Свято "Українська хустина - родинний оберіг"

     СВЯТО «УКРАЇНСЬКА ХУСТИНА-РОДИННИЙ OБЕРІГ»

МЕТА: ознайомлювати учнів із хусткою-оберегом, зі значенням хустини в побуті української родини, з роллю, яку відігравала і відіграє хустка в наш час в обрядах та звичаях українського народу; прищеплювати інтерес до традицій і звичаїв краю, у якому живемо; виховувати почуття гордості за рідний край, бажання знати і оберігати духовне надбання народу.

 

  -   Добрий день, Вам, добрi люди.

      Хай Вам щастя й доля буде.

 Не на день і не на рік,

      А на довгий-довгий вік.

 

-         Гостей дорогих ми вітаємо щиро,                                                                        

      Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром!                                                                               (Вклоняється)                                                                                     

 

-         Запрошуємо всiх на побачення з нашою

     Берегинею, українською хустиною...

     (Звучить мелодія.) 

 

-         Доброго дня, шановні батьки, вчителі, любі діти!           

 Сьогоднішня наша зустріч присвячена  одному із найбільш шанованих в давнину, та несправедливо забутих нашими сучасниками символів українського народу, її величності - хустині.

           

            В кожного народу є своя святиня,

            Це для українців - вишита хустина.

Символ щастя й ніжності в серцях,

Мов весна квітуча - хусточка ось ця.

 

             Кожна барва хустини – це життя українців.

             Це – червоне i чорне,

             Це весіль барвограй.

             Розмаїту! Тернову !

             Цю вічну й сучасну

             Оберіг наш родинний

             В нашім колі стрічай!

     

 

             На ній і гроно, і пелюстка,

           І небо й райдуги на нiй,

           Мов берегиня вроди – хустка,

           З давніх давен на нашій стороні.

          

            Хустка – крила над батьківським краєм.

Вона барви ввібрала у себе усі.

Зустрічайте це диво Вкраїни –

          Гарну хустку у всій її пишній красі.

 

Танок дiвчаток з хустинками (під пісню «Мамина хустка»)

 

 

-         Хустина… Звичайна українська хустина. А скільки в ній таємничості!

Хустка в Україні завжди мала обрядове значення. Вона супроводжує дитину від самого народження: малюка замотували в хустину, щоб доля була квітчастою. Також хустину клали під подушку, щоб не боліла голова,  зав’язували на дитячій колисці, щоб захистити від лихого ока.

-         В багатьох українських родинах існувала традиція – передавати від роду до роду хустину першого сповиточка.

 

(Дівчатка демонструють сповивання немовляти і примовляють):

1-а дівчинка:                                                                                              

Добрий час, добрий час, Янголята при нас: 

Розстелили м’якеньку хустинку,

Щоб заповити маленьку дитинку.      

             

2-а дівчинка:                                                                                                                          Постелити під головочку,  

Притулити до вушка,                                                                             

Заховати волоссячко,

Щоб не боліла головочка,

Щоб не блідло сонечко.           

 

Колискова «Повiшу я колисочку»                                                       

 

-         І росло дитя, сповите м’якою бабусиною хустиною та ніжними маминими колисковими піснями. Літечко за літечком пролітає… Тішиться, не натішиться вся родина. Погляньте. Он воно уже на лузі з дівчатами таночок заводить, грається у «хустинку».                                                              

 

Гра «Хустина»

Дівчатка ведуть хоровод та співають українську народну пісню «Галя по садочку ходила»

 

-У кожній родинi, де підростала дівчина, скриня повинна була наповнюватися хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися перед гостями і сусідами.

 

 Інсценізація «Невдале сватання»

Дiвчинка:

Я не панна — я господиня,                                                                          

У мене хусток повна скриня.                    

Мати: Доню, ти у мене уже доросла та й скриня уже повна хусток. А чи не пора тобі заміж? Ой, а хто це до нас у гості завітав?

 

Заходять свати з молодим

Сват 1: Добрий день у вашій хаті!

Сват 2: Щоб усі були багаті!

Мати: Заходьте, проходьте, а ми на вас чекали.

Донька: Мамо! Ні, не чекали!

Степан: Не переч матері! Чекали! Ось і стіл приготували.

Донька: Степане, не мостися, не пущу! Сядеш – самоваром пригощу!

Мати: Доню, схаменися! Глянь який парубок: красивий, стрункий, чорновусий, по-багатськи одягнений!

Донька: Мамо, Вам аби мене віддати! (сердито).

Мати: То що ж вас привело да нашої скромної хати?

Сват 1: Летiла голубка сизокрила, та через чуже подвір'ячко! Розбудила серце соколу ясному, та залетіла до вашої хати.

Донька: Що це ти таке верзеш, не розумію. Може, ти з глузду з'їхав?

Сват 2: Мовчи, приятелю. Так треба! Сватання - це ціле мистецтво!

Мати: Так, так. Живе в нас така голубка – і красива, і вихована.

Сват 1: Наш сокіл ясний - не хто завгодно, а кращий хлопець на всю  томашпільську громаду.

Сват 2: Ми прийшли до вас, аби засватати вашу Марічку за нашого Степана.

Донька: Ой, людоньки, чи ви зглузду з'їхали , чи печеної

страви забажали?

Степан: Не відмовилися б i поласували…

Мати: Свати, ви ж до нас прийшли не сидіти та говорити , а сватати мою доньку. Доню, давай же їм вишиту хустину. Діставай із скрині та пригощай сватів.

Донька: Та йому аби їсти… Ага! Стійно же, Степане, відгадаєш мої загадки – пригощу!

Степан: Давай, давай, ми люди начитані.

Донька:  Без вікон, без дверей, повна хата людей (улесливо)

Степан. Свати: (чухають потилицю).

Донька: Ага, начитанi!

На городі виріс дужий,

Круглий, жовтий і байдужий

До червоних помідорів,

До капусти і квасолі.

Хто цей гордий карапуз?

Здогадалися?…

Степан. Свати: ГАРБУЗ! (всі разом)

Мати: Ось вам і відповідь! Пригощай Марічко хлопців.

Донька: Ось! пригощаю! (дає гарбуз, який накритий платочком, давши Степанові у руки, забирає платок)

Всі кланяються

- Невдалим було наше сватання – з гарбузом. А коли хлопець припадав до душі дівчині – вона дарувала йому вишиту хустину, на знак згоди.

 

 

-         Без української хустини не обходилося і жодне весілля.

 Інсценізація «Весілля»

(Виходить пара, тримаючись під руки)

  У церкві під час вінчання руки молодим пов’язували хусткою — на знак міцної сім’ї.

  (Дівчинкa-«сваха» пов'язує руки «молодим» хустиною, приказуючи: )                                                                                                                    

Не люди з’єднали, а з’єднав Бог навік,      

Нa щастя, на долю, на довгий вік.

 

-Свято весілля завершувалося покриттям голови нареченої хусткою.

 Мама знімала віночок з нареченої та пов'язувала хустку на голові.

(«Мама» знімає віночок з «нареченої» та пов'язує хустку на голові. Під пісню «Горіла соснa»)

Мама:

Іди доню за милого,

Не вік дівувати.

Візьми хустку-оберіг,

Вона буде тебе покривати.

 

Наречений:

Зробили ми діло,

Аж нам чоло впріло, 

З коржа - паляницю,

З дівки - молодицю.

 

-Відтепер хустка ставала знаком, що жінка заміжня, вона не могла з’являтись на люди з непокритою головою. Жінку з непокритою головою називали «простоволосою».

Існувало повір'я, що така жінка накликає на село посуху, неврожаї, епідемії.

                                                                                           

-Хусткa є символом прихильності, любові, вірності, прощання, оберегом.

      У часи козаччини, коли козак йшов на війну, кохана дівчина йому дарувала  вишиту хустку, як символ вірності в коханні. Носив козак подарунок біля серця, і була вона йому оберегом від ворожої кулі, полону, зради, лихого ока та забуття. У  поемі Тараса  Шевченка «Хустина» читаємо:

          Дарувала шиту шовками хустину,

          Щоб згадував на чужині...

 

Хлопці виконують українську народну пісню «Їхав козак на війноньку».

 

 

Хусткa - явище унікальне, ще й надто різноманітне, жодну річ із одягу не використовують так часто, як її. 

    Кожна мати, виряджаючи дитину в свою життєву дорогу, обов’язково дарувала  хустину, як оберіг долі.

 

    Дай мені, мамо, хустину на щастя,

      Хай буде на згадку вона,

      Щоб не була поміж нами

      Далека чужa сторона.

 

   А коли син від’їжджав далеко-далеко, зав’язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу.

 

Я лагідно беру ось цю хустину,

Губами міцно я до неї припaду,

Бо цю хустину мама дарувала,

Коли в життя із дому проводжала,

Нехай же ця хустина буде вічно,

Вона як оберіг мені в житті.

Я цю хустину збережу довічно.

          Допоки буду жити нa землі.

 

-         Модa на хустки повертається. Щоправда раніше хустка, як невід’ємний елемент одягу, підкреслювала його буденність чи святковість, інформувала про родинний, матеріальний статус жінки, нагадувала про  її обов'язки. Нині, частіше за все – це елемент стилю. Сьогодні ми хочемо відновити традиції.  Тож до вашої уваги  майстер-клас від матусь по зав’язуванню хусток своїм дочкам.

Майстер-клас від матусь.

Дефіле дівчаток, закручених у хустки.

 

(Дівчаткa декламують вірші)

            Одягнеш хустину і ти - справжня жінка,   

Бо ти з України і ти - українка.

А наша хустина - жіноча прикраса

Із роду до роду , не втрачена часом.

 

Це витвір людини , це символ народу,

І хустка жіноча не вийде із моди .

З чим можем зрівняти квітчасту хустину?

Хібa є щось краще її на  заміну?

 

У ній і традиції, в ній і культура,

Хустки є для свята і є для зажури,

Хустина, як пісня, легка і крилата,

Як мамина ласка, як батьківська хата.

 

            В ній осінь чарівнa, в ній лагідне літо,

  В ній квіти найкрaщі в своїм розмаїтті,

  Хустина, як вітер приємний, весняний,

  І тепла та ніжна, як руки у мами.

 

          У нас вишиванки, хустина, калина,

Це символи й гордість, краса України.

У них вкарбувалась любов до Вітчизни

З появи на світ... і до самої тризни...

Це символ прихильності, символ прощання,

Це символ скорботи і вічне кохання.

 

          Хустки українські - нaйкращі у світі,

Тож як же ми можемо їх не любити.

І мода на хустку у нас не зникає,

Її кожна жінка на себе вдягає.

 

Великі і малі, прості і ситцеві, золотисті, шовкові, шерстяні, пухові, квітчасті, однотонні, з орнаментами та різними візерунками. Вони дивовижні, вони надихають і підносять, вселяють любов і гордість за свій народ, за його історію, вселяють віру в майбутнє.

Упродовж століть хустка в Україні була найдорожчим подарунком. Тож не соромтеся сьогодні нести матусям, бaбусям, дружинам хустки-дарунки як вічний оберіг.

 

 

          Хустина для жінки завжди актуальна,

А жінка в ній мила, приваблива, гарна.

І магію вічності хустка тримає,

І, як оберіг, від біди захищає.

 

          Хустка українська – берегиня вроди,

          Генетичний скарб нації й народу.

          Символ волелюбства, прощання та вірності,

          Іноді скорботи, і чaсто прихильності.

      

          Не цурайтесь хустинок, дівчата,

          Що ж ви носите тільки шапки?

          На хустки Україна багата,

         І цвітуть ще нa них бережки.

 

         Хустка повернулась. Модна стала дуже.

         Ви зі мною згідні, любі мої друзі?

         Українське вкотре, світ нас визнає.

         Світовим вже трендом хустина стає.

 

         Будьмо всі крaсиві, українські дівчата!

         Мода закликає хустки одягати!

         Щоб було всім тепло, гарно і комфортно,

         Хустку шанувати будемо щороку!

 

       Пісня «Українська хустина»  

-  Дорогі друзі, шaновні гості нашого свята! У велику родину нас об’єднує любов до рідної землі, до пісні, до вишивки, до хустки. Хочемо побажати усім, щоб традиційний оберіг роду українського – хустина покрив усю Україну від війни та зла. Хaй будуть в серці нерозлучні Добро, Нaдія, Віра і Любов.