Свято «Рідна мова - не полова, її за вітром не розвієш»

Тема       Свято «Рідна мова  - не полова,  її за вітром не розвієш»

Мета.      Показати учням красу та багатство української мови за допомогою народної творчості, творів письменників і поетів. Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою. Розвивати мовленнєві здібності учнів, викликати бажання творити українською мовою. Виховувати любов до рідної землі, свого народу і рідної мови.

Обладнання.      Плакат з написаною темою, карта подо­рожі до королівства Української мови, портрет Т.Г. Шев­ченка, книжкова виставка, виставка посуду, чарівне дере­во з дитячими творами. Написані на смужках паперу прислів'я, запис музики.

Хід заняття

В.1.               Як нема без зірок небозводу, 
                     Як блакиті без сонця нема, 
                     Так і мови нема без народу,
                      і народу без мови нема.
(Тріо  Крайня Хата «Гімн українській мові»(  Пісня + прапорці у вик. Хлопців і дівчат)

В.2.     Наш національний календар поповнився  ще одним святом . 21 лютого в країні відзначають День рідної мови.

1-й ведучий.

Запрошуємо вас

У найправдивішу казку.

До неї відкриється

Вхід через мить.

2-й ведучий.

Із серцем відкритим,

З обличчям без маски

У світ цей чарівний

Сміливо ступіть.

1-й ведучий.

Тут мешканці будуть

До нас всі гостинні,

Тож швидше в відчинені Двері іди.

2 ведучий.

Господарка казки —

Красуня чудова —

Вийшла вітати

Гостей дорогих.

1-й ведучий.

А хто ж вона?

2-й ведучий.

Та це ж наша мова!

(Входить дівчинка в українському кос­тюмі).

 Мова.

Я — наука непроста, хоча і цікава,

В королівстві я живу слова і забави.

І в свою майстерню мовну,

Доки ви зі мною,

Мовних скарбів пребагато

Візьмете з собою.

В  подорож усіх вас кличу,

До складних завдань.

Тож не зрадьте, любі діти,

Моїх сподівань.

(Пісня  ,,Мова наша мова’’)

 

В.1.   Як ви вже, напевно, здогадалися, сьогодні ми говоритимемо про Україну, рідний дім і нашу рідну українську мову.

(Пісня « Музика рідного дому»)

Мова (звертаючись до дітей). А чи знаєте ви, мої любі, що таке мова? Коли і як виникла українська мова? Яка вона? Щоб знайти відповіді на ці питання, я пропоную вам подорожувати незвіданими шляхами країни мови.

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім'я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гніздечка, немов пташка,

Ти полетиш, де світу даличизна,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

(Дмитро Павличко)

Виходять Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник, Дієслово, Прислівник, Прийменник, Частка, Вигук

Іменник (поважно і гордовито промовляє):

• Годі вам хвалитися! Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа,чотири роди і чотири відміни. І в ре­ченні можу виступати будь-яким членом..                             

Прикметник (перебиваючи):

- Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Наді­йшла весна». Воно бідне й просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «Наді­йшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означен­ням і присудком.

У розмову вступає Числівник:

- От сидіть тихо. Без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. А ну, спробуйте без мене купити в крамниці бубликів, цу­керок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо та­кож маю відмінки, числа, а часом і три роди. У спо­лученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.

Виходить Займенник, вступаючи в бесіду:

• Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. З моєю допомо­гою присвоюють собі значення особи багатьох істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без ме­не? Хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення, додатка?

Озивається Дієслово:

• То все байки. Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі коло­ди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, іменник завод. Чи взнаєте без мене, що він робить, або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм май­бутнім часом потішаю старих і малих, малюю пер­спективу завтрашнього життя. У реченні також висту­паю головним і другорядним членом.

Прислівник (весь час крутячись біля Дієслова) бере слово:

• Дерете носа, не знати чому. Хіба тому, що кож­на людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з тих! Себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова і з Прикмет­ником трохи родичаюсь. У реченні можу бути лише обставиною.

Прийменник (вигукуючи):

- Отак, брате! Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавше. То лише слабкодухі, такі, як Іменник, Прик­метник, Числівник, Займенник, Дієслово, змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюю­чи або зв'язуючи, я уточнюю думку в реченні. Поду­майте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке ре­чення: «Учень іде... школи». А покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи

У бесіду вступає Сполучник, що проходжався поміж усіма.

Сполучник:

• І нащо піднімати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зару­байте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б як загублене телятко.

Частка, протискуючись крізь інші частини мови:

• А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні тре­ба щось заперечити або обмежити? Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового спосо­бу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.

Вигук (засмучено):

• Гай-гай, які тепер часи настали. Діти одної ма­тері не можуть погодитися. Ох, коли б я умів говори­ти зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до зго­ди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.

Мова:

• Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила у піснях, і розповідях, у розмові й на письмі. Хай віднині панують між вами дружба і злагода.

Усі частини Мови беруться за руки і в один голос:

- У дружбі і злагоді будем здорові

і щастя дамо нашій матері Мові (виходять).

(Пісня «Україна  - це ми» Співає Шаповалова Ганна + танок з колосками, вінками )

Під звуки пісні виходить юнак чи дівчина і читає вірш В.Вихруща «Мова моя».

Мова моя

1

Із ніжності слова беру насолоду:

 Воно — ідеал мій, для злету — крило.

 Мова моя дана Богом народу,

Мова моя — це душі джерело.

Вона — моя доля, незмінні вітрила.

Наснагу вона для творіння дає.

Мова моя — це безсмертя і сила,

Мова — найбільше багатство моє.

2

Ця мова в граніті, в Дніпровому плесі...

 Найкращі у світі лунають пісні.

 В них вічність Шевченка і лагідність Лесі,

 І дух тих героїв, що впали в борні.

Вона і покрова, вона і порука,

Початок дороги, початок життя.

Мова моя — це найвища наука,

Це — згусток любові, це — серця биття.

3

Мову мою заганяли у тюрми.

В нетрях Сибіру труїли її.

Вона в материнстві і в стиглім колоссі,

І клич до геройства в пекельнім бою.

Вона і надія, і біль, і тривога,

Освячена вірою вічна зоря.

Мова мені дана від Бога,

Вона — то мій корінь і гордість моя. (Виходить)

В.2.    Для кожного народу дорога його мова, а для нас найближча — українська. «Рідна мова дорога людині, як саме життя», — говорить народна мудрість. Без мови не може існувати народ, його культура. Мова — це один із найдивовижніших скарбів, які людина створила за свою історію.

 

   З протилежного боку виходить дівчина  із запаленою свічкою в руці і читає «Молитву до Мо­ви» (за К.Мотрич).

- Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чор­нозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не .давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на не­бесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.                                      

     Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп'ята.

     Мово наша! Убога прочанко з простягнутою ру­кою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми... Прости їх, Рідна!

    Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: про­сти нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, вернися до нашого краю. (Дівчинка  виходить).

( Пісня «  За яку таку скажи провину»)

В.2. 

Багато є в тобі щедрот,

Моя Вкраїно чорноброва.

І лиш народ тоді народ,

Як є у нього рідна мова.

В.1.  Мова! А що таке мова? Народ говорить, що «слово до слова — зложиться мова», а Т Г Шевченко ось як про неї каже:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос, більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!..

В.2.    Наша рідна мова і співуча, і багата. Одне слово може мати кілька значень: чиста вода, чистий папір, чисте сумління, чисте небо, чисті світанки. Багата паша мова ще й словами, що передають найтонші відтінки значень: смуток, сум, печалі, жура, журба, роз­пач, розпука, відчай.

1

Виходить учениця і читає вірш О.Підсухи «Мова»

. Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як ?

Є. в ній ліс — лісок — лісочок,                                      

Пуща, гай, діброва, Бір, перелісок, чорноліс.

Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна звідкіля і звідки, Можна і звідкіль,

 Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбі,

То звучало сміхом на полях плаката...

І за все це, мово, дякуєм тобі.

2

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово,

ти наше диво калинове.

Кохана материнська мово!

Господар. В.1.   Любов до рідної мови починається ще з ко­лиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаро­вують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і просто­тою. У них материнська ласка і любов.

Господиня.В.2.

Світ добра, краси і справедливості,

Щира віра в магічну силу слова.

 

Мати з дитиною на руках

Щоб виросло, не змарніло,

Щоб тяженько не хворіло.

Сили й розуму набралось.

Своїх батьків не цуралось.

Сію дитині

в серденько ласку.

Сійся-родися

ніжне "Будь ласка",

вдячне "Спасибі",

"Вибач" тремтливе —

слово у серці,

як зернятко в ниві.

"Доброго ранку!"

 (Звучить колискова).

Господар. В.1.    Багатий український народ і на ігри зі співан­ками,танці

(  Танець.

1

Звучи, рідна мово,

по землі рідній лийся,

мово моя українська,

мово моя материнська!

2

Мово моя,

мово, мовонько-розмово,

чиста, як джерельце,

 голосна, як дзвін.

Ти для мене мамина

ніжна колискова,

й пісня про кохання,

і натхнення гімн.

3

Ти така безмежна — поле колоскове,

ти така прекрасна — полум'яний цвіт.

Заспіваєм пісню, чи промовим слово —

з подивом, повагою слухає весь світ.

4

Ти є дух прадавнього мого народу,

мудрий витвір предків, поколінь труди,

ти Святого Духа дивна нагорода.

Будь безсмертна в людях, у майбутнє йди!

( Пісня 4 класу Крістіна і Ілона)

5

О рідна українська мово!

Ти — незгасаючий вулкан.

Твоє чарівне, ніжне слово —

 то життєдайний поля лан.

6

Ти — соловейка тьохкання весною,

а восени — як клекіт журавлів.

Узорчастість снігів зимою

і свіжий вітер серед жнив.

7

Ти в спеку дощову хмаринка,

у моря чистого прибій.

У смутку чорного годину —

знамення Боже — голос твій.

8

О тепле українське слово,

чаруєш співом цілий світ.

0 рідна моя нене-мово —

рожевий світанковий цвіт.

9

Мова, наша мова — пісня стоголоса,

нею мріють весни, нею плаче осінь,

нею марять зими, нею кличе літо,

в ній криваві рими й сльози "Заповіту".

10

Я без тебе, мово, —

без зерна полова,

соняшник без сонця,

без птахів діброва.

Як вогонь у серці,

я несу в майбутнє

невгасиму мову,

слово незабутнє.

11

Як то любо, як то мило

Жити в ріднім краю,

Рідним словом рідну пісню

Я щодня співаю.

12

Рідне слово всім нам любе,

Як отець і мати.

Рідна мова нам дорожча

За жовті дукати.

13

Рідним словом я горджуся,

Ним говорю, пишу.

Рідну мову, рідну пісню

Ніколи не лишу.

14

Рідним словом погорю,

Рідним пожурюся,

Рідну пісню заспіваю

Та й розвеселюся.

Господар В.1. Наш народ дуже любить жарти. Тож давайте і ми пожартуємо. Я почну перший — слухайте.

 

Упіймав дядько на яблуні хлопчика.

 — Ти що там, шибенику, робиш? — запитує сердито.

• Та впало ваше яблуко, то я його вішав, — не розгу­бився хлопчик.

Або ще: ( Сценка «Кухлик»)

 

Господар. В.1. Розвеселили нас жарти, а під гарний настрій завше хочеться співати і танцювати

(Танець                                  ).

Учитель.    Шановні діти! Кожному з вас здається, що швидко промайнуло свято. Ми були б раді й щасливі, якби від сьогоднішнього свя­та ви залишили у своїй пам'яті згадку, а у своєму серці — велику любов до рідної мови.

Господар. В.1. Бо, тоді розкрилиться наша мова, наша культура, наші звичаї і традиції.

Господиня. В.2.  Ще більше збагатимося не лише ми, а й цілий світ.

(Танець « Я люблю свою країну, я люблю її людей» Рушнички).

То ж вивчайте рідну мову
Вже тепер з маленьких літ.
Українське наше слово
Хай звучить на цілий світ!
Хай лунає мова в світі
Повна сили і тепла,
Не цурайтесь мови, діти,
Не замутьте джерела! 

(Пісня «Друзі, єднаймося»)

Вчитель.    Ось і підійшло до кінця наше свято. Перш за все хотіли б подякувати вам, дорогі діти, за те, що ви так гарно підготувалися до цього свята. І хотілося б, щоб від сьогоднішнього дня ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб ви завжди пам'ятали, про те багатство, яке є у кожного з нас, і багатство це - наша рідна мова.