Т. ШЕВЧЕНКО «СОН» («У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ»).

«Дух истины, его же мир не можетприяти, яко не видит его, ниже знает его.»Т. ШЕВЧЕНКО «СОН» («У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ»). САТИРИЧНИЙ ПАФОС ПОЕМИ, ЙОГО СПРЯМУВАННЯ

Край неба палає,Соловейко в темнім гаїСонце зустрічає. Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставами. Верби зеленіють. Сади рясні похилились,Тополі по воліСтоять собі, мов сторожа,Розмовляють з полем.І все-то те, вся країна. Повита красою,Зеленіє, вмивається. Дрібною росою,Споконвіку вмивається,Сонце зострічає...

А онде під тином опухла дитина, Голоднеє мре. А Мати пшеницю на панщині жне. У вдови-каліки єдиного сина забирають до військ

Передо мною сніг біліє,Кругом бори та болота,Туман, туман і пустота. Людей не чуть, не знать і сліду. Людської страшної ноги.

Цар всесвітній! Цар волі, цар,Штемпом увінчаний!То не вмерлі, не убиті,Не суда просити!Ні, то люди, живі люди,В кайдани залиті.Із нор золото виносять,Щоб пельку залити. Неситому!.. То катаржні.

На багнищі город мріє;Над ним хмарою чорнієТуман тяжкий... Долітаю — То город безкраїй.

Це той Перший, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину

Автор презентації –Заломська Світлана Всеволодівна,учитель української мови та літератури. ОЗО Богуславського НВО «Ліцей №3-МАН»