Тема: Я громадянин і патріот своєї держави

                                                                              Сценарій

Тема: "Я громадянин і патріот своєї держави"

Мета: розширити знання учнів про рідну державу; розкрити суть понять «громадянин», «патріот», «патріотизм»; розвивати в учнів прагнення бути свідомим громадянином України; виховувати любов до рідної держави.

Клас: 4 клас

Обладнання: картки, презентація, українська символіка,аудіозапими,конспект.

Сьогодні ми поговоримо про патріотизм, оскільки він є актуальним завжди. Тема нашої зустрічі - «Я громадянин і патріот держави». Поглибимо свої знання про рідну державу, розкриємо суть понять «громадянин», «патріот», «патріотизм».

-громадянин - це особа, що належить до постійного населення якої - небудь держави, користується її правами і виконує обов'язки, встановлені законами цієї держави;

- патріот - це той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви й подвиги. Патріот із грецької означає «земляк», «співвітчизник», «людина, яка любить свою Батьківщину»;

-патріотизм - це любов до Батьківщини, до свого народу.

Ми - Українці! Це звучить гордо. Нам пощастило народитися на мальовничій, щедрій та багатій землі.

З чого починається Батьківщина для нас? Що означає? З чим асоціюється? Напевно, з місцевістю, де народилися й росли, де минули найкращі, найщасливіші моменти життя, куди линемо у хвилини скрути. Наша маленька Батьківщина завжди з нами, у найпотаємніших куточках нашої душі, вона зігріває й підтримує нас. Ще Наполеон вважав: «Любов до Батьківщини - перше достоїнство цивілізованої людини».

Як журавлі, що ринули у небо,

Покинувши цей грішний світ

Лишили по собі кривавий,

Та героїчний слід...

Вони не думали, що буде

Не думали про щастя чи добро.

Вони ішли...Ішли назустріч смерті,

І страху зовсім не було.

Небесна Сотня - герої незборені,

Найкращі, найвідважніші сини,

Яскравим сяйвом в небі засвітились,

Щоб інші мріяли, любили і жили.

Ведучий: Були роки, народилися нові покоління. Кожне наступне дивиться на минуле очима свого часу. Утім події такої ваги єднають усіх, з роками набуваючи все більшої ваги. Ця війна стала однією з найтрагічніших в історії нашого народу.

Ведуча: Чорною хмарою нависли над людьми звістка: війна. Настали тяжкі для народу дні. Нажите, набудоване роками стає руїнами, пустирями. Усе палає, земля здригається від вибухів снарядів і реву танків.

Ведучий: Проявляючи мужність і героїзм, захисники в жорстоких боях відстоюють кожний клаптик рідної землі.

Ведуча: Війна. Найважча. Найгірша. Та, що зруйнувала щасливе життя. На захист своєї Батьківщини піднявся весь народ.

Ведучий: Усі, хто може тримати в руках зброю - воюють. Інші не покладаючи рук працюють заради перемоги.

Сьогодні на вокзалі бачила солдата...

Стояв один - його ніхто не проводжав:

Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка,

Немов він сам від себе на війну тікав.

Сумний, стурбований, глибокий,

Задумливо і мужньо в самоті стояв,

Хоч перед ним дорога - світ широкий,

Але він стежку свою власну вже обрав.

Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати,

Не в ті незвідані, чудові й радісні краї,

А в пекло - смерті в зуби їде заглядати -

Боротися за волю на своїй землі!

І шкода стало невідомого солдата:

Він сам - та й я нікого вже не

жду,

Тому тепер на нього буду я чекати,

Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу!

«Не полишай одних в скруту годину,

Дай мужності, надії й сили їм пошли!

Дружині - чоловіка, матері - дитину,

І сестрі - брата, прошу, рідного верни!»

Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину,

Й чекати буду рідного тебе з війни...

Тепер ти просто зобов'язаний й повинен,

Живим та неушкодженим прийти!

Ведучий: У цій війні народжуються герої. Вони бачать смерть в обличчя. Війна їх загартовує, робить мужніми, дужими. Нині воїни живуть на грані можливого. Вони багато чого зрозуміли. Та й ми зрозуміли, що для мирних жителів найбільше зло - це коли на твоїй території перебувають громадяни іншої держави. Бо, за будь - яких законів, той хто перебуває на чужій території, ризикує стати носієм свавілля.

Ведуча: Час спливатиме, але дуже важливо, щоб юні знали і пам'ятали про тих, хто не жаліючи сил, здоров'я і життя воює за незалежність.

Ведуча: Народжені жити, любити, творити давно пішли з життя для них війна закінчилася не салютом, а свинцем у серці. Вони заповіли нам берегти, пам'ятати і любити свою Батьківщину. Тож завдання нашого покоління - не забути людей, які прославили Україну своїм героїзмом.

Ведуча: Так, герої не зникають. Вони передають наступним поколінням естафету своїх героїчних справ. Нехай пройдуть роки, але ми завжди будемо чути їхні голоси, які кличуть нас до боротьби за мир.

1 - й учень

Мир на Землі - це затишок і тиша,

Це сміх дитячий і душі політ,

Коли поет чарівні вірші пише

Про незвичайний, дивовижний світ.

2 - й ученьМир на Землі - це росяні світанки,

Краса і творчість, пісня у гаях.

Мир на Землі - це вечори і ранки

Із радістю і щастям у серцях.

3 - й учень Мир на Землі - це дім, і мама, й тато,

Й любові стільки - просто через край.

Це та земля, де щастя є багато

І в кожній хаті - хліба коровай.

Вікторина « Моя - Україна»

Ось небо блакитне і сонце в зеніті!

Моя Україна найкраща у ...(світі!)

Моя Україна - це ліс і озерця,

Безмежні степи і чарівні...(джерельця.)

Красиві пейзажі і гори високі,

Маленькі струмочки і річки...(глибокі.)

Сади чарівні, мальовничії села,

Моя Україна - це пісня (весела.)

Це щира, багата, як світ її мова,

Крилата така, мелодійна...(чудова.)

Її обереги верба і калина,

Найкраща у світі - ...(моя Україна.)

Бо нам найрідніші Вітчизна і мати.

То як же нам, дітям, її не кохати

Моя Україна - козацькая слава!

Така волелюбна й мирна...(держава.)

Вона дорога нам, і рідна, і мила,

Бо світ перед нами, як мати,...(відкрила.)

Вітчизна свята, дорога Україна,

Для кожного з нас ти у світі -...(єдина.)

Вікторина «Знавці нашої культури»

Кольори нашого державного прапора ( жовтий і синій)

Розкажіть перші стрічки національного Гімну (...)

Старовинний обряд славлення різдвяних свят піснями(коляда)

Кущ оспіваний з українських народних піснях, символ дівочої вроди( калина)

Дерево - символ, з яким в українських народних піснях і переказах порівнюють струнких дівчат ( тополя)

Чим прикрашають голову українські дівчата (вінок)

Національний символ України. Матері дарують його своїм дітям на щастя та долю, відряджаючи у далеку дорогу ( рушник)

Гра « Раз, два, три»

У цьому залі друзі всі! Раз, два, три. (Плещуть у долоні)

Ось і я, і ти, і ми!Раз, два,три.

Привітайся з тим, що зліва(вітаються)

Привітайся з тим, що справа...

Ми - одна сім'я. (Беруться за руки.)

У цьому залі друзі всі! Раз два, три.

Ось і я, і ти, і ми! Раз, два, три.

Посвари того, що зліва. (Сварять)

Посвари того, що справа...

Ми - одна сім'я

У цьому залі друзі всі! Раз, два, три.

Ось і я, і ти, і ми! Раз, два, три.

Пожалій того, що зліва.(Гладять по голові)

Пожалій того, що справа...

Ми - одна сім'я

У цьому залі друзі всі! Раз, два, три.

Ось і я, і ти, і ми! Раз, два, три.

Посміхнись тому, що зліва.(Посміхаються)

Посміхнись тому, що справа...

Ми - одна сім'я.

Ведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо, вона не може нічого змінити, як не може змінити себе саму, а якщо щось із того, призначено їй, поміняє то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим за своє. І куди б ти не пішов, твоя Батьківщина з тобою. І ми молимося за неї. ( Молитва за Україну)

8 - й учень Буде важко - кріпись!

Буде гірко - не плач!

Буде вітер - не гнись!

Не уникнуть невдач...

Якщо грози - іди!

Якщо сльози - зітри!

Якщо страшно - тримайся!

Ведуча: Війна не вивітрюється з пам'яті людей, ні! Війна вкарбовується в пам'ять народу, щемить у душі, як рана невигойна.

Ведучий: Ми не маємо права забувати жахіття цієї війни.

Ведуча: Ми не маємо права забути тих, хто загинув. Ми не маємо права забувати тих, хто захищає нашу Україну.

Ведучий:Пам'ятаймо про це.

Ведуча: Ми повинні все пам'ятати!

Ведучий: Наш народ добре знає ціну миру, мирного життя. Мир - це ранок, повний світла та надій. Мир -це квітучі сади та повний колос на ниві. Мир - це шкільний дзвоник, це школа, у вікнах якої - сонце. Добре прокидатися і знати, що в тебе попереду прекрасний день, що тобі нічого не загрожує і всі твої мрії здійсняться. Добре бути щасливим.

Ведуча: Ми бажаємо вам великого щастя та мирного неба над головою. Повертайтеся, будь ласка живими,

Небесна сотня (казка лучанки)

- Мамо, чуєш? - спитав маленький Максимко у мами увечері перед сном. А хто нас охороняє?

- Ангели, сину.

- Ангели? Хто це?

- Небесні охоронці, маленький. Вони бережуть нас від зла, від сліз, від усього поганого.

- Але ж, мамо, хіба поганого не стається?

- Стається, Максимку, та тільки ж ангели нас боронять, але не можуть з нами боротися. Коли людина хоче добра, то й лиха з нею не станеться, а як ця людина недобра, то чинить зле. І тоді ангели плачуть.

- А які вони?

- Хто?

- Ангели, мамо.

- Ну, це довга історія, - усміхнулася мама, підбиваючи сину подушку.

- Розкажи.

- І ти ляжеш уже спати?

- Так, мамо.

- Гаразд. Було колись...

- Давно? - перебив Максимко.

- Та не те, щоб, та уже минуло, - спокійно відповіла мама. - Не перебивай, бо не розповідатиму.

- Не буду.

- Так от. Була колись одна країна. Та ж така, що прекраснішої від неї не було на цілий світ. З одного боку омивало її ніжне блакитне море, з іншого на сторожі стояли сиві, старі-старі гори, від лютих вітрів її захищали густі ліси, багаті на усілякого звіра, а в серці її пашіли золотом степи. Бурхливі ріки, щедрі врожаї, мудрі люди - така була ця країна. Та сталося лихо. Захопив цю країну володар, та такий злий і жадібний, що не сказати. Його посіпаки обкрадали народ, відбирали зерно, будинки, усі статки, які чесною працею збирали люди за своє життя. А хто не погоджувався, того хапали і саджали у в'язниці. Хоча й це не найгірше... І зайшло сонце над країною.

- Як це? - запитав Максимко.

- Так кажуть, коли все навколо стає погано. Ніби, немає просвітку серед лиха.

- А.

- Але ж ці люди, вони скинули володаря?

- Зачекай же! Одного дня не сила стала народові терпіти знущання. Повстав він. Аж від моря вже до гір, лісів і степів, здійнялася буря. Страшна вона була, сину. Божевільний володар дістав гармати і рушниці, його посіпаки, які тоді ще нікого та нічого не боялися, теж узялися до зброї та розбоїв.

- І що? - хлопчик вболівав за чудесну країну з її сміливими мешканцями.

- Не злякався мужній народ. Беззбройні, та сміливі, виходили люди один на один проти володаревих посіпак. Спочатку поодинці, потім хвилями, і день за днем ці хвилі ставали усе нестримнішими, усе сильнішими, поки одного дня людський гнів не змив володаря з його челяддю геть з країни.

- Мамо, а де ж про ангелів?

- Бачиш, сину. Люди, молоді та не дуже, йдучи на бій з темною силою, втрачали життя. Перший упав, другий, третій - їхні серця зупинялися від ворожих куль. Але побачили люди, що герої не вмирають, що, насправді, їхні душі, у світлі, сходять у небо, в золотих, сяючих обладунках, стаючи небесними ангелами, воїнами добра. Цілий загін ангелів, ціла небесна сотня постала перед райськими ворітьми. І Бог забрав їх до себе, всіх до одного, героїв з чистими душами, та наказав берегти свій народ, боронити від лихого. З тих пір, синочку, наші ангели-охоронці ось такі, вродливі, сміливі, загартовані у бою воїни. І це вони бережуть нас від усього на світі зла.

- Мамо, а наш тато, він теж ангел?

- Так, сину. І наш тато - ангел. Найсміливіший ангел...маленький, а ти так на нього схожий.

Хлопчик уже спав, уві сні йдучи посеред райського саду за руку із золотим крилатим воїном. А мама ще довго сиділа над ліжком сина, уже не стримуючи сліз.