Свято "Хліб - усьому голова"

Хліб – усьому голова

Мета. Знайомити дітей з минулим свого народу, звичаями нашого краю; розвивати зв’язне мовлення, збагачувати словниковий запас; виховувати повагу до людей праці, дбайливе, бережливе ставлення до хліба, патріотичні почуття до рідної землі, своєї родини.
Обладнання. Сюжетні малюнки, колоски пшениці, зерно, коровай та різноманітні вироби з тіста, вишивані рушники, малюнки дітей про хліб, свічки. 
                                                Зміст свята

(Звучить пісня «Моя Україна» у виконанні Н. Бучинської)
Господиня (мама). Добрий день, любі гості! 
                                   Щиро вітаємо Вас у нашій господі! 
Учениця. Гостей дорогих стрічаєм 
                  Круглим, пишним короваєм. 
                  З рушником берем таріль, 
                  Коровай кладем і сіль. 
                  Шанобливо хліб підносим 
                  І, вклонившись, щиро просим: 
                  - Любий гостю наш, приймай 
                  Хліб гостинний – коровай. 
Господиня. Хліб — усьому голова. З давніх-давен він у великій шані у нашого народу. Це людська святиня. Одне з див на землі – хлібне зерно. Люди називають його житом, від слова «життя». А чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах… Це пахне хліб. 
Учениця. Пахне хліб, як тепло пахне хліб! 
                 Любов'ю трударів і радістю земною, 
                 І сонцем, що всміхалося весною, 
                 І щастям наших неповторних діб— 
                 Духмяно пахне хліб! 
Ведуча 1. Теплий хліб, виплеканий теплими руками, — таїть у собі тепло серця. Звідки ж бере початок шматок хліба? 
Ведуча 2. Зараз я розповім вам казку про золоту зернину. 
Золота зернина 
Жила-була золота Зернина. Лежала вона в засіку і мріяла про те, яку користь вона може принести людям. 
- Іди скоріше на поле і зарийся в землю, – почула вона чийсь голос. Послухала Зернина, побігла на поле і зарилась в землю, та й заснула. Прокинулась вранці, а у неї на маківці зелений росток виглядає. Обдивилась Зернина і бачить, що навкруги багато-багато таких ростків. Все поле з чорного перетворилось в зелене. Росла Зернина, росла і перетворилась в зелену рослину з колоском. Колосок під жарким сонцем скоро пожовтів. Поле з зеленого перетворилось на золоте. Незабаром по полю пішли великі комбайни і Зернина разом з іншими своїми братами і сестрами потрапила на тік. Із золотої вона перетворилась на біле борошно. На хлібокомбінаті з неї спекли великий і смачний коровай. І Зернина з білої перетворилась на рум’яну. 
Отож, кожна Зернина хоч і мала, але корисна і дорога, тому що це - хліб. 
Учень. Жито дозріває на горі за гаєм. 
             Зерна обважніли на міцнім стеблі, 
             Колоски схилились, - це вони вклонились 
             За тепло, за щедрість матері землі. 
Учень. Дзвенить колоссям нива золота, 
             Сповняє лан ранкова світла повінь. 
              І літній день, краси й наснаги повен, 
              В вінок пшеничний пісню запліта. 
              Та пісня ллється, радісна й проста, 
              Де простяглись хлібів дозрілі гони, 
              Де гримотять комбайнові загони, 
              Збираючи пшениці і жита. 
Урожай (виходить).

Я – Урожай добірний, 
Багатий, щедрий, вірний. (Вклоняється) 
Щастя, радості цій господі, 
Хто глядів мене ціле літо 
Зимуватиме смачно і сито. 
Кажуть, виріс я на городі 
І у полі, на ниві, в саду, 
А господаря не знайду. 
- А скажіть мені, хто мене доглядав? 
- А скажіть мені, хто мене викохав? 
- Хто у спеку збирав, 
У комори засипав? 
Учні (разом). Це – хлібороб! 
Учень. Він землю молоду, красиву 
            Тримає на своїх плечах. 
            У нього руки мозолясті, 
            У нього серце, як вогонь, 
            І сходить день у щасті 
            З його натруджених долонь. 
Учениця. Чи є більше щастя на землі, 
                  Як сіять хліб, виплескувать достаток! 
                  У хлібі тім життя бере початок, 
                  В нім сила нездоланних трударів. 
Учень. Нехай же з року в рік, 
             Із роду в рід— 
             Не буде хліборобам переводу. 
             Хай слава їхня вічно не заходить, 
            Аж поки сонце ллє на землю світ! 
Учень. Шануй же руки в мозолях 
             Вклонися мудрим і землистим, 
             Які щороку на полях 
             Пшеницю сіють золотисту. 
Учень. Добрий врожай у просторах безмежних, 
             Праці віддячують щедрі поля… 
             Горда країна моя незалежна, 
             Вільна й свята українська земля! 
Господиня. З давніх-давен ведеться в Україні, що хліб у хаті – то багатство, сіль –то гостинність і щирість. Нашу Вітчизну називають хлібним краєм. Для українського народу хліб був не просто стравою – це була основа його життя і найдорожча святиня. В усі часи хліб берегли. Він з людиною від народження і до глибокої старості. 
Ведуча 1. Це все – хліб, вирощений на нашій рідній українській землі, під нашим теплим сонцем і политий запашними степовими росами та людським потом. Він дає силу і наснагу, робить дужими і стійкими в усіх труднощах. 
Ведуча 2. Існує багато народних повір'їв про хліб, своєрідних законів, переступати які було великим гріхом. 
Ведуча 1. Хліб ніколи не купували, щоб на нього не перейшов чужий дух, а випікали тільки круглої форми, як сонце. Бо на хлібові і сонці тримається людське життя. 
Ведуча 2. Випікали хліб у суботу. І дивились — якщо хліб гарно вдається — то буде вдача цілий тиждень, глевкий — на сльози, підгорить — на смуток, потріскається — чекай новини. 
Ведуча 1. Хліб пекли для кожного окремо: хлібина мамина, татова, бабусина, і малечі по паляниці. І одна чи кілька хлібин "на позику", бо позичати чиюсь наіменовану хлібину не можна — відведеш щастя від хати. 
Ведуча 2. Із хати ніякий гість без хліба не йшов: скибочку відкраювали на дорогу — "на померлі душі". 
Ведуча 1. По тому, який виходив весільний коровай, передбачали долю нової сім'ї. Тому пекти коровай просили людину добру і вмілу. 
Ведуча 2. Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишиваному рушнику, або прикритий ним, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток у домі. 
Ведуча 1. А тепер дозвольте посіяти пшеничне зерно в цій господі, воно поселить в серцях добро і ласку, ніжність і повагу до рідної землі. 
(Учні говорять слова і засівають світлицю зерном.) 
Учень 1. Сієм щедро, сієм рясно, 
                Сієм радість, сієм щастя. 
Учень 2. Засіваємо світлицю – 
              Хай росте овес, пшениця, 
              Хай шумить колосся в полі, 
              Хай цвіте щаслива доля. 
Учень 3. Сієм, сієм зернята, 
                Щоб земля була багата, 
                З наших рук приймала ласку 
                На життєву щиру казку! 
(Діти запалюють свічки)

Ведуча 2. Хліб не завжди був такий смачний і буденний… Голод – таке страшне слово. Людина, яка пережила його, із жахом чує це слово. А скільки довелося нашому народові пережити в голодне лихоліття. 
У роки Великої Вітчизняної війни не тільки від куль, а й від голоду помирали люди. Лініями окопів покраяні поля, сплюндровані війною села. Але тільки далі відходив фронт, враз люди бралися за хліб. Він був з домішками трав, картопляних лушпайок, але все-таки хліб і хліб для живих. 
Ведуча 1. А ще був і страшний голодомор в Україні 33-го року. Скрізь, як говорив Шевченко, "село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду помирали і дорослі, і діти, промовляючи своє останнє слово в житті – «хліб». Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, скільки і саме життя. 
І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи до кінця своїх днів не кине шматок хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи. 
Господиня. Сьогодні ми недаремно запалили свічки, як у храмі. Нехай в цю хвилину наш зал стане храмом пам'яті.

Ведуча 1. Віддаймо дяку трударям, що виколосили хліб, вимолотили його, перемололи на борошно, рукам, які випекли оці смачні, рум'яні, схожі на сонце, паляниці. 
Ведуча 2. В народі кажуть: «Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми». Тож вклонімося всій цій святині, щоб одвічно був хліб у кожній хаті, щоб не черствів.

(Ведучі вклоняються) 
Учень. І кожен день, і кожну мить 
            Дай, Боже, хліб насущний, 
            Щоб ми могли у мирі жить, 
            Щоб не були бездушні. 
            Молись до хліба, не кидай, 
            Хай хліб спасінням буде, 
            Бо не черствіє хліб святий, 
            Черствіють тільки люди. 
Учень. В народі ж хліб, мов матір, поважають, 
             Ця шана з плином часу не зника. 
             І дорогих гостей завжди стрічають 
             З хлібиною в барвистих рушниках. 
Учень. Так хай же щедро наливає соком 
             І колоситься золотистий сніп! 
             І хай же родить більше з кожним роком 
             Його величність – годувальник Хліб! 
(Мама з дочкою виконують пісню «Зеленеє жито, зелене».) 
Ведуча 1. Пам'ятаймо, що в хлібі – велика праця. 
Ведуча 2. Пам'ятаймо завжди, що хліб – святий. 
Вчитель. Шануймо його так, як шанували наші предки. 
Учень. Гості наші дорогенькі! 
            Добра Вам бажаємо, 
            І за добрим звичаєм 
            Хлібом пригощаємо! 
(Звучить пісня у виконанні М. Поплавського «Варенички мої», всі присутні пригощаються хлібними виробами.)