Свято "Вербний тиждень"

СВЯТО «ВЕРБНИЙ ТИЖДЕНЬ»

Мета: поглиблювати знання учнів про весняні традиції свого народу;   збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчу уяву, критичне мислення, вміння аналізувати усну і писемну народну творчість, вміння працювати з літературними джерелами; прищеплювати почуття прекрасного, виховувати почуття гордості за свій народ.

Обладнання: святково прикрашений зал; в одному кутку частина інтер'єру хати: червоний кут з іконою, прикрашеною божником; лави, покриті ряднинами; в іншому кутку інсценізація вулиці: тин, гілки верби, тополі, калини, імітуючи дерева та кущі; лава-колодка; український одяг та взуття; ноутбук, записи: спів жайвора, сопілки, українські національні мелодії; горщик каші, ложка; стрічки для прикрашання дівчини-«верби»;  відра для води, ківшик; гілки верби;  свічка; квасоля, миски, сито, крашанки.

Хід заходу

Ведуча (на фоні співу жайвору). Широкою долиною між двома рядками гір широко тече невелика річка. Серед долини ростуть розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло у вербах село. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь. Вже почалася «вулиця».

(На сцену виходять дві сусідки, сідають під тином).

Сусідка 1. Сідай, сусідко. Відпочинемо.

Сусідка 2. Та оце ж скоро свята, а люди все грішать та грішать.

Сусідка 1. Он, дивіться, йде наша гріховодниця.

Баба Параска. (Читає монолог із Нечуя-Левицького "Баба Параска і Баба Палажка")

 Сусідка 2. Та заспокойся. Краще подивіться, он дівчата ідуть.

(Заходять дівчата, співаючи пісню «Кину кужіль на полицю».)

 Дівчина 1. (Виходить з центру, несучи горщик каші)  Прийшов Благовіст, прийшла довгождана вулиця. А на знак цього треба кашу закопувати, щоб молоді кишіло на нашій вулиці, як каші. Каша ця незвичайна, зварена з квіточками ‒ сережками верби. Але спочатку давайте її покуштуємо.

(Всі хвалять кашу. Дівчина підходить до бабусь.)

Дівчина 1. Пригощайтесь, бабусі, сусідоньки.

Сусідка 1. Ох і добра ж каша. Молодці дівчата, що не забуваєте наші звичаї.

Сусідка 2. Колись і ми отак починали вулицю і зустрічали весну. А ви знаєте, якими піснями треба весну зустрічати?

Дівчина 2. Знаємо. Ось ми зараз вам покажемо.

Дівчина 3. Давайте приберемо свою вербиченько.

(Співають гаївку «А вже весна воскресла», прикрашають дівчину.)

А вже весна воскресла, воскресла.

 Що ти нам принесла? (2 р.)

 П-р: Гей, дівчата, весна красна

Зілля зелененьке.

Принесла вам росу, росу

Дівочую красу. (2 р.)

 П-р.

Дівочая краса, краса

 Як весняна роса. (2 р.)

П-р.

На річеньці прана, прана

В меду полоскана. (2 р.)

П-р.

На сонці сушена,

Шовком пришпилена.(2 р.)

Сусідка 1. Молодці, дівчата.

Сусідка 2. Оце ж танцюйте і співайте поки можна. Бо скоро зайдуть великі свята. Тоді вже танцювати і співати не будете.

Сусідка 1. Особливо у страсну п'ятницю, тоді навіть на вулицю виходити не можна.

Дівчина 4. Ой, бабусю, розкажіть нам про ці свята.

Сусідка 1. Та оце ж скоро буде вербний тиждень. Закінчується він вербною неділею. У вербну неділю всі  від малого до старого повинні бути в церкві, бо буде освячуватись верба.

Дівчина 1. Бабусю, а чому освячують вербу, а не дуб чи калину?

Сусідка 2. А було це, дітки, так. За 6 днів до Великодня Ісус Христос зі своїми учнями йшов до Єрусалиму. Дорогою його всі вітали, ламали пальмові гілки і кидали до ніг. А у нас пальми не ростуть і наші прадіди ламали вербу, бо вона має магічну силу відганяти всяку нечисть, оздоровлювати тварин. Та й навесні у неї першої з'являються квіточки ‒ сережки.

Дівчина 2. Дівчата, а давайте заспіваємо про вербу.

(Дівчата співають «В кінці греблі»)

Дівчина 3. Бабуся, а що робили з вербою?

Сусідка 1. А після того, як освятять вербу, б'ють один одного вербовими гілочками, примовляючи:

Не я б'ю, верба б'є

Не будь сонливою,

До роботи лінивою

Будь здорова, як вода,

Рости як верба.

 Б. А це кажуть:

Не я б'ю, верба б'є.

Якая?

Святая.

Через тиждень – Великдень

 Недалечко ‒ червоне яєчко.

Дівчина 4. Бабусю, а що потім робили з освяченою вербою?

 Сусідка 1. Гілки втикають у стелі хат і хлівів. Це оберігає худобу від біди, від грози і пожежі. А коли буде буря, треба кинути вербову гілочку проти вітру, він і ущухне.

Дівчина 1. А мені бабуся говорила, що освячену вербу висаджують на городі. Коли гілка прийметься й виросте з неї дерево, то буде воно рятівним для людини на схилі віку. Стару людину нечисті сили переслідують, от вона і сховається під цим деревом.

 Сусідка 2. А чи відомо вам, що освячену вербу треба зберігати увесь рік. Брали її, коли вперше після зими корову виганяли на пашу, щоб добре паслась.

 Сусідка 1. Ой, дівчатка, заговорили ви нас, вже час додому йти.

Дівчата. Спасибі, вам. Бувайте здорові. А ми ходімо кашу закопувати.

(Всі виходять)

Ведуча. В народі говорять «Без верби і калини нема Україні». Вербу освячували покоління, про неї складали пісні. Вербі присвячували і вірші.

Вербова гілка зацвіла

У мене на столі,

Як символ сонця і тепла,

Ще схований в імлі,

 Як знак зеленої весни,

 Котра ще в далині

Як знак, що щастя сад рясний

 Даровано мені

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла...

 Прилинуть, серце, журавлі

 А в них на кожному крилі

Дар сонця і тепла.

Ведуча. 3 вербою входили в життя, з нею веселились, і з нею лягали в домовину. Вмирали люди, але не вмерли легенди.

(Звучить лірична музика. Заходять жінки, поволі ідуть через сцену.)

Жінка 1. Ой таку жалісну легенду від матері чула учора.

Жінка 2. Яку?

Жінка 1.

Ой, у полі річка,

Через річку кладка,

На горбочку у садочку

Біленькая хатка.

Там сироти жили:

Братик і сестричка.

 Жили собі, кохалися,

 Як риба з водою.

 Брат ходить полює,

Сестра вишиває;

Брат годує сирітоньку,

 А та одягає.

Живуть на горбочку

Малі сиротята,

Живуть собі, кохаються,

Як голубенята.

Аж налетів сокіл

Із чорної хмари,

На горбочку у садочку

Розбив їх у пари.

Перейшов чорнявий

Вузеньку кладку ‒

Затуманив, перехмарив

Біленьку хатку.

Сумує голубка,

Сумує дівчина,

А брат її й не відає

 Що то за причина.

Сумує дівчина

Щодня і щоночі,

Все за річку, все за кладку

Поглядають очі.

Що з тобою, сестро?

Чи ти нездорова?

А сестра його вздихає,

Не мовить ні слова.

Брат ходить полює,

Сестрицю годує,

А та свого миленького

В садочку цілує.

Брат ходить полює,

Вертає у хатку,

А та свого миленького

Веде через кладку.

Провела через кладку,

Назад повертає,

А брат стоїть край віконця,

Кладку заклинає:

Бодай же ти, кладко,

Гниллям перегнила,

Що ти мене, молодого,

Сестриці згубила!

Бодай же ти, кладко,

Катилась водиці,

Коли буде мій нелюбий

Йти до сестриці.

Бодай ти нелюбий,

З кладки повалився

Утопився ‒ не втопився,

Дубом одубився!..»

«Де ж ти, сестро, була?"

«За річку ходила.»

 «Що ж ти, сестро, там робила?»

 «Сорочечку шила».

«Для кого сорочка?»

 «Для тебе, мій брате!»

«Слухай мене, моя сестро,

 Не покидай хати!

Не ставай на кладку ‒

Кладка завалиться!»

«Добре,  добре, милий брате!» ‒

Мовила сестриця.

У неділю вранці

Брат коня сідлає;

Сидить сестра край віконця,

 Шовком вишиває.

Брат коня сідлає, їде полювати.

Його сестро молодая

Вибігає з хати.

Брат на полі грає,

Додому вертає.

Його сестра молодая

В річці потопає.

В річці потопає,

«Ой, брате мій, милий брате» ‒

Стиха промовляє:

 - «Прошу тебе, брате,

Верби не рубати,

Трави в полі не косити,

 Терну не зривати.

 Верба над водою ‒

То тіло дівоче,

Трава ‒ коси мої русі,

 А терен ‒ то очі».

 Жінка 2. Ось ще одна легенда.

В одному селі жила жінка. Вдень жила зі своєю сім'єю, а на ніч ставала вербою. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв й зрубав вербу ‒ тоді померла жінка. І тільки материнська любов залишилась жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика. А коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старого дерева. І сопілка розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.

(Під звуки сопілки жінки виходять.)

Ведуча. Та повернемось на вулицю і побачимо, чим займається молодь.

(Дівчата грають у «довгої лози».)

Дівчина 1. Досить вже, дівчата. А хто відгадає загадку?

Стоїть верба серед села

Розпустила гілля у кожне подвір'я. (Дорога)

Дівчина 2. Дівчата, а які ви знаєте прислів'я та приказки?

Дівчина 3. Закохався, як чорт у суху вербу.

Дівчина 4. Верба товста, та пуста.

Дівчина 5. Верба, як трава лугова: ти її покоси, а вона знов буде рости.

Дівчина 1. Де верба, там і вода.

Дівчина 2. Там криниця, де верба.

Дівчина 3. Дівка, як верба: її не поливай, а вона росте.

Дівчина 4. Дівка, як верба: де її посадити, там і прийметься.

Дівчина 5. Верба красна ‒ б'є напрасно, верба біла, б'є за діло..

Дівчина 1. Прийде тиждень вербовий ‒ бери віз у дорогу дубовий.

Дівчина 2. Дівчата, на тому кутку хлопці збираються. Ходімо їх налякаємо.

(Спів жайвору. Виходить бабуся, стомилася, сіла відпочити. Виходить дівчина, несе воду у відрі.)

Бабуся. Дівчино, дай мені води напитися.

Дівчина 4. Будь ласка, бабусю, пийте на здоров'я.

Бабуся. Ох і смачна ж вода. А де ти її брала?

Дівчина 5. В криниці, що біля старої верби, там і кущ калини росте.

Бабуся. Чиста вода, як люстерко. Не дарма кажуть: де срібліє вербиця, там здорова водиця. І завжди, коли копали криницю, на дно клали вербову дощечку, щоб вода мала вербовий дух. Кажуть, така вода людей лікує.

Дівчина 1. Бабусю, а ви знаєте, чому біля криниці поряд росте вродлива калина і непоказна верба?

Бабуся. А тому, що калина ‒ краса, а верба ‒ її охоронниця. Ось що розказують люди. Жили колись мати Вербина і донька Калина. Мудра й мила зростала дівчинка, А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі підіймала, пташок лікувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею.  Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її зарубити, щоб землю українську багату завоювати, зло на людей напустити. І говорить Калина: «День був, довго я ходила, стомилася, до криниці прибилася.» Схилилася, у жменю води взяла. Але раптом почула голос: «Калино, не пий води». Але не послухала я, випила, та й навік деревом-калиною над водою зросла». Бігла мати, плакала, гукала, та вже доньки любої не застала. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею. Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали чарів.

(Дівчина з відрами виходить, бабуся підводиться. Вбігає дівчинка.)

Дівчинка. Бабусю, я вас шукаю. Ви обіцяли взяти мене по вербу.

Бабуся. Зараз, онучко, зараз підемо.

Дівчинка. Бабусю, а навіщо нам верба?

Бабуся. Верба лікує людей, онучко. Коли простудишся, треба випити настою з вербової кори. А попіл паленої вербної кори мозолі виганяє.

Дівчинка. Я згадала, як дідусь говорив, що листя верби рану криваву може склеїти.

Бабуся.  Так онучко, вербовою корою можна ще й бородавки звести. Ну ходімо, онучко, скоро вечір.

(Дівчата виходять і співають «Вербова дощечка», танцюють хоровод.)

Ведуча.  Ми з вами зустрічаємось у дні тижня перед Великоднем. Його називають страсним, білим або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються правил так само суворо, як і на першому тижні Великого посту. Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, страсним або живим. Чистий четвер ‒ це день весняного очищення. В четвер увечері, під час богослужіння запалюють свічки. Звідси і назва «страсна свічка». Запалену в церкві свічку треба донести додому і оберігати, щоб вона по дорозі не погасла. Це оберег.

(Світлиця. Дочка і мати перебирають квасолю.)

Дочка. Бабуся прийшли.

Бабуся. Ох і стомилася. Онучко, принеси сюди стільчик, треба випалити хреста.

Дочка. А навіщо, бабусю?

Бабуся. Щоб ніяка зла сила не нападала на нашу хату, онучко.

(Випалила хрест)

От і добре. (Гасить свічку). А свічку треба заховати, бо це оберег.

Дочка.   А від чого вона оберігає, бабусю?

Бабуся. Від грому, онучко. А ще цю свічку запалюють, коли людина помирає. А після Великодня будуть проводи, коли поминають всіх померлих. От і тоді запалюють цю свічечку. Буває захворює хтось, то капнувши віск у воду вип'є хворий капельку цю і видужає. А бува запалять свічку, капнуть на воду ‒ від ляку ‒ видно, що дитину злякало

(У двері стукають.)

Бабуся. Хто там?

Сусідка. Та це я, можна?

Бабуся. Заходьте, сусідонько. Сідайте ось сюди. 

Сусідка. Та й присяду трішки, бо так вже стомилася.

Мати.  Що й не говоріть, сусідко, а роботи завжди вистачить.

Сусідка. Що правда, то правда. Оце вже хату побілила, білизну позолила. А сьогодні до схід сонця повикупувались, бо чистий же четвер.

Дочка. І мене сьогодні матінка до схід сонця викупала, поставила на камінь, щоб я була кріпкою. На камені я підскочила тричі, щоб здоров'я було цілий рік. А ще ми хату обходили назустріч сонцю, щоб погань не повзла до хати. Це бабуся мені так сказали.

Сусідка. А ще я чула, що треба йти до річки і помити в ній ноги, щоб не боліли. Та я ще не бачила такої людини, щоб не боялася потемки до річки йти.

Бабуся. А ще ж до схід сонця треба підготувати діжу, бо завтра паску пекти.

Сусідка. А як її готують?

Мати. Спочатку треба добре вимити, висушити, потім накрити кришкою. На неї покласти хлібину та дрібочку солі, зверху скатерку. Тоді обв'язати діжу червоним поясом і винести на двір, хай говіє.

Дочка.  А як це говіти?

Бабуся. Це значить чекати роботи.

Сусідка. Ой, сусідоньки, ледве не забула. Я ж до вас по ділу.

Мати. А яке ж у вас діло?

Сусідка. Чи не позичили б мені сито? Моє розсохлося. Сказала б своєму чоловіку, щоб відремонтував, та вже ж святий вечір. А треба ж борошно просіяти на паску.

Мати. Добре, сусідонько, позичимо.

Сусідка. От спасибі вам, люди добрі. Бувайте здорові.

(Виходить)

Дочка. Матусю, а що ви будете зараз робити?

Мати. Подивлюся, чи прохололи вже крашанки.

Дочка. Які гарні…  Ой, що я наробила – крашанку розбила.

Мати. Не бійся, дочко, немає нічого страшного. Треба шкаралупу пустити на воду і сказати:

‒  Плиньте, плиньте в рахманські краї й сповістить рахманам про їхній Великдень. Ходімо, дочко, до річки.

 (Виходять)

Ведуча. Дорогі друзі! Ось і закінчується наше спілкування.

Дозвольте подякувати всім, хто прийшов до нас на веселе і радісне свято, взяв у ньому активну участь.

Скільки б не співали,

А кінчать пора.

Щастя і здоров'я

Зичимо, й добра.

І у нас, і у вас

Хай буде все гаразд,

Щоб ви і ми

Щасливі були!