоров'я, на які. протягом десятиліть орієнтувались держави, що утворилися в Європі після розпаду 1918 р. Австро-Угорщи­ни.

Водночас Горбачевський був у вирі громадського життя: увійшов до Найвищої Санітарної ради у Відні, зго­дом очолив її; голова Найвищої ради здоров'я Австро-Угорщини; став чле­ном Палати Панів віденського сейму; радник австрійського двору та член Королівського Чеського наукового товариства (згодом - Чеської Академії наук}.

Коли у Відні створюється Украї­нський вільний університет Горбачевський стає там завідуючим кафед­рою хімії. З 1921 р. університет роз­ташовується у Празі; туди переїздить вчений. Був багато років ректором цього університету, з 1937 р. - почес­ний професор.

Він підготував кілька підручників: "Органічна хімія", "Неорганічна хімія"; понад 40 років працював над створен­ням української хімічної термінології.

У 1925 р. Горбачевський був об­раний дійсним членом Всеукраїнської Академії наук.

Саме професор І. Горбачевський був тим одним українцем, який міг відвідувати професора Т. Масарика - тодішнього Президента Чехословаччини без зголошеиь на аудієнцію, як того вимагав урядовий чин останньо­го. Вони обидва свого часу були про­фесорами чеського університету у Празі і належали до університетської професорської колегії, взаємно собі симпатизували. Але Горбачевський користувався цим привілеєм лише б дуже важливих справах. Така його приватна аудієнція вирішила долю Українського вільного університету, коли 1933-1934 рр. він опинився у скрутному фінансовому становищі. З вдячності за це сенат Українського вільного університету прийняв ухва­лу, що портрет професора І. Горбачевського завади має бути у при­міщенні університету на почесному місці.

Іван Горбачевський був людиною спокійної здачі, лагідний, доброзичли­вий. Вів себе надзвичайно скромне і доступно. Він говорив тихим голосом, безпретензійно і просто з якоюсь особливою увагою до особи свого

Хоч усе своє життя Горбачевський працював поза межами України, він залишався щирим і свідомим патріо­том своєї нації. У Празі вчений разом з і. Пулюєм організував "Українську громаду", з ініціативи обох професорів був заснований і стипендійний фонд т. Пулюя, гроші якого призначались бідним студентам. Ця громада була першою на терені Чехії й зробила не­малий внесок у чесько-українські взаємини.

Іван Горбачевський - автор бага­тьох наукових публікацій з хімії, біохімії, епідеміології, судової медици­ни та інших галузей, наукових опра­цювань у галузі санітарії.

За своє життя він практично не хворів. Незадовго до смерті І. Горбачевський відчув себе недобре і пішов пішки до клініки, бо це було трохи вбік від трамвайної лінії. Через кілька днів, 24 травня 1942 року він помер. Похо­вали покійного поруч з дружиною на цвинтарі святого Матая недалеко від його помешкання в Шарці під Прагою (тепер це майже центр міста). Очіку­вали приїзду представника митропо­лита Андрея Шептицького – архієпископа Йосипа Сліпого. Але він у дорозі затримався і приїхав лише  другий день після похорону. У день свого приїзду відвідав родину покійного та його свіжу могилу, а в церкві святого Климента відправив заупокійну Служ­бу Божу.

2.           Праця у Відні в Хімічному та Фізичному інститутах.

Іван Горбачевський був не лише великим ученим-експериментатором, а й видатним педагогом. До всіх лекцій, семінарів та лабораторних занять завжди готувався ґрунтовно й ретельно, уважно і дбайливо старився до студентів, із кожним окремо відпрацьовував їхні завдання. Будучи сам дивовижно спосте­режливим, вдумливим і прискіпливим дослідником, вимагав того самого від своїх співробітників і сту­дентів. Не прощав недбалості, неохайності, халтури чи легковажності під час проведення дослідів. Його учень Еміль Швагр згадував, як Карел Швегла, ви­вчаючи випадки смертельного отруєння дітей, не­обачно вилив у мушлю материчник після випадан­ая кристалів в обробленому розчині. Іван Якович, помітивши це неподобство, із докором сказав йому тоді: «Ну що ж, а тепер мусите зачекати, заки для Вас знову помре 80 дітей...». Ці гіркі й болючі слова Вчителя і Наставника запам'яталися учням профе­сора Горбачевського назавжди.

Був він чуйним і справедливим, та водночас і ви­могливим екзаменатором. Студентів опитував ретель­но, вимагаючи фундаментального знання матеріалу і навіть подробиць. У ті часи всі студенти платили екзаменатору встановлену грошову суму перед кож­ним іспитом. Малозабезпечених студентів Іван Яко­вич завжди звільняв від сплачування цієї суми.

В)Вклад вченого у створення української хімічної термінології.

Перейнявшись долею рідного народу, який віка­ми знемагав у колоніальному ярмі, дбаючи про роз­виток просвіти І культури серед співвітчизників, проф. Горбачевський створив першу українську хімічну тер­мінологію на міжнародних засадах. Цікаво, що перші подібні спроби робилися ще журналом «Основа» (П.Куліш, МЛевченко, І.Шарловський), що вида­вався 1861—1862 рр. у Петербурзі. Дещо пізніше в Галичині, Буковині та Закарпатті було створено кла­сичні українські гімназії, а відтак виникла гостра Проблема створення підручників з різних наук Рідною мовою. Отже, розробка української науко­вої термінології набувала великої ваги. Перший про­ект хімічної термінології розробив львівський ма­тематик Володимир Йосипович Левицький (1872— 1956). Його праця «Начерк термінології хемічної» був опублікований у Львові 1903 р. і викликав жваву Дискусію на засіданні математично-природописнолікарської секції Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Цікаво, що В.Левицький запропонував нази­вати неорганічні сполуки в дусі української народ­ної мови, а органічні — із врахуванням міжнарод­них принципів. Проти цього проекту рішуче виступив І Гобачевоький вважаючи, що в обох хіміях слід університету: професори Октавіан Ваґнер, АнтонІн Ріхтер, Карел Кацл, Ян Шуля. Його учнями були чехи й українці, німці та французи.

Розділ 2

Громадська і наукова діяльність Івана Яковича Горбачевського.

2.1.  Наукова праця та перші публікації.

2.2. Синтез «сечової кислоти»  Горбачевським

1882 рік. Аудиторія фізіологіч­ної хімії Віденського університе­ту. Студенти збентежені — вони вкрай здивовані, позаяк глибокоповажний пан про­фесор Еміль Людвіг, завжди пунк­туальний, як точно заведений го­динник, цього разу спізнювався... Аж ось, нарешті, і він, радісний і розгублений, входить зі своїми аси­стентами до лекційної зали й ро­бить таку історичну заяву: «Пано­ве! Щойно мій асистент — пан Горбачевський синтезував сечову кислоту. Я так зворушений, що читати виклад сьогодні ніяк не зможу... До побачення!» [4].

Уже за студентською лавою тя­мущий і допитливий юнак збагнув, що справжня медицина має стояти на непохитних підвалинах хімії. Саме тому він не лише слухає лекції, а вже наступного 1374 р. працює спочатку демонстратором у Хімічному інституті проф. Шнайдера, потім — у Фізіологічному інституті проф. Гіртла, згодом — в інституті проф. Е.Брюкке, асистентом в Інституті медичної хімії проф. Е.Людвіга. Перша наукова пуб­лікація Івана Горбачевського «Про нерв вестибуляр­ний» з'явилася у «Звітах засідань Кайзерівської ака­демії наук» уже 1875 р. Проте в подальшому його наукові пошуки виходять за межі чистої фізіології й охоплюють царину біохімії. Систематичні експери­менти і привели молодого вченого до відкриття — синтезу сечової (уреатної) кислоти.

Традиційно вважають, що перший органічний синтез здійснив 1828 р. німець Ф. Велер, змішавши в розчині сульфат амонію із ціанатом натрію і проки­п'ятивши суміш:

Так уперше в колбі було добуто сполуку, котру раніше знаходили лише в сечі ссавців як один із про­дуктів білкового обміну. Однак «синтез Велера» — це не власне синтез, а лише перегрупування. Опріч того, вважати сечовину сполукою органічною навряд чи можна, адже ж це амід карбонатної (вугільної) кислоти — Н₂СО₃. Відомо, що її, а також СО₂, NH₄HCO₃, (NH₄)₂CO₃, СОS, СS₂, СОСl₃ вважають сполуками неорганічними. Та й сам Ф.Велер також сумнівався в цьому і в листі до свого вчителя й друга І.Берцеліуса запитував: «Чи можна штучне добуван­ня сечовини розглядати як приклад утворення орга­нічної субстанції з неорганічних речовин?»

Одним з найпривабливіших і водночас недосяж­них завдань органічного синтезу протягом понад трьох чвертей минулого століття була сечова (уреатна) кислота. 1838 р. ЮЛібіх і Ф.Велер писали, що «...в органічній хімії немає тіла, яке приковувало б увагу фізіологів і хіміків більшою мірою, ніж сечо­ва кислота». Вони ж дійшли висновку, що сечова кислота може бути синтезована із сечовини.

Усе почалося відтоді, як 1772 р. великий шведсь­кий хімік-аптекар — німець К.Шеєле виявив у сечі І врешті виділив із сечових камінців сечову (уреатну) кислоту. Згодом її вивчало й намагалося синтезувати гроно найвидатніших хіміків-органіків XIX ст.

І серед них — Велер, Лібіх, Жерар, Фріцше, Шліпер, Штреккер, Піннер, Неккі та інші. І  марно — загадкою лишалися її будова та можливі шляхи синтезу. Дуже близько підійшли до її синтез німці — Байєр і Шліпер. Вони синтезували, зокрема, псевдосечову кислоту. Відтак їм треба було відщепити від неї воду і цим замкнути п'ятичленовий гетероцикл. Та дослідники, не уявляючи будови сечової кислоти, не зуміли цього зробити. Пізніше пощастило це завершити лише учневі А.Байєра — Е. Фішеру та його колезі — Л. Аахові.

Сечова кислота є кінцевим продуктом метабо­лізму білків у організмах плазунів (рептилій) та птахів подібно до сечовини у ссавців.

Одначе й останні, передусім людина і примати виділяють певну кількість сечової кислоти. Помітне її утворення спостерігається під час переважного харчування м'ясною їжею (особливо птицею), зло­вживання чаєм, кавою, шоколадом тощо. Надмірне виділення сечової кислоти свідчить про порушення білкового обміну, насамперед при старечій немочі подагрі, сечокам'яній хворобі і т. ін.

Марні намагання і зусилля багатьох учених син­тезувати сечову кислоту приковують увагу Івана Горбачевського. Але він уникає плутаних стежок своїх славних попередників і простує своїм шляхом. Тут доречно нагадати, що свого часу А. Штреккер вста­новив цікавий експериментальний факт, а саме газуватий НІ розкладав під час нагрівання сечову кис­лоту на амінооцтову кислоту (гліцин), амоніак і вуг­лекислий газ. Але ж, як відомо, NH_{3 і} CO₂ є продук­тами гідролізу сечовини. Проте з цього ніхто, крім Івана Горбачевського, не зробив далекосяжних ви­сновків. На думку авторитетних істориків науки, саме ця обставина і змусила молодого вченого вда­тися до синтезу сечової кислоти з продуктів ЇЇ роз­щеплення — гліцину та сечовини.

Відтак суміш гліцину та сечовини (у співвідношенні 1:10) доктор Горбачевський розтопив при 200—230 °С:

Добутий розтоп він охолодив, а потім розчи­нив у розведеному калійному лузі. Із мителю за допомогою розчину [А§(>Шз)₂]ОН і магнезіаль­ної суміші було осаджено уреат аргентуму, який потім розкладався розчином К.,8. Із лужного роз­чину при підкисленні хлоридною кислотою оса­джувався забруднений осад сечової кислоти. До­слідник кілька разів очищав його розчиненням у лузі і подальшим осадженням хлоридною кисло­тою. Так уперше в історії науки було добуто перші частки грама рукотворної сечової (уреатної) кис­те :::

Тотожність синтетичної І природної сечових кис­лот підтвердилася їхньою однаковою розчинністю в різних розчинниках. Обидві сполуки давали позитив­ну мурексидну реакцію, відновлювали розчин Фе-лінга, а на холоді — і нітрат аргентуму. Цілком збігав­ся й елементний склад.

2 листопада 1882 р. Австрійська академія наук у Відні отримала коротке повідомлення доктора Горбачевського про розроблений ним синтез. Його негайно опублікували у 86-му томі «Звітів засідань Кайзерівської академії наук», що викли­кало жваве зацікавлення в ученому світі. Редак­ція всесвітньо відомого і найавторитетнішого журналу <^'аШґе» («Природа») відразу ж зверну­лася до Івана Горбачевського з проханням на­діслати статтю з докладним описом дослідів. Відтак менш ніж за два тижні після віденського повідомлення стаття доктора Горбачевського була надрукована з коментарями у 27-му томі «\^:аїиге» у Лондоні. В одному з коментарів за­значалося: «Вірогідно, найважливішим синтезом, здобутим завдяки цій речовині (сечовині. — Авт.) від часу приготування її Велером із неорганічних елементів, є, як тепер повідомляється, синтез, проведений д-ром Горбачевським у Віденському хімічному інституті» [5].

Рівнобіжно ця стаття з'являється на сторінках наукових журналів «МопаїзНеГіе Ґйг Сііетіе», «ВегІспіе йег ОеиізсЬеп слетізспеп Ое$еІ5спап> і «Р52є§1е£і Іекагзку».

Того ж таки 1882 р. імператор Франц Йозеф II милостиво дозволив підневільним і пригнобленим чехам відкрити вищі школи з рідною мовою навчан­ня. Онімечений Празький університет розділили на два: чеський — Карлів та німецький — Фердинандів. Через відсутність власних національних кадрів відроджений із небуття КарлІз університет 1883 р. запросив уже відомого в ученому світі українця Іва­на Горбачевського викладати біохімію та фармако­логію. Його призначають спершу екстраординар­ним (позаштатним),--а через рік — ординарним (штатним) професором медичного факультету.

Протягом кількох наступних років Т.Горбачевський здійснив низку фундаментальних дослі­джень, що вторували шлях до повного синтезу пу­ринів, оскільки сечова кислота є ключовою спо­лукою в утворенні цих важливих фізіологічно ак­тивних сполук.

Так, 1885 р. він синтезував метилсечову кислоту із метилгідантоїну і сечовини. 1886 р. вчений запро­понував новий метод синтезу креатину, а наступно­го — 1887 р. синтезував сечову кислоту нагріванням сечовини з хлороцтовою кислотою:

 
Після завершення циклу синтетичних досліджень проф. Горбачевський вивчав джерела та шляхи утво­рення пуринів у живих організмах. Уже 1839 р. він установив, що сечова кислота утворюється в них з пуринових основ — гіпоксантину, ксантину, гуані­ну, аденіну, котрі, в свою чергу, утворюються внас­лідок ферментативного розщеплення складних білків — нуклеопротеїдів, що містяться у клітинних ядрах. Нуклеопротеїди розпадаються при цьому на прості білки — протеши та нуклеїнові кислоти, а останні, гідролізуючи далі, виділяють пуринові основи. Під дією окислювальних ензимів, зокрема феромоліб-деновмісного ферменту ксантиноксидази, відкритої і виділеної І.Горбачевським 1889—1891 рр., пуринові основи окислюються до сечової (уреатної) кислоти, яка й виводиться з організмів.

1953 р. Ф.Кост у французькому журналі «semaine des Hopitaux» писав: «Усі праці Горбачевського про шляхи утворення сечової кислоти не перевершені й досі»[1,2]. А один із найсумлінніших і найавтори­тетніших дослідників наукового доробку І.Горба­чевського — чех М.Тейх зазначає: «Вперше в історії хімії й біології Горбачевський експериментально довів, що сечова кислота не є складовою частиною метаболізму білків, але перебуває в залежності від хімічних змін у речовині клітинного ядра. Ця думка мала велике історичне значення, позаяк стала ви­хідним пунктом дослідження хімізму в клітинному ядрі і вела до пізнання властивостей нуклеопротеїдів, що мають важливе значення для пояснення основ­них біологічних питань походження та відтворюваності життя. Горбачевський був із плеяди таких уче­них, як Коссель, Гофмайстер і Гауленд-Гопкінс, які наприкінці століття прокладали нові шляхи до пізнання життєвих проблем біохімії» [5].

Іванові Горбачевському належить ідея гідролізного розщеплення нуклеїнових кислот. Уперше в історії науки він виділив їх у чистому стані із тва­ринних органів, зокрема з пульпи селезінки, оброб­ляючи її пепсином та хлоридною кислотою. Чимало дослідників до нього бралися за цю неймовірно складну, важку і марудну проблему — та марно... Учений розробив також оригінальні методи від­окремлення сечової кислоти від ксантину та гуані­ну, а також уперше добув їх у кристалічному стані двома ним же запропонованими способами; підкис­ленням ацетатною кислотою розведених розчинів їхніх натрійних солей та обмінним розкладом ксантинату і гуанінату аргентуму. Значення цих дослі­джень Івана Яковича можна повною мірою оцінити лише в сучасну пору, коли пильне та всебічне  вчення подвійної спіралі життя наближає нас до відкриття таємниць механізму відтворення і втілені/ генетичної інформації на молекулярному рівні; Учений одним із перших виділив у чистому вигляді амінокислоти і показав, що вони є «будівельними цеглинками» білків.

Іван Горбачевський збагатив не лише органічну й біологічну хімію, а й залишив глибокий і яскравий слід у токсикологічній хімії, епідеміології, судовій і клінічній медицині, екології. Учений-гуманіст роз­робив ефективні криміналістичні методи виявлення й розпізнавання кривавих плям на знаряддях убив­ства чи поранення, одязі, предметах довкілля тощо А ще проф. Горбачевський вивчив харчування селян Галицького Поділля і створив теорію етіології пелаг­ри — захворювання, що постає через недоїдання та відсутність у їжі вітаміну РР — нікотинатаміду;

Амід β-піридинкарбонової кислоти (нікотинамід)

Дослідження з цієї теми він опублікував у «Збірнику математично-природописно-лікарської секції Наукового Товариства ім. Т.Шевченка у Львові», «Часописі лікарів чеських», німецькому «Центральному журналі бактеріології» та ін. Ці праці мали величезне не лише наукове, а й суспільно-економічне значення, особливо для регіонів, де селя­ни харчувалися переважно кукурудзяними борош­ном і крупою, що не містять вітаміну РР (Закарпат­тя, Бессарабія, Буковина, Румунія, Італія). У завер­шальній частині свого дослідження проф. Горба­чевський вимагав рішучих і радикальних змін у гос­подарській та соціальних царинах національно уяр­млених і відсталих народів Австро- Угорської імперії. Ця ж вимога на повний голос пролунала і в його Історичній промові на засіданні Палати панів ав­стрійського парламенту 12 липня 1912 р.

Вивчаючи уремію, дослідник спростував хибне уявлення, що панувало того часу в медицині, буцім­то це смертельне захворювання спричинене нако­пиченням у крові калійних солей. Неоціненна за­слуга Івана Горбачевського у розв'язуванні болючих екологічних проблем довкілля, зокрема в організації постачання Праги якісною питною водою. Він осо­бисто провів низку найретельніших хімічних і бак­теріологічних аналізів води допливів Влтави і реко­мендував магістрату міста прокласти водогін до сто­лиці від річки Їзери. Відтак удалося розв'язати цю життєво важливу проблему, адже Влтава у ті часи кишіла тифозними та іншими інфекційними бакте­ріями.

Іван Горбачевський виявив себе і як блискучий філософ-полеміст. 1891 р. він вступив у запеклу нау­кову дискусію з видатним чеським віталістом проф-Ф.Марешем. Горбачевський, першим у світі синтезувавши «неприступну» до того тваринну субстанцію  — сечову кислоту і стоячи на непорушних антивіталістичних позиціях, силою й переконливістю своїх аргументів наніс останній нищівний удар по вченню про «життєву силу». Проф. Ф.Мареш змушений був визнати свою поразку.

2.3. Вклад вченого у створення української хімічної термінології.

Список використаної літератури:

1. Апостол правди і науки (до 150-річччя від дня народження І. Горбачевського ) // Хімія. Біологія. – 20004.-№31. - С. 1-8.
2. Іван Горбачевський: відомий і невідомий // Тернопіль. -1995.-№1. - С.46-47.
3. Український вчений світової слави (І. Горбачевський) // Аксіоми для нащадків. – Львів, 1992. – с. 339-347.
4. Академік відомий і невідомий (Іван Якович Горбачевський - біохімік) // Наука і суспільство. -1989. -№6. - с.6-7.
5. Іван Горбачевський у світовій науці // Україна-Європа-Світ: міжнародний збірник наукових праці. – Тернопіль, 2008. – Вип.1 - с. 101-107
6. Наукові записки ТНПУ. Серія Історія. – Тернопіль, 2005.-Вип.2 – с. 62-65.
7. Освітянин, 2004.-№2 - с. 26-27.
8. Баб’юк Н. Академік АН УРСР Іван Горбачевський (до 20- річчя з дня смерті)// Укр. Біохім.журн. – 1962.-№4.- С. 633-635.
9. Гривняк Ю. Видатний вчений // Наша культура (Варшава), УСКТ, 1979. - №(253). – С. 10,11.
10. Тейх М. К истории синтеза мочевой кислоты (от Шееле к Горбачевскому) // Тр. ИН-та истории естествознания и техники.-1961. – Т.35. – С. 212-244.
11. Ониськів В. Іван Горбачевський – незаслужено забутий вчений // Київ, 1990. - №4. – С. 171.