Театралізований захід присвячений до 200 – річниці народження Т.Г. Шевченко. "Від Тарасика до Тараса"

 

Новожеланівська  спеціальна  загальноосвітня  школа- інтернат №39

Донецької  обласної ради.

 

 

 

Театралізований захід присвячений  до 200 –річниці  народження

Тараса Григоровича Шевченко.

 

 Від Тарасика  до Тараса 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий1

З місяцем березнем  пов’язано багато важливих подій .Але про одну подію кожного року памьятаю

-Все йде, все минає ….Та залишається  пам’ять ,добра слава про людей ,що мандрують  у світі в пошуках краю землі,у пошуках істини та правди.В історії залишаються імена, якіз гордістю вимовляє і шанує все людство.  До них належить й імья великого  українського поета Т.Г.Шевченка.Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. « Історія  мого життя ,-писав поет,-становиться частиною історії моєї Батьківщини» Ось і ми сьогодні,  нібито різні за вікном, та спільні по своєму духу будьмо згадувати того,  хто не лише влучно говорив, але й боровся за свободу, мир і спокій у нашому українському домі. Давайте разом пройдемо  протоптанною попередніми  поколіннями  стежкою і вникнемо у зміст сказаних генієм слів.

Україна –В одному  вже  тільки слові  бринить ціла  музика  смутку  і жалю.

Україна – країна смутку і краси, країна , де  найбільше люблять волю і найменше  мають

Україна-це тихі води і ясні зорі ,зелені сади ,білі хати .лани  золотої пшениці, швидкі  ріки….

Україна- це марні обшарпані люди… ідуть на  панщину , чорні і німі. Ідуть , дітей ведуть…

Україна –це царське та панське свавілля… Праця до сьомого поту….

Світяться злидні.

Україна – розкішний вінок з рути і барвінку .що над ним  світять заплакані  золоті зорі…

Ведучий 2.Стара хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним диморем. Навколо хати –квітник .А біля дверей стоїть стара гілляста верба, а за вербою-клуня, а за клунею- сад .а за садом –долина , а в долині-тихий ,ледь дзюркотливий  струмочок ,тут  темної ночі ,перед самим світанням ,9 березня 1814р у селі Моринцях в хаті Григорія та Катерини Шевченків ,у кріпацькій сім’ї, блиснув  єдиний на село вогник :народився новий кріпак для пана ,а для України –її великий співець Тарас Шевченко.

Інсценізація(на сцені сидить мати, хлопчик поклав голову на коліна матері )

Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, мій синочку, правда

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка,  поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику !Старайся Тарасику Звучить пісня Н.Матвієнко «Плач-колискова».

(танок кріпачок) ..

Учениця. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була

наука. По п'ятницях дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу про-вину карав своїх учнів різками.

Малий Тарас

Ти взяла мене маленького за руку І хлопця в школу одвела

До п'яного дяка в - науку.

Мати-

Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти казала

 

Ведучий:А восени сидить Тарас за  граматкою  між  школярами в дяковій хаті,  ляскає указкою то одного ,то другого, коли одвернеться дяк. Лобатий ,чуб білий ,як пшениця кучмою,

Лице смагляве , вилискує, як чобіт, а очі ясні та сині ,на росі льон.В  школі інколи його й чути .Якось прийшов батько провідати Тараса. Зустрівся з дяком

Батько:

Як там ,пане дяче ,мій Тарас?

Дяк:І неприведи господи ,що за  гайдамака росте .Часинки не посидить тихо .Уже йому й достається од мене –не помогає. Нащо краще :кладу під різки,а  він прсить : звеліть придержати мене ,а то ,їй –богу .не влежу.

Батько:-Та він у нас   і не такий  уже  розбіяка як  його  уславили : як до нього добре –він удвічі  добрий. Тонкослізий –що   жалісне почує зараз плакать .Ну й впертий , нема  чого ховати ,як стане коли на своєму , як тур. Ну ,як йому грамота , пане дяче ?

Дяк:-Грамота йому –в руку. Пам’ять добра .Коли б смирніший

–кращого і не треба

Батько:- Що з нього буде, пан дяче?

Дяк:А що з нього буде: Час покаже.

Ведучий: Нудна була та наука  тяжка. Проте малий Шевченко брався і до  цієї науки охоче. Він відчував, що за цією д`яковою безтолковою школою ховається  справжня наука –ясна радісна. Та недовго тривала Тарасова «наука».

Тарасик :

Матусю, чому ти сумуєш?

Мати:

Як гірко ,як нестерпно жить,                    

Що долі нам нема с тобою ….                 

Ми вбогі змучені раби

Немає радісної днини

Нам вік доводиться робить

Не розгинати своєї спини .

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І тут усюди  з краю в край-

Лютує панство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами  змитій,

О, любі діточки малі,

 Одні залишитесь на світі                      

 Ну хто замінить вам мене.

Танок   імпровізація  з лялькою під пісню Н.Матвієнко «Плач- колискова»

Ведучий: Несподіване горе випало на долю  маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати

Малий Тарас

Там матір добрую мою

Ще молодую - - у могилу

Нужда та праця положила.

.Учень : Хлопця взяли од школи дивитися за меншими в хаті.

Невдовзі після смерті матері в 1825 р. помер і батько.

Батько: Мій заповіт

Показ відео фрагмент  із фільму.

Ведучий— Смерть батька приголомшила малого

Тараса. Сирітам не стало життя в своїй хаті. Тарас кинув рідну хату. Заним розбіглися як руді мишенята його менші брати  й  сестри  всі хто куди ,у найми.

Малий Тарас

Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були та голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!... А ми розлізлись між людьми, Мов мишенята.

Я - до школи - Носити воду школярам.

А сестри, сестри... Горе вам.

Мої голубки молодії...

У наймах виросли чужії,

У наймах коси посивіють,

У наймах, сестри, помрете.

Тарас:

Буду зносити всякі прикрощі, аби тільки навчитися художнього  мистецтва

і стати „хоч абияким маляром”.

- Слава Ісу Христу! Отче, чому ваші святі у мундирах?

Дяк:

Усі святі ходили в мундирах. А тобі що до цього? Іди воду носити!

Тарас:

Я не наймався воду носити. Я малювати хочу.

Дяк:

Покажи мені, хлопче, долоню лівої руки. (дивиться, дивиться) Нічого путнього з тебе не вийде. Не придатний ти ні до малювання, ні до бондарства, ні навіть до шевства. Іди собі геть від мене!

Ведуча:

Тараса ніби громом ударило. Такого вироку він не сподівався. Згасла надія, яка підтримувала його в найважчі хвилини і додавала охоти до життя.

Одного разу Тарас побачив дивний сон.

Доля:

Добрий день  хлопчик.

Тарас:     Добрий день.

Доля :    Ти хто такий ,хлопче?

Тарас:    Я- Тарас ,а по батькові Шевченком  звуть.

Доля :А родина в тебе є?

Тарас : Я сирота :ні батька  ,ні неньки не маю ,а брати мої та сестри весь день Божий  мусять  працювати на  панщині … .Та  знаю я від діда Івана ,що  не завжди був  мій рід у неволі …Знаю, що колись  мої  предки ,славні козаки ,у саму  Візантію в походи ходили ,бідних бранців християнських із басурманській неволі визволяти. Славний був колись  козачий рід.

Доля: А де ти живеш ,хлопче?

Тарас: Втому селі ,що там  унизу ,в Керелівці,що належить панові Енгельгардові.

Доля: Значить це твоя Батьківщина?

Тарас: не тільки це село моя Батьківщина .Бо мої всі і лани широкополі, Дніпро поміж  зеленими берігами,і його голосні пороги. Мій і Київ золотоверхий , і вся Україна  - прекрасна-вся моя!

Доля: Вся  кажеш?

Тарас :Вся ,бо всю її люблю! А коли пісню давню думу  козацьку заспіваю, здається ,що цілий світ мій.

Доля: А що ти тут у гаряче полуденні робиш?

Тарас: Ягнят стережу, та не  своїх. Але коли  виросту , буду пісні вірши писати про давню славу, про волю козацьку .Буду  картини малювати, змалюю всю красу України, щоб усі знали ,що кращої за неї нема в усьому світі!

Доля: Бачу ,хлопче, ти  той кого я давненько  шукала! Ходи зі мною!(показує рукою)Оце хлопче ,  наша Україна –країна смутку і  краси, країна ,де найбільше люблять волю і найменше мають її.

Воля спить. Міцно заснула вона ,та не на віки. На те я  шукала по всій нашій землі ,хлопчину щоб розбудить її! І знайшла тебе, мій синку …Ось тобі золоте перо та пензлик! Бо не шаблею давню славу будеш будити ,а оцім пером  та пензлем..

ТАРАС: Дивний був сон. Мені  наснилась моя доля

Тож я все одно стану поетом і художником. Тільки потрібно докласти більше зусиль

 

Ведучий:Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгарда забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

4-й учень 5-й учень

Хоче малювати, Нишком він малює

Прагне він до знань, Статуї в саду.

Та за це багато Вночі пише вірші

Зазнає знущань. Про людську біду...

6-й учень

Так в людському морі   Чом же серце в тузі?

Стрілися брати.             Біль чому не згас?

Що зуміли в горі             Сміливий і щирий

Щиро помогти.             Був Тараса снів.

Викупили друзі,             Він гострить сокири,

Вольним став Тарас!   Кличе на панів.

Ведуча За бунтарські вірші 33-річного Тараса  арештовують  і на 10 років висилають в Оренбург відбувати солдатську службу із забороною писати та  малювати..

7-й учень

Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

І   тужить він за рідним краєм...

Пісня «Я в  чужині дивлюся на небо» (акопельно).

Ведучий.

Кобзареві нажаль не поталанило побачити здійснення своїх мрій .Із заслання повернувся Шевченко  хворим ,знесиленим .Арешти ,переслідування ,солдатська муштра підірвали здоров’я великого поета. Він помер передчасно    10 березня 1961 року . Минуло вже 155 років від  дня  коли не стало славного сина Українського народу. Але й сьогодні його слово живе поміж нас. Зараз у незалежній Україні мрії Шевченка  поступово здійснюються .Піднявся рівень національної свідомості, відроджується козацька слава, Утверджуються  національні ідеали ,дух нації, його душевна щедрість, воскресає українська пісня, немає перешкод для утвердження української  мови.

У наш час полум’яне слово Шевченка нам дуже потрібне. Необхідні його внутрішня  сила ,правдивість, ідеали добра ,рівності ,мелодійність його поезій .його велике прагнення  свободи .любов до свого народу ,до своєї Батьківщини. Вшанування пам’яті кобзаря в нашій країні стало щорічним і всенародним. Йому відкриті пам’ятники в Кийові ,Каневі, Харкові та в інших  містах .Могилу великого Тараса оголошено національним  музеєм –заповідником, відкрито Державний  музей Т.Г. Шевченка.

Вірш «Заповіт» у виконанні учня

ВЕДУЧИЙ.

Шевченко – Це наша душа, наша мудрість, наша сила. Нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для всіх нас: Зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести  це все через віки.

Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу. Тому що Україна  -це ,ми!

(Пісня Тіни Кароль «Україна –це ,ти»)