Тема: Література рідного краю. В. Сосюра «Так ніхто не кохав».

Тип матеріалу: 

Конспект уроку

Предмет: 

Українська література

8 клас

Ємельянова Галина Федорівна

вчитель української мови і літератури

Комишуваського НВК «ЗНЗ– ДНЗ»

Тема: Література рідного краю. В. Сосюра «Так ніхто не кохав».

Мета: Ознайомити учнів із позапрограмовими творами письменника,      допомогти усвідомити ідейно-художню цінність творів, дібраних самостійно для уроку; розвивати вміння самостійно працювати з книгами, спостереження над художнім текстом; сприяти вихованню найкращих людських почуттів: милосердя, любов до людини, відповідальність за свої вчинки; виховувати чуття прекрасного, любов до Батьківщини.

Тип: Урок виразного читання.

Обладнання: Портрет В. Сосюри, міні-бібліотечка його творів, учнівські малюнки.

Хід уроку

І. Мобілізація уваги учнів.

Сьогодні на уроці ми продовжимо говорити про видатного лірика нашої епохи, поета – земляка В. М. Сосюру, послухаємо вірші, які ви підготували.

• Діти, а ви знаєте, що таке любов?
• Чим треба її доводити: словами чи вчинками?
• Доведіть прикладами із біографії поета.

ІІ. Вивчення нового матеріалу ( метод обміну знаннями )

Вчитель:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Усе на світі починається з любові…Володимир Сосюра – співець глибоких почуттів людини.

Його інтимна лірика – це бездонне джерело красивих і ніжних почуттів, висловлених у прекрасній поетичній формі . Такі почуття збагачують людину, окрилюють, підносять на вищий щабель духовності. Щирість, задушевність, яскрава, емоційна наснажена образність, оспівування  найяскравіших миттєвостей людського буття – такі основні риси ліричних поезій В. Сосюри.

1 учень :

                Люблю

Я люблю тебе, друже, за те,

що в очах твоїх море синіє,

що в очах твоїх сонце цвіте,

мою душу голубить і гріє.

За волосся твоє золоте,

За чоло  молоде і відкрите.

Я люблю тебе, друже, за те,

що не можу тебе не любити.

2 учень:

З дитиною ти біля мене

стоїш, одинока й сумна.

А в небі, де вітри і клени,

фіалками пахне весна.

Стоїш і благаєш весни вся,

і погляд твій серце пече…

А вечір ясний задивився

на четверо синіх очей.

Вчитель:   

Щирість ліричного голосу письменника, безпечність його почуттів хвилює нас до глибини душі. Усе своє життя він жив і дихав поезією. Вона була часткою його самого. Поезія була його мовою, природною, як роса погожого світанку, як запах бузку  в травні, як мідяний голос осінніх кленів. Це означає що вона народжувалася легко, бо ніщо справжнє не приходить у цей світ без болю.

3 учень : 

    Якби-то я знав

Якби-то я знав, що навік ти моя

і любиш мене, як і я.

Якби-то я знав, що  з тобою в житті

чекають нас сни золоті.

Якби-то я знав, що мій друг ти і брат,

що ти не покинеш мене,

тоді б я забув про удари гармат,

про все пережите, жахне…

Тоді б моя пісня, як пісня, до зір

злетіла, квітчаста й дзвінка…

Ой як мені рідні ці губи, цей зір,

плече це, волосся й рука,

що гладить чоло моє смугле й сумне!

Якби-то я знав, що ти любиш мене…

4 учень:

Мені ти приснилась давно,

ввійшла ти у думи мої.

Я море люблю, бо воно

нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно

й дивлюсь крізь проміння рої…

я небо люблю, бо воно

нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,

коли у садах солов’ї,

люблю я фіалки – вони

нагадують очі твої.

Вчитель: 

А чи помітили ви, що у віршах В. Сосюри домінує синій колір. Очі коханої нагадують сині польові квіти, «в синє вікно виглядаю»,  «в очах твоїх море синіє»,  «синій зір сія… » і т. д.  Сині васильки автор порівнює  з  кольором очей коханої. Цю барву художники вважають холодною.  А під пером поета вона наповнюється теплом: «І синіє щастя у душі моїй».

5 учень : 

Васильки

Васильки у полі , васильки у полі,

а у тебе, мила, васильки з-під вій,

і гаї синіють ген на видноколі,

і синіє щастя у  душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,

і ось так же в полі будуть двоє йти,

але нас не буде. Може , ми квітками,

може васильками станем – я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,

і хмарки летіти в невідомий час,

і другий, далекий, сповнений привіту,

з рідними очима порівняє нас.

Вчитель :

Звичайно, немає жодного поета у Світовій літературі, який би не оспівав це прекрасне неземне почуття – кохання. І в кожного з них була своя Муза,  улюблена героїня. Для лірики Сосюри таким наскрізним є образ Марії. В однойменному вірші ім’я коханої  проходить через усі п’ять строф. Герой іде вулицями міста, сповнений почуттям до коханої. Йому хочеться в небо злетіти, мов птиця, його кличе зоря у «простори щасливі», її ім’я – за спогадом – шепочуть хвилі південного моря.

6 учень:          

                    Марія

Задуманий вітер над городом віє,

 ідуть перехожі невпинним прибоєм,

і я поміж ними йду, повний тобою,

 горять ліхтарі, мов шепочуть:

                                «Маріє!..»

І солодко серце стискає і мліє,

мов сон мені дивний, невиданий сниться..

 І хочеться в небо злетіти, мов птиця,

де блимають зорі далекі:

                               «Маріє!..»

І пісня в душі наростає і спіє,

 мов вирватись хоче нестримно на волю...

Весна вже прийшла,  та дерева ще голі,

й гілля наді мною шепоче:

                              «Маріє!..»

Десь море на півдні шумить і синіє,

 там даль не така, як у нас, на Вкраїні.

Стоять кипариси, стрункі і незмінні,

і хвилі під ними шепочуть:

                            «Маріє!..»

Іду, поспішаю, мов крилами мріє

зоря перед мене в простори щасливі...

 А губи шепочуть в блаженнім пориві

для мене єдинеє ім'я:

                           «Маріє!..»

7 учень:

                    Марії

Якби помножити любов усіх людей,

 ту, що була, що є й що потім буде,

 то буде ніч. Моя ж любов — як день,

не знають ще чуття такого люди.

Якби зібрати з неба всі зірки

і всі сонця з усіх небес на світі,—

моя любов горітиме яркіш

за всі сонця, на тисячі століттів.

Якби зірвать квітки з усіх планет,

що вітер їх під зорями колише,—

моя любов пахтітиме міцніше

над квіти всі, крізь років вічний лет.

Якби зібрать красунь усіх віків,

повз мене хай ідуть вони без краю,—

Марії я на них не проміняю,

ні одній з них не вклониться мій спів.

Хай очі їх зіллються в зір один,

 і в серце зір цей буде хай  світити,—

зачарувать мене не зможе він –

твоїх очей йому не замінити.

З яких зірок злетіла ти сюди,

така ясна, що спів про тебе лине?

 Світи ж мені, світи мені завжди,

над зорі всі, зоря моя єдина!..

Вчитель:

Володимир Сосюра – один із найтонших ліриків української поезії, твори якого захоплювали і захоплюватимуть ще не одне покоління вдячних читачів. На зміну одному поколінню приходить інше, а вічними й нетлінними застаються краса кохання, теплота людських сердець, єднання людини з природою.

На біле плаття вишня ронить квіти...

Ти знов така, як юною була.

Мою любов ніщо не може вбити —

вона безсмертя в пісні здобула.

Хай час в простори зорянії лине

і за блакиттю знов встає блакить,—

святі слова  «кохана»  й   «Батьківщина»

 у нашім серці будуть вічно жить.

ІІІ. Підведення підсумків уроку.

За допомогою методу «Мікрофон» закінчити речення:

«Сьогодні на уроці ми дізналися…»

«Тепер я можу поділитися…»

«Сосюра – це поет, який…»

«Я не забуду…»

• Як ви думаєте,  чи актуальними є зараз вірші В. Сосюри і чому ? 

Так, поезія примушує нас жити напруженим емоційним життям. Краса і сила почуттів дозволять вам бути творцем своєї долі. Виразне читання є одним із засобів перевірки розуміння твору. Вірші були прочитані виразно, з інтонацією. Дякую вам за виступи.