Автор: Липко Сергій Миколайович Навчальний заклад:

м. Київ, ліцей – інтернат №23 «Кадетський корпус» з посиленою військово – фізичною підготовкою імені Володимира Великого

Тема 3. Тактична підготовка.

Дії солдата у складі бойових груп, відділення. Розвиток математичної компетентності під час моделювати бойові ситуації . Заняття 9 . Склад бойової групи. Порядок дій у складі бойових груп

Мета: Завдання, прийоми і способи дії солдата на полі бою у складі бойової групи. Склад бойової групи («двійки», «трійки»). Розподіл обов’язків між військовослужбовцями та їхня взаємодія в бойовій групі. Особливості дій солдата у складі бойової групи в умовах ближнього бою. Організація вогневої взаємодії в бойовій групі.  План уроку

1. Склад бойової групи.

            2.Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з мобільними групами противника.

                  3.Розподіл    обов’язків    між    військовослужбовцями    та    їхня

взаємодія в бойовій групі. Організація вогневої взаємодії в бойовій групі. 

1. Склад бойової групи

Основні елементи бойових порядків підрозділів визначені положеннями Бойових статутів Сухопутних військ, однак, як свідчить досвід ведення збройних конфліктів останніх років, умови обстановки вимагають від командирів усіх ступенів ведення творчого пошуку нових, більш ефективних способів застосування в бою наявних сил і засобів.

Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з малочисельними мобільними групами противника обумовило доцільність створення у складі механізованих (аеромобільних) підрозділів позаштатних бойових груп — «двійок» і «трійок».

Первинним підрозділом механізованих військ є відділення, до складу якого можуть входити до трьох бойових груп.

Розподіл відділення на бойові групи дозволяє створити більш гнучкий і розосереджений бойовий порядок, підвищити ефективність вогневого ураження противника і живучість підрозділу, забезпечує взаємну підтримку та прикриття вогнем на полі бою під час здійснення маневру.

Склад указаних бойових груп залежить від організаційно-штатної структури відділення та завдань, які воно виконує. У разі посилення відділення вогневими засобами, до складу бойових груп можуть додатково входити: вогнеметник, розрахунок АГС-17 чи СПГ-9.

З урахуванням вказаних факторів елементами бойового порядку відділення можуть бути: перша група («трійка»), друга група («трійка»), третя група (БМП).

Варіант складу бойових груп може бути таким: перша група — старший стрілок (старший групи), кулеметник і

стрілок; друга група — командир відділення, снайпер, гранатометник,

стрілок — помічник гранатометника; третя група — заступник командира бойової машини, навідник, оператор (кулеметник КПВТ) і механік-водій (водій).

Механізоване відділення на БМП

(1-й варіант організаційно-штатної структури)

Склад позаштатних бойових груп

Група № 1. Старший стрілок, кулеметник, стрілець

Група № 2. Командир відділення, снайпер, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника

Група № 3. Заступник командира бойової машини – навідник – оператор, механік-водій (старший механік-водій) Мал..1 . Механізоване відділення на БМП

Склад позаштатних бойових груп

Група № 1. Старший стрілок, кулеметник, снайпер

Група № 2. Командир відділення, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника, кулеметник

Група № 3. Заступник командира бойової машини – навідник – оператор, механік-водій  Мал.2 . Механізоване відділення на БТР (1-й варіант)

Механізоване відділення на БМП

(2-й варіант організаційно-штатної структури, підсилений вогнеметником)

Склад позаштатних бойових груп

Група № 1. Старший стрілок, кулеметник (РПК), снайпер, вогнеметник

Група № 2. Командир відділення, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника, кулеметник (РПК)

Група № 3. Кулеметник (БТР), водій (старший водій)

Мал..3. Механізоване відділення на БТР (2-й варіант)

2. Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з мобільними групами противника

Термін «бойова група» не ввійшов поки що в чинні бойові статути. Але практика завжди вносить свої корективи в теорію: під впливом різних факторів з’являються нові форми і способи дій військ.

Групова тактика, що застосовувується в складі мотострілкових і парашутно-десантних підрозділів імпровізованих бойових груп у вигляді «двійок», «трійок» і більших утворень, що включають різних фахівців: мотострілків-автоматників, кулеметників, гранатометників, що підсилюються саперами, а іноді вогнеметниками. Мета формування таких груп: створити більш гнучкий, розосереджений бойовий порядок підрозділу, що був би більше пристосований для боротьби з дрібними бандгрупами, у тому числі в горах, населених пунктах, забезпечував ефективніше використання бойових якостей кожного виду стрілецької зброї. У цьому випадку, природно, підвищується роль молодших командирів і старших груп і взагалі самостійність і відповідальність кожного військовослужбовця за виконання поставленого.

Однією з передумов створення бойових груп є те, що в ході бойових дій особливе місце посіло снайперське протиборство. У ряді випадків, особливо під час боїв у містах і горах, снайпер стає, можна сказати, ключовою дійовою особою: вражаючи важливі цілі, він нерідко визначає успіх усього підрозділу.

В наш час, в війні з Російською Федерацією,  снайпера почали включати до складу групи і діючі в парі з ним автоматники, кулеметники, гранатометники стали допомагати йому в пошуках цілі, забезпечувати його охорону, вибір позиції, її маскування. У результаті підвищилася ефективність використання не тільки снайперів, але й самих бойових груп.

Створення бойових пар, «трійок», груп («автоматник — гранатометник», «кулеметник — автоматник — снайпер») спочатку мало формальний характер. Особливо важко було домогтися бойової злагодженості, визначеної синхронності дій груп, їхньої взаємної підтримки, без чого втрачався зміст їхнього створення. Мотострілки нерідко спішувалися на великій відстані від позицій бойовиків, групи просувалися розрізнено, не узгоджено, не підтримували вогневого взаємозв’язку.

Практика показала, що за належної підготовки та всебічного забезпечення вони можуть успішно діяти в наступі й обороні в складі бойової охорони, сторожових застав, під час проведення блокування, пошуку, патрулювання, під час штурмових дій у населеному пункті та в горах. Звичайно, їхнє застосування не панацея. Не можна не враховувати того, що їхнє створення вступає в певне протиріччя з основним принципом бою — зосередженням сил і засобів на важливому напрямку, та й не проти будь-якого противника прийнятна групова тактика — вона не заміняє, а лише доповнює ударну тактику. До того ж, як відзначалося, тактично грамотне використання бойових груп вимагає від командирів чималого мистецтва.

Досвід переконує також, що кожен військовослужбовець, що входить до складу бойової групи, незалежно від спеціальності, повинен володіти прийомами ведення розвідки місцевості в горах, твердо знати тактику дій противника. Старші бойових груп повинні вміти вибрати місце для влаштування засідок — біля доріг, стежок, що проходять по карнизах та ущелинах, на схилах висот, що прилягають до дороги (стежки) або утворюють вхід в ущелину, в населених пунктах тощо.

Під час прочісування місцевості важливо, щоб взаємодія бойових груп забезпечувала почерговість їхнього просування від рубежу до рубежу. Приміром, у той час, коли одна група оглядає місцевість, взаємодіючі групи розташовуються на вигідному рубежі на відстані 25– 30 м від об’єкта (гай, яр, будинок) і тримають його під прицілом. Особливу складність становить виявлення снайперів противника, що ретельно маскуються. Для їхнього виявлення у складі бойових пар (трійок) доцільно мати спеціальних спостерігачів.

При підготовці до штурмових дій у населених пунктах під час контртерористичної операції з бойовими групами відпрацьовувався порядок їхньої взаємодії при просуванні вздовж вулиць, подоланні завалів, загороджень, при веденні бою всередині будинків, порядок використання димів для забезпечення скритності маневру, осліплення вогневих точок бойовиків, вибиралися об’єкти для знищення їх вогнеметними засобами.

Та й у цілому досвід контртерористичної операції показав, що успіх застосування бойових груп багато в чому залежить від їхньої здатності діяти нестандартно, зненацька для противника.

3. Розподіл обов’язків між військовослужбовцями та їхня взаємодія в бойовій групі. Організація вогневої взаємодії в бойовій групі. 

Командир відділення (бойової групи) зобов’язаний:

•                     знати тактику дій, можливості та способи застосування відділення (бойової групи) у різних видах бою; • досконало володіти основними видами озброєння і техніки відділення (бойової групи); • уміло командувати відділенням (бойовою групою) в бою і наполегливо домагатися виконання поставленого завдання, вести влучний вогонь зі зброї, орієнтуватися на будь-якій місцевості, користуватися топографічною картою, уміло використовувати прилади спостереження, особисто вести спостереження за противником, сигналами командира взводу і діями сусідів; • забезпечувати справну роботу засобів зв'язку, уміти використовувати їх, підтримувати стійкий зв'язок з командиром взводу.

Навідник-оператор БМП (навідник гармати, кулеметник БТР) зобов’язаний:

•                     знати озброєння БМП (БТР), прилади прицілювання і спостереження, постійно дбати про їхню готовність до бойового застосування; • знати правила стрільби з гармати і спареного з нею кулемета, пуску протитанкових керованих ракет; • уміти користуватися комплексом управління озброєння; • уміти оглядати, готувати до стрільби боєприпаси та укладати їх; • уміти виявляти і розпізнавати цілі, визначати вихідні дані для стрільби, вести влучний вогонь і знищувати виявлені цілі за командою командира відділення або самостійно; • своєчасно доповідати про використання (0,5 % і 0,75 %) запасу боєприпасів; • під час дій механізованого відділення (мвід) в пішому порядку постійно вести спостереження за полем бою, сигналами командира відділення, підтримувати вогнем озброєння БМП (БТР) дії відділення; • систематично перевіряти стан озброєння, прицільних приладів, механізмів заряджання і наведення, виконувати їхнє технічне обслуговування, негайно усувати виявлені несправності й доповідати командиру відділення; • уміти працювати на радіостанції і переговорному пристрої, вибирати вогневу позицію, обладнувати і маскувати її; • знати обов'язки командира відділення та, за потреби, виконувати їх.

Крім того, він має вміти вивести бойову машину з-під вогню супротивника в найближче укриття.

Механік-водій БМП, водій БТР зобов’язаний:

•                     знати будову, технічні можливості, правила експлуатації та обслуговування БМП (БТР); • утримувати бойову машину в постійній готовності до застосування; • упевнено керувати нею за будь-яких умов на будь-якій місцевості; • уміти долати загородження, водні перешкоди й інші складні ділянки місцевості, готувати машину до завантаження на транспортні засоби і застосування в особливих умовах; • уміти готувати до буксирування і буксирувати озброєння та техніку; • знати і точно виконувати команди, сигнали регулювання та управління; • утримувати встановлену дистанцію і швидкість руху, місце в похідному і бойовому порядку; • уміти орієнтуватися на місцевості та користуватися схемою маршруту; • знати напрямок дій свого підрозділу; • під час руху вміло використовувати захисні властивості місцевості; • у бою вести спостереження, доповідати про виявлені цілі та результати їх ураження, забезпечувати найкращі умови для ведення вогню, швидко займати вогневу позицію; • обладнувати окоп, маскувати його й машину, застосовувати захист від ВТЗ (високоточної зброї); • у разі несправності (пошкодження) машини негайно доповідати командиру і вживати заходів щодо її усунення; • знати норми витрати ПММ (пальномастильних матеріалів), не допускати їх перевитрати, своєчасно доповідати командиру про використання (0,5 та 0,75) заправки пального; • упевнено володіти особистою зброєю, застосовувати її для самозахисту і захисту бойової машини.

Крім того, він має знати озброєння бойової машини, уміти заряджати і вести вогонь із гармати і кулемета, а також уміти працювати на радіостанції і переговорному пристрої.

Гранатометник, кулеметник (навідник кулемета), старший стрілець (стрілець) зобов'язані:

•                     знати способи дій у бою і порядок застосування своєї зброї, її характеристики і можливості; • утримувати зброю в справному стані та вміти вести з неї влучний вогонь у будь-яких умовах удень і вночі; • постійно спостерігати за полем бою і доповідати командиру відділення про виявлені цілі, за командою командира та самостійно знищувати їх вогнем; • спостерігати за сусідами й підтримувати їх вогнем; доповідати командиру відділення про використання (0,5 і 0,75) носимого запасу боєприпасів; • уміти користуватися приладами і механізмами, розташованими в десантному відділенні БМП (БТР); • допомагати навіднику-оператору в підготовці та укладанні боєприпасів і технічному обслуговуванні озброєння, а механіку-водію (водію) — у проведенні технічного обслуговування і ремонту БМП (БТР).

Снайпер зобов'язаний:

•                     знати способи дій у бою і штатну зброю; • утримувати її в справному стані й уміти вести з неї влучний вогонь; • уважно спостерігати за полем бою, виявляти й оцінювати цілі, за командою командира або самостійно знищувати найбільш важливі з них (офіцерів, спостерігачів, обслугу вогневих засобів, снайперів); • діючи в парі, вести розвідку, цілевказання і коректування стрільби; • уміти орієнтуватися на місцевості, використовувати захисні та маскувальні властивості місцевості та місцевих предметів для прихованого пересування, вибирати місце для вогневої позиції й обладнувати її.

Номер обслуги (стрілець-помічник гранатометника) зобов'язаний:

•                     надавати допомогу навіднику зброї (гранатометнику) у піднесенні та підготовці боєприпасів до стрільби, а також обслуговуванні зброї, прикривати його вогнем у бою; • вести спостереження за сигналами командира свого підрозділу і результатами стрільби, уміти коректувати її; • упевнено володіти особистою зброєю і вміти вести з неї влучний вогонь. Крім того, він повинен уміти вести вогонь з кулемета (гранатомета).

Кожен військовослужбовець, що входить до складу бойової групи, незалежно від спеціальності, має бути навчений прийомам ведення розвідки місцевості в населених пунктах, у горах, добре знати тактику дій противника. Старші бойових груп мають уміти вибрати місце для обладнання засідок — уздовж доріг, стежок, що проходять по карнизах та ущелинах; на схилах висот, що прилягають до дороги (стежки) або утворюють вхід в ущелину; у населених пунктах тощо.

Кожному «номеру» бойової групи визначають завдання.

Завдання першого (у цьому випадку — стрільця): — пересуватися на полі бою різними способами до вказаного рубежу; — вести розвідку противника та місцевості на відстані 300-500 м; — долати мінновибухові загородження та природні перешкоди; — негайно відкривати прицільний вогонь різними способами протягом 2-3 с на глибину до 100 м перед собою; — зброю тримати готовою до негайного застосування: палець на спусковому гачку, куди дивляться очі — туди має бути спрямований і ствол.

Завдання другого і третього: - підтримувати переміщення першого стрільця веденням прицільного вогню з-за укриття протягом 3-5 с, на дальності 300-500 м з безсистемною зміною вогневих позицій (зміна вогневої позиції після стрільби); - вести розвідку противника і місцевості на глибину 500-700 м; - старший стрілець додатково управляє діями бойової групи.

Завдання четвертого, п'ятого, шостого (друга бойова група): - вести розвідку противника і місцевості на глибину 500-700 м; - підтримувати прицільним вогнем із-за укриття тривалістю 3-5 с на відстані до 500 м дії першої бойової групи (першого, другого і третього номерів) з безсистемною зміною вогневих позицій; - виявляти і знищувати броньовані цілі противника на відстані 300-500 м; - охороняти командира відділення.

Завдання сьомого (механіка-водія, водія — третя бойова група): - спостерігати за місцевістю на маршруті руху до 50 м і сигналами (умовними жестами) інформувати командира відділення); - за командою виводити бойову машину на заплановані вогневі позиції (укриття); - уміло маневрувати бойовою машиною на полі бою під час зміни вогневої позиції (укриття).

Завдання восьмого (навідника-оператора, кулеметника ККВТ (крупнокалібровий кулемет Владімірова танковий) — третя бойова група): - вести розвідку місцевості на відстані до 2000 м; - прикривати вогнем по 3-5 с дії перших двох груп на відстані 600-1200 м.

Кожна бойова група повинна мати «кішку»*, шнур (2-3 комплекти на відділення), щоб використовувати їх для розмінування мін на розтяжках і тих, які встановлені на ґрунті без заглиблення; усі військові мають уміти використовувати багнет-ніж, щоб проробляти проходи в загородженнях, виводити з ладу лінії зв'язку та битися в рукопашному бою.

Бойовим групам важливо взаємодіяти під час бою, здійснюючи штурмові дії (певні пересування), щоб організувати взаємне прикриття.

Під час прочісування місцевості потрібно, щоб взаємодія бойових груп забезпечувала черговість їхнього просування від рубежу до рубежу.

Наприклад, коли одна група оглядає місцевість, змінює вогневу позицію групи, які з нею взаємодіють, розташовуються на вигідному рубежі на відстані 25-30 м від об'єкта (гай, яр, будинок) і тримають його під прицілом Особливо складно виявити снайперів супротивника, які ретельно маскуються. Для їхнього виявлення у складі бойових пар (трійок) доцільно мати спеціальних спостерігачів.

Іл. 7.1. Взаємодія бойових груп під час зміни вогневої позиції

Кожному солдату, з урахуванням умов місцевості, на напрямку дій групи вказують 2-3 вогневі позиції, які необхідно змінювати після кількох коротких черг з автомата; також кожному солдатові бойової групи призначають сектори стрільби — основний і додатковий, вони мають перекриватися між військовослужбовцями, які діють поряд, не менше ніж на 10-15°, створюючи зону суцільного вогню; висунення на рубіж переходу в атаку здійснюють на дистанціях, які забезпечують візуальне спостереження за діями один одного і взаємну підтримку вогнем; атаку супротивник здійснює, як правило, після максимально можливого просунення під прикриттям димів (як з фронту, так і з виходом в один із флангів або тил). Рух груп у бою відбувається короткими перебіжками від укриття до укриття.

Навіть за відсутності вогню супротивника бійцям слід бути обережними й не затримуватися на відкритих ділянках понад 2-3 с.

Основне прикриття підрозділів здійснюють кулеметники снайпери та гранатометники. Снайпери, кулеметники, гранатометники діють парами в штатному порядку. При цьому кулеметники можуть вести такий, що «турбує», вогонь по підозрілих місцях, у яких може перебувати супротивник. Змінюючи позицію, кулеметник має триматися якомога ближче до командира відділення, щоб у разі потреби командир міг голосом управляти його вогнем.

Розплата за скупчення на полі бою. У бою схильність солдатів збиратися за невеликими, порівняно надійними укриттями рівносильна спробі самогубства.

Потрібно пам'ятати, що 3-4 солдати, які сховалися разом за горбком, пнем або валуном, неминуче привертають увагу супротивника, який візьме цю групу на приціл кулемета і відкриє вогонь при першій же її перебіжці.

Тисячі солдатів заплатили своїм життям за те, що поступилися інстинктивному бажанню триматися разом у хвилину небезпеки. Є численні приклади, як артилерійський снаряд або міна знищували всю групу. Бувалі солдати, які пережили війну і нині передають свої вміння молоді, знають з власного досвіду, що розосередитися на полі бою — це уникнути марних втрат.

Зближення на дальність дійсного вогню. Якщо відстань до супротивника ще велика настільки, що ведення вогню у відповідь по ньому буде марною тратою набоїв, або якщо характер місцевості такий, що зводить нанівець ефективність стрілецького вогню, групі маневру слід просуватися вперед перебіжками по одному. Частота й величина перебіжок цілком залежатимуть від наявності укриттів і щільності вогню супротивника.

Снайпери та гранатометники також ведуть вогонь по цілях, позиціях супротивника. Після проходження передовими підрозділами рубежу вони закріплюються на захоплених позиціях і забезпечують підхід групи прикриття на нові позиції.

Практика показала, що за належної підготовки й всебічного забезпечення підрозділи (бойові групи) можна успішно використовувати в наступі й в обороні, у складі бойової охорони, сторожових застав, під час проведення блокування, пошуку, патрулювання, під час штурмових дій у населеному пункті, у горах.

Звичайно, застосування бойових груп не панацея. Їх створення цілковито протирічить основному принципу ведення бою — зосередження сил і засобів на важливому напрямку. Тому не завжди ефективна групова тактика: вона не замінює, а лише доповнює ударну тактику. До того ж, як зазначалося раніше, використання групової тактики вимагає від командирів високої тактичної підготовки, уміння організовувати взаємодію між бойовими групами, із сусідами, із засобами підтримки, здійснювати стійке управління бойовими групами, усебічне забезпечення в ході бою.

Розглянемо сигнали, тактичні знаки взаємного розпізнавання підрозділів (бойових груп), які залучаються до проведення ООС (у 2014-2018 рр. — АТО).

1.    «Кольорова стрічка» на: • передній частині лівого і правого наплічника бронежилета; • верхньому клапані задньої кишені бронежилета; • кевларовому шоломі зверху від чола до потилиці; • липучках бокових кишень передпліччя рук (додатковий розпізнавальний знак).

2.    Для автомобільної техніки: • три білих стрічки з проміжком 10 см (середня завширшки 20 см, бокові — по 10 см) на передній і задній частині автомобіля; • біле коло радіусом 15 см на дверях кабіни та верхній частині кабіни та кузова; • «кольорова стрічка» у верхній частині лобового скла завширшки 20 см (додатковий розпізнавальний знак); • прив'язана подвійна «кольорова стрічка» тканини завширшки 10 см та завдовжки 20 см угорі нижнього «коліна» антени та на обох кронштейнах дзеркал заднього виду (додатковий розпізнавальний знак).

3.    Для бронетанкової техніки: • три білих стрічки з проміжком 10 см (середня завширшки 20 см, бокові — по 10 см) на передній та задній частині корпусу; • біле коло радіусом 15 см на бортах (верхній кришці бортових дверей, з обох боків башти тощо) та верхній частині башти; • прив'язана подвійна «кольорова стрічка» тканини завширшки 10 см і завдовжки 20 см вгорі нижнього коліна антени та на навісному обладнанні з обох сторін передньої частини корпусу.

Примітка: Для автомобілів та бронетехніки, пофарбованої у світлі кольори (білий, сірий тощо), замість білих стрічок використовувати чорні стрічки.

Єдина нумерація кольорів («кольорова стрічка») для сигналів розпізнавання: № 1 — жовтий; № 2 — червоний; № 3 — оранжевий. Зазначену нумерацію потрібно використовувати під час організації взаємодії та доведення сигналів взаємного розпізнавання.

Призначаючи сигнали, корисно пам'ятати про таке: сигнали рукою чи автоматом помітні вдень на відстані 300-1000 м; ліхтарем уночі — 1000-1500 м; прапори сигнальні вдень — 800-1500 м; ракети сигнальні вдень — до 5000 м, уночі — до 15 000 м.

Контрольні питання

1.                Чим обумовлене зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з мобільними групами противника?

2.                Бойовий порядок механізованого відділення на БМП (БП) із урахуванням його розподілу на бойові групи.

3.                Який розподіл обов'язків між військовослужбовцями та як організовують їх взаємодію в бойовій групі? . Від яких факторів залежить склад бойових груп?  

4.                Які особливості дій солдата в складі бойової групи в умовах ближнього бою?

5.                Як розпізнають солдати «своїх» під час організації взаємодії між бойовими групами на полі бою?

Учитель предмету “ЗАХИСТ УКРАЇНИ”                    Липко С.М.