Свято : «Голова усьому – хліб у кожнім домі !»

Мета: поглибити знання учнів про хліб, історичні події 1932-1933років ;народні звичаї пов’язані з хлібом; викликати бажання берегти хліб;  спонукати до підтримування добрих та мудрих традицій і звичаїв у сучасних українських сім’ях; розвивати мовлення, збагачувати словниковий запас; виховувати дбайливе ставлення до хліба та повагу до праці трудівників поля - хліборобів; 

Обладнання: презентації, вислови і прислів’я про хліб, казка, вірші, пісня, атрибути до сценок, дитячі малюнки

Хід свята

Двоє учнів тримають на вишитому рушнику хліб і зустрічають  гостей.

Учень: Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм,
Хай буде більше в світі нас, братів!
Хай в кожній хаті пахне короваєм,
Щоб люд ніколи хліба не просив!

Пісня про хліб

Вчитель: Відгадайте загадки:                                                               Був зерном він у землі,                                                                             Став із сіллю на столі.                                                                               З ним їсти ми сідаємо,                                                                                 І гостей стрічаємо!  (Хліб)                                                                        Як називають селянина який вирощує хліб? (хлібороби)

       Сьогодні ми, діти, поведемо з вами мову про велику святість народу — про хліб наш насущний. В усі часи, в усі віки, в усіх народів на землі було найбільшою святістю, коли на столі лежав хліб. Тяжко він діставався людям, але був найдорожчим за все на світі, бо давав життя. Недаремно ж і прислів’я є таке в народу: «Не ми хліб носимо, а хліб нас!» або «Не тяжко хліб носити, а тяжко без нього жити».

   Одним із старовинних різдвяних оберегів є дідух. Свої витоки він бере з дуже давніх дохристиянських часів історії культури України епохи неоліту. У ті часи була міцна віра в безсмертя душі, повага до душ померлих предків, до свого роду і всіх поколінь. Вирощені своїми руками колосся злакових культур наділялися особливою силою. Згідно з традицією, дідух - це перший або останній зібраний сніп.

Вважається, що дідух - символ родоначальника роду, це місце перебування духів дідів-прадідів і покровителів будинку, це символ святого Йосифа, благодійника Святої родини. Також дідух є пожертвою кращого снопа силам природи. Існує легенда про те, що коли народився маленький Ісус, то у вертепі було дуже холодно. Йосип знайшов щілину, з якої дуло, і заткнув її пучком соломи. У пам'ять про це в кожному будинку на різдвяне свято має бути пучок соломи.

Підготовлений для дідуха сніп зберігали високо на горищі, щоб його не об'їли миші. Там він чекав свого часу. У грудні, коли роботи по господарству менше, приступали до безпосереднього плетіння дідуха.

       З особливою повагою ставилися до людей, які вирощували хліб — хліборобів. Змалку у дітей виховували повагу до хліба, бо він святий. Жодна крихта не повинна була впасти з окрайчика хліба, бо цим самим зневажався рід людський. Якщо ненароком падав шматок хліба, його потрібно було бережливо підняти і поцілувати. У народі казали так: Без хліба не до обіда.                                                                                                                                   Коли є хліба край, то й під вербою рай.                                                                                            Хліб — батько, вода — мати.                                                                                                                         Люди мруть не від хліба, а від голоду                                                                      На чорній землі білий хліб родить                                                                              Без солі й без хліба немає обіду                                                                                                                                                                                                — А які прислів’я про хліб ви знаєте?                                                                                               1. Глибше орати – більше хліба мати. 
2. Сій вчасно, вродить рясно. 
3. Земля – матінка, а хліб – батечко. 
4. Паляниця — хлібові сестриця. 
5. Хочеш їсти калачі, не сиди на печі

Вчитель: А чиї батьки вирощують хліб?

                Учень:  Та я ж із роду хліборобів,                                                                

                             Весь родовід мій – од землі.

Мій дід водив найперший трактор,

Мій батько - знатний комбайнер.

Ми робим хліб,

Бо хліб – усьому голова».

Вчитель: Поділись будь ласка інформацією як хліб приходить до столу?

Розповідь учня про вирощування пшениці.                                           

      Вчитель: В пору літню, в час осінній,

Навесні – в гарячий час

Косять, жнуть вони і сіють,

Лан орють у котрий раз!

Хлібороб в пшеничнім полі

Нам вирощує врожай.

Колоски шумлять на волі,

Де початок їм, де край?

А їсте ви паляницю,

Калачі смачні їсте –

Не забудьте уклонитись

         Учні: Хліборобові за те!

Вчитель: Чи можемо ми забути коли мама пече хліб?! Ой, як  хлібом пахне по всьому домі! Все наповнюється радістю, святковістю, щастям.                                                                                           А татові слова : - Ну, діти, отримуйте «хліб від зайчика» Ой тату, ми вже ж великі, а ти все кажеш, що «від зайчика». Ми ж знаємо, що це той хлібчик, що лишився від твого обіду, бо хліба не можна ніколи викидати, десь залишати. От ти його і приносиш, та ще примовляєш, що «від зайчика». Але все ж давай, він дуже смачний. Черствий окраєць хліба з часником. Для мене це був смачний делікатес.                                                                        

На сцені обставлена світлиця. Мати з печі виймає хлібину і кладе на стіл на вишиту скатертину

Вчитель: На столі, на білій скатертині
Сяє, наче сонце, паляниця
З печі вийнята. А господині
Радісно, бо сповнена світлиця
Пахощами хлібними.

Мати: Діточки, біжіть до столу. Я хліб із печі вийняла, як вистигне, то поїсте з молочком. (Вбігають хлопчик і дівчинка

 Сідають за стіл, мати відламує їм по куску хліба, і діти їдять)

Дівчинка: Ой матусю, як пахне хлібчик! Так смачно! Мені так подобається цей запах.                                                                                       Мати: Хліб, діти і справді запашний, бо в ньому живуть пахощі нашого рідного поля і вітру, сонечка і дощику, запах квітів і людської мрії Важкою працею дістається він людям завжди, але без нього немає життя.                                                              Хлопчик: А чому , матусю? Та це ж хліб можна замінити чимось іншим …                                                                           Дівчинка: Ага … Можна замінити булочками, печивом …                               Мати:Ой, діточки, які ви ще маленькі у мене. А булочки, печиво, тістечка – це і є наш хліб святий, тільки здобрені ці вироби яйцями, маслом, цукром. Тому по-іншому називаються. Але в основі їхній – таке ж борошно, а це і є хліб. От те борошно, яке роблять із зерняток жита і пшениці, дуже важко діставалося людям завжди. Без нього був голод, вимирали люди цілими сім’ями, а тому старалися , щоб хліб завжди був у господі.                                                                                                              Хлопчик:А я знаю, як росте хліб. Його спочатку сіють.                                  Дівчинка: Спочатку поле готують до посівів: орють, боронують, а потім у пухку землю зерно сіють, щоб легко йому було рости. Зрозумів?                                                                     Хлопчик: Зрозумів. Потім посіви доглядають, удобрюють.                      Дівчинка: А коли колоски наллються тугим зерном, його збирають комбайнами.                                                                                      Хлопчик: Не поспішай! Спочатку роблять зажинки. А знаєш, що це таке?                                                                              Дівчинка: Знаю-знаю. Виходить в поле господиня і жне серпом перший сніп, приносить його додому і ставить під образами, де він стоїть аж до кінця жнив.                                                                                                     Хлопчик: А потім починаються жнива. У цей час люди працюють і вдень, і вночі, щоб зберегти вирощений урожай і щоб не пропала жодна зернинка. Бо в них — важка праця хліборобів. А коли поверталися косарі зі жнив, їх бігли зустрічати діти, бо кожний косар мав скибочку «хлібця від зайчика». Цей хліб дітям був дуже смачний.                               

Учень:Жнива — то найважча робота.
Машини натомлюють шлях,
Як краплі гарячого поту,
Пшениця у сірих мішках.

Учениця: Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі
Шаную скромний їх доробок,
Діла великі і малі.
Ось дар священний їх — хлібина
Лежить у мене на столі,
Неначе пісня голубина,
Неначе сонце на крилі.

Учень: Чи є ще більше щастя на землі,
Як сіять хліб, виплекувать достаток?
У хлібі тім життя бере початок,
В нім нездоланна сила трударів.
Нехай же з року в рік, із роду в рід
Не буде хліборобам переводу!
Хай слава їхня вічно не заходить,
Аж доки сонце ллє на землю світ!

Учениця: Як пахнуть свіжі ще булки
Чи підрум’янена хлібина!..
Хліб не дається залюбки,
Над ним чиясь згиналась спина.
Я просто думаю собі,
Торкаючись земного плоду,
В якій натхненній боротьбі
Кується щастя для народу!
Є хліб у тебе на столі.
Подумай часом, не соромся.
Є люди, що достойні сонця.
А ти! Що ти даєш землі?  

Розігрування  сценки «Хліб і торт»

Автор: Лежачи на полиці в магазині, Хліб і Торт засперечалися.                                                                                     Торт:Що не кажи, а я і гарніший за тебе, і значно смачніший.                       Хліб: Зате — я потрібніший.                                                                             Торт: Ну, й кумедний. Та коли б ти був потрібніший, ніж я, то й ціною був би вищий!                                                                                                         Хліб: Не все оцінюється грошима. Краще вже хай буду й недорогим, і не таким гарним, зате я щасливий, що необхідний людям не тільки на свята, як от ти, а завжди і скрізь.

Вчитель: У нашого народу є багато традицій, пов’язаних з хлібом, а тому ми сьогодні й поговоримо про них, щоб збагатити свої знання новими цікавими народними традиціями.  А які ви традиції пов’язані з хлібом, знаєте?

Учень: Та й дорогих гостей ми завжди зустрічаємо хлібом-сіллю, адже і сіль дорого діставалася нашому народу, їздили за нею довгі дні й ночі аж у Крим. Важкою була дорога чумаків. Недаремно кажуть у народі: «Без солі не смачно, а без хліба не ситно».

 Учениця: За давньою народною традицією, хліб в Україні дуже шанували. Без нього наш народ не уявляв свого життя. Народжувалася в родині дитина — до неї йшли з хлібом, щоб дитина росла здоровою і в достатку. Відбувалося весілля — йшли з хлібом, щоб молодята були щасливими і жили свій вік заможно.

 Учень: Виряджали сина в далеку дорогу, мати загортала у вишиваний рушник свіжу паляницю і разом з рушником вручала її синові, щоб дорога була доброю і щасливою, щоб не голодував син ніколи і завжди повертався до отчого дому.

 Учениця:  Справляли люди новосілля, то до них теж приходили з хлібом, щоб жилося у цій хаті щасливо і завжди було що їсти і пити. В останню дорогу проводжають людину і теж несли хліб. Це давні традиції нашого народу.

Учень: Я знаю, що на столі повинна лежати завжди паляниця, але ніколи не можна класти хліб сподом догори, бо то не годиться, то великий гріх. Якщо хліб так покласти, то він образиться і не буде в тій оселі затримуватися.

Учениця:Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
В суворості ласкавій,
Бувало каже дід старий
Малечі кучерявій.
— Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.
(Максим Рильський)

Аніта: Хліб чесно вчіться здобувати,
Умійте й крихту шанувати _
З маленства мати науча...
Крізь все життя нам дзвонить колос,
Крізь всі літа нам чути голос
І матері, і сівача.
(Микола Нагнибіда)  

Перегляд презентації казки «Голодний дух»

Казка

   Ця історія відбулася у селищі Калачі. Така назва йому була дана не дарма, бо побачити тут дитину без смаколика було просто не можливо.

  Земля родила добре. Врожаї були багаті. І господарі не жалкували  хліба ані для сім’ї , ані для тварин.

  Дійшло до того, що почали хлібом свиней годувати.

А малі діти у футбол замість м’яча грали.

  Одного разу до цього селища приїхала нова сімя : двоє батьків та донечка Христинка. Дівчинка була тонесенька, немов тростинка. Одягне вишиваночку та виходить до дітей, але не грається, а здаля дивиться і сльозки з її блакитних оченят течуть.

    Одного разу, насмілившись Христинка підійшла  до дітей та сказала: - Не можна хліб ногами буцати. Прийде із лісу Голодний дух і все у вас забере. Але діти тільки посміялися над дівчинкою та прогнали її. Прийшла Христинка до дорослих та тихенько сказала: - Не можна свиням хліб кидати. Він святий. Дорослі навіть оком не повели. Чи може їх якась малявка вчить?

   Бігала дівчинка по селу та благала: -Бережіть хліб, бо почує Голодний дух, прийде і всім погано буде! Але ніхто її не хотів чути…

Біля села дійсно був Темний ліс, у який навіть дорослі боялись ходити. Саме там, під високим шаром землі, у кургані спав Голодний дух. Прокидався він лише тоді, коли люди 365 днів поспіль торкалися хлібом землі. Останній раз це було так давно, що вже , хто і пам’ятав – забули.

   365 разів кидали мешканці села Калачі хліб під ноги на корм свиням. 365 разів діти підфутболювали його ногою. І прокинувся Голодний дух і прийшов у село.

   Не один він прийшов, а привів із собою людей зі зброєю, які силою почали забирати у людей не тільки хлвб, але й інші продукти. Дорослі намагалися сховати їжу. Але Голодний дух знаходив її за запахом.

  Не мали вже селяни права на своє поле зайти. Охороняли його люди страховиська і вдень і вночі. Закон видали: хто 5 колосків зірве у в’язницю потрапить.

  Розпочався Великий Голод. Почали люди вмирати. А Голодний дух цьому радіє…

   Згадались тоді Христинчині слова, але вже пізно було… Розізлились люди. Викрали вночі дівчинку у батьків та у темний ліс Голодному духу на поживу кинули, бо думали, що вона у всьому винна.

  Може так і було б, але зняла Христинка своє намисточко та кинула на землю. Вмить у темному лісі запалали тисячі свічок і показали дівчинці дорогу додому. Голодний дух не міг навіть доторкнутися до дитини, бо був на нвй український оберіг – вишиванка. Так і дійшла вона до селища.

  Зрозуміли люди, що вишиванка від Голодного духа рятує та попросили батьків Христинки пошити їм український оберіг. Батьки дівчинки були добрими людьми, зла не тримали і за одну ніч батько пошив селянам вишиванки, а матуся з донечкою квіти на них вишивали. У вишиванках тих візерунок змішався із кров’ю, від поколених голкою пальців. Тому ще сильнішою стала сила вишиванки.

  Одягли люди вишиванки і вийшли проти Голодного духу. Не зміг він протистояти такій чистій силі і знову сховався під землю у Темному лісі. Ще й досі чекає, коли ж люди знову хліб кидати на підлогу почнуть.

  Пам'ять про ці події збереглися і до наших часів. Українська вишиванка і хліб святий від усіх бід рятують. А щоб люди про це не забували : щороку , у останню суботу листопада українці запалюють на вікні свічку Пам’яті про страшні часи.

Вчитель: Хто знає що це за Закон про п’ять колосків?                                           Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод. Голод, що поширювався протягом 1932 p., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. Залишившись без хліба, селяни їли мишей, пацюків та горобців, кісткове борошно і кору дерев. Та навіть лободу на городах було всю з’їдено. Мали місце численні випадки канібалізму. Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривився від страшної муки, від голоду. Люди пухли без їжі і вмирали: старі, малі, молоді, бо не було хліба на такій родючій українській землі. Конфіскації збіжжя продовжувалися,  незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою Молотова, московського емісара, який керував хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про охорону соціалістичної власності», за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася «вища міра соціалістичного захисту» — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цей закон «законом про п'ять колосків».                                 

    Так звана «харчова» блокада України була організована силами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян з УРСР. Незважаючи на те, що й шляхи, які вели до міста, були блоковані, тисячі сільських жителів пробивалися туди, але не знаходили порятунку і вмирали на вулицях.

У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві кожного ранку збирали і вивозили до братських могил померлих від голоду селян. Прагнучи врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Загалом же, за різними підрахунками, від голоду 1932— 1933 pp. В Україні загинуло від 3 до 9 млн. чол.                                                                                                 Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор.                                                                                                                        22 місяці голоду – штучного, рукотворного.                                                       Він став глобальною катастрофою   ХХ століття.                                                                                                      Цю трагедію народ добре запам’ятав, зберіг у своїй пам’яті й передає від покоління до покоління. Тому сьогодні ми повинні про це згадати і берегти хліб наш насущний, цінувати його та людську працю.                                                                                                      Денний пайок хліба для робочих 250 гр, а для службовців та дітей -125 гр. При втраті хлібної картки – вона не поверталась.                                                                     Без перебільшення можна сказати: без хліба не буде життя ані у нас в Україні, ані в будь-яких інших землях. Невипадково у слів «жито» і «життя» один корінь.                                                                                                                                             Умійте цінувати  справжнє наше багатство – хліб. Кожного разу, беручи в руки запашний шматочок  хліба, пам’ятайте його творців. Шануйте їхню працю! Запам’ятай в хлібі душа твоєї рідної землі. Для того щоб хліб був у всіх і сьогодні і завтра і завжди працює велика кількість людей.

Учениця: Вічна опора у небі, на морі і суші.
Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів —
День мій грядущий, день проминулий і сущий
Благослови. І освяти. І освіти.

Свіча пам'яті у Парку Вічної Слави

Вчитель: В 2008 році 22 листопада відбулось урочисте

відкриття меморіального знаку «Свіча пам’яті», який 

частиною комплексу споруд у парку слави, присвячених подіям голодомору в Україні. В цей самий день по всій Україні відбулась акція «Запали свічку». З того часу щорічно, як правило, останньої суботи листопада, тут збирається велика кількість людей, щоб у рамках урочистої події вшанувати пам'ять жертв голодоморів  в Україні. «Свіча пам’яті» є центральною композицією Меморіалу памяті жертв голодоморів в Україні. Вона являє собою 32-метрову бетонну каплицю у формі білої свічки з позолоченим ажурним полум’ям. В нижій частині свічка обвита чотирма хрестами, які нагадують крила вітряка. На кожен період голоду (1921-1922, 1932-1933, 1946-1947р.) – по хресту, а четвертий , з боку вулиці Мазепи, присвячений усім голодоморам України.                                  Хрестики-нулики у підніжжя свічки прикрашені золотими скульптурами лелек. Вони заковані у клітини, проте одному вдається «вирватися» - символ відродження українського народу.                                                                            Грані свічки прикрашені орнаментом із віконець, що нагадують українську вишивку. Ці висічені хрестики-віконця символізують душі загиблих українців.Невелика площа навколо монументу оточена 24 жорновами – символами 24 тисячі людських життів, які забирав голодомор кожної доби.

       Біля підніжжя свічки, на схилі пагорбу, змонтовано сходи. Ряд бетонних плит утримують пагорб – це Алея пам’яті. На плитах висічено 12 тисяч сіл, постраждалих за тих часів. У схилі розташовані приміщення музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні».

Невелика скульптура дівчинки, яка зворушливо притискає до грудей колоски пшениці, символізує загиблих від голоду дітей, а також існуючий у 30-ті роки «закон про п’ять колосків».      Меморіал споруджений за проектом творчого колективу на чолі з художником Анатолієм Гайдамакою, який став переможцем всеукраїнського відкритого конкурсу.

Меморіал – це місце, де можна згадати померлих, поставити свічку, помолитися за їхні душі. Для цього в залі музею є особливе місце – вівтар пам’яті.

 Вчитель: Про смаки не спорять. Кожний народ світу має свої смаки і свою їжу. Але при всій різноманітності людських смаків є продукт, який вживають всі народи. Чотири літери в його українській назві – хліб.  Він буває різним за рецептурою виготовлення, і за формою. Вшановуючи працю хліборобів люди створили «Смачні музеї».                                                                                                                                 — Знаєте, скільки у світі дивовижних музеїв, серед експонатів яких усілякі речі з життя людей? Не стала винятком і їжа зі столу людини.                                                                                                  — Чому з’явилися музеї їжі?                                                                                                                — Як ви гадаєте, яким стравам присвячені музеї в Україні?                                                      — У культі їжі немає нічого поганого. Звісно, за умови, якщо йдеться про традиції споживання страв. Адже це історія народу, його винахідливість і фантазія.                                                                                                                                                                         — Яка страва є найпопулярнішою на українському столі?                                           — Хліб, вареники, пампушки.                                                                                                       Крім хліба, відомою всьому світу є  інша українська страва із борошна – вареники.

Вареники для українця це завжди свято для шлунка і душі. Вони і «хваленики», і «благодареники», і навіть «мученики»: «Вареники - мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли - за нас грішних, терпіли!» Начиняли вареники не тільки сиром. Товчена картопля, смажена капуста, м'ясо, гриби, квасоля, мак, калина, вишні – все йшло в начинку.                                                                                                                                                     А українські галушки – проста і поживна страва, яку готували досить часто. Полтавчан і по цей день інколи називають «полтавськими галушками». З галушками пов’язано чимало цікавих небилиць. На північ від острова Хортиця із води виступає скеля, на якій є рівне заглиблення і цю вибоїну називають Козацькою мискою. Розповідають, що козаки варили в цьому кам'яному казані галушки. А їли їх ложками з довгими держаками - сідали по краях «миски» і годували цими ложками один одного.                                                                     

       У селі Опішня на Полтавщині відкрили перший в Україні Музей звареного борщу та Музей живого хліба. Олена Щербань обіцяє щодня дивувати гостей новим рецептом борщу, яких знає щонайменше 365. Експонатами музею борщу стали квашена та маринована капуста, свіжий та консервований буряк, цибуля у вінку та часник у пучку. Також тут є глиняні горщики та справжня піч, у яких готується страва. 

     Паляниці були вінцем хліборобської праці, символізували благородство і красу однієї з найдревніших професій хлібороб. . Форма паляниці — кругла, як сонце, збоку розріз є віддзеркаленням національного обличчя українців і справжніми свідками споконвічного прагнення народу до волі, удосконалення, краси й сонця.

     В Україні будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці, вона була символом гостинності, прихильності, ритуальним та обереговим знаком. Пшеничні паляниці вживали частіше як святкові або обрядові страви, бо в Україні перевагу завжди надавали житньому хлібові. У неврожайні роки паляниці доводилося пекти з домішками ячмінного борошна, висівок тощо.

Хліб цей - ніжний, хрусткий віддавна вважався священним продуктом. Паляниця на столі символізувала щастя й благополуччя хазяїв. Люди вірили, що Бог наділяє людину хлібом разом із долею. Ці уявлення і визначили конкретні правила поведінки із хлібною паляницею під час їжі. Не дозволялося, щоб одна людина доїдала шматок після іншої — забереш щастя і силу. Якщо залишив шматок, то  будеш худнути. Не дозволялося їсти хліб за спиною іншої людини — вважалося "з'їси його силу".

 Після розпису молодят зустрічають батьки на порозі дому, благословляють їх цим хлібом, дають відламати їм по шматочку і, посипавши сіллю, з'їсти. Це значило, що останній раз, коли молодим буде солоно і гірко, а далі їх чекає тільки солодке життя. Згідно з давньою прикметою, у кого в руках виявиться більший шматок короваю, той і буде головою сім'ї. Решту короваю розрізають на шматочки і роздають гостям, щоб і запрошені «вкусили» також солодкого життя.                                                                             

                                    Хліб в різних країнах                                                                                                  Вчитель:Хліб – всьому голова. Кожна країна знаменита своїми власними національними рецептами хліба. Мексика - це маїсові коржі. Німеччина - претцелі, флад, сапельброт. Ірландія - содовий хліб, фадж (картопляний хліб). Швеція - лефсе. Шотландія - вівсяний хліб-пиріг. Історично так склалося, що Франція є не лише законодавицею мод, а й хлібної культури.

Французький хліб

 Учень:Франція – країна законодавиця  не те тільки в моді  одягу, але в  хлібобулочних виробах.. Вони вперше стали випікати хліб на основі пивних дріжджів . Здобне солодке тісто – візитна картка Франції. Традиційно французи вживають на сніданок круасани.  Це вони їх вперше приготували. Свіжі круасани з шоколадною начинкою , або будь – якою фруктовою начинкою – головне блюдо на сніданок для кожного француза. У Франції найголовніший магазин - булочна. Згідно з французькими законами, навіть найменше село повинне бути забезпечена свіжим хлібом щодня. Хліб випікають двічі в день. Зрозуміло, в звичайний асортимент булочної входять і всі інші делікатеси французької кухні : французький багет, який зараз і у нас поширений в продажу  і хліб  - форма якого  вісьма цікава: прямокутний корж зверху якого розташовано 6 окремих  круглих булочок (трояндочок) хлібних, немов  сплетені воєдино.  Крім того, широко представлена різноманітна випічка.

Хліб в Японії.

Учень: Хліб не потрапив в категорію основних продуктів харчування японців. На японському столі головним є рис.  Рис  японський хліб, без якого не можна представити  традиційний стіл. Культура вирощування рису стала частиною національного світогляду. Вирощування цієї культури вимагає масу ручної колективної роботи. Вважається, що саме з цим пов'язана традиція жити великими сім'ями під одним дахом та займатися спільною працею. Взагалі на нашій планеті 50%  людей вважають основним продуктом споживання –хліб, а 50% - рис.

Хліб в Німеччині

Основа будь-якого  сніданку у Німеччині - є хліб і булочки. Назвати точну цифру сортів хліба ніхто не береться, тому що майже в кожному місті і регіоні є свої особливі сорти, а, крім того, чи не щодня з'являються нові, «модні» хлібні вироби  Наприклад,  м'який крендель – чудове частування для гостей або сімейного обіду. Форма у цього хліба може бути різною, все залежить від фантазії господині.  Звичайно, тут теж посилюються модні тенденції. Наприклад, зараз останній крик - це дієтичні сорти зі зниженою калорійністю. А крім того, в Німеччині ви знайдете хліб з будь-якими добавками: картопляний хліб, морквяний, капустяний. Хліб з оливами, хліб з горіхами, хліб з гарбузовим насінням.

Мексика

Учень:Для нас хліб - всьому голова, у вірмен популярний і універсальний лаваш, а ось для мексиканців головним хлібним виробом  є тортилья. Це коржик,які   випікаються з кукурудзяного борошна. Там клімат не дозволяє вирощувати таку звичну для нас пшеницю,  там вирощують кукурудзу. Тож не дивно, що основною хлібний продукт цієї країни (традиційна тортилья) - це коржик, спечений  з кукурудзяної муки. Є страви, що складаються з начинки загорнутої в тортилью, і їх можна їсти  без тарілки, ножа і вилки. Тому  люди прозвали тортилью «ніж і вилка Мексики». Ці коржі досить еластичні, не рвуться, а на додачу ще й ситні. Це робить їх ідеальними «обгортками» для всіляких апетитних блюд. У тортилью можна не тільки завернути м’ясо, овочі, а також інші  продукти . Також її подають як гарнір, подрібнюють і включають в комплексні страви (і навіть в супи). А ще шматочки тортильї можна підсмажити і получаться чіпси. Також популярністю користуються невеличкі м’які  булочки прикрашені анісом.

Індія.

Індійський хліб називають  Naan це-  індійська хлібна кругла лепьошка. Цими печеними коржами найкраще насолоджуватися з додаванням вершкового масла або топленої олії, поки вони досить гарячі. Краса Naan полягає в тому, що добавки до нього можуть бути різноманітними – від трав до насіння гарбуза і сиру.

Америка

Асортимент хліба в  США  в 10 разів більше, ніж  у нас. Там можна купити житній, пшеничний, з насінням, з різними домішками  з родзинками і ще багато з чим. Фантазії у американців вистачає і попитом це користується.. Особливість - він завжди в пакеті та порізаний. Його вартість від 2 до 8 доларів

Туреччина

В Турції національним хлібом є  сіміт -це бублик прикрашений кунжутом - м’який та ніжний,він славиться своєю ситністю  і поживністю.

Італійський хліб

Учень 6.Технологія виготовлення хліба в Італію була привезена греками, котрі облаштувалися на Сицилії у 8 столітті до нашої ери.                                            Він, як і раніше традиційний, особливо на півдні країни, яка вважається «заповідником» хлібопечення. Тут всюди можна знайти сімейні булочні, де рецепти хліба дбайливо передають з покоління в покоління. Італія побудувала масу своїх магазинів в різних куточках світу. Самим популярним хлібним виробом в Італії  є піца.  Прообраз сучасної піци з'явився в Неаполі ще в 1522 році, коли вперше в Європу були завезені томати. У ті часи піца була їжею звичайних селян, а торгували їй прямо на вулиці. Тоді ж і з'явилася професія  піццмейкер - майстри з приготування піци. Готували її в звичайних цегляних печах, а тісто замішували ногами, що було зовсім неприйнятно для багатьох осіб, які віддавали перевагу лише вишуканим стравам.

ГРИССИНО  — хлібні  палиці.   Хрусткі хлібні палиці часто подають в ресторанах Італії в якості хлібної закуски, доки відвідувачі чекають замовлені блюда.  До складу їх входять вода, мука, дріжджі та свинячий жир.

Їх стали виготовляти  в Турині в 1679 році. Придумав їх пекарь Антонио Брунеро по заказу королівського лікаря.Справа в тому, що  король Виктор Амадей  мав проблеми з травленням – не міг переварювати хлібний  мякиш. Тому для нього пекарь  і придумав  рецепт гриссино. Взагалі гриссини полюбляла знать. Так  король Карл Фелікс обожнював хрустіти ними під час відвідування театру (уявляєте, як це дратувало оточуючих?), а Наполеон  налагодив регулярні поставки гриссини з Турина до  Парижу, не міг Бонапарт жити без хрустких хлібних палиць. Італійці поставили  високу планку своїм хлібним виробам. Дуже в багатьох країнах відкривають свої магазини з національними хлібними виробами, яки користуються великим  попитом у населення.

Китай.

Учень: Так склалося, що китайці хліб не їдять. Зате  його замінниками є - рис і пампушки  -  маньтоу. Саме з ними китайці куштують м'ясо та інші страви. Склад тесту для маньтоу досить простий: вода, дріжджі і пшеничне борошно. Після того, як тісто закваситься, з нього роблять невеликі грудочки, які потім відправляють хвилин на 15 в пароварку. Маньтоу на смак - прісні, можуть здатися несмачними. Разом з тим, таке відсутність смакових якостей ані трохи не бентежить китайців, а навіть навпаки, адже пампушці можна додати будь-який смак, який забажає душа і дозволяють спеції. До речі, бутерброди китайці  не роблять.

Грузія

  Хліб по-грузинськи - "пури", "Тоніс пури", дослівно - "хліб з печі".

Тоні в Грузії є майже на кожній вулиці. Запах свіжоспеченого хліба розтікається по вулиці, заповнюючи все закутки. Мало хто доносить його до будинку цілим: втриматися і не відщипнути по дорозі ароматну хрустку скоринку просто неможливо, адже найсмачніший хліб - гарячий, з печі – тоне. Важить грузинський хліб близько 300-400 грам.

Піч тоне схожа на кам'яний колодязь. Він вкопаний в землю і викладений зсередини глиняною  цеглою. Вогонь горить на дні, а хліб печеться на стінках. Грузинський хліб, що випікається в тоне, буває різної форми : круглий, довгастий, з закругленими кутами, ромбоподібний, з витягнутими кінчиками.

В’єтнам

Замість хліба у В'єтнамі продають рисові багети. З нього роблять смачні сандвічі з різними начинками. Їх роблять і продають прямо на вулиці. Начинку ви можете вибрати самі. М'ясо, яєчню, овочі, городину і соуси на будь-який смак. Виходить швидко і смачно.

Вчитель: Домашнім завданням було приготувати страву з борошна. Рецептом якої страви може поділитися ваша родина.                                                                                               

                 Огляд виставки хлібобулочних виробів.                                                                                                                                      

Учень : Їж, сину, хліб і поважай людину —
Вона творець усіх наземних діл.
Цей хліб, що я приніс із магазину,
Вона дала, щоб ти набрався сил.

Учениця : В житті свій власний голос треба мати,
Щоб колосом налитим він дзвенів.
І щоб ніхто не міг тобі сказати,
Що ти даремно хліб насущний їв.
 

Вчитель: Пропоную підвести підсумки нашого заходу                            прийомом «Зернятка думок».

Проблема: Чому голова усьому хліб у кожнім домі?

ІІІ. ПІДСУМОК ЗАХОДУ                                                                                                                                                         1. Вправа «Незакінчене речення»                                                                                                                                                       -Я не знав, а тепер дізнався...                                                                                                                                                  -Я не вмів, а тепер навчився...                                                                                                                                                           -Найкраще мені вдалося...                                                                                                                                                  -Найбільше запам’яталось...

Вчитель: Дорогі діти! Для кожної дитини в світі перші вчителі — це батько й мати. Їхня свята педагогіка відкриття в людях доброти, вічних понять: «хліб», «праця», «Батьківщина» — входить у нашу свідомість і виховує найкращі почуття.

   Сьогодні ми з вами вели розмову про хліб, що здавна був поняттям святим. Я вірю, що в кожне ваше серденько попаде зернятко добра. І так, як із зернятка виростає хлібний колос, так і в ваших серцях проросте великий колос добра, честі, поваги, справедливості.                                                                                                     Нехай ваша душа буде такою ж величною і чесною, як безкрає пшеничне поле.

І коли вам скажуть, що є легкий хліб, то знайте – це неправда. Є гіркий – прошений, є солодкий – зароблений, є чорний – позичений, є білий – дарований, є солоний – горьований. А легкого хліба немає.

    Здоров’я, щастя всім вам, хай завжди буде пахучий хліб на вашому столі.