Свято Букварика для учнів 1 класу за програмою НУШ

Учитель.  - Дорога шкільна родино, ми раді вітати шановних гостей, учнів та їх батьків, бабусь і дідусів, учителів - усіх тих, хто в хвилини радості і смутку були разом з нами.

 Сьогодні радісний святковий день. Незабаром закінчиться перший навчальний рік наших дітей, рік напруженої праці, рік перших успіхів і перших невдач. Ми впоралися з усіма завданнями 1 класу. І сьогодні святкуємо першу шкільну перемогу - закінчення 1 класу і прощаємося з першою книжечкою - Букварем.

 

Нолик.  Не хочу я вчитися вашої грамоти! Мені це все набри­дло. Та й  зрештою, навіщо вчити ці букви? Що це воно таке? І з чим його їдять?

Сімка. Ну не  говори так. Подивись, який навколо цікавий світ, скільки розумних, чудових книг, з яких можна багато чого дізнатися. Але за умови — їх треба перечитати.

Нолик. Ну знову ти за своє!

Чути голос 

Увага! Увага! Увага!

В першім класі

Урочистий День прощання з Букварем.

День вітання і прощання —

Свято перше Букваря.

Перша сходинка зростання

Для найменших школярів!

Ми запрошуємо всіх —

І дорослих, і малих!

Нолик. Сімко, ти чула? Що це таке: Свято Букваря? І хто такий Буквар, щоб йому влаштову­вати свято?

Сімка. Усі букви — від А до Я — є на сторінках Букваря. Це перша книжка, яка веде наймолодших учнів у Країну Знань.

Нолик . Я теж хочу потрапити на це свято.

Сімка. Але ж ти не знаєш жодної букви!

Нолик А хто про це знатиме? Ну, звичайно, якщо ти нікому не розкажеш.

(Чути плач)

Вибігає абетка під музику

Абетка.       Ой-йо-йой, я на свято поспішала,

                   Послизнулась і упала.

Із рук випав кошик мій,

З букв піднявся буревій.

Зараз прийдуть діти милі,

Що ці букви рік учили. (Плаче)

 

Вибігає мишка

Мишка.                Шкряб-шкряб-шкряб,

                              крізь дірку бачу,

   Хтось у залі гірко плаче.

   Це ж азбука цариця,

   Це ж наш клас учить.

Чим я можу помогти,

Щоб не плакала тут ти?!

 

Абетка.                 Я всі букви розгубила,

   Що робити, мишко-сіра?

 

Мишка.                 Ша-ша-ша, шу-шу-шу

   Букву «ша» візьми прошу!

   А тепер я поспішаю.

   Букви ж ті, діти позбирають.

 

Вибігають діти і підтанцьовують під пісню «Ша-ла-ла»

 

Пісенька «Абеткову пісеньку треба добре знати»

Абетка.                 Добридень, любі друзі,

   Мене звати Абетка,

   А це – мої діточки,

   Красуні літери, (витирає лоба)

 Ох, і втомилась ж я!Скільки шкіл, скільки перших класів я відвідала у цьому навчальному році – не злічити! Довелося завітати до кожного першокласника, аби передати йому секрет словотворення. Багато було роботи!

 

Дівчинка.           Абеточко, сядь, відпочинь,

          Розкажино, як то було колись.

(Абетка встає і розповідає).

Абетка.    Ох, є що розказати, діточки, є. Мої пра-пра бабусі звалися Глаголиця і Кирилиця, а які дивні імена мали їхні діти?. Ось подивіться, я вам зараз покажу. (Показує абетка ці букви і називає їх).

 А ще у моєму родоводі є і грецькі корені. Я то ще молода, мені немає 120 років, а ви як поживаєте, мої красуні. (Звертається до букв). (Кладе букви у корзинку).

 

Учениця.                    Ох і важко нам було, дорога абетко, ці першокласники поки навчилися нас писати – зламали 24 олівці.

 

Учень.        Стерли 12 гумок!

 

Учениця.                    Списали 64 прописи!

 

Учень.                        Написали 12 тисяч овалів!

 

Учениця.                    35 тисяч похилих паличок!

 

Учень.                        14 тисяч крапок!

 

Буква «і»                   Та де там. Вони 14 тисяч разів забували наді мною ставити крапочку (дістає букву «і»). А без крапочки, я просто паличка.

 

Буква «Те».               Що вже мені казати?! Скільки разів мене путали з буквою «Пе». Пишуть – «смачний торт», а виходить – «смачний порт».

 

Буква «Пе».               У мене те саме. Пишуть «папка для зошитів», а виходить – «татка для зошитів».

 

Буква «Бе».               А мене путали у кінці з тобою: «хліп», «зуп», «грип». Що я глуха?!  - Я дзвінка!!!

 

Буква «Ге».             Я, мабуть, найбільше за всіх потерпаю. Навіть деякі дорослі мене плутають із буквою «ґе» та буквою «че». Із «кави», може вийти «чава», із «чаю – гай», а що вже казати про те слово «ґелґоче»!...

 

М’який знак.         А я, а я – м’який знак,

   І то про мене забувають,

   Часом у слові пропускають.

   Через помилку у слові –

   Сміх  і горе на будові.

   Замовляли гравій, гальку –

   Привезли у клітці галку.

 

Учень.    Котику-Мурчику прикро було –

   Бууулка від нього сховалась в дупло.

 

Учениця.   Лисичка знає  на зубок –

   Смачненьку казку «Колосок».

 

Учень.   Ходить капля біля річки,

   Витягає жаб з водички.

 

Учень.                   Ми з братом лісники від роду –

   Пиляли палкою колоду!

 

Учениця.          А ви лишень послухайте уривок казки….

«Йшов дід пушистим лісом, та й загубив рукатичку. От біжить лиска, побачила рукатичку та й каже:

• Тут я шити буду! – Коли це шапка плигне й питає:
• А хто, хто тут живе?
• Миска, а ти хто?
• Шапка. Пусти і мене шити.

 

Учень                  Ось послухайте. 

Ходить бузько по мочарах

у червоних  чоботятах,

дивиться в прозору воду,

гадить жабячу породу.

Учень.               От, диво-дивина, в мирі сміху кабана.

Учень.                Льоха вбралася у пір’я,

         Все порила, все подвір’я.

 

Учень.   А записка в курнику,

   Заспівав ку-ку-рі-ку.

 

Учень.   Лізуть горобці під квочку,

   Щоб сховатись в холодочку.

 

Учень.                   А ягнята,мов коти,

   Геть обсіли всі плоти.

 

Учень.                Він на яворі пасеться.

 

Учень.                Кіт у кошику несеться.

 

Учень.   А індики на воді,

   Плавають, мов лебеді.

 

Учень.   А тепер скажіть мені,

   Де тут правда, а де ні?

 

Абетка.   Здається я все зрозуміла. Тут не обійтися без моїх давніх знайомих. Зустрічала їх не в одній школі. А ось і вони. (показує рукою і виходять підтанцьовуючи дівчатка Мммм… , Не буду, Не хочу, Не вмію, Лінь).

 

Не буду.               Хто це галас тут здійняв?

   Знову ці школярі….

   Треба знати букви ті.

   Краще грайтесь, розважайтесь

   І нічим не переймайтесь.

 

Ммм…                 Літери, це просто дивно?!

   Ну кому вони потрібні?!

   «У» - горбата, «а» нерівна,

   Ну, а цю не треба й вчити,

   Я без них не знаю лиха.

   З мене приклад всі беріть,

   І уроки не учіть.

 

Лінь.                 Мене звуть просто леді Лінь.

        А це мої подружки – Ліньки, познайомтесь.

 

Не хочу.             Я - не хочу…

 

Не вмію.             Я -  не вмію.

 

Не буду.              Я – не буду.

 

Ммм.                   А я просто Умммммм.

 

Лінь.                     Я лінь хороша, бо дітей жалію –

   За ними я ходжу, як їхня тінь.

   Для них готую спокій і безділля

   Дитиночку приспати так люблю.

   Хай будуть в неї ручки білі, наче, з вати.

   З дітьми я разом їм, охоче сплю.

   Не треба дітям лишньої мороки,

   Ходіть, як котики сліпенькі, навмання,

   І не ходіть у школу більш ніколи.

 

Не хочу.   Ми будемо з вами усіма дружити

   Будемо у мирі і злагоді жити.

 

Не вмію.           Ми любимо дітей таких веселеньких,

        І неохайних, і не чепурненьких.

 

Не буду.            Ми любимо, коли діти дуже вперті,

         І коли всі зошиті обдерті.

 

Ммм.                 Коли книжки в них всі в чорнилі,

        А портфелі всі в мастилі.

 

Не хочу.            Вас із нами подружити.

 

Не вмію.            Ні з ким більше не ділитись.

 

Не буду.            І уроки не учити.

 

Ммм.                     Не писати й не лічити,

   Чемно не відповідати,

   А гулять, гулять, гулять.

Хлопчик.               Ооо, я їх впізнав!

   Що робити? Наче тінь приросла до мене лінь.

   Я хотів уроки вчити,

   Адже в мене стільки справ!

   А вона шепоче:

 

(5 цих дівчаток)    Артем, краще, краще та й поспать!

 

Цей хлопчик.       Суперечить не терплю,

   Що ж поробиш – ліг та й сплю.      

 

Учень.                   Вранці протираю очі,

   Ех, зарядочку не хочу.

   Чую лінь шепоче.

(5 цих дівчаток)            Та навішо це тобі?

                              Як тут виберуся з ліжка?

   Що зробив? Та знову влігся.

 

Учень.                  Ну а вчора, ну а вчора

   Навіть соромно згадать –

   Я вмудрився ще й уроки прогулять!

   Ні, я спершу йшов радісно й охоче, але чую:

(5 цих дівчаток)            Не ходи!

   Клята лінь шепоче,

   Як боротись не відомо.

   Сталось так, що я пішов додому

   Став сумним я і товстим,

   Не життя, а горе.

 

Учень.                  Та із хлопців хтось гукне у футбол пограть мене,

   Зразу поруч та від ранку та й до ночі,

   Щось шепоче та й шепоче.

   Ех, якби не вуха, хто б її послухав!

 

Абетка.             Що ж, любі друзі, заходьте. Сьогодні з вами остаточно попрощаємось. Ви лише зводите дітей. Тож покличемо одного дідуся, тоді ви перестанете баламутити світ від дитячої молодості. А з тебе, Лінь, залишиться тільки тінь. (Дівчата втікають на місце)

Буквоїде, буквоїде! Зайди до нас на обід. Є у нас багато їжі, слова нові, букви свіжі.

(Виходять хлопчики з голосними буквами і буквоїд під музику)

Діти співають пісню під музику Дзідзьо “Павук”

Жив-був дуже чудний,

Дуже дивний дід.

Дід-ненажера, Дідо-Буквоїд.

Мав Буквоїд шалений апетит,

Але завжди дотримувавсь дієт.

Він учитись не хотів, приголосні всі поїв.

І тепер зовуть мене

І-о-о-о-о-е-е-е

І-о-о-о-о-е-е-а

І-о-о-о-о-е-е-е

Буквоїд.               Привіт, друзі, я отой працьовитий дід Буквоїд.

   Ви покликали мене на обід –

   А я зовсім не зголоднів,

   Нещодавно смачно попоїв.

   А це мої вірні посіпаки

(показує на хлопчиків із голосними буквами)

   Бачите, які вони сумні.

   Можливо, вони щось хочуть,

   А я тим часом ляжу та й посплю. (Буквоїд лягає)

 

Хлопчик.          Раніше ми були звичайними школярами, ходили до     школи.

 

Хлопчик.          Але одного разу зустрілися із ліню і ліньками.

 

Хлопчик.          Спочатку все було добре.

 

Хлопчик.          На уроках письма відпочивали.

 

Хлопчик.          На уроках читання куняли.

 

Хлопчик.          А вдома лише мультики і чіпси.

 

Хлопчик.       Але одного разу, до нас буз запрошення завітав Дід Буквоїд –    лихий, голодний, злий.

 

Хлопчик.          Він спочатку подорожував сторінками наших зошитів, а потім взявся і за нас.

 

Хлопчик.          Він у наших іменах з’їв усі приголосні і тепер зовуть нас так:

 

Хлопчик.       «и»     «о»      «а». Так хлопчики називають свої голосні у своїх іменах.

 

Хлопчик.          Ось тепер він наївся і хропе. (Буквоїд хропе)

 

Хлопчик.          Так сумно.

 

Хлопчик.          Так невесело.

Всі хлопчики.        Що робити? що робити?

 

Абетка. Дуже прикра трапилася з вами історія. А все це через Лінь і ваші Ліньки. То тепер і до роботи. Мусите повернути бідолахам їхні імена.

 

Дівчатка.               Не хочу!

     Не буду!

     Не вмію!

     А я Ммм.

Лінь. А я теж не хочу, але я знаю, хто може допомогти. Є в мене одині знайомі. Вони дуже розумні і працьовиті.

Абетка    І хто ж?

Лінь   Звичайно ж – Фіксики! 

   Сімко, Нолику, ви де?(Гукає)

   (Виходять Сімка і Нолик)

Сімка: Що трапилось?

Нолик: Чому ви нас кликали?

Діти: У нас Буквоїд заснув, а без нього ми не можемо повернути Посіпакам їхні імена.

Нолик:(чухає голову) Може з пластиліну букви зліпити? В мене якраз є шматочок (виймає з сумки)

Сімка: Ага, ти вже вішалку ремонтував пластиліном і що з того вийшло?

Нолик:(: (понурившись) Впала.

А що ж тоді робити?

Сімка: Що, що? Будити!

                              Нов проблем, розбудити Буквоїда,

   Розбуджу вмить.

                             (Сімка вмикає будильник).

 

Буквоїд.         Ой, рятуйте, допоможіть, що це за сили мене трясуть.

        Я більше ніколи, я відтепер завжди… Рятуйте.

 

Сімка        Добре, я тобі допоможу, але спочатку ти маєш цим нещасним   школярам повернути їхні імена.

 

Буквоїд.                Гаразд, я поверну їм їхні імена, але вони перемішались. Можливо, батьки допоможуть.

 

Нолик                    Добре.

(Буквоїд стає назад, Сімка питає по-черзі)

    Як тебе звати?

(Батьки шукають серед розданих літер і складають імена, щоб відповідали голосним, таким чином дізнаються імена хлопців).

 

Буквоїд.                  Дякую батьки. Я обіцяю, що від нині я буду харчуватися лише помилками і віднині ви можете мене називати помилкоїд.

 

Лінь.              А ми будемо вчити дітей лінуватися робити помилки.

 

Не вмію.                 Лінуватися неправильно рахувати.

 

Не буду.                 Лінуватися брудно писати.

 

Не хочу.                 Лінуватися погано читати.

 

Мммм.                   Одним словом лінуватися-лінуватися.

Нолик         А можна, я теж буду з вами вчитися у цьому класі?

Діти            Тільки, якщо обіцяєш странно вчитися і з дітками дружити.

Нолик       Обіцяю!!!

Лунає пісня (Діти співають з Фіксиками)

Аби мені справжнім стать

професіоналом

Треба безліч всього знать

Та уміть чимало

Вчить усьому школа

та університет

Все будуть знать школярики

розкриємо секрет

Все будуть знать школярики

розкриємо секрет

 

Сімка: Я принесла  вам гарну і радісну вість —

До нас поспішає незвичайний гість.

Цю найпершу в школі книжку

Знає будь-який школяр.

До усіх книжок доріжку

Прокладає наш …(Всі разом - Буквар)

 (Виходить Буквар)

 

Букварик.           Я букварик вам відомий,

   Дуже гарний малюнковий,

   Залюбки вчу всіх читати,

   Нема часу спочивати.

   Щиро з усіма ділюся,

   Не шкодую своїх знань

   Безліч хитрих і цікавих

   Маю для малят завдань.

   Привіт, друзі! Яке гарне свято ви організували на мою честь. Дякую вам, ви мене берегли, шанували – це дуже важливо для мене. Але після літньої відпустки нам знову треба вирушати до першокласників. Пам’ятаєте, як я завітав до вас 1 вересня? Пригадуєте себе малими невпевненими школяриками?

 

Пісенька «Я школярка, я школяр»

 

Учень.                 Ось послухай!

(Діти піднімають букви в алфавітному порядку і називають слово на цю букву, Ь просто мовчав.)

 

Абетка

Бігла

Весело

Гуділи

Ґедзь

І джміль

Е-екало

Є-єкало

Жувало

Зе

Кисіль

І

Їхало

До йоржика

Кричала

Лиска

Му

Но

Огірка

Полізло

Ер

Сміялось

Те

До у

Еф-фукало

Ха-хрюкало

Цепочок

Чобіт

Шив

Щипались

Юля

І Ярослав

А ь просто мовчав

 Пісенька «Букварику, букварику про все розкажеш ти»

 

Букварик.            Молодці діти. За цей рік ми стали справжніми друзями, але не тільки з вами, а й з вашими батьками. Вони теж щодня гортали мої сторінки.

 

Учень.                   В мене вдома є підмога,

   Труднощів я не боюсь.

   Бо зі мною вдома допомога –

   Рідна мама і татусь!

 

Учень                    МИ вам, шановні батьки,

Спасибі хочемо сказати

За ночі ті, що недоспали,

Коли задачі ви рішали.

Учень

В портфелику букварик

До школи я ношу,

І більше маму й тата читати не прошу.

Слухає мене бабуся,

Всміхається дідусь,

Букварик їм читаю,

І в школі добре вчусь.

 

Букварик              А зараз я звертаюся до батьків –

Пограти хочеться мені у «Так чи ні»,

Я вам питання задаю,

Готуйте відповідь свою.

Відповідай коли мастак?

Єдиним словом «ні» чи «так».

(Діти по-черзі задають питання, а батьки відповідають)

 

Учень.              Чи вміє плавати гусак.

        Що скажете на це ви? (так)

 

Учень.              Чи може стати у нагоді,

        Вода холодним льодом.

 

Учень.              Скажіть мені, червоний мак в січневу пору квітне?

 

Учень.              А крокодили на сосні свої будують гнізда?

 

Учень.              Чи може вище гір літак у вишину злетіти?

 

Учень.              Узори пишні на вікні мороз малює взимку?

 

Учень.               Чи правда, друзі, коли рак повзе, то назад?

 

Учень.               Якщо не їстиме три  дні , верблюд ходитиме чи ні?

 

Учень.              До забіяки-розбишаки є в людей повага?

 

Учень.              Чи достигає навесні, пшениця й жито в полі?

 

Учень.              Коли розсердиться їжак, слона він зможе налякать?

 

Учень.              Ріка біжить у далині. Чи є у неї ноги?

 

Учень.             Перекривив синицю шпак. Так буває друзі?

 

Учень.             Скажіть морози крижані страшні для мавп тропічних.

 

Букварик.        А під кінець скажіть мені, цікава гра «Так чи ні»?

 

Пісенька «Завдання просте: а, бе, ве, ге, де».

 

 

Учениця.              Недавно дуже дивно

   Здавалося мені,

   Як писати рівно –

Ці літери трудні.

                         

Учень.                  Пишу – виходить криво,

   Неначе парта нерівна,

   А потім як на диво –

   Писав, писав і звик.

 

Учень                   А було й таке, що до школи я йшов,

                    А портфель удома забував.

                    Учителька питає: - Де зошит?

                    - Забув... Спасибі скажіть,

                    Що хоч сам я прибув.

Учень                   Олівці, кораблики, ляльки,

                    Різномарочні машини й літаки,

                    Фанти від цукерок, ще й їду,

                    Бо інакше я у школу не піду.

                    і для захисту ще треба автомата.

                    А ви кажете - книжки...

                    Куди вже брати?

Учениця         Тепер ми школярі , не малюки,

                   В портфелях несемо свої книжки.

                   Вчимось читати, літери писати,

                   Бажаємо знання свої придбати.

 

 

Учень.                  Старався я не марно,

   Кривуль ніде нема,

   І ручка пише гарно –

   Виписує сама.

Учениця               Я також пригадала,

Як погано я читала

Приголосні й голосні навіть снилися мені

Та я старалася не марно, бо тепер – читаю гарно!

 

 

Учень.                   Прощавай, Букварику,

   В школі перший друже.

   Ми тобі, Букварику,

   Дякуємо дуже.

 

Букварик.             Віднині буду серед книг,

   У бібліотеці я стояти,

   А восени інших діток –

   Почну я знов навчати –

   Читати і писати.

   

Учениця.           Тож скажіть нам любі мами й тата,

чи сподобалось вас свято?

 

Учень.               Подорослішали та підросли ми?

 

Учень.               Чи лишилися такими ще малими?

 

Учень.                Звісно, вищі і міцніші стали?

 

Учениця.            Разом 96 см набрали.

 

Учениця.            І на 29 кг ми стали важчі.

          Калорійні у їдальні наші каші.

 

Учень.               А ви наші милі й найрідніші…

 

Учень.              Залишились молоді і вродливі…

 

Учениця.           Дужі, мужні красені татусі…

 

Учень.               Ніжні й милі чарівні матусі…

 

Учениця.           Та для вас трудилися невпинно

(діти називають свої імена по-черзі і піднімають руки).

 

Учень.               Ми співали, танцювали

 

Учениця.           Крапельку дитинства вам подарували…

 

Учень.               Бережіть її у серці назавжди.

 

Всі хором.         Зичимо усім з роси й води!

 

Пісенька «Крапелька дитинства»

 

Вчитель. Дитинство непомітно проминає,

  І малюки так швидко підростають.

  Я ж хочу привітати тат і мам,

  Що наші діти вже пройшли початок.

  Старання батьківське з любов'ю матерів

  Вкладали ви в своїх діток, щоб в їхньому житті

  Були любов і статок.

 

Минуло 8 місяців від того дня, як ви вперше прийшли до школи. Більшість з вас не вміли читати, проте зараз ви усі читаєте. Своїх умінням ви завдячуєте буквареві. Це книга, із якої всі починають навчання. Це перша сходинка у великий світ знань. А попереду на вас чекає багато таких сходинок. Нехай книжки для вас будуть добрими друзями і порадниками у вашому повсякденному житті. Гарних вам успіхів у навчанні!

Вам, шановні батьки, я подякувати хочу

За ваші старання й недоспані ночі.

А втім, позаду тільки перший крок,

Попереду ще довгі роки,

Отож, учіться старанно, батьки,

І не лінуйтесь кожен день робить уроки.

Я бажаю вам, дорогі батьки, бачити своїх дітей завжди здоровими і щасливими!

- А вам, дітки, я хочу побажати рости здоровими і сильними, добрими і щасливими.