Суспільно-побутові пісні

СУСПІЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава. О. Довженко

Українська народна поезія найбагатша і найкрасивіша в Європі. Вона відзначається великими мистецькими вартостями і поетичним натхненням, влучністю вислову та має в собі щось зворушливе, величаве, щось чутливо-чуле, сумовите й живописне. А. Люкшич, хорватський учений і письменник

Пі́сня — словесно-музичний твір, призначений для співу.

Суспільно-побутові пісні відтворюють настрої певної соціальної групи, викликані певними явищами суспільного життя. У минулому це козаки, чумаки, кріпаки, наймити, ремісники, солдати тощо. Відповідно виділяють: козацькі, чумацькі, кріпацькі, бурлацькі, наймитські та заробітчанські, солдатські, рекрутські й жовнірські пісні.

Козацькі пісні виникли у XV – XVI ст. Козацькі пісні відтворюють ліричний образ козака — представника Запорозької Січі, передають романтику козацької волі. У цих піснях звеличена воля, воїнська звитяга, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу. У козацьких піснях використовуються традиційні для українського фольклору символи: калина — символ України; явір — молодий хлопець, козак; могила — своєрідний обеліск козацької слави. Ой кряче, кряче та чорненький ворон. Ой кряче, кряче та чорненький ворон. Та у лузі над водою;Ой плаче, плаче козак молоденький. На конику вороному. Ой кряче, кряче та чорненький ворон. Та на глибокій долині;Ой плаче, плаче молодий козаче. По нещасливій годині."Вороний коню, грай ти підо мною!Та розбий ти тугу мою!Розбий, розбий тугу по темному лугу. Козакові молодому". Ой іде козак та доріженькою,Слізоньками умивається:"Десь моя ненька, десь моя старенька. Та за мною убивається". Та в неділеньку, рано-пораненьку,Ще як сонце не сходило,Та з’їжджалася вся моя родина: Вона мене випроводила."Випроводжаєш мене, моя родинонько,Да чи не жаль тобі буде,Як я поїду на ту Україну. Та поміж чужії люди?Ой згадай мене, моя стара нене,Сідаючи та обідати,–Десь моя дитина на чужій стороніДа нікому та одвідати. Ой згадай мене, моя стара нене,Як сядеш у вечері їсти,–Десь моя дитина на чужій стороні,Да нема од його вісті".

Чумацькі пісні передавали смуток чумаків, вимушених покинути рідну домівку, відтворювали випробування дорогою, труднощі й небезпеки, пов’язані з мандрівкою. Це була важка й небезпечна справа, але водночас овіяна романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря. Дорогою чумаки співали пісні. Іхав чумак із Криму додомуЇхав чумак із Криму додому,На драбиночку схилився,На драбиночку схилився, гей!Дуже, дуже зажурився,На сірі воли дивився."Гей, чумаче, чумаче-бурлаче,Та чого ж ти зажурився,Та чого ж ти зажурився, гей!Чи сірі воли пристали,Чи з доріженьки iзбився?""Не пристали й воли, з дороги не зьився,З дороги не збився,Одна думка серце в'ялить, гей!Чумаченько молоденький. Та без доленьки вродився!Та риба в морі та й та пару має,Та й та пару має,Тільки йому, молодому, гей!В світі пароньки немає. | (2)Та тільки ж йому, тільки йому пари,Що ті очі карі,Тільки ж йому до любові, гей!Що ті, що ті чорні брови!" | (2)

Кріпацькі пісні відтворювали тяжке життя кріпаків, протести підневільних селян проти приниження людської гідності й безправ’я. Серед різних видів кріпацької повинності, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента — примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків Бодай пану в дворі страшно. Бодай пану в дворі страшно,Як нам в полю сонце зашло;Сонце зашло, ми ще жнемо,При місяці снопи носимо,При зороньках копи кладемо,Опівночі додому йдемо,На світанні вечеряємо,У білий день знову йдемо. Бодай пана не сховали,Жеб собаки розорвали,Поховали при долині,Жеб по йому вовки вили. Бодай пана громи вбили,Як ми ручки потомили.

У рекрутських, солдатських і жовнірських піснях оспівано тяжку долю рекрута, солдата ( на східноукраїнських землях) чи жовнірів ( на західноукраїнських землях), у них звучить туга за домівкою, ріднею, висловлено прокльони на адресу панів, які силоміць віддавали кріпаків у солдати. Край долини, край широкої нивки. Край долини, край широкої нивки. Брала дівка білий льон;Вона брала, тонко вистілала,Всю долину сходила,Шукаючи парня молодого,Що вірненько любила. Беруть, беруть парня молодого. У тяжкую неволю,Везуть, везуть парня молодого. Все густими лісами. Ой утікає парень молоденький. Все чистими полями,Доганяють парня молодого. Все сивими конями. Стоїть дівка прямо у воротях,Вмивається сльозами. Махнув козак білою рукою:«Не плач, дівко, за мною!Ой не звати тобі мене мужем,Мені тебе жоною».

Заробітчанські пісні. Їх тематикою є життята доля заробітчан. До заробітчанських належать також пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, Закарпаття в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. до Америки. Замучені злиднями селяни у відчаї кидали рідну землю і мандрували за океан у пошуках щастя. Але там їх чекали поневіряння, тяжка праця. Пісні сповнені туги за рідним краєм. А ТАМ КРАЙ ДОРОГИА там край дороги. Ярая пшениця,Зрання до вечора. Заробляла жниця. Жала вона, жала,Пшеницю ярую,Кляла-проклинала. Долю наймитськую. Не знала ні батька,Матусі, ні брата,Лиш горе зазнала,Бо то чужа хата. Робила дівчина,Не мала спочинку,Лише заробила,Якусь сорочинку. Болять в неї руки,Болять в неї ніжки;Ой дай же ти, пане,Відпочити трішки.«Не буду робити,Коли руки зложу,Отоді я, люди,Відпочити зможу».

Бурлацькі пісні відтворювали поневіряння бурлаки на чужині, його тяжку працю й зневажливе ставлення до нього хазяїна, злидні, нарікання на злу долю. До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчанські. У них теж ідеться про лиху долю наймита-заробітчанина. Віють вітри все буйніїВіють вітри все буйнії,Та ідуть дощі все дрібнії,Та землю орошають,Та травою урощають,А цвітами украшають. Там стояли все кургани,Де бурлаченьки проїжджали. Та степи за степами,І луги з берегами,Там чумаченьки проходилиІ бурлаченьків провозили,А тепер не проходятьІ бурлак не провозять,—Все за вражими панами. Наші бурлаченьки догадались Через Дунай-річку перебрались. Та Дунай-річка мати,Та не дай погибати. Нам, безщасним сіромахам!