"Світ, що зникає" частина ІІ
Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України
«СВІТ, ЩО ЗНИКАЄ»
ЧАСТИНА ІІ
« браконьєри, зупиніться,
не вбивайте звіра й птицю»
Виконав
Вчитель географії та біології
Іванівської ЗШ І-ІІст.
Спеціаліст ІІ категорії
2014
Упорядник :
Синюк Микола Ростиславович – вчитель географії та біології
Іванівської ЗШ І-ІІ ст.Спеціаліст ІІ категорії
Рецензент:
Петрих Фаїна Макарівна Директор Іванівської
ЗШ І –ІІ ст.Спеціаліст вищої категорії
У посібнику подано матеріали для використання на уроках географії у 8 класі.
Розглянуто на засіданні МК вчителів предметників
Іванівської ЗШ І –ІІ ст.
від 02.12.2013 р. протокол №3
Рекомендовано до друку та поширення на засіданні методичної ради Іванівської ЗШ І- ІІ ст. від 09.12.2013р.
Вступ
Щодня на планеті зникає по одному виду тварин або рослин. Причому якщо взяти до уваги припущення про те, що сьогодні відкрита лише одна десята частина усіх живих організмів, які мешкають на Землі, то виявиться, що більшість з нині вимираючих видів навіть не описані вченими. За підрахунками дослідників, через ЗО років на планеті зникне третина всіх видів птахів і дві третини видів ссавців.
Те, що приносить миттєву користь людині, може порушити тендітну, природну рівновагу. Вирубуючи ліси, розорюючи степи й висушуючи болота, люди знищують унікальні рослини й позбавляють притулку мільйони живих істот. І навіть зовні нешкідливі дії можуть призвести до абсолютно руйнівних наслідків.
Багато рідкісних тварин і рослин потребують охорони. Такі види беруться під особливий нагляд, місця їх мешкання оголошуються такими, що охороняються, забороняється їх добування. У 1964 році Міжнародна спілка охорони природи видала першу Червону книгу, до якої були вписані всі рідкісні тварини, рослини і гриби, що зникають. Червоний колір її обкладинки було обрано невипадково: він символізує особливу тривогу за долю життя на планеті. Відтоді своя Червона книга обов'язково видається у більшості країн світу, а відповідальність за знищення рослин і тварин, внесених до неї, закріплена у спеціальних законах. Щоб не лише ми, а й наші діти могли милуватися красою природи, створюються заповідники і національні парки.
Однак усі зусилля вчених будуть марними без нашої любові та бережливого ставлення до всього живого. Адже жодна книга, жоден фільм про природу не замінять нам свіжого повітря, чистої води й співу пташок у лісі. Пам'ятайте про це, дорогі друзі!
Список тварин Корецького району, занесених до «Червоної Книги України»:
Птахи: балабан, беркут, глухар, журавель сірий, змієїд, лелека чорний, пугач, сипуха, сова бородата, шуліка рудий;
Ссавці: кіт лісовий, кутора мала, нічниця, соня лісова, тхір степовий.
Лелека чорний
Маса тіла — близько 3 кг, довжина тіла — 95–100 см, розмах крил — 185–205 см. У дорос-лого птаха груди, черево і підхвістя білі, решта оперення чорна з металічним полиском; гола шкіра навколо очей, уздечка, дзьоб і ноги червоні. У молодого птаха чорний ко-лір з бурим відтінком; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги оливково - бурі.
Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Прилітає наприкінці березня — у квітні. Гніздиться окремими парами. Гнізда на деревах у розгалуженні головного стовбура або на великих бічних гілках на висоті 3–20 м. Відкладання яєць у травні. У повній кладці 2–6 яєць, найчас-тіше — 4. Насиджують кладку самка і самець, протягом 32–34 днів. У виводку 1–5 пташенят. Пташенята починають літати у віці біля 2-х мі-сяців. Статева зрілість наступає у віці 3 років. Відліт у серпні–жовтні. Мігрує вдень, широким фронтом. Навесні мігрує переважно поодин-ці, восени — також групами по 4–20 ос., на пд. країни зграями до 40 ос. Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів.
Балабан
Балабан - птах родини соколових, за розмірами трохи менший за кречета. Його максимальна довжина 60 см, маса 800-1300 г
Для забарвлення балабанів характерні рудуватий та коричневий кольори. Наявні слабкопомітні “вуса” у вигляді темних смужок по боках голови. Після линьки на другий рік свого життя спина крила та надхвістя птаха набувають темно-сивого відтінку. Краплевидні строкатини замінюються на широкі смужки на грудях та животі, блакитні лапи та восковиця набувають жовтого відтінку.
Древня слов’янська назва балабана “красний сокіл” вказує не лише на теплі кольори забарвлення, а й на його видатні якості, як ловчого птаха. Є у птаха іще одна древня слов’янська назва - рарог.
Глухар
Глухар - характерний мешканець хвойних лісів, причому все його життя дуже тісно зв'язане із хвойними. Хвоя служить йому основним джерелом корму в зимовий час, ягідники, що ростуть під покривом хвойних, особливо - чорничники відіграють велику роль у харчуванні влітку. Перевагу глухарі надають лісам з різноманітною екологічною обстановкою, таким, де є галявини, гарі, вирубки, болота. Глухар - осілий птах, і рідко переміщається більш, ніж на 30 кілометрів, а багато птахів проводять усе своє життя, не залишаючи ділянки радіусом 3 - 4 кілометри. Улітку глухарі літають дуже мало, більше вони пересуваються пішки, але якщо злітають, те нерідко летять над лісом, вище вершин дерев, тому що їхні великі розміри дозволяють їм не боятися хижаків. Самці-глухарі важать 4-5 кг (рідко 5,5 кг) і по-справжньому красиві. Чорна голова з бородою, червоні набряклі брови, зелений з металевим відтінком зоб, сіро-струминкова шия, коричневі крила і величезний чорний хвіст - такий зовнішній вигляд старого самця. Глухарка майже вдвічі менше самця, важить близько 2 - 2,5 кг, має скромне захисне буровато-охристе вбрання з чорними плямками.
Журавель сірий
Маса тіла: 4–7 кг, довжина тіла: 114–130 см, розмах крил: 200–230 см. Шия, дзьоб і ноги довгі. Дорослий птах сірий, на тім’ї гола червона шкіра; потилиця, горло і верх шиї чорні, по боках голови білі смуги, дзьоб буруватий, ноги чорні. Молодий птах рудувато-бурий.режим збереження популяцій та заходи з охорони Під охороною CITES ,Бернської ,Боннської конвенцій, угоди AEWA, внесений до ЧКУ (1994) Необхідно надати охоронний статус місцям гніздування і перебування виду під час міграцій та зимівлі, обмежити застосування пестицидів у місцях гніздування.
Змієїд
Перелітний птах. З’являється в березні. Перебування виду пов’язане з двома типами біотопів: на пн. з вологими лісами, які межують з відкритим ландшафтом, де тримається багато змій та амфібій; на пд. — з сухими угіддями, де також зосереджено багато рептилій. Моногам. Гнізда розташовує на деревах. У кладці 1 яйце, яке з’являється наприкінці квітня — на початку травня. Насиджування триває до 48 діб. Пташеня перебуває у гнізді до 2,5 місяців. Гніздо залишає у другій половині серпня. Статевозрілими стають на 3–4 році життя. Починає мігрувати у вересні, поодинці або парами. Живиться рептилиями, зрідка — амфібіями і дрібними ссавцями. Маса тіла — до 2,3 кг, довжина тіла — до 720 мм, розмах крил — до 1850 мм. У дорослого птаха верх сірувато-бурий або бурий; шия спереду і воло бурі або білі з бурими плямами, як і решта низу; на світлому споді крил чорнобурі смуги; хвіст з темними поперечними смугами; дзьоб темно-сірий; восковиця і ноги блакитно-сірі; райдужна оболонка ока жовта. Молодий птах має блідіше забарвлення; темних плям на нижній частині тулуба менше.
Пугач
Північної Африки. Пугач пристосовується ло різних умов, проте віддає перевагу територіям поблизу водоймищ і місцевостей, де є багато гризунів. Ці тваринки - основна частина здобичі пугачів; вони складають до 90% їхнього раціону.
Більшу частину свого життя пугач проводить в самоті. Іноді трапляється, що самець і самка живуть на загальній території, але у кожного з них є свій притулок і кожен з них полює самостійно. Пугач ревно оберігає свої володіння, площа яких займає 15-80 км2.
Пугач - це нічний птах, що вилітає на полювання після заходу сонця. Вдень він спить в укритті, що знаходиться в корінні дерев, густому чагарнику або на сонячному виступі скелі. Часто від сну його будять зграї ворон та інших птахів, які голосно кричать і навіть можуть атакувати пугача. Гнаний ними пугач перелітає на інше, спокійніше місце. У північних регіонах вилітає на полювання і вдень.
Канюк звичайний
Канюк звичайний — птах середніх розмірів, довжина тіла якого складає 51-57 см, розмах крил 110—130 см. Самки, як правило, більші за самців. Забарвлення сильно варіює, від палевого до темно-бурого; птаха легко сплутати з близьким їй мохноногим канюком або набагато дальшим родичем звичайним осоїдом ,який копіює забарвлення канюка для захисту від яструба великого . Як правило, молоді особини забарвлені строкатіше.
Поширені практично у всій Європі, в Азії мешкає в лісистій місцевості, з півночі обмеженою полярним колом, з півдня безлісими пустелями Середньої і Центральної Азії та Ірану. Зазвичай веде осілий спосіб життя, і лише один підвид сарич малий ,є перелітним птахом, на зиму мігруючої на південь Азії або до Африки. Живе в горбистих ділянках хвойних лісів недалеко від відкритих степових просторів. Живе канюк звичайний в середньому в природних умовах 26 років, в неволі близько 30 років
Шуліка рудий
За розмірами дещо більший за шуліку чорного. Загальна довжина тіла — до 715 мм, маса тіла — 930–1150 г. Дорослий птах зверху іржасторудий; голова білувата; низ іржасто-рудий з темними рисками; махові пера чорно-бурі; на споді крил на першорядних махових перах великі білі плями, які добре помітні в польоті; хвіст довгий, зверху — яскраво-рудий, знизу — білу ватий, глибоко вирізаний; дзьоб темно-бурий, восковиця, райдужна оболонка ока і ноги жовті. Молодий птах світло-рудий з бурою строкатістю; по краю верхніх покривних пер крил проходять білуваті смуги; восковиця жовтувата; райдужна оболонка ока коричнево-сіра. режим збереження популяцій та заходи з охорони Вид включено до CITES,Боннськоїта Бернської конвенцій. Для покращання охорони необхідні: збалансоване ведення лісового господарства, створення заповідних територій, де будуть виявлені гнізда, підвищення контролю за випадками незаконного відстрілу, моніторинг за забрудненням оточуючого середовища.
Кіт лісоий
Характерні біотопи: широколистяні та мішані, рідше шпилькові та плавневі ліси. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. Основу раціону складають мишоподібні гризуни та птахи. Тварини ведуть одиночний, переважно присмерековий та нічний спосіб життя. Виводкові лігвища та тимчасові сховища влаштовують в дуплах старих дерев, розколинах скель, заломах очерету та звалищах хмизу. Народжують за рідкісними винятками раз на рік в кінці квітня — на початку травня. У виводку зазвичай 3–4 кошенят. Нерідко дикий кіт відвідує території поблизу населених пунктів.Тіло масивне, на невисоких ногах з крупними ступнями. Хвіст товстий, відносно короткий, з тупим кінчиком. Вуха широко поставлені. Забарвлення хутра однотонне, сіро-руде, з мармуровим малюнком у вигляді розмитих видовжених темних плям. Є виражений темний ремінь по лінії хребта. На животі шерсть світліша, на горлі світла пляма. На хвості 4–5 темних кілець. Режим збереження популяцій та заходи з охорони Занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Для збереження кота лісового необхідно заборонити відстріл бродячих свійських котів в місцях існування виду, інтенсифікувати боротьбу з браконьєрством та посилити контроль за дотриманням правил утримання псів; створити заказники в місцях розмноження виду.
Тхір степовий
Довжина тіла самців — 29,6–77, самиць —26,1–51,5 см; маса, відповідно: 0,48–1,53 та 0,35–0,76 кг. Має високе пухнасте хутро, яке влітку набуває рудувато-жовтуватого, а взимку — білясто-вохряного забарвлення; на морді, коло носа і очей є чорно-бура маска. Живиться ховрахами, хом`яками, мишами, норицями, тушканчиками, у деяких місцях — бабаками та пацюками. Полюбляє ягоди винограду, шовковиці, терну, пасльону, шипшини, різні фрукти; їсть жуків, коників, ящірок, змій, рибу, раків, амфібій, диких птахів та падло, робить запаси їжі. Мешкає переважно у норах своїх жертв. Може перекочовувати, долаючи за ніч 3–18 км. Статева зрілість у 8 місяців, парування: березень–травень, вагітність триває 37–38 днів, а кількість малят у виплоді становить 7–9 (1–12). Виводкова нора має кілька виходів та камери для зберігання корму. У ній щенята живуть до 2–2,5 місяців. Місця перебування: степи, перелоги, пасовища, рідше — орні землі, луки, лісові галявини
Кутора мала
Населяє берегові ділянки водойм, які густо заросли трав’янистою рослинністю, деревами та кущами. Живиться навколоводною мезофауною (черви, молюски, ракоподібні, комахи, личинки) та дрібними хребетними. Статевої зрілості досягає на першому році життя. У приплоді 2–5 малят.
Характерне двоколірне забарвлення хутра: сріблясто-чорне на спині та світле на черевці. Довжина тіла до 6–9 см, хвоста — 4–6 cм. Від близького виду, кутори великої, відрізняється меншими загальними розмірами, меншим розвитком кіля на нижньому боці хвоста та менш розвиненими плавальними оторочками на лапах.
Нічниця велика
Влітку оселяються на горищах та в підзе-меллях, що характеризуються значними об’ємами. Самиці навесні утворюють ви-водкові колонії до декількох сот особин. Народження молодих припадає на кінець травня — початок червня. В кінці липня мо-лоді досягають розмірів дорослих тварин. Парування — восени. Зимовими сховищами є підземелля (природні печери та камено-ломні, рідко — підвали), де представники цього виду можуть утворювати скупчення до декількох сот особин. В Україні вид, очевидно, є факультативним, регіональним мігрантом. Найбільші відстані сезонних пере-міщень для України — 140 та 200 км. Полює на відкритих просторах, нерідко збираючи здобич з поверхні землі. Основу трофічно-го списку складають жуки, прямокрилі та великі метелики. Максимальна зафіксована тривалість життя — 22 роки. Самиця раз на рік приносить одне дитинча. У Західних областях є значним природним регулятором чисельності комах, в тому числі — сільськогосподарських шкідників. Сховища великих колоній можуть служити джерелом природного добрива — гуано.
Соня садова
Загальні риси типові для родини: хвіст вкритий густою шерстю, ступні широкі з великими мозолями. Від інших вовчкових відрізняється великими розмірами (довжина тіла 110–140 мм, лапка 23–26 мм), через око йде чорна смуга, яка заходить за вухо широким полем; кінчик хвоста знизу білий і на 1/3 охоплений широкою китицею. Вуха довгі і вузькі (13–18 мм), вкриті обрідною шерстю. Режим збереження популяцій та заходи з охорони Вид був внесений до 1–2 вид. ЧКУ. Ефективна охорона може бути досягнута лише при створенні великих заповідних масивів та реінтродукції виду. На цей час мережа заповідників не покриває відомі сегменти ареалу виду в Україні.
Ропуха очеретяна
Ропуха очеретяна відноситься до виду земноводних. Зустрічається у Волинській, Рівненській та Львівській областях України. Живе жаба на вкритих рослинністю піщаних ділянках. Зимує в норах. Свою активність проявляє у сутінках і вночі, а вдень заривається у грунт на глибину від 20 до 80 см. Живиться переважно комахами. Розмножується щороку в одних і тих же водоймах з низьким вмістом заліза та кальцію.
Чисельність тварини зменшується через розорювання земель та хімічне забруднення середовища, оскільки із-за чутливості до зміни хімічного складу води вона гине переважно на стадії личинки.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку