Свято музеїв «Духовні скарби українців»

Про матеріал
Щиро вітаємо вас на літературно-мистецькому святі «Духовні скарби українців», яке започатковує в нашій школі нову традицію – віднині щороку ми відзначатимемо День музеїв.
Перегляд файлу

                                      Свято музеїв «Духовні скарби українців»

                                                             Сценарій

                                 (Пісня про Україну, виконує першокласниця)

Ведучий: Добрий день, шановні гості!

Ведуча:Щиро вітаємо вас на літературно-мистецькому святі «Духовні скарби українців», яке започатковує в нашій школі нову традицію – віднині щороку ми відзначатимемо День музеїв.

Ведучий: Ідучи шкільним коридором другого поверху, мимоволі стишуємо кроки біля деяких дверей, бо за ними знаходяться не звичайні навчальні кабінети, за ними – скарбниці історії, літератури, культури нашої країни, рідного краю. Зазирнімо туди разом.

Ведуча:На базі школи №4 працюють три музеї: літературно-художній, народознавчий і музей Пам’яті. У кожного – своє обличчя, свої неповторні риси, та всі вони є осередками збереження народних святинь і культурно-мистецьких надбань українців.

Ведучий: За старовинним звичаєм, на свята, дні народження запрошують друзів. І сьогодні в цьому залі зібралися справжні друзі, які не раз бували в наших шкільних музеях і розуміють їхню істинну цінність. Адже музейні експонати – це не просто речі, це предмети, які дійшли до нас із іншого часу завдяки зусиллям небайдужих людей – учителів, учнів, батьків.

Ведуча: Наш край завжди був багатий  на працьовитих, добрих, талановитих людей, які щиро оспівують красу рідної землі, увічнюють її у своїх творах.

Ведучий: Саме така шановна гостя присутня сьогодні на нашому святі. Це жінка, яка понад усе любить Батьківщину, рідне місто. Її поезії переповнені цими святими почуттями.

Ведуча: Вітаймо оплесками відому місцеву поетесу Кужельну Олену Валеріївну!

                              (Слово Кужельній О.В.) (Вручення квітів поетесі)

Ведучий: Щиро дякуємо вам, Олено Валеріївно, що ви завітали на наше шкільне свято. Бажаємо вам наснаги й нових творчих злетів.

Ведуча:                            Дай вам, Боже, днів щасливих,

                                          Дай добра, здоров’я, сили.

                                          Дай любові, згоди, втіхи,

                                          Змоги дай життю радіти

                                          І ділитись словом щирим,

                                          Теплим, радісним, правдивим.

 

                                                   ( «Пісня про Україну»)

Ведучий: Скрізь пролягли дороги історії, скрізь були і є такі люди, чиї справи гідні поваги,     захоплення, наслідування. Як ми вже переконалися, є вони й на рідній Сумщині, у нашому місті.

Ведуча:У вересні 2004 року в школі №4 було засновано літературно-художній музей, гасло якого  -  виховання  громадянина, гармонійно розвиненої особистості.

Ведучий:                             О рідне слово, хто без тебе я?

                                              Моя ти пісня, сила і відвага.

                                              Тебе у спадок віддали мені

                                              Мої батьки і предки невідомі.

                                             Так не засни в запиленому томі –

                                             Дзвени в моїм і правнуковім домі!

 

Ведуча: Учні, що працюють у шкільному літературно-художньому музеї під керівництвом Ісайкіної Любові Миколаївни, збирають матеріали про життя і творчість письменників Сумщини, про місцевих літераторів та художників, проводять цікаві екскурсії, які допомагають відвідувачам музею усвідомити, що наш рідний край багатий на імена, якими пишається Україна.

Ведучий: Це письменники-класики української літератури: Микола Зеров, Павло Грабовський, Олександр Олесь, Остап Вишня. Шосткинщина – отчий край Пантелеймона Куліша, автора першого історичного роману «Чорна рада».

Ведуча: Ми пишаємося тим, що далеко за межами міста відомі шосткинські художники: Іван Вологдін, Василь Толкач, Володимир Непрін, Тамара Ціун, Василь Рубаник, Ольга Іваненко. З їх роботами можна познайомитися, відвідавши шкільний літературно-художній музей.

Ведучий: Охоронцями джерельної чистоти рідного слова споконвіку були представники красного письменства. Свідчення цьому – творчість плеяди письменників Сумщини. Це Дмитро Білоус, Анатолій Гризун, Олександр Підяш, Олександр Вертіль, Олексій Дерев’янко, Іван Корнющенко, Олексій Столбін, Юрій Царик, Людмила  Ромен.

(Учні читають поезії Л.Ромен «Ще недавно квітень квітував», О.Вертіля «То жовто, то блакитно, то червоно…»,  А.Гризуна «Ноктюрн»)

                                                        (Танцювальний етюд)

Ведуча: Відомий історик, дослідник старовини Дмитро Яворницький писав, що наші предки мали сміливу, волелюбну вдачу. Уся постать українця дихала мужністю, молодецтвом, веселістю й неповторним гумором. Погодьмося з тим, що без здорового сміху – змарнований день. Той сміх не ображає, а виліковує, виховує, підвищує людину.

Ведучий: До вашої уваги гумореска сумського письменника Віктора Скакуна «Вовк і Червона Шапочка».                                  (Інсценізація гуморески)

Ведуча: Як бачимо, поетична палітра наших письменників-земляків досить розмаїта. Їх твори іскряться непідробним здоровим сміхом, а то вражають ніжністю й чуттєвістю. Та всі вони випромінюють щиру повагу до свого народу, рідної мови, безмежну любов до отчого краю.

Учень:                          Красо моя ти, Сумщино, Сумщино,

                                       Куди не кинь – барвистих слів розмай.

                                       Ромен, Боромля, Липова Долина,

                                       Березів Яр, Лука, Зелений Гай.

                                       І назви в юнім серці зазвучали,

                                       Як щось казкове, дивне, чарівне,

                                       Немов далекі зоряні причали

                                       Кудись манили, кликали мене.

                                       Так зберігає мова калинова

                                       На гронах дивних свіжості росу,

                                       Щоб у майбутнє музикою слова

                                       Нести душі народної красу.

 

Ведучий: Стискає серце й перехоплює подих від такої краси, від того, що ти – її часточка, бо живеш на цій благословенній землі. І вона – твоя рідна, свята, єдина.

Ведуча:                        О рідна земле! Я навік з тобою!

                                      Душа співа од чистої краси

                                      Твоїх привіль, пробуджених весною,

                                      Людських осель, багатих на хліб-сіль.

 

Ведучий:                     З тобою, добра, я завжди з тобою,

                                     У дні гарячі засіву і жнив.

                                     І усміхнеться світу щедрість нив.

                                     Тебе люблю, про тебе я співаю!

 

                                             (Пісня «У моєму краї»)                                            

Ведуча: Є скарби, заховані глибоко в землю, є розташовані на поверхні, що передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належать - пам’ять роду, його звичаї, традиції, дідусева казка, бабусина вишивка, батьківська хата, мамина пісня  – уся наша родовідна пам’ять, наші символи, наша історія.

Ведучий: Однією з найцінніших народних святинь здавна вважається вишитий рушник, адже він супроводжував людину протягом життя: з рушником приходили до породіллі, ним прикрашали оселі, незамінним був рушник і під час сватання, його й донині стелять під ноги молодятам.

                                ( Інсценізація уривку п’єси «Наталка Полтавка» )

Ведуча: Саме український вишитий рушник 25 років тому став першим експонатом невеликої експозиції в кабінеті №13. Далі небайдужі учні під керівництвом Гриценко Галини Іванівни зайнялися пошуковою роботою. Вони знайшли й реставрували багато старовинних речей, яким із часом стало затісно в куточку класної кімнати. Так 2000 року в школі №4 було засновано народознавчий музей «Світлиця», який інтер’єром нагадує українську хату минулого століття.

Учениця: Знань і мудрості, сили й краси.

Завітайте до нас у Світлицю,

Зазирніть у минулі часи,

Зачерпніть із народних традицій

 

Учень: Це в сучасність з історії кладка,

Що гурток «Оберіг» наш зробив,

Щоб донести минуле нащадкам,

Зберегти щоб народні скарби.

 

Учениця: Доторкніться до печі, до скрині:

Ви відчуєте тиху печаль,

І тепло вмілих рук господині,

Що мов кличуть в минулого даль.

 

Учень: Он ослін, і макітра в куточку,

На столі – запашний коровай,

Вабить око барвиста сорочка –

Люди кажуть: що край – то звичай.

 

Учениця: Кожна річ тут до вас промовляє,

Гріє душу і живить серця,

А народу, що все пам’ятає,

Як відомо, не буде кінця.

 

Ведучий: У «Світлиці» працюють небайдужі, талановиті школярі. Вони займаються пошуковою роботою, реставрують експонати, проводять цікаві тематичні екскурсії. Сьогодні народознавчий музей нараховує більше тисячі експонатів з різних регіонів України. Це старовинна прялка, скриня, рогачі, гребінь, рубель і качалка, вишиті сорочки й рушники.

Ведуча: У нашому музеї ви побачите старовинну колиску з української хати. За давнім звичаєм, колиску, що вийшла з ужитку, ніколи не викидали. Її берегли доти, доки жил и люди в хаті. Сідала мати біля колиски, колихала своє дороге дитятко зі світлими довірливими очима і співала колискову – пісню материнської душі, безмежної любові, ласки й неповторної ніжності.

                                                    (Пісня «Колискова»)

Ведучий: Серед багатьох музейних експонатів є один особливий – жорна, які потрапили до нас із Полтавської області. Їм більше століття. Під час голодомору 1933 року ці жорна врятували від смерті півсела. А сьогодні вони знайшли достойне місце в нашому музеї.

Ведуча: Найбільш загадковий експонат народознавчого музею – справжня дерев’яна скриня кінця ХІХ століття.Чого в ній тільки немає! Кожна дівчина в ті часи дбала, щоб до весілля її скриня була наповнена буденним, святковим, весільним одягом, рушниками,  вишитими сорочками та барвистими хустками.

                                               (Дівочий танець із хустками)

Ведучий: Сьогодні вже ніхто не носить керсеток, шароварів, кожухів і свит, мало хто вишиває. Та елементи старовинного українського вбрання традиційно зберігаються в сучасному. Моделювання одягу в Україні зазнає помітного впливу неофольклоризму.

                      (Демонстрування сучасного одягу з елементами старовинного)

Ведуча: Погляньте на цей сучасний одяг, прикрашений вишивкою та візерунками в національному стилі. А давнє вбрання прабабусь не докоряє нам за те, що його вже не носять. Життя змінюється, ці зміни торкаються також одягу, взуття.  Старовинні ж речі зберігаються в музеях, використовуються під час виступів фольклорних ансамблів і просто тихо лежать у бабусиних скринях.

Ведучий:                               Мереживом виткане наше життя,

                                                Душею свій час відчуваєш.

                                                І буде настільки цікавим буття,

                                                Які в нього нитки вплітаєш.

 

Ведуча: Сучасність стукає в наші двері.

 

Ведучий: Сучасність примушує нас по-новому дивитися на світ.

 

Ведуча: Сучасність просить нас не забувати минуле на шляху в майбутнє.

 

Ведучий: Зберігати духовні скарби народу, щоб донести минуле нащадкам, – обов’язок кожного. І це нам допоможуть зробити  наші шкільні музеї, які є осередками збереження народних святинь і культурно-мистецьких надбань українців.

Учень: Горнусь до тебе, Україно, як син до матері, горнусь.

 

            За тебе, рідна і єдина, щодня я Богові молюсь.

            Щоби послав щасливу долю тобі – народу моєму,

            Щоб освятив жадану волю, щоб щастя дарував йому.

 

Учень: Горнусь до тебе, Україно, щоб нас ніхто не роз’єднав.

             Підставлю плечі, щоб калину у лузі вітер не зламав.

             У нас є лицарі й гетьмани, що за собою поведуть,

             І вікові глибинні рани на нашім тілі заживуть.

 

                                (Пісня «Квітуча Україна)

Ведуча: На цьому наше свято закінчено. До нових зустрічей, друзі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
4 квітня
Переглядів
120
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку