Свято мови Краса людини в її слові.

 

Свято мови

 

Краса людини в її

слові.

 

 

Мета: розширювати і збагачувати знання учнів про мову; розвивати навички застосування знань з рідної мови, вдосконалювати вміння правильно розмовляти; виховувати почуття власної гідності, любов до української мови, бажання нею досконало володіти і пропагувати серед ровесників та старших людей.

Обладнання: Зала прикрашена плакатами з крилатими висловами про рідну мову, прислів’ями, вишиваними рушниками, серветками, виробами народних умільців тієї місцевості, де живуть діти, картинами, малюнками учнів.

           Прислів’я:

•    Не питай, що за людина, а послухай її мову.
•    Краса людини в її слові.
•    Ласкаве слово, що весняний день.
•    Слово не стріла, а глибоко ранить.
•    Слово — не полова, а язик — не помело.
•    Гостре словечко коле сердечко.
•    Пізнаєш з мови, хто якої голови.
•    Не кидай словами, як пес хвостом.
•    Не хочеш почути поганих і дурних слів, сам їх не говори.
•    Не тямить голова, що язик лепече.
•    Хто говорить, що хоче, той почує те, чого не хоче.
•    Добре слово багато важить.
•    Мова — сховище думки.
•    Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

На сцені зображений ліс: дерева, пеньки, колоди, порослі мохом, шишки... Серед дерев маленька казкова хатка Лісовичка. Біля неї пеньочки, гриби з пап’є-маше, стилізовані штучні квіти... З хати виходить Лісовичок, потягається...

Лісовичок. День сьогодні видався гарний...  До мене в гості прийде Домовичок з лісникової хати.

Вбігає, махаючи  «руками-крилами»  Сорока.

Сорока. Добрий день, Лісовичку! Рада тебе вітати! Не часто побачиш тебе, коли ти відпочиваєш. А що я чула! Ой, що я чула, аж вухам своїм не хочеться вірити! Лісовичку, це ж просто неможливо! Це жахливо!

Лісовичок. Добридень, Сороко! Ти так розтріщалася, що й слово привітання не можна вставити! То що ж ти почула?

Сорока. О! Та хіба тільки я те чула? Усі звірі засмутилися від цього. Ото вони зараз сюди поприбігають, то нехай і розкажуть. Та разом і подумаємо, що робити...

Виходять Зайчик, Білочка, Вовчик, Лиска, за ними іде Домовичок із лісникової хатки.

Сорока. Поглянь, Лісовичку, гості йдуть до тебе! Зустрічай!

Лісовичок. Заходьте, любі гості, сідайте ось тут, та й поговоримо про справи насущні. Що ж вас усіх привело сюди?

Лиска. Ой, не знаю, з чого й почати.

Вовк. А почни ти спочатку, з того, що ми тепер чуємо у нашому рідному лісі...

Лиска. Почну я з того, що у лісі тепер дуже незатишно від людей. Так їх багато по лісах бродить. Та це ще не все. Особливо всім перепадає від дітей: то вони галасують і всіх лякають, то дерева та кущі ламають, квіти рвуть усі підряд... Навіть вогнища палять де попало...

Зайчик. Та й це ще не все, дідусю, ти б почув, як вони розмовляють, які слова бридкі злітають з їхніх вуст! Просто жах.

Вовк. Я б їх за це загриз!

Лісовичок. Вовчику, так не можна казати, ти ж на людей не нападаєш, ти ж не людоїд.

Білочка. А я, а я б їх шишками закидала, за такі жахливі слова...

Лісовичок. Звірята, що це з вами, чому ви такі агресивні, що трапилося?

Зайчик. А ти б почув, дідусю, яка у них мова — страшна, незрозуміла, бридка...

Білочка. Слухаєш, а зрозуміти нічого не можна, ніби вони вже українцями перестали бути. І звідки слова такі понабирали?

Вовк. Ага, скільки вовки живуть на території України, стільки розуміли людей, бо їхня мова була гарна, співуча, приємна для слуху, а тепер... Що діється з людськими дітьми?

Лиска. Ой, цього не передати, просто жах! От уяви собі, Лісовичку, якби наші рідні дітки почали зі своєю мовою таке творити, ти б щось зрозумів? Звичайно, ні. А людські діти роблять лихо зі своєю мовою, їх незабаром і рідні батьки не зрозуміють, але чогось нічого не роблять.

Лісовичок. Це, може, якась нова хвороба на них напала, бідні діти...

Сорока. Яка хвороба, яка хвороба? Доброго дрина на них треба, щоб з рота не вилітала всяка всячина. Це ж не слова у них тепер вилітають із рота, а саме зло, саме зло... Недаремно ж кажуть, що краса людини в її слові. А яка ото в них краса з рота вилітає?

Лиска. Ну, може, хоч налякати добре, провчити якось треба по-нашому, по-звірячому... Бо ж не думаю, щоб цьому вчили батьки чи вчителі у школі.

Вовк. Правильно каже Сорока, бити їх треба, гризти... Я б своїм вовченятам такого б не дозволив. А людські, бач, розпустилися... Ну, не тямить голова, що язик лепече!

Домовичок. На мою думку, не карати ми мусимо, а допомогти, щоб вони усвідомили свою провину і виправились. Так буде справедливо, як ви гадаєте?

Сорока. Що ти таке кажеш! Їх провчити треба, щоб знали!

Вовк. Або краще загризти...

Лисиця. Провчити!

Сорока. Заклювати!

Білочка. Закидати шишками!

Зайчик. А може Лісовичок щось краще придумає?

Домовичок. Мені їх так шкода, бо ж то поки що діти. От я своїх так люблю! Вони такі хороші, то й ці виправляться, може...

Лісовичок. Я гадаю, що дітям допомогти треба, але нашими методами. Потім побачимо, що з того вийде. Тільки всіх застерігаю: не чиніть ніякого лиха дітям, не кусайте, не скубіть, бо й справді, це лише діти. Ну, хіба налякати можна, щоб до них дійшло, що вони роблять зі своєю мовою. Бо ж мова — свята. З нею треба обережно поводитися. Недаремно ж кажуть люди: «Слово не горобець, вилетить — не повернеш». Для цього ми свої сили задіємо. Згодні зі мною?

Звірі. Так, погоджуємось, хоча...

Лісовичок. Ну, тоді викличемо наші лісові сили на допомогу...

Сорока. Он, діждалися, сховайтеся, ідуть ваші діточки шалені, не йдуть, а сунуть, як бульдозери, та ще з таким криком, що вуха мерщій затуляйте. Почуєте зараз! Почуєте!

Звірята ховаються. Вискакують діти, кричать, стрибають, а між ними бігає Сорока, скубає всіх і стрекоче.

1 учень

Пацики, поляна просто кльова!
Супер! Круто! Все для нас готово.

2 учень

Мухомор стоїть — він зараз ляже!
Геть іди отсюда, нафіг з пляжа!
Збиває гриба.

3 учень

Блін! Чого це пугало не втихне,
Відмахується від Сороки.
Гляньте, за пеньком уже хтось дрихне!

1 учень

Дай пінка сороці тій і баста,
Проломи башку, хай склеїть ласти!
Сорока з криком утікає.

2 учень

Пацики, тут добре шухарити...
Тіпа, що тут можна ще зробити?

3 учень

Воруши батонами і свалюєм отсюда,
Без базара, блін, бо гірше буде!

Діти йдуть із галявини, виходять звірі зі схованок.

Домовичок. А про що вони кричали? Якою мовою спілкувалися?

Сорока. Ти такий наївний, такий наївний, хіба це можна назвати мовою?

Лисиця. О, як мені хочеться їх покусати...

Вовк. Я б за такі слова — розірвав!

Білочка. А мені плакати хочеться. Ну, що це таке? Таку мову знівечили, як же їм в житті важко буде...

Зайчик. Бідні-бідні діти...

Лісовичок. Ну, досить сердитись і співчувати, час братися за діло та викликати наші лісові сили на допомогу.

Шелест, шурхіт підіймись
Та по лісу пронесись.
Силам всім зійтися час.
Блуд лісний, іди до нас!

Іде лісовий Блуд, одягнений у сірий одяг.

Блуд

Ви мене гукали, ви мене чекали?
Я прийшов до вас, що зробити час?
Мрію лісом поводити, заблудити, заблудити,
Сплутати шляхи за якісь гріхи.
То скажіть же, що робити, хлопчаків тих заблудити?
Я готовий, я іду, їх у хащ і заведу...

Лісовичок. Ну, що ж. Блуд свою роботу добре знає. А ви йдіть і займіться корисними справами, їх у вас багато. Та слідкуйте за власними дітьми, щоб, бува, з ними нічого страшного не трапилося. Я займуся вихованням цих учнів, яких почав водити по лісі Блуд. А от як усе скінчиться, тоді побачимо, що з нашого задумку вийшло. (Всі розходяться.)

Блуд водить дітей, вони за ним ходять між деревами, як сновиди, блукають, то сходяться, то розходяться.

1 учень

А тут ми вже були разів зо три,
Що не базарь і що не говори.

2 учень

Ми заблудилися і нам кранти,
Куди тепер нам, пацани, іти?

3 учень

Ну, круто Блуд у хащі нас завів.
А, тіпа, як він, блін, посмів?

Лісовичок

А ви, хлоп’ята, наче зажурились,
Можливо, ви з дороги збились?
Присядьте, поговоримо тихенько
Та й розійдемось згодом помаленько.

1 учень

Ти хто, старий? Базар канчай
Й права свої тут не качай.
Як стежку знаєш — покажи.
Й за дурнів нас тут не держи!

Лісовичок

Стежок у лісі є багато,
І кожна з них веде до хати.
А ви, хлоп’ята, загордились,
То ж із своєї стежки збились.
Тому вам, хлопці, не зашкодить,
Як Блуд вас трішки ще поводить.

Блуд знову веде дітей між деревами, виводить на галявину, а там сидить Баба Яга.

Баба Яга

Блуде, ти хіба здурів,
Нащо їх сюди привів?
Це ж перевертні — не діти,
Що не вміють говорити,
Нічогісінько не знають,
Рідну мову не вивчають.
Тож хіба ти їх не чув?
Їх бридкі слова забув?

Блуд

Я водити їх згодився,
Але трохи й сам стомився,
Сім годин підряд водив
І добряче заблудив.
Переплутав всі дороги,
Тож болять у хлопців ноги.
Хай у тебе посидять,
Мухоморів поїдять,
Баба Яга

Добре ти їх нагуляв,
Навіть писки постуляв.
Накінець вони мовчать.
Подивись, вони вже сплять...
Що ж то з хлопцями робити,
Чи назавжди залишити?
Водяному здарувати?
Чи додому відіслати?

Блуд

Ні, додому їм не можна,
Думка б’ється в нас тривожна,
Що ці хлопці-крикуни
Виростуть, як дикуни.
Тож нехай вони проспляться,
Може, ще чогось навчаться.

На сцену виходить ведучий.

Ведучий

Дуже довго хлопці спали.
Вдома їх усі шукали,
Кожну місцинку пройшли,
Але так і не знайшли.

Ведучий

Хлопцям сни чарівні снились,
Ніби вже вони навчились
Гарно й чемно розмовляти
Й знали, що кому сказати.
А як встали й подивились,
Де вони втрьох опинились,
Стало дітям не до жартів,
Хлопцям щось робити варто.

Ведучий

Лихо скрізь на них чатує,
Блуд і зовсім не жартує,
А Яга немов здуріла,
Мало хлопців не побила.
За слова несловникові,
Що звучали в їхній мові.
Так кричала, так кричала —
Не здалося хлопцям мало.
Потім їсти їм дала
І в дорогу провела.

 

 

Ведучий

Ще дала клубок з нитками,
Щоб не плутались стежками,
А розумними були
Та до каменя дійшли.
Камінь їм усе розкаже
Й на усі дороги вкаже.
Треба буде вибирати,
По яких стежках ступати,
Щоб в лісах не здичавіти,
А достойно в світі жити.

Ведучий

Довго йшли вони чи ні —
Невідомо це мені,
Скільки сонечко вставало
Й знову спатоньки лягало.
А клубок не зупинявся
І до каменя дістався.
Камінь був старий-старий,
Вгрузлий в землю і німий.
Що він може розказати?
Як дорогу показати?
Стали хлопці перед ним,
Перед каменем старим.

На сцену позаду ведучого виходять три хлопці, зупиняються перед каменем.

1 учень

Що робити нам з тобою,
Йти дорогою якою?
Й де дорогу тут знайти,
Точно знаю — нам кранти.

2 учень

Ти давай його почисть,
Може напис є якийсь ?

3 учень

Мох давайте обірвемо,
Може, щось під ним знайдемо?

Починають терти камінь зі всіх боків.

Ведучий

Терли так, що всяк нагрівся.
Раптом камінь засвітився.
І тепло пішло від нього,
Що ж, покаже він дорогу.
Хлопці мало не помліли
Й біля каменя присіли.
Камінь трішки покряхтів
І таки заговорив.

 

Камінь

Як ліворуч ви підете,
То доріженьку знайдете,
Що веде в далекий край,
Через гори, за Дунай.
Там все буде для людини,
Лиш не буде Батьківщини.
Не живе там пречудова
Рідна українська мова.
Й рідна пісня не звучить,
Що ж, як хочете — ідіть!

Хлопці перешіптуються, але не йдуть.

Камінь

А як хочете — праворуч
Йдіть собі — це зовсім поруч.
Там добробут в кожній хаті,
В основному всі багаті.
Серед них є сильні й дужі,
Але всі вони байдужі.
Там історії немає,
Бо її ніхто не знає.
І традицій там нема,
А в людських серцях — зима.
Мова рідна загубилась,
У глухий куток забилась.
Й рідна пісня не звучить,
Що ж, як хочете — ідіть!

Хлопці перешіптуються, але не йдуть.

Камінь

Ще одна дорога — прямо.
Можна йти по ній так само.
Не такі вже там й багаті,
Та тепло є в кожній хаті,
А серця, як сонце сяють,
Рідні там пісні співають,
І лунає рідна мова
Українська, світанкова.
Там є друзі і родина,
Ще у всіх є Батьківщина.
На дорозі в добрий час
Є старий дороговказ.
Він свою роботу знає
І не всіх туди пускає.
Що ж порадьтесь якусь мить
І кудись-таки ідіть.
Я ж у землю загрузаю
І дороги закриваю...

1 учень

Мо’ ліворуч ми підемо
Й щастя там своє знайдемо?

2 учень

І праворуч навіть можна,
Там живуть усі заможно...

3 учень

Ліворуч? Там нема родини,
Жити ж як без Батьківщини?
А праворуч? Нецікаво жити,
Можна зовсім збайдужіти...
Прямо йти — це ж так чудово!
Рідна пісня, рідне слово!

1 учень

Думка правильна твоя.
По прямій піду і я!

2 учень

Йдемо прямо — прямо й жити,
Там не можна збайдужіти.
Будем вчити мову й знати
І свої пісні співати...

3 учень

Значить згодні всі зі мною?
Йдем дорогою прямою!
А старий дороговказ
Якось вже пропустить нас!

Стоїть Дороговказ (учень). Він буде давати дітям мовні завдання, а діти виправлятимуть помилки, відповідатимуть на запитання.

Дороговказ

Стійте тут! Куди ідете?
Що в душі своїй несете?
Патріоти ви чи ні
У батьківській стороні?
Мусите, я так вважаю,
Знати мову свого краю.
І традиції, й пісні
Та історію, чи ні?

Учні. Так, повинні.

Дороговказ

Тепер я іспит хочу влаштувати і вам завдання мовні дати!
Ну, що ж, беріть завдання і читайте, та помилки у мові виправляйте.

Роздає учням по кілька завдань кожному. У залі учні інших класів можуть виконати завдання колективно, а потім зачитати

Діти зачитують завдання і те, як вони його виконали. Тим у залі, хто найліпше впорався зі своїм завданням, можна дати приз.

 

 

Дороговказ

Тепер — вперед! Дорога вже чекає.
Вона вас поведе в цікавий світ.
І хоч тернистий шлях цей, кожен знає,
Та ви тепер борці з маленьких літ!

Вибігають звірята, що починали свято. Вони раді, що діти зрозуміли свою помилку і побажали виправитись.

Сорока. Ну, що? Допомогла наша лісова наука? Таки провчили хлопчаків, таки провчили! Правильно, так їм і треба, бо розпустилися, далі нікуди! Слова несловникові почали вживати! Який жах! Який жах!

Вовк. Правильно, чогось-таки навчилися, та й іншим закажуть, як себе поводити зі своєю власною мовою! Сором! Який сором!

Лиска. Добре-добре, це все ж їм на користь. А Блуд постарався, та й Бабусенька Яга добре насварила. Щось вони таки зрозуміли! А то слухати було неможливо!

Білочка. Вони зрозуміли, що мову треба знати, бо без мови, ну, хто вони, якого роду-племені? Але вони хоч і були пустунами, вередунами, але все ж люблять хлопці свій край, свою Україну, бо ж не пішли хибними шляхами, а вибрали правильну дорогу...

Зайчик. Після цієї пригоди, вони назавжди запам’ятають, що мову свою треба любити, шанувати і гордо нести її у світ, поміж інші народи та розмовляти нею так, щоб всім іншим хотілось її знати!

Домівничок. Ой, а все ж вони молодці, пішли правильною дорогою. Отже, виростуть патріотами. А поки що, гадаю, вони вивчать свою рідну мову і знатимуть її відмінно, та й інших застережуть від вживання паскудних слів. Бо це ж нікому не робить честі...

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово —
Не буде народу....

Лісовичок. Ну, що ж, тепер послухаємо інших дітей. Що вони нам розкажуть про свою рідну мову. Я думаю, що вони знають багато про неї.

Учень

В нас українська мова промениста,
Доступна й лагідна, весела і дзвінка.
Багата, як земля, джерельно чиста
І тепла, наче мамина рука.

Учень

Я вчуся нею гарно розмовляти,
Читаю вірші і пишу слова.
Бо рідну мову треба добре знати.
Вона чудова, ніжна і жива.

Учень

Вона дзвенить у срібному джерельці,
У дивних квітах, у дзвінкій росі.
Вона живе й співа в моєму серці.
Її ми дуже любимо усі.

Лунає пісня про мову і входить Мова в українському одязі, з калиною і квітами в руках.

Мова

Я ваша мова, діти, рідна мова.

З роси й води, з квіток і джерела.

Така, як зірка ніжна світанкова,

На цій святій землі завжди жила.

Сама земля мене таку зростила:

Чарівну, мудру, світлу, осяйну.

Дала мені могутні диво-крила,

Вдягла в слова, як у квітки весну.

І хоч мене хотіли розтоптати,

Та я жива і я до вас прийшла,

Щоб вас до зір далеких піднімати

І до сердець не допустити зла.

Щоб гордо йшли по світу українці

Й несли усім своїх сердець тепло.

За руки взявшись, а не поодинці,

Щоб людство в мирі й радості жило.

Я ваша мова, діти, рідна мова!

І поки я жива — народ живе.

Із глибини віків несу я кожне слово,

І хай воно вам до сердець пливе.

Щоб діти патріотами зростали,

Любили край свій рідний й берегли.

Щоб ви усі на захист мови стали

І розмовляти правильно могли.

1 дитина

О мово рідна, ти для нас, як мати,

З тобою відкриваєм дивосвіт.

І українською вчимося розмовляти

З колиски самої, з маленьких літ.

2 дитина

Ми — українці з мовою своєю,

У нас держава й мудрий є народ.

І поки стежкою ідемо однією,

Ми з мовою досягнемо висот.

3 дитина

Ми з мовою звемося українці,

Вона нам інформацію несе.

Які б життя не кидало гостинці,

Ми разом з мовою здолаємо усе.

4 дитина

Народів на землі є так багато

І мова в кожного звучить своя.

Для мене українська — в будні й свято,

Горджуся тим, що українець я!

5 дитина

Бо рідна мова, наче рідна мати,

Вона завжди пригорне до грудей.

Важливо дуже різні мови знати,

Та рідна — найрідніша для людей.

Учень

Мово моя — ти чарівна зірниця,
Що освітлює шлях в майбуття.
Дорога, рідна, мила душі українця.
Ми з тобою ідемо в життя.
То ж розправ свої крила, лети на свободу
І над світом чарівно звучи!
Закріпися навічно у серці народу.
Мово рідна моя, не мовчи!

 Ведучий

Любі діти! Добігає кінця наше свято. Ми були б дуже раді й щасливі, якби від сьогоднішнього свята ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови.