Тематична лінійка "Нашого цвіту по всьому світу"

Струпківська ЗОШ І – ІІІ ступенів

Коломийського району

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тематична лінійка

«Нашого цвіту – по всьому світу»

(присвячена 100 річчю від дня народження

Олекси Вінтоняка)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                               Підготувала

                                                                              вчитель математики

                                                                                Пасічняк Олександра

                                                                Михайлівна

 

 

 

 

 

 

Ведучий1. Олекса Вінтоняк  народився 1915 р. у Струпкові.

Він, був сином українського селянина Максима, який загинув на фронтах Першої світової війни, залишивши дружину з п'ятьма малими дітьми. Олекса, чим міг, помагав своїй родині і ще встигав добре вчитися. Тому директор Струпківської народної школи Василь Симчук, колишній старшина української армії, сприяв малому Лесеві в навчанні.

 

Замилуюся річкою,

Замилуюсь селом.

Піду босий стежиною,

Що повилась кругом.

 

І ромашки у травах,

І п’янкий аромат,

Буйним квітом стрічатиме

Мене батьківський сад.

 

Ведучий2.Учнівсько-юначі роки Олекси й далі проходили на Прикарпатті в навчанні. Адже вчитель-наставник Симчук допоміг йому вступити до гімназії в Станіславові. Незважаючи на про-польську гімназійну атмосферу, Олекса таки закінчив українську гімназію. А згодом, в 1938 році, він записався до української духовної семінарії міста Івано-Франківськ.

Ведучий1Навчання в семінарії виявилося нетривалим, лише рік, адже у вересні 1939 року відбулася Радянська анексія західноукраїнських земель і зайди, більшовицька влада, ліквідували семінарію. Юнака Олексу було направлено на швидкоплинні курси вчителів початкових класів, після яких він повернувся до рідної школи в Струпків (в де й досі директорував Василь Симчук). Обидвох українських вчителів одразу ж взяли «на заміточку» репресивні структури НКВС. Невдовзі ті мешканці Струпкова, які належали до читальні «Просвіта» (а найактивнішими були саме їхні вчителі), були занесені до «чорного» списку й підлягали до висилки на Сибір і лише поспішний відступ Червоної армії з Галичини в червні 1941-го не дав можливості здійснити каральні дії.

Ведучий2.Але активна українська позиція сільської інтелігенції (вчителів, духівників) не була прийнятною й для німецьких загарбників. Тому 15 вересня 1941 року Олекса Вінтоняк був заарештований гестапо в Отинії, де він учителював на той час. Після того почалися його поневіряння тюремними застінками: Коломия, Станіслава, Львова, Кракова(в сумнозвісній гестапівській тюрмі «Монтелюніх»).

Ведучий120 липня 1942 року Олексу Вінтоняка визнали небезпечним революціонером й переправили до концтабору Аушвіц, де він ділив нари із родиною Степана Бандери, братами Василем і Олексою. Важка була доля в'язня сумління, особливо коли його перевели до табору Освенцім № 2, де він працював на роботах у каменоломнях чи на будівництві тунельного комплексу в горах. Але вистояв Олекса аж до 6 травня 1945 року, коли каторжан визволяли американські військовики.

Від народження хрест свій несу,

По життю іду , як по морю.

Чи погода, чи буря-іду,

Чи в любові, чи в радості, чи в горі.

 

А стражданням немає кінця,

Більше смутку, як радощів, маю.

По дорозі, до світла – життя,

І гріхів, і добра назбираю.

 

Ведучий2. Пережиті страхіття і муки в концтаборах не зламали дух українського патріота Олекси Вінтоняка. Після одужання в кінці 1945 р. він продовжив боротьбу за волю України, проте вже за межами рідного краю. Залишившись у Західній Німеччині, О. Вінтоняк завершив студії у вищих навчальних закладах, захистив магістерську і докторську дисертації в Українському Вільному університеті.

Ведучий1Тут же з 1967 р. викладав історію рідного краю (козацьку добу). 1988-го став доцентом історичного факультету. Щоб зберегти й розвивати історичну науку й українську культуру, доктор Вінтоняк заснував у Мюнхені українське видавництво “Дніпрова хвиля” й велику книгарню, що стали центром постійного обміну й торгівлею українськими виданнями наукових праць та літературних творів, на яких у СРСР було накладено заборону.

Ведучий2.Як історик і політичний емігрант, він глибоко усвідомлював трагічну долю України й тому все своє життя присвятив розвитку української історіографії, служінню своєму народові. Вже навіть будучи важко хворим, на 94 році життя, він і досі вболіває за розвиток видавництв і розповсюдження українських книжок серед своїх земляків.

 

За своєю землею сумую я ревно,

Чужина огорнула мою душу давно.

Все залишу, покину й поїду, напевно,

В Україну, вернуся в моє рідне село.

 

Вийду на батьківське поле, і достигле колосся

Зустрічає привітно, як в дитинстві колись,

І шепоче воно (чую батьківський голос):

• Ти вернулась, дитино, Богу тут помолись.

 

Я клякну на коліна, поцілую земельку,

І покотяться сльози, стрепенеться душа…

Ох, не мало ходив я, блукав світами,

Та моє сокровенне тут, моя рідна земля.

 

Ведучий1. За перші 20 років свого існування мюнхенське Видавництво “Дніпрова Хвиля” Олекси Вінтоняка випустило понад 60 назв українських книг, кожна з яких мала цікаву долю.
Видавництво “Дніпрова Хвиля” Олекси Вінтоняка (Мюнхен)- зразок діяльності редактора-видавця в екстремальних умовах діаспори

Ведучий 2.Олекса Вінтоняк історик і науковець був учнем відомого історика Бориса Крупницького. Український Історик в діаспорі Олекса Вінтоняк захистив дисертацію та видав книгу під заголовком “Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини XVIII ст.” У 1995 р. книга була перевидана у Львові-Мюнхені, В розділі “Біо-бібліографічні відомості про подорожників” Олекса Вінтоняк подає відомості про 14 авторів творів про Україну

Ведучий Згідно заповіту Олекси Вінтоняка, його родина продовжила благочинну діяльність на користь України. Відтак, в 2012 році відбулося відкриття іменного фонду Олекси Вінтоняка в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Куди б не їхав, та не йшов,

В моїй душі вона одна-

Моя Вкраїна дорога,

Неопалима купина.

 

Куди б дороги не вели,

Назад вертаються сліди.

В мою країну дорогу,

Неопалиму купину.

 

Із уст зриваються слова,

Душа кричить: «Вона моя!»

Понад усе її люблю,

Мою Вкраїну дорогу.

Ведучий Іменний фонд директора видавництва «Дніпрова хвиля» доктора Олекси Вінтоняка" загальною кількістю налічує 1420 примірників. Серед книг — наукові монографії відомих українських науковців, літературні твори авторів з діаспори, дисидентів, комплекти періодичних та наукових видань Українського Вільного університету; Аннали Української академії мистецтв і науки в США"; «Записки Наукового Товариства імені Тараса Шевченка», українознавчі видання іноземними мовами (англійською, польською, німецькою, французькою) і навіть таке екзотичне видання, як «Гавайсько-англійський словник» та низка інших цікавих книг і публікацій.

Ведучий Варто зауважити, що передання унікального бібліотечного фонду відбулось на основі договору, пожертви та про безоплатне передання особистої бібліотеки доктора Олекси Вінтоняка науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, укладеного між ректором університету та Ганною Вінтоняк.