СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАННІ ДОРОСЛИХ

Стрімкий розвиток інформаційних технологій в ХХІ сторіччі зробив актуальною проблему модернізації системи освіти. В Україні суть такої модернізації найбільше відбилася в Концепції розвитку дистанційної освіти [4], яка завдяки такому глобальному явищу, як Інтернет, охоплює широкі шари суспільства та стає найважливішим фактором його розвитку.

Державною національною програмою "Освіта. Україна ХХІ століття" [2], передбачено забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес новітніх педагогічних технологій та науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації.

Сучасне дистанційне навчання здійснюється в основному за допомогою технологій і ресурсів мережі Інтернет.

Термін «дистанційне навчання» іноді вживається для позначення форм навчання, що існували задовго до появи комп'ютерів: заочне, кореспондентське, домашнє навчання, екстернат, для яких характерно навчання на відстані, дистанції.

Основою дистанційного навчання є особистісна продуктивна діяльність педагога, яка будується за допомогою сучасних засобів телекомунікацій. Цей підхід передбачає інтеграцію інформаційних і педагогічних технологій, забезпечують інтерактивність взаємодії суб'єктів освіти і продуктивність навчального процесу. Обмін і пересилання інформації відіграють у цьому випадку роль допоміжного середовища організації продуктивної освітньої діяльності викладача. Навчання відбувається в реальному часі (чат, відео зв’язок, «віртуальні дошки» тощо), а також асинхронно (телеконференції на основі електронної пошти, форуми).

Дистанційне навчання має такі переваг:

- оперативність (подолання бар'єрів у просторі та часі, одержання актуальної «свіжої» інформації, швидкий зворотний зв'язок);

- інформаційність (зростає доступність освітньої інформації, що знаходиться на спеціалізованих серверах, постачається за допомогою інтерактивних веб-каналів, публікується в телеконференціях, списках розсилання й інших засобах мережі Інтернет);

- комунікативність (збільшується кількість потенційних учасників навчання — вчителів, фахівців, які оперативно взаємодіють один з одним за допомогою електронних мереж, ліквідуються територіальні обмеження для проведення Інтернет-уроків, проектів, олімпіад);

- економічність (загальні витрати на навчання зменшуються через економію транспортних витрат, витрат на оренду приміщень, скорочення «паперового» діловодства і тиражування посібників);

Дистанційна форма навчання передбачає створення і використання єдиного інформаційно-освітнього середовища, яке містить різні електронні джерела інформації, а саме:

- курси дистанційного навчання, електронні підручники, розташовані на вітчизняних освітніх серверах (для різних моделей дистанційного навчання):

- віртуальні бібліотеки;

- бази даних освітніх ресурсів;

- веб-квести, призначені для цілей навчання;

- телекомунікаційні проекти;

- віртуальні методичні об'єднання вчителів;

- телеконференції, форуми для вчителів та майстрів виробничого навчання;

- консультаційні віртуальні центри (для викладачів, майстрів виробничого навчання, учнів, батьків);

Отже, дистанційне навчання не можна зводити лише до удосконалення заочного навчання, коли звичайна пошта замінюється на електронну, чи до простого перенесення інформаційних технологій у сферу освіти.

Навчання, в якому застосовуються технологи і ресурси Інтернету, може бути:

1) повністю дистанційним з використанням електронної пошти, чат-взаємодіїї, відео зв’язку;

2) очно-дистанційним, коли частина очних занять у класі порівнюється з кількістю дистанційних занять, що проводяться на відстані;

3) доповнювати очну форму з окремих параметрів, наприклад, вчитель проводить заняття в очній формі, але при цьому використовуються матеріали з мережі Інтернет, відеолекції з освітніх сайтів та інші Інтернет-ресурси.

Сучасний варіант навчання здебільшого належить до Інтернет-освіти. Інтернет-освіта може здійснюватися без віддаленості, забезпечуючи доступ до мережі Інтернету, наприклад із комп'ютерного класу. Тобто Інтернет використовується в цьому випадку як засіб навчання. Даний фактор робить доступним реалізацію Інтернет-освіти як частини навчального процесу. Методика організації таких занять простіша порівняно з дистанційним навчанням.

Використання Інтернет-технологій і ресурсів у професійній освіті має низку корисних можливостей використання на уроках віддалених ресурсів, проведення «віртуальних подорожей», Інтернет-практикумів, екскурсій. Ініернет-освіта надає гнучкі умови для освіти дітей обдарованих та «важких», особливо, якщо використовуються різні форми дистанційної роботи з ними.

Для дистанційного навчання даного типу достатньо наявності електронної пошти. Інші Інтернет-технології розширюють можливості учасників дистанційних проектів але не змінюють сутності цього типу навчання як додаткового до очного. Центр ваги навчання зберігається за очним освітнім процесом, колективні і групові форми занять переважають над індивідуальними.

Сьогодні організаційні і педагогічні можливості дистанційного навчання реалізуються за допомогою таких засобів телекомунікацій:

• електронна пошта (e-mail);

• тематичні списки розсилання, електронні журнали, телеконференції;

• чат — переписування в режимі реального часу;

• ICQ — система для оперативного спілкування (Інтернет-пейджер);

• відеоконференції, що дозволяють передавати звук і зображення;

• WWW — навігація по мережі Інтернет;

• активні канали для підписки на веб-сайти;

• веб-сервіс: веб-конферснції, дошки оголошень, реєстраційні форми, тести, рахівники й інші пристосування на сайтах;

• FTP-сервери і файлові архіви;

• факсимільні послуги в Інтернеті;

• IP-телефонія в Інтернеті;

• мобільний Інтернет (доступ до Інтернету з мобільного телефону за допомогою Wap-протоколу).

Сучасна наука розвивається настільки швидко, що часто професійні знання, здобуті людиною, вже за кілька років стають застарілими та потребують оновлення. Більше того, сучасне життя вимагає від людей мобільності, здатності до змін, в т.ч. й у професійній діяльності.

Післядипломна освіта – це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітнього рівня та практичного досвіду. Післядипломну освіту здійснюють заклади післядипломної освіти або відповідні структурні підрозділи вищих навчальних закладів і наукових установ [3].

Проте ми погоджуємося з точкою зору В. Якубенка та Р. Берлінга, які стверджують: післядипломну освіту слід розглядати не тільки як систему підвищення кваліфікації та перепідготовки дипломованих спеціалістів, а й як форму освіти дорослих, зважаючи на їх індивідуальні потреби у здобутті певних знань, виробленні навичок і умінь, особистісному і професійному зростанні [14, 139].

Проблема навчання впродовж життя загалом, і освіти дорослих, зокрема, стала предметом зацікавлень цілої низки науковців. Так, важливими для дослідження проблем безперервної, у т.ч. й післядипломної, освіти вважаємо праці з андрагогіки. У цій царині плідно працювали й працюють Л. Анциферова, В. Гаргай, С. Змеєв, В. Маслова, М. Ноулз, Р. Сміт, П. Джарвіс, Л. Турос та ін. Так, В. Маслова стверджує, що андрагогіка – це наука про навчання дорослих, яка обґрунтовує діяльність дорослих, що навчаються, та педагогів, що працюють з ними [10, 3].

Дослідження питань безперервності освіти фахівців різних профілів у різний час здійснювали О. Аббасова, О. Вербицький, Б. Гершунський, І. Дяченко, В. Кучинський, З. Малькова та ін.