"Теоретичні основи Формування здоров᾿язбережувальної компетентності у вихованців гуртків фізкультурно-спортивного напряму закладів позашкільної освіти".

Зуділов П. О.,

Викладач з фізичної культури в КЗО”Професійний ліцей м. Шахтарське”ДОР”.

теоретичні основи Формування здоров᾿язбережувальної компетентності у вихованців гуртків фізкультурно-спортивного напряму закладів позашкільної освіти

У статті представлено теоретичні положення щодо особливостей формування здоров᾿язбережувальної компетентності у вихованців гуртків фізкультурно-спортивного напряму закладів позашкільної освіти. Автор репрезентує характеристику класифікацій компетентностей, зокрема у позашкільній освіті. Розкриває особливості формування у вихованців гуртків фізкультурно-спортивного напряму здоров᾿язбережувальної компетентності.

Ключові слова: заклади позашкільної освіти, фізкультурно-спортивний напрям, керівник гуртка, вихованці, здоровʼязбережувальна компетентність.

Постановка проблеми. Одним із шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його з актуальними потребами в контексті інтеграції до європейського освітнього простору є його побудова на основі сучасних освітніх підходів. Враховуючи зазначене, останніми роками в Україні ключові компетентності розглядаються як основа для оцінювання навчальних досягнень в українській освіті. Зміст і методики дошкільної, загальної, позашкільної, вищої освіти перебудовуються з орієнтацією на компетентність [4, 7].

Виховання особистості засобами позашкільної освіти передбачає створення умов для формування у вихованців базових компетентностей, а також для особистісного, творчого розвитку, професійного самовизначення дітей та молоді.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових досліджень свідчить, що компетентнісний підхід висвітлено у працях зарубіжних вчених Р. Бадера, Д. Мертенса, Б. Оскарсона, Дж. Равена, А. Шелтена, І. Агапова, В. Болотова, А. Вербицького, І. Зимньої, Е. Зеєра, М. Катунова, В. Лаптєва, В. Сєрікова, А. Хуторського, С. Шишова. Складники реалізації компетентісного підходу в освітньому процесі вивчали українські вчені І. Бех, Н. Бібік, Л. Ващенко, І. Єрмаков, О. Локшина, Л. Масол, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачева та інші. Компетентнісний підхід у позашкільній освіті розробляли зарубіжні та українські науковці О. Биковська, О. Беляєва, В. Вербицький, Л. Вотякова, А. Золотарьова, О. Лєбєдєв, Г. Пустовіт.

Метою статті є розкриття особливостей формування здоров᾿язбережувальної компетентності у вихованців гуртків фізкультурно-спортивного напряму закладів позашкільної освіти.

Виклад основного матеріалу. Аналітичний огляд літературних джерел з означеної проблеми засвідчив, що з приводу реалізації компетентісного підходу в позашкільній освіті існує ряд позицій, на захист кожної з яких наводяться переконливі аргументи. Так, компетентнісний підхід в позашкільній освіті О. Биковська визначає як підхід, що ґрунтується на застосуванні в меті, завданнях, змісті, формах та методах позашкільної освіти компетентностей особистості. Практично його можна реалізувати двома основними шляхами: через зміст освіти і методику позашкільної освіти. Серед компетентностей, що становлять основу реалізації компетентнісного підходу в позашкільній освіті, автор виділяє: пізнавальну, практичну, творчу, соціальну компетентності [2].

Л. Вотякова, О. Бєляєва вирізняють такі компетентності [4]:

− особистісна – у сфері взаємодії школяра із самим собою і з іншими людьми;

− соціальна – у сфері взаємодії із суспільством;

− пізнавальна – у сфері взаємодії з природою;

− предметно-діяльнісна – у сфері взаємодії з людською діяльністю.

Необхідно зауважити, що в освітньому просторі України запроваджено державні освітні стандарти, ухвалено концепції, створено програми, побудовані на компетентнісний основі, де найбільш значущими серед представлених компетентностей є:

•         вміння вчитися (яка опосередковано містить компетентність з питань інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційну);
•         соціальна;
•         загальнокультурна;
•         здоровʼязбережувальна.

Цей перелік відповідає соціальному замовленню суспільства.

Утім, у психологічній і педагогічній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації компетентностей, зокрема у позашкільній освіті, однак, заслуговує на увагу думка Л. Масол, яка стверджує, що загальноосвітні компетентності доцільно вивчати як динамічну полісистему, що має складну структурну організацію, утворюється з великих блоків (груп) з функційною єдністю.

На основі психолого-педагогічних положень, результатів аналізу відповідних нормативних документів вважаємо доцільним класифікувати компетентності у позашкільній освіті за її основними завданнями, визначеними в Законі України «Про позашкільну освіту» (ст. 8) [5]. Так, визначивши ключові завдання, які вирізняють позашкільну освіту серед інших ланок безперервної освіти, а саме професійне самовизначення та творчу самореалізацію, можна виділити дві групи компетентностей:

– компетентності професійного самовизначення – здатність і прагнення в майбутньому реалізувати себе в певній сфері професійної діяльності;

– соціально-психологічні компетентності – гармонізують зовнішній і внутрішній світ вихованця, а саме здатність ефективно взаємодіяти з оточуючими та розуміти себе – загальнокультурна, соціальна, креативна, здоровʼязбережувальна компетентності.

Необхідно зазначити, що класифікація компетентностей у позашкільній освіті доцільна не лише у науковому, а й у прикладному аспекті. Так, керівник гуртка отримує перелік компетентностей вихованців, які він має сформувати в освітньому процесі гуртків певного напряму, а потім оцінити як результат позашкільної освіти. Розроблення й обґрунтування комплексу компетентностей як відповідних індикаторів дасть змогу деталізувати вимоги до освітніх результатів вихованців на рівні навчальних програм з позашкільної освіти.

Оскільки компетентності завжди асоціюються з очікуваним результатом навчання, специфіка діагностування й оцінювання освітніх результатів вихованців опосередкована особливостями гуртків певного напряму діяльності (художньо-естетичного, туристсько-краєзнавчого, еколого-натуралістичного, науково-технічного, дослідницько-експериментального, фізкультурно-спортивного, соціально-реабілітаційного, оздоровчого, гуманітарного та ін.), метою і завданнями навчальних програм, природою пізнавальної інформації, пріоритетними видами навчальної і виховної діяльності тощо.

Необхідно зазначити, що однією із базових компетентностей гуртків фізкультурно-спортивного напряму закладів позашкільної освіти, безумовно, є здоровʼязбережувальна компетентність. Багато вчених звертаються до теми здоров᾿язбереження в освіті. Оскільки сучасний стан здоров’я і спосіб життя дітей та молоді є загрозою для майбутнього України. Так, кожна п’ята дитина народжується з відхиленнями у стані здоров᾿я. У 90% школярів діагностуються різні захворювання. Це становить реальну загрозу генофонду нації, безпеці України та є пріоритетною проблемою загальнодержавного значення, що потребує адекватного вирішення. Докорінно можна змінити ситуацію, впливаючи на здоровий спосіб життя, особливо дітей, за сприяння інститутів держави, місцевої влади і громадянського суспільства, галузей освіти, медицини, масового спорту.

Зіставлення понять «компетентність», «здоров᾿я», «здоров᾿язбереження» дають нам змогу визначити поняття «здоровʼязбережувальна компетентність», під якою слід розуміти інтегральну якість особистості, яка проявляється у загальній здатності та готовності до здоров᾿язбережувальної діяльності, що ґрунтується на інтеграції знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень особистості, досвіду, спрямованих на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров᾿я – свого та оточення [3, 7]. Вона охоплює низку життєвих навичок (компетентностей), що сприяють здоровому способові життя: життєві навички, що сприяють фізичному, соціальному, духовному і психічному здоров’ю. Всі означені види здоров’я взаємопов’язані і взаємозалежні. Кризові явища у духовному чи моральному здоров’ї негативно впливатимуть на соціальне здоров’я. Своєю чергою, погіршення фізичного здоров’я обов’язково вплине на стан психологічного тощо. Зважаючи на визначення компетентності за І. Бехом у практично-орієнтованому розумінні, зупиняємось на наступному означенні здоров᾿язбережувальної компетентності [1]. Це досвідченість особистості як умілість вирішувати практичні завдання збереження власного здоров’я на основі обґрунтованого ідеалу здоров’я як необхідної умови існування і відтворення поколінь.

У цьому зв’язку, Т. Шаповалова [7] виділяє компоненти здоров᾿язбережувальної компетентності: когнітивний, мотиваційно-спонукальний (аксіологічний), діяльнісно-практичний, емоційно-вольовий, оцінювально-рефлексійний, комунікативний і організаційно-технологічний.

Методологічні засади формування здоров᾿язбережувальної компетентності представлено Т. Бойченко [3], а також методологічний аналіз поняття «здоров’я» на світоглядному, загальнотеоретичному та спеціально науковому рівнях.

Проведений на методологічному рівні аналіз здоров᾿язбережувальної компетентності дає змогу окреслити її як ключову за такими критеріями:

‒ поліфункціональність – уможливлює вирішення проблеми здоров᾿язбереження людини, групи людей та суспільства у просторі всіх чотирьох складників здоров’я – фізичного, соціального, психічного та духовного;

‒ надпредметність і міждисциплінарність: інформація про здоров’я наявне в усіх ланках неперервної валеологічної освіти (дошкілля, шкільна ланка, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих);

‒ багатовимірність – зумовлена сутністю здоров’я людини як багатомірного й цілісного феномену;

‒ забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів покращення здоров’я, особливо її духовної частини, що має особистісне спрямування.

Українські вчені [1, 2, 3, 6] структуру здоров᾿язбережувальної компетентності розглядають таким чином:

– життєві навички, що сприяють фізичному здоров’ю;

– життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю;

– життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю.

Складниками, які сприяють здоров’ю і якими повинні володіти вихованці для успішної соціалізації, є такі навички: раціонального харчування, рухової активності та загартування, санітарно-гігієнічні навички, організації режиму праці та відпочинку, самоконтролю, мотивації успіху та тренування волі, управління стресами, ефективного спілкування, попередження конфліктів, співчуття (емпатії), поведінки в умовах тиску, співробітництва, самоусвідомлення та самооцінки, життєвих цілей і програм, аналізу проблем прийняття рішень.

А. Хуторський [6] у структурі здоров᾿язбережувальної компетентності виділяє: знання, вміння і навички, способи діяльності, мінімальний необхідний досвід діяльності вихованців.

Таким чино, індикаторами сформованості здоров᾿язбережувальної компетентності є:

– контрольно-оцінювальні завдання за рівнями і ступенями навчання;

– моніторинг стану здоров’я вихованців тощо.

У структурі феномену «здоровʼязбережувальна компетентність особистості» науковці [1, 3, 4, 6] виділяють компоненти:

•      когнітивний: знання (відповідно до віку) про здоров’я як цілісне поняття; знання про власний організм; знання власного стану здоров’я; розуміння впливу шкідливих звичок на стан здоров’я; знання впливу факторів, що сприяють збереженню та зміцненню здоров’я;
•      емоційно-ціннісний: ціннісні орієнтації, ставлення до базових соціальних цінностей (усвідомлення потреби бути здоровим, ставлення до власного здоров’я, прояв життєвої позиції стосовно дотримання валеологічно обґрунтованого режиму дня, раціональної організації вільного часу, використання його з користю для здоров’я);
•      діяльнісний: здатність проявити себе у вчинках та поведінці, що сприяє здоровому способу життя, залучення ровесників, знайомих та членів родини до оздоровчої діяльності; підвищення рухової активності, вдосконалення навичок особистої гігієни та постійний пошук нових форм і методів оздоровлення організму тощо.

Висновки. Отже, враховуючи специфіку діяльності гуртків фізкультурно-спортивного напряму закладів позашкільної освіти, а також вікові особливості вихованців молодшого шкільного віку, нами окреслено педагогічні умови формування здоров᾿язбережувальної компетенції вихованців:

‒ оптимізація можливостей чинних навчальних програм;

‒ підвищення педагогічної майстерності керівників гуртків в аспекті застосування компетентнісного підходу;

‒ розроблення форм і методів процесу формування здоров᾿язберігаючої компетентності;

‒ активне використання засобів фізичного виховання у самовдосконаленні особистості;

‒ розширення видів творчої діяльності на гурткових заняттях для найбільш повного задоволення інтересів та потреб особистості в її особистісному самовизначенні та самореалізації.

Література

1. Бех І. Д. Теоретико-прикладний сенс компетентнісного підходу у педагогіці / І. Д. Бех // Виховання і культура. – 2009. – №1–2. – С. 5–7.

2. Биковська О. В. Реалізація компетентнісного підходу в позашкільній освіті / О. В. Биковська // Позашкільна освіта і виховання. – 2007. – № 2. – С. 7–16.

3. Бойченко Т. Є. Здоров҆язберігаюча компетентність як ключова в освіті України / Т. Є. Бойченко // Основи здоров᾿я та фізична культура. – 2008. – № 11–12. – С. 6–7.

4. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. –112 с.

5. Про позашкільну освіту : Закон України від 22.06.2000 №1841–III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1841–14 (дата звернення: 12.10.13). – Назва з екрана.

6. Хуторской А. В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты / А. В. Хуторской // Интернет-журнал «Эйдос». – 2002. – С. 7. – Режим доступу до журн.: http://www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm.

7. Шаповалова Т. Г. Здоров’язбережувальний компетентнісний підхід до навчально-виховного процесу в ПНЗ / Т. Г. Шаповалова // Педагогіка здоров’я : зб. наук. праць ІІ Всеукраїнської наук. – практ. конф. – Харків : ХНПУ ім. Г. С. Сковороди , 2012. – С. 327–331.