Свято книги "Книжка для людини, як сонце у житті"

Книжка для людини, як сонце у житті

(свято книги)

Мета: ознайомити учнів із різноманітністю книг: словниками, енциклопедіями, художньою літературою; розширити поняття учнів про книги, їх призначення та необхідність у житті людини; розвивати вміння користуватися книгами; прищеплювати читацькі інтереси, бажання читати.

Обладнання: виставка різних видів книжок, плакати з написами прислів’їв про книгу та історичні відомості з історії утворення бібліотек.

Хід заходу:

Вчитель: Безмежна сила книги. Без неї людина сліпа. Книга відкриває перед людьми великий світ. Протягом усього життя ми звертаємось до книжки. Згадайте першу казку, яку вам розповіла мама чи бабуся, свої улюблені книжечки, коли, будучи ще зовсім маленькими, не вміли ще як слід розмовляти, а вже роздивлялися малюнки, щось уявляючи, фантазуючи.

 І коли ви взнали літери, навчилися з них складати слова, а зі слів - речення, ви й самі стали читачами. З дитячих літ книжка допомагає вам зрозуміти світ, що вас оточує. Вона відкриває вам небачені обрії, дає можливість зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя.

1. За всі віки життя на цій землі

Знання і досвід, мрії променисті

Зібрало людство у книжки малі

І берегли їх свято й урочисто.

2. У книгах тих записано усе,

Що людське серце болем наповняло.

І те, що радість сонячну несе,

Що на заваді розвитку стояло.

3. Шалені успіхи і радість, відкриття,

Важкі невдачі, біль утрат і зраду.

З прадавньої пори і так усе життя

До книжки йшла людина на пораду.

4. Бо книга – вчитель, добрий друг вона,

Завжди порадить щиро й допоможе.

В ній людства мудрість зібрана земна,

Тому вона – усе на світі може!

5. Це знань могутнє й чисте джерело,

Що не міліє – повниться з роками!

І як би там людині не було,

А мудра книжка завжди поруч з нами.

6. В часи тривог і в зоряні часи,

Коли від щастя хочеться літати

Як промінь світла, книгу в світ неси,

Щоб мудрість в серці й світлий розум мати.

7. Давно – давно на землі не було книжок у сучасному вигляді, бо люди ще не вміли їх виготовляти. Сторінками найдавніших книг були камені, стіни печер, посуд, щити. Писали на всьому: не було ані паперу, ані пер чи олівців.
8. Згодом люди додумалися писати на глині, яку потім сушили й випалювали на вогні. Та хіба на сторінках-цеглинах багато напишеш? До того ж ці книги важкі й незручні. Коли б, скажімо, якийсь учений збирався у дорогу і брав із собою 2 – 3 такі книги, йому потрібен був… віз.
9. З часом стали виробляти зручні і легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкіри. І таку книжку виготовили у старовинному грецькому місті Пергама – через те папір із шкіри й назвали пергаментом. Але вони були дуже дорогі.  На виготовлення однієї  книги потрібні були шкури з цілої череди телят. Отож люди шукали, з чого творити книги, щоб вони були дешевші й простіші.
10.  В Африці вздовж річок є густі зарості болотяної рослини папірусу. Спочатку його використовували лише на будівництві. А згодом додумались так обробляти волокна рослин, що почали виготовляти з них папір. Відтоді з’явилися книжки, краще сказати, сувої з папірусу. Писати на його сухих стеблах було зручно, але через кілька років такі книги ламалися й розсипалися.
11.  Справжній папір, що на ньому пишуть і сьогодні, люди навчилися робити 2 тисячі років тому. У 105 році нашої ери китаєць Цай Лунь навчився виготовляти папір з кори дуба, конопель і ганчір’я.
12.  Тоді й почали у багатьох країнах писати на папері, саме писати, бо книги були рукописними, й одну книжку переписували, бувало, кілька років.
13.  Минуло ще багато часу, поки з’явилося книгодрукування. В нашій країні це сталося у 16 столітті. Першим книгодрукарем був Іван Федоров. Його з вдячністю згадують люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу. Тому на його могилі викарбувані слова: «Друкар книг, перед тим небачених».
14.  Ось так книжки з’явилися на світ,

 Цікавий шлях пройшли вони віками.

 Пролинуло земних багато тисяч літ,

 Як книжка опинилась перед нами.

15.  Така, як зараз на столі лежить.

 Легка, красива, звична, паперова.

 А час нестримно в космосі летить,

 І щось мінятись, певно, буде знову.

16.  Комп’ютерний настав нестримний час,

 Прогрес такий, що годі і встигати.

 І щось, звичайно, зміниться для нас,

 Але не зможе людство не читати.

17.  Можливо, книжка змінить власний вид.

 Сторінки не стиратимуться вічно.

 Та поки на землі живе наш людський рід,

 То й книжка буде жити – це логічно.

Пісня про книгу

Нечитайло: Ох, і знову та книжка, де вона взялася на мою голову? І чого я такий нещасний? Треба було мені народитися ще до того, як винайшли ті книжки. От тоді було б добре! Ніхто дітей не змушував читати, ніхто не заставляв уроки вчити… Бігай собі, гуляй з самого ранку до пізнього вечора, і ніхто не кричав: «Читай! Вчи уроки!». От щасливчики ті, хто народився тисячі років тому – воля, бігай собі, як вітер у чистому полі, і ніяких книжок, ніяких уроків… а то… Просто жити не дають з тими книжками…

І дівчинка: Ти хто? Чого голосиш на цілий  двір?

Нечитайло: Та хто-хто…Тупак в пальто. Бо як інакше скажеш? Я вже свого справжнього імені не пам’ятаю, лише прізвисько, яким мене всі називають. І так звик, що на інше і не відзиваюсь. Нечитайло я. Ось хто.

І дівчинка: Нечитайло… Оце так! Треба ж такому статися! Як ти до цього дожився, щоб такого гарного хлопця і погано так обзивали.

Нечитайло: А, не люблю я книжок. Нащо вони мені? Про все, що треба, я й так знаю, а більше  мені й  не треба знати, а то: «Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!» Аж вуха болять за цілий день. А як я не хочу… НЕ хочу і не буду. Отак!

ІІ дівчинка: Нечитайло… Це ж, мабуть, тебе Михайлом спочатку звали, чи не так? А тепер – Нечитайло. Погано, що таке прізвисько дали… Та все ж чого ти так настроєний проти книжки? Адже народна мудрість каже: «Вчення – світ, а невчення – пітьма». І це свята правда. Хіба не так?

Нечитайло: Ну нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати?

ІІ дівчинка: Звичайно ні, але треба прагнути знати більше, бо ж наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Чим більше людина знає, тим мудріша стає. А книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.

Нечитайло: Не хочу і не буду. Я вже казав: не хочу і не буду.

Чарівниця: А я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати?

І дівчинка: Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає…

Чарівниця: Можна його відправити в минулий час, коли люди ще  неписьменні були, і своїм потом, щоденною важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою, щоб їх вночі не роздерли хижі звірі… Вмирали від голоду, холоду, страшних хвороб… Ну як?

ІІ дівчинка: Ні, думаю, що це надто жорстоко, адже він ще дитина і не справиться з такою ситуацією, він же не пристосований до такого життя. Може щось краще є… Є ще якийсь варіант?

Чарівниця: Що ж, можна його на кілька днів у ліс самого відправити, хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може порозумнішає…

І дівчинка: Ну що, Нечитайле, хочеш туди, де немає книжок?

Нечитайло: Звісно! З радістю!

Чарівниця: Тоді відправляйся! (накриває чорним покривалом і виводить)

І дівчинка: Не знаю, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що Чарівниця допоможе йому. А ми продовжимо наше світле свято. Бо книжка – це вже свято! Недарма ж народ каже, що у Землі супутник – Місяць, а у людини – книжка.

ІІІ дівчинка: А воно і справді так. Адже улюблену книжку люди завжди беруть із собою у далекі мандри, бо вона зігріває людину своїм теплом, мудрими порадами, щирістю. Бо книга – твій друг, без неї, як без рук.

І хлопчик: А на війні, прадідусь розказував, як ішли у бій, то на грудях деякі бійці тримали улюблену книжку. Прадідусь казав, що одного бійця у їхньому полку така книга від смерті врятувала, бо куля в неї попала, пробила наскрізь, бійця поранила, а от у серце не втрапила. Так він ту книжку ще більше полюбив, бо вона йому стала оберегом. От які чудеса трапляються.

ІV дівчинка: То як же книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і радить, і бажання виконує. Та все на світі – з книги людина бере. Хороша книга яскравіша за зірку. З книжкою не буває скучно, вона завжди розрадить і звеселить.

І хлопчик: Книга – кому розвага, а кому – навчання.

ІІІ дівчинка: А що ти маєш на увазі?

ІІ хлопчик: Та те, що наші підручники – теж книги, але вони створені не для розваги, а для навчання і в кожного учня завжди під рукою, тому називаються – підручники. Вони діляться з нами своїми знаннями. Роблять дітей розумними. З книгою подружишся – розуму наберешся.

І дівчинка: Правильно. Книга створена для людей, і кожен бере з неї те, що йому потрібно. Бо ж книга для розуму – що теплий дощик для посівів. Кажуть же люди: «Книгу читай, розуму набирай».

ІІ дівчинка: А скільки цікавих казок є у книжках. І кожна казка не тільки цікава, а ще й повчальна. А прийшли казки з глибини віків. У них все те, про що мріяло людство.

ІІІ дівчинка: Колись люди мріяли, а от сьогодні їхні мрії збулися і стали реальністю.

І хлопчик: Чи ж збулися? Таке скажеш!

ІІ хлопчик: А що, ні? Давай подивимося на життя сьогодні. Люди мріяли про таку тарілочку, на якій би вони могли все бачити – і є сьогодні телевізори. Увімкнеш, а тобі про все покажуть з іншого кінця світу, хіба не так?

І хлопчик: А й справді так, я й не подумав. А тепер і сам можу навести приклад.  Раніше мріяли люди, щоб перелітати на килимі з одного кінця світу в інший, а сьогодні швидкісні лайнери занесуть тебе за кілька годин куди завгодно. А це ж здорово!

ІІІ дівчинка: Раніше мріяли про те, щоб передати слова на великі віддалі, такі були герої в казках, що голосно уміли кричати, а тепер і кричати не треба. Взяв телефон і куди завгодно подзвонив.

ІІ хлопчик: Отже мрія людей стала реальністю, і в цьому величезна заслуга книжки. А от я хочу знати, чи багато казок ви знаєте. А тому зараз прийдуть до нас герої з казок.

Вікторина «З якої казки?»

1. Росте синок, підростає і такий гарний став, що ні в казці сказати, ні пером описати. От підріс він та й каже: «Зроби мені, тату, золотий човник і срібне весельце, буду я рибку ловити і вас на старості годувати». («Івасик – Телесик»)
2. От вийшли вони, натягли луки і давай стріли пускати. Пустив стрілу старший брат – загула вона в піднебессі і упала аж у другім царстві, прямо до царя в садок. Пустив стрілу середульший – піднялась стріла нижче хмар, вище лісу і впала на княжий двір. Підійшла черга пускати стрілу молодшому. От Іван – царевич випустив стрілу, піднялася вона ані високо, ані низько, а просто над хатами, та й упала ані далеко, ані близько, а поблизу села в болото. («Царівна – жаба»)
3.  - Твій мужик гроші знайшов?

•          Знайшов, – каже, – паночку, знайшов.
•          А коли це було?
•          Хм, коли. Якраз тоді, коли потягло рибою з лісу і ми ходили в ліс за нею, та під кожним кущиком рибу брали. Оце саме тоді і було, як у лісі рибу збирали, а на небо найшла бубликова хмара, у лісі ми ще й бубликів натрусили, і в вершу заєць упіймався… («Язиката Хвеська»)

4. Жив у давні часи в Києві князь – лицар, і був біля Києва Змій, і кожний рік посилали йому дань: молодого парубка або дівчину. І от прийшла черга дочці самого князя. Нічого робити: раз кияни давали, треба і йому віддати свою дочку. Послав князь свою дочку Змієві в дань. А дочка була така красуня, що ні в казці сказати, ні пером описати. От Змій її полюбив. А вона стала до нього по - доброму підбиратися, та й питає:

•          А чи є в світі такий чоловік, що сильніший за тебе і міг би тебе побороти?
•          Є, - каже Змій. – Один такий в Києві, живе над Дніпром. («Кирило Кожум’яка»)

5. Підкрався ведмідь і цап його за бочок! І давай смолу віддирати. Обдирав, обдирав і зубами зав’яз так, що ніяк не вирветься. Смикав, смикав і затягнув його Бог знає куди… («Солом’яний бичок»)

Лунає пісня

Чарівниця: Будь по - вашому. Тари - бари - розбари, розступіться, чорні хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть.

(Діти – Хмари в чорному приводять Нечитайла. Він обідраний, в лахмітті, замазаний).

І хмара: Ось ваш хлопець непутящий,

               Нечитайло ваш ледачий.

               Думав вік без книг прожити,

               Довелось його провчити.

ІІ хмара: У минуле завели,

                Де ще книги не знайшли.

                Жив в печері кам’яній

                І ховався він у ній.

ІІІ хмара: Тож не все було так тихо,

                  Сам зазнав він горя й лиха.

                  Сам свій голод тамував,

                  Корінці в землі шукав.

І хмара: Був голодний більш, як ситий,

               Звірами не раз побитий.

               Його страх такий скував,

               Що хлопчина не гуляв.

ІІ хмара: А від звірів все ховався,

                Дуже хлопець налякався.

                Ще й від холоду дрижав,

                Аж додому забажав.

ІІІ хмара: А від страху неземного

                   Зрозумів – книжки для чого.

                   Він тепер усім поклявся,

                   Що уже за розум взявся.

Нечитайло: Ой, нічого не питайте…

                     Краще книжку, книжку дайте!

                     Був я дуже необачний,

                     Я не знав,що там так лячно.

                     Люди ті ще зовсім темні,

                     Зовсім, зовсім неписьменні.

                     У страху живуть, страждають,

                     Нічогісінько не знають.

                     Нічогісінько не вміють,

                     Про добробут тільки мріють.

                     Ні, не хочу я так жити,

                     Краще буду вчитись, вчити

                     І писати, і читати,

                     Розум буду розвивати.

(Йому дають книжки, він бере всі, притискає до себе).

Чарівниця: Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?

Нечитайло: Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати в них усі досягнення, винаходи, традиції, щоб життя своє зробити кращим. Правду каже мама, що золото добувають із землі, а знання – з книги.

Чарівниця: Ну що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно візьмешся за книжку.

Нечитайло: Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. А вам, діти, не бажаю того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах!

Дівчинка: А тепер хлопця вже не хочеться називати Нечитайлом, він знову для всіх нас – Михайлик, а краще – Михайлик - читайлик, правда, діти? Все добре, що добре закінчується. Тож продовжимо наше свято.

А давайте загадки загадувати! Я так люблю загадки. Ну, хто перший?

• Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. (Книжка)
• Хто мовчки про все розкаже? (Книжка)
• Біле поле, чорні грачі, хочеш розумним бути – бери та й вчи. (Книжка)

Хлопчик: А хто може сказати, скільки у світі є книжок? А ніхто вже не знає, бо так їх багато. Є наукові, у яких описані винаходи і досягнення науки. А хто знає, які ще є книжки?

1. Є багато підручників, за якими діти вчаться. І не тільки діти, але й дорослі вчаться. Є історичні книжки, у яких записана історія народів, є пригодницькі.
2. Є науково – фантастичні книжки, тобто ті, у яких йдеться про мрії людей. Але цікаво те, що спочатку з’являється така книжка, а буває, що згодом, через певний час ця мрія стає реальністю. І виходить, що автор вгадав цю подію.
3. А ще є енциклопедії найрізноманітніші для дорослих і дітей. У них коротка інформація про все на світі. Енциклопедію і читають по - іншому, не так, як художню книжку, а вибирають те, що людину цікавить на даний час. Буває, з самого початку, а хочеш – з кінця чи з середини. Це надзвичайно цікаві книжки, багаті на ілюстрації, малюнки, фотографії.
4. Є книжки для дорослих, а є спеціально для дітей. Вони відрізняються за формою і за змістом, а також за оформленням, бо книжки для дітей завжди яскраві, з малюнками, гарно ілюстровані, щоб дітям було цікаво читати.
5. А ще є багато різних словників, які допомагають вчитися. Це всім нам відомий орфографічний словник, який розкаже, як правильно писати слова.
6. А ще є словники синонімів, словники антонімів. У них теж слід частенько заглядати, щоб збагачувати і розвивати свою мову.
7. А ще є словники, за допомогою яких ми вивчаємо іноземну мову. Це українсько-англійський, українсько-польський і так далі. Словом, на всіх мовах, адже мов на землі є дуже багато, а щоб порозумітися з різними народами, треба знати багато мов. Чим більше мов знає людина, тим вона освіченіша, бо знає не тільки мову, але й культуру та історію тих народів.
8. А ще є словник слів іншомовного походження. Народи на землі дуже тісно пов’язані між собою, а тому слова з однієї мови часто переходять в іншу. Тому й потрібні такі словники.
9. А ще ви забули сказати про тлумачний словник, який дає пояснення словам, тобто тлумачить їхній зміст. Бо щоб правильно вживати слово, треба розуміти його значення.
10.  Книжок на цілім світі є багато,

 І кожна щось розкаже нам.

 І от сьогодні в наше свято –

 Складемо славу всім книжкам!

11.  Книга – найкращий друг,

 Навіть тоді, коли маєш подруг.

 Книга знає всього багато,

 Лише треба уважно читати.

12.  На будь - який смак

 Паперового друга собі обирай.

 І про те, що дізнаєшся,

 Не забувай.

13.  Книги, діти, ви шануйте,

 Не брудніть їх, не малюйте.

 Бо ми з вами з них щодня

 Черпаєм мудрість і знання!

Вчитель: Діти! Послухайте і запам’ятайте правила користування книжками:

•          Не читайте книжок під час їжі;
•          Не кладіть у книжку замість закладки олівець;
•          Листків дарма не загинай – зроби закладки і вкладай;
•          Беріть книжку тільки чистими руками;
•          Не читай лежачи – псуєш книгу, псуєш зір;
•          Обгорніть книжку;
•          Свою негарну звичку киньте: гортайте сторінки – пальців не слиньте!

Вчитель: Герої наших улюблених книжок поруч з нами. Вони дуже різні: розумні, хоробрі та сміливі. Вони завжди ведуть нас за собою.  І так буде  весь час: і дорослими станете, а з вами завжди залишаться герої  улюблених книжок. Люди навіть пам’ятники їм поставили.

1. В США стоять на п’єдесталі 2 хлопчики – це Том Сойєр та Гек Фінн.
2. У Франції можна побачити пам’ятник сміливому д’ Артаньяну, герою    «Трьох мушкетерів».
3. В Італії на вас чекає довгоносий Піноккіо – старший брат Буратіно.
4. А у Данії, у Копенгагенському порту, дивиться на море ніжна Русалонька, героїня казки Ганса- Хрістіана Андерсена.

Пісня « Книга – друг і порадник»