Казка «Про Бджілку»
Бджілка Ві була лінива,
До роботи неспішлива,
З квітів не збира нектар,
Бо падка до лихих справ.
Жало все снує кудись.
Де не гоже! Подивись!
Норовить вкусить вона,
Бо до цього, ох, слабка.
Серед квітів запашних,
Серед трав густих-густих
Кізонька плете вінок,
Ще співає пісеньок.
Бджілка випустила жало
І вкусила в лапку праву.
Осінило Бджілку щастя,
Світиться – в других нещастя.
- Ох, яка я молодець.
Правда славна, мов ланець.
Пасічник узяв сачок
І закинув в рюкзачок.
Жало Ві своє пускає,
А рюкзак що? Не зважає.
Вся розпухла Ві від злості,
Крильця поламала, в млості.
Враз згадала про галяву,
Про ромашку і отаву,
Про віночок кізоньки,
Всі лихії бідоньки.
Стало сумно і невтішно.
Від самої себе? Грішно.
За свої злі поривання
Вона має покарання.
Наталія Мельник