Сучасний вчитель географії: вимоги до професійної підготовки

Сучасний вчитель географії: вимоги до професійної підготовки

     Наша держава переживає досить складний період свого становлення. Економічна криза, досить бурхливе суспільне життя. Двадцять перше століття дає виклик нам і усьому, що нас оточує.  Стрімко  змінюється  соціальна  ситуація,  з’являється  нова  техніка  і  технології.  Щоб устигнути  за  змінами,  рухатися  вперед,  бути  конкурентно  спроможними,  не  відчувати  себе «викинутими за борт» сучасного життя – треба постійно вчитися. «Навчання» стає категорією, яка супроводжує людину протягом усього її життя.                                          На даний  час  традиційна  система  освіти  себе  вичерпала.  Репродуктивне  навчання, накопичення дидактичного матеріалу не активізує пізнавальної діяльності. Тому випускники шкіл  майже  не  здатні  самостійно  розв’язувати  завдання,  що  ставить  перед  ними  життя.  Їм бракує творчої уяви та винахідливості. Головна мета вчителя сьогодні – навчити, як навчатися і як  мислити,  як  застосовувати  знання  для  розв’язання  будь-яких  виробничих  або  життєвих проблем.                                                                              

Серед вітчизняних дослідників моделі сучасного вчителя можна назвати          В. Беха, І. Беха, С. Гончаренка, В. Журавського, І. Зязюна, В. Мадзигона,          С. Максименка, М. Михальченка, І. Надольного, В. Огнев’юка, О. Савченко,         С. Сисоєву. На думку вчених  важливе місце в діяльності сучасного вчителя займає професійна компетентність, професіоналізм, що передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології.

Сучасний вчитель – це професіонал, який знаходиться у постійному творчому пошуку, а також у пошуку відповіді на актуальне проблемне питання «чому і як навчать школярів?». Сучасному вчителю необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Про це ми читаємо  в державній національній програмі «Освіта», де наголошується, що один ізголовних шляхів реформування освіти полягає в необхідності «підготовки нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їхнього професійного та загальнокультурного рівня».Конкурентоспроможний вчитель повинен володіти надзвичайними можливостями впливати на проблеми світогляду особистості настроїв і моральності учнів. Учитель сучасної школи повинен не просто вчити, він повинен формувати духовно інтелектуальну творчу особистість, адаптовану до сучасних вимог, різнобічно розвинену, соціально зрілу, яка успішно засвоює ціннісний нормативний досвід поколінь, виробляючи свій власний досвід діяльності, творчості, спілкування. Головними технологіями формування сучасного конкурентоспроможного вчителя можна назвати такі :

• технологія саморозвитку , самовдосконалення, самореалізації, підвищення професійно – фахового та індивідуально – особистісного рівня впродовж всієї педагогічної діяльності та всього життя ;

• технологія методичної мобільності і оновленого способу мислення;

• технологія системного застосування компетентнісних , особистісно зорієнтованих технологій у навчально – виховному процесі ;

• технологія інноваційності та вміння адаптуватися у сучасному освітньому просторі;

• технологія критичного мислення;

• технологія формування системи цінностей з урахуванням особистих запитів , норм ситуації та естетичних уподобань для формування духовно – ціннісних орієнтацій учнів

Конкурентоспроможний фахівець – це особистість,  яка є  дослідник, творець нових знань, проектувальник свого життя.

Говорячи  про  всі  моделі  навчання,  педагогічні  технології,  методи  і  прийоми  ми  не повинні забувати, що всі вони  успішно діють тільки при  умові співпраці у стосунках учитель - учень, при його умілому керівництві навчальною діяльністю, тобто менеджментом.                                      Менеджмент  повинен  стати  невід’ємною  частиною  педагогічного  процесу.  Тільки  тоді, коли  у  школах  учителі  стануть  менеджерами  з  навчання  –  їх  учні  стануть  самостійними  і успішними менеджерами власного майбутнього.Педагогічний  успіх  залежить  не  лише  від  матеріального  забезпечення  кабінету,  чи обсягу  проведення  сучасних  уроків,  а  й  від  мистецтва  згуртування  всього  учнівського колективу  для  досягнення  поставлених  цілей,  створення  оптимальних  умов  навчання,  від уміння  планування  і  організації  ефективної  роботи  з  доцільно  і  вдало  підібраних  форм навчання та методичних прийомів. Забезпечити    це покликаний особливий вид управлінської діяльності, котрий називається менеджментом (англ. manage – управляти).                                                                        Менеджмент вчителя –    це вміння досягти поставлених завдань педагогічної діяльності, використовуючи  працю,  інтелект  і  мотиви  поведінки  учнів.  Цей  термін  вживається  для визначення  складної  сукупності  форм  і  методів  управління  навчальною  діяльністю  з  метою формування стійких пізнавальних інтересів до знань і потреби в навчанні та самоосвіті.

Педагогічне  управління  відрізняється  короткочасністю  і  не  повторюваністю  прийнятих рішень, нестандартністю підходів до вирішення завдань, формування, утримання і зміцнення потреби  у  навчанні  та  самовдосконаленні.  Зміни  в  суспільстві,  зрушення  на  ринку  праці зумовляють особливі вимоги до творчого, інтелектуального потенціалу вчителів-менеджерів. Різноманітність  та  взаємопов’язаний  характер  педагогічного  управління  зумовлює поліваріантність функціональних обов’язків менеджера. З огляду на це вчитель повинен знати усі основні складові сучасного педагогічного менеджменту (додаток 1). Педагогічна  наука  та  учительська  практика  накопичили  певні  підходи  до  управління навчальним  процесом.  Згідно  з  ними  первинними  функціями  управлінського  процесувиступають  планування,  організація,  мотивація,  навчальна  діяльність  та  контроль.  Функції  з управління  пов’язані  між  собою  і  становлять  єдину  систему.  Її  ефективність  залежить  від координації зусиль взаємної довіри та загальної заінтересованості вчителів та учнів.

 Загальні риси педагогічного іміджу

Однією  з  складових  педагогічного  менеджменту  є  створення  іміджу  вчителя  нової формації  –  особистості,  здатної  до  активної  педагогічної  творчості  та  постійного самовдосконалення. Вчитель завжди був і залишається взірцем естетичних смаків, вишуканих манер і високого особистого іміджу.                                                                                                  Імідж  кожного  вчителя  індивідуальний,  але  разом  з  тим,  містить  загальні  риси,  що властиві його професії.                                                                         Перш за все йому повинна бути притаманна така психологічна риса, як врівноваженість. У  структурі  міжособистісних  відносин  повинен  переважати  демократичний  стиль спілкування,  прагнення  до  співробітництва  з  колегами,  висока  самооцінка.  До  професійних рис особистості педагога слід віднести широку ерудицію і вільний виклад матеріалу, вміння враховувати психологічні і вікові особливості учнів, володіння темпом мови (120 – 130 слів за хв.),  загальну  та  спеціальну  грамотність,  звернення  до  учнів  за  ім’ям,  миттєву  реакцію  на ситуацію, вміння  чітко формувати конкретні цілі, а також організувати навчальну роботу всіх учнів одночасно, вміння контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу. Наявність у вчителя  таких  умінь  проявляється  у  вигляді  доброзичливої  манери  поведінки  та  любові  до дітей. Одним із основних способів формування іміджу являється візуалізація та вербалізація.                                                                                                            Тому вигляд особистого іміджу вчителя набуває такої структури..

• Габітарний імідж (от лат. Habitus – зовнішність)

• Кінетичний імідж (кінетика – рух)

• Вербальний імідж (верба тика – мовлення) (додаток 2)

Найкращим  одягом  для  вчителя  визнається  костюм  класичного  стилю.  Ні  в  кого  не виникає сумнівів, що вдале використання ефектів кольору один з важелів впливу на людей. Психологічно  грамотне  використання  кольору  одягу  грає  досить  суттєву  роль  в  роботі педагога. Не можна одягати яскраво червоний одяг, якщо передбачається зустріч с потенційно конфліктним  класом.  Швейцарський  психолог  М.Люшер  вважає,  що  червоний  колір  хоча  й піднімає настрій, але драматичний, тривожний, провокує все і зразу. Сірий колір символізує довіру,  успіх,  спокій,  він  найбільш  приємний  очам  учня  з  яким  спілкуєшся.  Що  стосується блакитного, синього, фіолетового кольорів – вони викликають спокій та умиротворення. Чисті пастельні кольори  асоціюються з хорошим настроєм, оптимізмом, добросердечністю (додаток 3).  Безумовно  до  всього  в  житті,  в  тому  числі  і  до  вибору  кольору  одягу  треба  підходити індивідуально, зовнішність учителя повинна бути одухотвореною, натхненно випромінювати світло, тепло, доброзичливість усім своїм зовнішнім виглядом. Усміхнений  привітний  вираз  очей  і  мімічні  м’язи  обличчя  передають  саме  внутрішнє тепло  особистості.  Усмішка  є  винятково  важливим  несловесним  знаком  педагогічного спілкування,  але  психологи  радять  не  користуватися  «черговою»  усмішкою.  Спочатку вдивіться  в  обличчя  дітей  декілька  секунд,  а  потім  повільно  і  тепло  усміхніться.  Така невеличка затримка переконає учнів в щирості вашої усмішки, прямий погляд у поєднанні з поверненим до учня обличчям демонструє довіру відкритість, інтерес, готовність до взаємодії.             Головним знаряддям праці вчителя є слово. В слові матеріалізується думка. Саме мозок, а  не  слово,  заставляє  кожного  по-своєму  реагувати  на  мову,  він  не  тільки  запам’ятовує значення  слів,  але  й  надійно  кодує  будь  який  дотик,  душевний  досвід,  який  ми  отримуємо разом  зі  словом.  Практика  показує,  що  знання  законів  нейролінгвістичного  програмування, використання прийомів аутотренінгу, та сугестопедії, яскрава, емоційна, образна мова вчителя дає  можливість  керувати  і  навіть  маніпулювати  поведінкою  учнів,  впливати  на  їхню пізнавальну активність.

 Роль емоцій у навчальній діяльності.

Сукупність методів та прийомів створення позитивного настрою.

Кожен сучасній  вчитель розуміє, що велике значення мають умови, в яких навчаються діти, та настрій з яким вони це роблять. Емоції та комплекси емоцій, які переживає учень у певний час, впливають фактично на все, що він робить у сфері навчання, гри, праці. Ефект «звуження зору» в сприйманні має свій аналог у пізнавальній сфері. Емоції впливають на пам’ять, мислення та уяву учнів.Загальна атмосфера на уроці повинна налаштовувати на позитивний лад. Цьому сприяє використання  прийомів  сугестії.  Цілеспрямоване  навіювання  на  основі  релаксації (розслаблення,  зменшення  напруження)!  Щоб  досягти  оптимального  спливу  їх  проводять  усупроводі класичної музики, саундтреків, звукових ефектів. Вони  допомагають  вчителю  швидко  знизити  напруженість  та  втому  дітей,  а  значить підвищити їхню працездатність.                                                                                                            На уроках географії цікавими для учнів є нетрадиційні уроки, узагальнення вивченого: уроки-свята, уроки-зустрічі, уроки-екскурсії. Неможливо уявити справжнього громадянина, який би не виявляв любові до рідного краю, не шанував батька, матері, не турбувався про охорону природи рідної землі. Отож, навчаючи дітей, вчителі географії стараюся виховувати справжнього патріота своєї землі, який буде жити і творити в майбутньому.

Вимоги до сучасного вчителя географії

Реалізувати поставлені цілі та завдання шкільної географії має професійно підготовлений учитель. Суспільство підвищує вимоги до сучасного вчителя географії:

1. Насамперед, він повинен добре знати географію та суміжні з нею науки, постійно розвиваються. Вчитель має бути глибоко обізнаним з навколишнім світом і пов'язувати навчання предмету з сучасністю. Для цього він має використовувати всі можливі засоби інформації. Відставання від сучасної географічної науки робить цей предмет неповноцінним, адже географія і сучасність неподільні.

2. Учитель географії повинен досконало володіти методикою свого предмета, який поєднує фізичну та економічну географію. Важливо не лише знати, але й постійно використовувати інноваційні, інтерактивні форми і методи навчання, різні освітні технології та техніки.

3. Учитель географії повинен жити усім тим, чим живе країна, колеги, учні, тобто бути активним у культурному, політичному, економічному, суспільному житті. Він має бути досвідченим, як у питаннях географії так і культури. Учитель має цікавитися художньою літературою, мистецтвом, фольклором, релігією як творчим надбанням народів, про які йому доводиться розповідати на навчальних заняттях.
4. Учитель географії має оперувати інструментами і приладами для проведення географічних спостережень, досліджень, складати колекції, вміти виготовляти прилади і наочні посібники, добре креслити та малювати. Кожний курс географії передбачає проведення різноманітних екскурсій та подорожей, що дає можливість учням ознайомитися з різними природними об’єктами, Промисловими та сільськогосподарськими підприємствами. Якщо для інших вчителів екскурсія та подорож бажана справа, то для географа це має бути обов'язком.
5. Учитель географії повинен добре володіти інформаційно-комунікаційними технологіями та засобами. Сьогодні це не лише особистісна потреба, а об'єктивна вимога часу.
6. Учителя географії не можна уявити без проведення краєзнавчої роботи. Це важлива складова його науково-дослідної роботи.

Результатом професійної діяльності вчителя має бути рівень сформованості головних сфер особистості учнів: мотиваційно-ціннісної - переконань, інтересів, спрямованості; пізнавально-логічної - уявлення про навколишній світ, розвиток інтелекту, логічні операції і методи; операційної - рівень умінь, регулювання практичної діяльності, використання знань у практиці .

Отже, особистість вчителя географії необхідно розглядати як внутрішню цілісність, коли професійні і особистісні цінності тісно пов'язані із системою загальнолюдських цінностей. Тому підготовку вчителя географії не можна розглядати поза розвитком його особистості. Це можна пояснити тим, що вчитель впродовж своєї професійної діяльності засвоює необхідні знання, набуває вмінь та навичок в особистісному контексті. Учитель географії повинен завжди бути цікавим для учнів, створювати в школі ту духовну атмосферу, завдяки якій у дітей виникатиме прагнення до знань.