Свято у шкільному музеї для учнів початкової школи "Від Різдва до Водохреща"

Про матеріал

Свято „Від Різдва до Водохреща”

Мета:

• знайомити учнів з традиціями, звичаями та обрядами українського народу, що пов'язані Різдвяно-новорічними святами;

• розвивати акторські здібності учнів, уміння виразно читати поетичні та прозові твори;

• виховувати повагу до традицій нашого народу, милосердя, почуття прекрасного.

Перегляд файлу

Свято „Від Різдва до Водохреща”

 

Мета:

• знайомити учнів з традиціями, звичаями та обрядами українського народу, що пов’язані Різдвяно-новорічними святами;

• розвивати акторські здібності учнів, уміння виразно читати поетичні та прозові твори;

• виховувати повагу до традицій нашого народу, милосердя, почуття прекрасного.

 

Ведучий.

Найбільш довгоочікуваними святами нашого народу завжди були Різдвяні свята. Чекають Різдво і Новий рік не тільки діти, а й дорослі. Розпочиналися Різдвяні свята 7 січня святом Різдва Христового, а закінчувалися 19 січня на Водохреща.

Ведучий.

Та прийдуть до тебе три свята у гості: що перше свято — Святе Різдво, що друге свято — Святого Василя, що третє — Святе Водохреще.

Ведучий.

7 січня у день Різдва Христового в багатьох родинах влаштовували Різдвяний вертеп – театралізовану виставу, в якій розповідалось про народження Ісуса Христа.

Виступ лялькового театру „Різдвяний вертеп”.

Ведучий.

Вертеп — це веселе різдвяне дійство з колядками, піснями та жартами, це своєрідна розповідь про народження Ісуса Христа, появу благовісної зірки на небі, пастухів та трьох царів, що йдуть на поклін до новонародженого дитяти. Вертепне дійство завершується смертю царя Ірода, опісля якої розігруються веселі побутові сценки. Наприкінці вистави вертепники колядують і співають «Многая літа» господареві.

Ведучий.

Сцена у хаті.

Дитина кладе на стіл хлібину, дрібку солі, ставить воскову свічку. Потім господиня ставить на стіл кутю й узвар, інші страви.

Діти.

Мамо, мамо, нарешті дочекалися, перша вечірня зоря зійшла. Можна і до столу сідати.

Мати.

Почекайте ще трохи, посидьте тихенько. Треба до столу ще декого покликати.

Батько (бере до рук кутю і підійшовши до відкритих дверей чи вікна гукає до зоряного неба).

Морозе, Морозе, іди кутю їсти! (почекавши, чи не відгукнеться господар продовжує далі).

Сірий вовче, іди кутю їсти! (почекавши, чи не відгукнеться господар продовжує далі).

Бурі й вітри, ідіть кутю їсти! (почекавши, чи не відгукнеться господар продовжує далі).

Як не хочете іти до нас, то не йдіть і на жито-пшеницю, не беріть ні телят, ні ягнят, не руйнуйте оселі. Ідіть на моря, на ліси, а нам шкоди не робіть!

Родина сідає за стіл, аж тут чути стук у двері.

Мати.

Хто ж це стукає до нас? Мабуть, колядники прийшли. Біжи доню одчиняй скоріше двері.

Діти (святково зодягнені, в руках тримають прикрашену стрічками зірку, скарбник зі скринькою, міхоноша з торбинкою).

Добрий вечір, господарям цього дому.

Мати.

Колядуйте, колядуйте!

Колядник.

Ой, ішла колядка

Вулицями міста

У стрічках сріблястих,

у світлому намисті.

«Христос вже родився!», –

Усіх сповіщала.

Четвертий колядник.

Зірниця в небі світить яскраво,

Святій дитині радіє радо.

Світи, зірнице, Христу й Марії,

Кріпи в нас в серці віру й надію.

Колядник.

Хай ця зірничка в різдвяні свята

Несе нам щастя по наших хатах!

Мир і здоров’я, втіху й пошану,

Багатство й долю у ніч різдвяну.

Шостий колядник.

Маленький Ісус не спить, не дрімає,

Своїми руками весь світ захищає.

І вашу хатину, і вашу родину,

І всю Україну – Христос рождає!

Колядники.

(беруться за руки й співаючі водять по колу за сонцем)

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, дядьку, п'ятака.

Одчиняйте скриньку

Та давайте сливку.

Одчиняйте сундучок

Та давайте п'ятачок.

Колядники.

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, тітко, пирога.

Як не дасте пирога,

Візьму бика за рога,

Поведу на торжок,

Куплю собі пиріжок.

 

Ведучий.

У Віфлеємі в стайні на сіні –

Христос родився Всім на спасіння!

Люди, радійте, Христа вітайте,

Божому сину Славу віддайте!

Слава на небі Богу Святому,

На землі спокій роду людському.

Ведучий.

7 січня — перший день Різдва, яке святкували три дні. Перший день — йшли до церкви, а повернувшись сідали за святковий стіл. Страви вже їли скоромні. На столі — м’ясо, холодець, ковбаси. Вся їжа готувалася напередодні, адже за народним повір’ям у свято гріх брати в руки ніж. Після урочистої вечері посилають дітей з хлібом, рибою та узваром до найближчих родичів; а діти, увійшовши до хати, говорять: «Святий Вечір! Прислали батько й мати до вас, дядьку, і до вас, дядино, святу вечерю».

Ведучий.

Свята ніч, тиха ніч!

Гей утри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас.

Цілий світ любов’ю спас.

Вітаємо святе дитя!

 

Ведучий.

Історично склалося так, що Новий рік у нас відзначається двічі: 1 січня за новим, григоріанським календарем, і через два тижні – за старим, юліанським стилем. 14 січня – день пам’яті св. Василія Великого, архієпископа Кессарії Каппадокійської, який народився близько 330 року у родині багатих благочестивих батьків. Все свідоме життя він проповідував вчення Ісуса Христа і користувався великою повагою серед вірян. Українці шанують чесноти святого та увічнили його ім’я в щедрівці такими словами: «А що друге свято – святого Василія! Радуйся, ой радуйся, земле, син Божий народився!».

(Пісня «Три свята»)

Ведучий.

«Маланка» – народне дійство, що прийшло до нас з глибокої давнини, і покликане виконувати магічно - заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити людям врожай та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Для цього одягали чудернацький одяг, перевертали кожухи, розмальовували обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо. Цілковита відсутність, з одного боку, християнських мотивів та символів, й розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії, з другого, засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової Маланки.

Обряд "Водіння Кози"

«Як було мені років дванадцять, - продовжує Свирид Галушка, - водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бо ж кожному цікаво бути козою...

- Як же ви робили козу?

- Та як - оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина - роги. Тоншого - вставляємо в розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки - вуха. На протилежному кінці обруча - ломачка з віхтиком: це хвіст.

Кому припаде бути козою, одягає обруч - щоб ріжки приходились на голову, а хвіст - за спину. Накидають кожуха - вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу - це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком - «крутить хвостом».

Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало - це найменший із хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить - просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.

Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає:

- Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!

А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю:

- Немає де тій козі розгулятися - тісно в хаті!

- Та пустіть, бо змерзла!

І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:

- Та я вже пустив би, але... що дядина скаже?

Козовод - до дядини:

- Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!

- Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!

- Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...

- Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!

Коза знову: «Ме-е-е!»

- Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!

Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними - «кіт», а за «котом» - всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір» сказали - не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове,

Нуте, мурове,

Поставайте вряду,

Я козу веду!

«Коза» і «кіт» тупають у такт пісні - витанцьовують. А діти смикають - то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця -

Вже стара птиця,

Недавно з Києва,

З довгими кісьми:

- Ногами стопчу,

- Рогами сколю,

- Хвостом змету!

Що на горі вовк з вовченятами,

То в долині коза з козенятами.

Ой, де взявся вовк

Та козу натовк,

А вовченята - за козенята.

Де взявся заєць

Став козу лаять:

- Ой, ти, козиця,

Старая птиця,

Діточкам та й не матиця.

Ухопила серпок,

Та й по полю: скок, скокі

Нажала сніпок

Та й змолотила,

Своїх діточок

Та й накормила!

Ой. не йди, коза,

У темні ліса,

Там стрільці-гонці

З острова Хортиці!

Що перший стрілець -

Козак-молодець,

Ударить козу під праве вухо.

З лівого вуха потекла брюха!

Тиць, коза впала,

Хвіст свій задрала.

«Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. «Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала.

«Кіт»:

Мяу, мяу... сала!

Щоб коза встала.

Хор:

Ой, устань, козо.

Та й струсися!

По цьому дому,

По господарю

Ізвеселися!

«Коза» схоплюється і починає танцювати. Хор співає:

Ой, слухай, козо,

Де труби гудуть,

Там млинці печуть,

То і нам дадуть!

«Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає.

Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом - в один голос:

- Будьте здорові з празником!

Старший козовод — до «кози»:

- Кланяйся хазаїну й хазайці!

«Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям - по черзі. Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. «Кіт» - до господині:

- Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!

Козовод:

- Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!

- Нема сала, миша вкрала! - говорить господиня. Або: Сало - погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...

А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало - «котові» в торбу, пиріг - у мішок козоводові, а гроші - в скриньку скарбникові.

Виходячи з хати, щедрівники кажуть:

- Прощавайте! Дай Боже, щоб того року діждали!

Вийшли на вулицю, оглянулись навколо - скрізь темно... Село вже спить, тільки ген-ген на горі світиться: то дівчата «Меланки» справляють. Козовод:

- Хлопці, ходім!

Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з «Меланкою» - поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:

- Ме-е-е!...

Дівчата, чуємо, гукають:

- Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!

Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій «дохід» - на стіл... Гуляємо всі разом!

Ведучий.

Із самого ранку,14 січня, хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.

Посівальник (обсипаючи зерном і господарів, і господарство).

Сію, сію, засіваю,

З Новим роком вас вітаю!

Сію, сію, засіваю,

Вашу хату не минаю.

З Новим роком йду до хати,

Щось вам маю побажати:

Щоби діти всі були здорові,

Їсти кашу завжди готові,

Щоб вам була з них потіха,

А нам грошей хоч півміха!

Посівальник

На щастя, на здоров’я, на новий рік,

щоб усе родило краще ніж торік, –

жито, пшениця, усяка пашниця...

Ведучий.

Закінчуються різдвяні свята 19 січня на Водохреща.

Ісус Христос охрестився у річці Йордані.

Він крокує нині світом у славі і шані.

Ведучий.

Йордан (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки та тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

Ведучий.

Прикмети

на Водохрещі день ясний — хліба будуть чисті, а якщо похмурий — буде у хлібі повно «сажки»;

Іде лапатий сніг — на врожай.

До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість, дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

doc
Додано
25 березня 2018
Переглядів
355
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку