Тема: « Голодомор – 1932-1933 років, - біль серця всієї України.»

Тема: « Голодомор – 1932-1933 років,  - біль серця всієї України»

Мета заходу:

виховна: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави;

навчальна: ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;

розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення.

Форма проведення: розповідь з елементами бесіди, повідомлень.

Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор або інтерактивна дошка, хлібина, свіжі квіти, свічки, виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору.

Учень : Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні

великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

Учень : Відомі вам слова «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього»? Адже наше минуле, історія нашого народу — це невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має її, свою власну — глибоку і прозору або замулену й прикидану, але має ту, яку створив. Нашу намагались і замулити, і прикидати. Однак ніколи, ні в які часи не перевелись українці, які, припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б її могутньої цілющої живильності.

Учень :  Сьогодні, коли ми заходилися будувати свою державу — без своєї кришталево чистої криниці не дамо собі ради. Але з нашої історичної криниці належить вичерпати багато солоної води від горя і сліз. Це наше громадянське завдання.

Учень : У пам'яті людській навіки залишиться 1933 рік — найстрашніший в історії рік — рік голодомору. Сьогодні поговоримо про цю страшну трагедію. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні.

Учень :  Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

Учень :

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору.

- Греби, нічого людям не лишай!..

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору!

Учень : Понад 60 років від тих страшних днів голодомору. Так жахливо навіть зараз ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний рік. Пухли старі й малі, вимирали родинами й селами. Смерть никала на шляхах, на городах, у хатах.

Учень :

Тридцять третій. Поле. Стигле жито.

Тридцять третій... В розпалі жнива…

З ким у цій німоті говорити?

Чи душа народу ще жива?..

Хто збагне мої пекучі муки

За народ, ошуканий до сліз?..

Темрява. Безодня. І - ні звуку...

І таке на всій Вкраїні, скрізь...

Учень : Україну називали житницею, але, грабуючи її по-хижацькому, не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоча й сильна духом. У 1932 році погодні умови і склалися сприятливі, і хліб, слава : Богу, вродив. І як завжди, йото не і полінувалися зібрати. Українці — люди працьовиті.

Учень : Хоч Сталін, який вважав себе «батьком народів», і (заявив у січні 1933 року; що матеріальне становище народу кращає з року в рік, насправді ж це становище було катастрофічним. За наказом партійно-державної верхівки ще у жовтні 1932-році в селах почали відбирати всі запаси зерна. «Хліб забрати, машини купити, капіталістів перегнати» — ось головна мета. Кілька місяців потрібно було для того, щоб викачати з села усі фонди, залишити селянина без засобів на існування

   Учень :  Політика щодо українського народу була страшною:

                      Багаті? — Старцюватимете!

                      Горді? - Впадете на коліна!

                      Густолюдні? — Прополемо!

                      В історію оглянетесь? — Очі виколемо.

Учень : Усюди існували спецбригади, які викликали по одному господарів, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна на 10 років позбавляли волі. Це був розвій. Деякі селяни накладали на себе руки. Наприкінці зими І933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні картки і можна було купити хліб.

Учень : Та сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, було блоковано. А ті селяни, що пробиралися туди і не знайшли порятунку, вмирали просто на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли трупи коней і людей.

Чи знаєте ви, що голод охопив територію з населенням 60 млн осіб?

Навесні 1933 року 25 тис. осіб помирало щодня, 1000 осіб - щогодини, 17 - щохвилини. Всього жертвами голодомору стало близько 7 млн. осіб, половина з них – діти.

Учень :

Так пахне хлібом, пахне хлібом, мамо!

У хаті, де давно холодна та порожня піч.

І вчора пахло ним, точнісінько, так само!

Хтось йшов з косою, насувалась ніч.

Ходімо, мамо, в поле із женцями.

Нажнемо жита зв`яжем у снопи, 

Намелем борошна та будем з буханцями!

Сніги лягли на поле, доню, потерпи.

А хто ж тоді з косою біля хати, 

Коли така негода й вітер завива?

Мовчить... пішла у вічність мати.

Голодомор - страшні його жнива

Учень : Так, одне горе не йде, ще й біду за собою веде. Нерідко голодна смерть косила цілі сім'ї. Із одержаного борошна пекли оладки. Аж ніяк не цуралися сухої соняшникової макухи, від якої дуже все боліло у животі. А коли надходило тепло, то справжніми ласощами вважався рогіз і спичаки з очерету. Та не всіх це врятувало.

Не обійшов голод і ваші родини. Ще й досі у снах до ваших рідних приходять ці страшні спогади, ще й досі кровоточать їх роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю. Кожен із вас назавжди вкарбує в свою пам'ять те, що довелося вам почути. Ці розповіді, можливо, чимось схожі між собою, бо горе було одне на всіх — велике. Та за кожним із них - скалічені людські долі.

Учень : Тож нехай з усієї України, з усіх світів приходять до цього скорботного місця старі й малі  в ім'я живих на цій планеті.

Хай у кожній душі, в кожному серці запалає свічка скорботи, хай заговорять усі свідки тих страшних днів, хай будуть завжди доглянутими могили безневинних жертв, бо «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Пам'ятаймо про це завжди.

Учень : Тож пом’янемо хоч сьогодні хвилиною мовчання, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої  історії. Пом’янемо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали.( Запалює свічку)

Хвилина мовчання

Учень : На вшанування світлої пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 роках оголошую хвилину скорботи. Тож запалімо поминальні свічі, поставимо їх у кожному вікні. Хай у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом - геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

Учень :.

Запалимо свічку у кожній оселі

На пам'ять на вічну про дні невеселі...

Про голод, що вдерся у кожну хатину.

І нищила смерть ця старого й дитину...

І падали в гаю знесилені люди...

Й здавалося, краю страхіттям не буде!

Худесенькі діти жують лободу...

Важко уявити картину оту!

Годину трагічну вшануємо нині:

Запалимо свічку у кожній родині...

Хай палає свіча... Хай палає.

Поєднає нас вона в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають.

Пам'ять чиста, світла і велична,

Пісня й слово хай єднає нас.

Учень :

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

Нині доля Батьківщини в руках  Наших батьків, завтра – у Наших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Наші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.