Терновий вінок України - Чорнобиль

ТЕРНОВИЙ ВІНОК УКРАЇНИ – ЧОРНОБИЛЬ

Ведучий 1. Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано?

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Ведучий 2. Чорнобиль. Сьогодні він відомий на весь світ. Не зі сторінок стародавніх літописів, і не з легенд чи переказів увірвалося в наше життя це лячне й моторошне слово. Слово, яке стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів.

Ведучий 3. Ніщо не віщувало біди, стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою варту в природі й мав передати її травневі. Блакитними очима дивилася в очі весна. Усе оживало, тріпотіло від любові, хотіло жити…

Ведучий 4. Весна одягала барвисту, шовком шиту сорочку,

Весна між Десною і Прип’яттю і не думала навіть про смерть.

І прибутному рокові наказувала, мов синочку:

Сину, ступай міцніше на землю отчу, на твердь!

Ведучий 1. Атом, ще спав покірно – в реакторах і долонях.

Ще не чули його загрози поліські бори і вода.

І лише земля відчула, як б’ється жилка в скронях,

Як вишумовує травами весна співуча і молода.

Ведучий 2. І раптом – вибух як сполох!

І вже чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Тридцять дев’ять років минуло з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Смертоносний пил з ядерної печі покрив білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І понад тридцять років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

Ведучий 2. Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на «до» і «після». Безлюдні вулиці міста-саду Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій того часу. Ми ж молодь, можемо лише здогадуватися і уявляти як це було…

Ведучий 4. Знову квітень! Земля потопає у цвіті, а думки оглядаються назад, у такий же молодий, весняний день як нині. І віє від нього запахом квітучих верб, молодого щавлю, побілених хат і чистих-пречистих рушників над образами.

Ведучий 3. Спокій і певність. Сільські жінки сидять на лавках обіч парканів, поклавши на коліна натруджені руки, або пригортають до грудей малих онуків.

Ведучий 1. Ось нарешті настав час, коли можна перепочити. Городи впорані, подвірʼя підметене, скрізь чисто і прибрано.

 

Буває час, що сліпну від краси,

Спинюсь не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є – дороги, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

Ведучий 3. Ніхто й подумати не міг, що нависне над цією красою ядерна смерть. Що впаде на Україну біда, яка сколихне весь цивілізований світ.

Ведучий 4. Чорнобиль. Це чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Ведучий 2. Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Йоана Богослова про зірку Полин (як відомо, чорнобиль, або чорнобильник — трава родини полинових) «Засурмив третій Ангел, — і велика зоря впала з неба палаючим смолоскипом. І впала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали від води, бо згіркла вона...».

Е.Сорочинська  «Чорнобильська зірка»

Впала з неба додолу

потривожена Ангелом зірка.

Покотилась до обрію,

збурила зоряну синь.

На душі стало сумно,

на устах стало солоно-гірко,

Бо чорнобиль-трава —

то полин.

Чом же ти, Україно,

материнська вербова колиско,

Знов така мовчазна,

мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози,

і болять твої рани так близько.

Впала з неба зоря –

покотилась чорнобильська зірка?

Чуєш, рідна моя,

Бог шепоче до тебе: «Люблю…

Я люблю твоїх діток,

матерів твоїх сльози рахую,

І батьків твоїх стогін

віддасться у серці моїм.

Ти хоч слово скажи,

хоч тихенько, тебе я почую.

Я за тебе страждаю,

я за тебе помер на хресті… »

Сіра осінь прийде,

готуватись до вічності треба.

І петля радіації

стягує шию твою.

Встань, моя Україно,

простягни свої руки до неба!

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

Ведучий 1. В історії та легендах написано багато про долю велетнів. Так будівництво Вавилонської вежі призвело до непорозумінь між людьми. Троянський кінь приніс розруху і смерть у Трою. Найбільший лайнер «Титанік», зустрівшись із айсбергом затонув у першому плаванні, забравши понад півтора тисячі людських життів.

Ведучий 2. Таких випадків в історії безліч, однак, не дивлячись на історію створених гігантів у 1965 році Київське відділення проектного інституту «Теплоелектропроект» обстежує 16 пунктів у Київській, Вінницькій і Житомирській областях для будівництва найбільшої у Європі атомної електростанції. А вже в 1970 році розпочинається її масштабне будівництво.

Ведучий 3. Чорнобиль – це назва невеличкого українського містечка, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. В давнину говорили, що тут усього вдосталь. І охоче селилися в цьому краї люди, орали землю й вирощували хліб, й виправляли крицю, прокладали залізниці, будували кораблі. Невеличкі села і селища перетворювалися на людні місця. Чимало вдалося зробити. Навесні містечко потопало в свіжій зелені, вишневому і яблуневому цвіті. Тут зовсім не відчувалася гіркота полину. Влітку сюди приїжджали кияни, подихати свіжим повітрям, набратися здоров’я, від природи сил, збирати ягоди, гриби. 

Ведучий 4. Чорнобильська земля є малою батьківщиною таких відомих українців, як Володимир Антонович – український історик, археолог, етнограф, археограф.

Ведучий 1. Степан Фещенко – український математик-механік, доктор фізико-математичних наук, професор.

Ведучий 2. Олександр Ярмола – вокаліст групи «Гайдамаки». Однак, в історію Чорнобиль увійшов назавжди як місто, в якому сталася одна з найбільших в історії людства техногенних катастроф. Саме Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, що була збудована за 15 км від міста. Енергетичні блоки станції знаходяться на березі річки Припʼять, яка впадає у Дніпро.

Ведучий 3. Будівництво атомної електростанції в м. Прип’яті проводилося поспішно, що призвело до зниження якості робіт, креслень. Ці помилки не рідко призводили до аварій і відмов обладнання. Тільки у 1980 році 8 разів зупинялись енергоблоки, в тому числі, з вини проєктних організацій – дві зупинки, заводів-постачальників – три зупинки, обслуговуючого персоналу – три. 

Ведучий 4. На думку вчених і спеціалістів, місце для будівництва ЧАЕС вибране невдало. Вважають, що Чорнобильська станція було споруджена на розломі земної кори у долині річки Прип’ять.

Ведучий 1. Для України, для всіх, хто побічно причетний до трагедії Чорнобиля і її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Після аварії здичавіла чорнобильська земля, хоч сади все ще квітнуть і родять. Ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.

Ведучий 2. Ранок 25 квітня 1986 року. Займалася світанком зоря. Рожева смуга на сході ширшала, бралася багрянцем. Розпливалась над Прип’яттю рікою прозора ясна блакить. З-за лісу визирнув золотистий диск сонця. Жодних змін у природі. Однак, все змінилося 26 квітня.

 

(Уривок з фільму)

 

Ведучий 3. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті ми не забудемо ніколи. Кажуть, що вона була такою тихою, теплою і лагідною… Саме в цю ніч, відлік часу став не мирним, а бойовим та аварійним.

Ведучий 4. О 1 годині 23 хвилини, коли Прип’ять – містечко атомників, спало безтурботним сном, на центральному щиті управління атомною станцією спалахнула лампочка – це спрацювала пожежна сигналізація. Черговий зняв трубку. Та ніхто не відповідав. Тієї ж миті на щиті загорілася ще одна лампочка. Повітря здригнулося. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд пролунав сильний вибух. За ним ще один.

Ведучий 1. Через відчинене вікно видно панораму Чорнобильської атомної електростанції. До четвертого блоку рукою подати, якихось 400 метрів. Саме в тому районі вгору піднявся круглий вогненний гриб і небо освітила заграва. Диспетчер натиснув червону кнопку тривоги. Різко загула сирена.

Ведучий 2. Першим, у кого зупинилося серце, після вибуху був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним на посту помер його друг – Володимир Миколайович Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його опаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники і лікарі, а він встиг ще простогнати: «Там… Валерій…» і втратив свідомість. Більше він не приходив до тями. Його тіло вивезли із станції та поховали на першому сільському кладовищі.

Ведучий 4. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і памʼяттю… Можливо на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він Валерій Ходемчук.

Ведучий 3. «Десять Хіросім» – так розцінюється чорнобильська катастрофа. Щоб оцінити масштаби радіоактивного виділення, нагадаємо, що атомна бомба, скинута на японське місто Хіросіму, важила 4,5 т. Реактор четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС викинув в атмосферу 50 тонн випарованого палива (тобто 10 хіросімських бомб, а на додаток 70 тонн палива і близько 700 тонн радіоактивного реакторного графіту, що осів в районі аварії).

 

Чути дзвін, який потім стихає.

Ведучий 1. Аварія на ЧАЕС – смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

Ведучий 2.                      Зойкнула Земля чаїним криком:

  ̶  Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла мати із іконним ликом:

 

Дівчина1:                       - Йди, синочку. Хто ж коли не ти?

 

Ведучий 2.                      Спалахнуло небо, впало крижнем:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

 

Дівчина 2.                       – Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

 

Ведучий 2:                      .... І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зоряні поля…

Та пліч опліч стали Біль і Мужність. Дух і воля, Небо і Земля.

Ведучий 3. Першими до реактора всього через 180 секунд по тривозі прибули пожежники по охороні АЕС на чолі з начальником караулу – Володимиром Правиком.  Не було права на помилку у 23-річного лейтенанта. Правильно оцінивши ситуацію, Правик прийняв рішення, він направив свій загін на дах машинного залу. Уже була прокладена магістральна лінія, яка вела на дах.

Ведучий 2. Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з його бойовим побратимом лейтенантом Віктором Кібенком. До цього вони вже діяли пліч-о-пліч. Ходили декілька років тому світлими коридорами одного і того ж училища….В одній і тій же аудиторії слухали лекції… Прогулювалися тими ж вулицями Черкас… Та один про одного не знали нічого. І лише у цій шаленій битві за життя їх долі схрестилися і злилися в безсмертя.

Ведучий 4. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

Ведучий 2. А вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Леонід Телятников, який у той час був у відпустці. Дізнавшись про пожежу, він викликав машину і в чому був – у сорочці з коротеньким рукавом – помчав до товаришів. «Ніколи в житті, - сказав він потім, не було в мене дороги важчої, ніж ця – завдовжки у хвилини».

Ведучий 1. Майор прибіг на станцію через прохідну з іншого від пожежних машин боку, і побачена картина приголомшила його. Відкритий реактор, а зверху над його смертоносним диханням, на величезній висоті метушилися маленькі людські постаті.

Ведучий 4. Віктор Кібенок із своїм караулом гасили пожежу з середини станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. З неймовірним тріскотом палала величезна платина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю. В якийсь момент Віктор втратив свідомість. Його винесли в безпечне від вогню місце. Коли прийшов до тями, перше, що він запитав: «Як там?» Почувши: «Загасили», - Віктор полегшено зітхнув.

Ведучий 3. А через два тижні після аварії, красивий молодий чоловік, поставний і відважний офіцер помер у лікарні, так і не побачивши народженого, вже після трагедії первістка. Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичну роботу. До 4 год. 50 хвилин пожежу на всіх ділянках ліквідували. Станцію було врятовано.

Ведучий 2. Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями, героями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, Україну, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя. Ось їх імена: (Стук метронома)

• Лейтенант Володимир Правик (23 роки) ;
• Лейтенант Віктор Кібенок (23 роки);
• Сержант Микола Ващук (27 років);
• Сержант Володимир Тищура (27 років);
• Старший сержант Василь Ігнатенко (25 років);
• Старший сержант Микола Тітенок (24 роки).

Ведучий 2. Шестеро пожежників загинули на початку, прийнявши смертельну дозу радіації, решта - трохи пізніше згасли у московській клініці. Вони грудьми, життям своїм заступили мільйони людських життів. Всього у ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб зі всього колишнього Радянського Союзу, зокрема, українців 350 тисяч. Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців.

Вшануймо їх пам’ять хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

 

Подій могло не буть тієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось у чомусь поспішив.

Чорнобиль - тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

Й, можливо, в нім майбутнього сліди...

Вам, парубки, герої-лейтенанти,

Володя Правик, Віктор Кібенок,

Героям понад людського горіння

Не буде забуття, бо день по дню,

Зближаючи тривожні покоління,

Знов молодість іде на лінію вогню.

 

 

Атомний Вій опустив бетонні повіки.

Коло окреслив навколо себе страшне.

Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!

Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Хто нас образив, знівечив, обжер?

Яка орда нам гідність притоптала?

Якщо наука потребує жертв, —

чому ж не вас вона перековтала?!

Загидили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів'ї трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

нікого з вас довіку не простять!

Ведучий 2. Біда, що сталася, відгукнулася болем у серцях мільйонів людей, схвилювала міжнародну громадськість. А в нашій країні прості люди нічого не знали про ядерну енергію, що вийшла з-під контролю.

Ведучий 1. Ще не розуміючи до кінця того що сталося вночі, учні поспішали до школи, на жаль ніхто не завернув їх додому. Поливальні машини здіймали вгору веселкові віяла сонячних бризок. Дехто вважав, що це як і щодня освіжають вулиці і тротуари. Хтось висловив припущення: може приїздить високе начальство, тому так ретельно миють місто. Чіткої інформації ніхто не давав.

Радіо мовчить. Газети поніміли.

По телевізору – концерти та кіно.

А ми по воду до криниць ходили,

Дітей поїли теплим молоком.

Город садили, босими ногами

Збивали роси з ніжної трави,

Про радіацію не знали й не гадали,

І страх у душах ще не оселивсь…

 

Ведучий 3. А що ж українська влада? Перші керівники брехали людям, що нічого страшного не сталося. Так, сталася невеличка аварія в Чорнобилі, але від цього людям нічого не загрожує. «Заспокойтеся, люди, усе в порядку, усе добре, нічого страшного не сталося. А крикуни, які створюють паніку, будуть покарані, Мешканців Прип’яті ми евакуювали на дві дні. Це тимчасово. Пожежу погасимо і люди повернуться в свої рідні будинки». І вивели тисячі киян та мешканців навколишніх сіл з Чорнобилем на Першотравневу демонстрацію.

Ведучий 4. Після вибуху на Чорнобильській АЕС із забрудненої радіацією зони вивезли понад  90 тисяч жителів. Брати з собою нічого не дозволялося. Люди залишали все: хати, худобу, нажите майно. Пустками стояли села із школами, бібліотеками, храмами, фельдшерськими пунктами…Зону обгородили колючим дротом і взяли під охорону.

 Ведучий 1. Тридцятикілометрова зона – це не якась невеличка, обнесена дротом територія. Це величезний, вирваний із тіла України шмат землі, де було близько сотні великих і малих сіл. Тут могла б поміститись маленька держава. А її тепер називають зоною відчуження.

Ведучий 4. У кінці квітня – на початку травня стояла напрочуд гарна сонячна погода. Люди відпочивали на природі, засмагали і не здогадувалися про те, що трапилося. Лише через кілька днів повідомили про аварію. А про те, як і чим необхідно захищатися, людям ніхто не сказав і слова.

Ведучий 3. Державна комісія, сформована для розслідування причин катастрофи, усю провину за аварію окладала виключно на персонал, були зафіксовані грубі порушення правил експлуатації атомної електростанції.

Ведучий 1. Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті. У сучасному викладі, причини аварії такі: реактор був неправильно спроектований і небезпечний; персонал не був проінформований про небезпеки; персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора.

Ведучий 2. Красивою та багатою була поліська Чорнобильська земля з її врожайними полями, садочками, зеленими лісами, бистрими річками та голубими озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 р. Відтоді ця земля стала називатися «зоною».

 

Ведучий 3. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як незагойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.

 

Ведучий 4. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, радіація спричинила трагічні наслідки. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило, навіть, Фінляндію, Швецію, Норвегію, Австрію, Німеччину, Польщу. На забруднених територіях нині проживає близько 2 мільйонів осіб, тобто кожний п'ятий.

 

Ведучий 3. Наша свідомість після Чорнобиля не могла залишитись такою, як була. Для багатьох людей, чесних і совісних, Чорнобиль став духовним очищенням і прозрінням.

 

Ведучий 4. 26 квітня ми відзначаємо День пам'яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. А наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Адже, нашій планеті вистачить одного Чорнобиля.

Ведучий 1. Чорнобильська катастрофа дала нам кілька моральних уроків трагедії:

1-й урок — безвідповідальності (ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, інформація про неї довго подавалася в присмерках напівправди.);

Ведучий 2. 2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прийшли чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку);

Ведучий 1. 3-й урок — патріотизму (ми повинні завжди пам'ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю).

Ведучий 2. Виконуючи взяті на себе зобов’язання Україна закрила Чорнобильську атомну електростанцію. 15 грудня 2000 року Президент України Леонід Кучма дав наказ про зупинення останнього працюючого блоку на станції. І в нове століття Україна увійшла вже без чорнобильської станції, але з проблемами, які вона породила.

Ведучий 1. На сьогодні в екологічному і медичному відношенні Україна нагадує пораненого птаха, рана якого ніяк не може загоїтися.

Читець

В лугах пишається калина,

Біжить по каменю вода,

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече, мов пташка, дитина,

Цвіте і сяє долина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна.

Здається, ніби мирна днина,

Проте чорнобильська біда

Не проминула без сліда –

І гіркота тече полинна.

Передчуття терзають злі,

І важче й важче повторити,

Що вічно будуть син і мати,

«І будуть люди на землі».

Ведучий 2. Стражденна наша земля... Вона зазнала стільки горя – криваві нашестя Батия, чорні бенкети чуми, страшні примари голоду, ліси шибениць радянських карателів, пекучий біль Чорнобиля… і ось знову доля нашої країни, ставши злою мачухою, послала ще одне нелюдське випробування – страшну, жорстоку, нелюдську війну…

Ведучий 3. У домівках українців знову чути плач та щирі молитви, які заносять до Бога матері, дружини, діти, батьки та усі небайдужі громадяни нашої держави.

Ведучий 1. У церквах відправляються молебні за воїнів, за краще майбутнє України, за ворогів… знову здригнулася земля, зайшлася криком: «Сину! Збережи і захисти».

Ведучий 4. Сьогодні «Зоною» є більше, ніж 30 км нашої країни. росія перетворила наші родючі чорноземи в найбільш забруднені вибухівкою землі у світі. Близько третини території України потребуватиме розмінування, на що знадобиться щонайменше 10 років.

Ведучий 2. В Україні вже постраждали три мільйони гектарів лісів, що становить майже третину її лісового фонду. Деякі з них втрачені назавжди. В окупації залишаються 8 заповідників та 10 національних природних парків. Ці цифри можуть зростати, адже на частині територій досі тривають бойові дії.

 

Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

І пташку, й звірину, й людину.

Усім хто є, усім, хто буде,

Даруй здоров’я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім’я, а в імені – любов

Передавалися від роду і до роду.

 

Ведучий 4. Бо наша держава - це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки, а ще безіменна, невідомо коли і ким складена пісня…

Ведучий 1. Україна - це розкішний вінок з рути та барвінку, а над ним світять заплакані золоті зорі… тож наш обов’язок зберегти її в цей важкий час!

 

Ми й не знали, що так її любимо,

Все дивились на Польщу й Америку,

Емірати, Єгипет з верблюдами…

А про неї все думали зверхньо ми.

 

Ми й не знали, що так її любимо,

Хоч пишалися нею, красунею:

Запашними садами квітучими,

Гір Карпатських трембітами-сурмами.

 

З’ясувалось, насправді – ми в захваті

Від ланів з золотавими хвилями,

Матіоли вечірнього запаху-

Ми від цього ставали щасливими.

 

Ми й не знали, що все в ній – найкраще нам,

Найрідніше для серця і погляду,

Що за місто, село, кожне селище

Ми благати будемо Господа.

 

Ми й не знали, що так її любимо,

Що так в серці вона нам болітиме,

Коли ворог задихає згубою

Й кров проллється бурхливими ріками.

Калинову красу потоптали їй,

Вишиванку споганили чоботом

Нечестиве нашестя, злі варвари!

  Закривавлена ненька, сплюндрована…

 

Але ворог не знав, з ким він бореться,

Думав, буде не битва- прогулянка.

Та моя Україна – нескорена!

Кров зітерла з лиця, в берці взулася,

 

Камуфляж зодягла замість вишивки,

До Святого Отця помолилася,

Взяла Біблію- зброю Всевишнього,

Злому ворогу не покорилася!

 

Ми прозріли- ми дуже цінуємо

Кожним містом , а також людиною;

Зізнаємось- ми так її любимо,

Ми пишаємось Україною!

 

Пісня «Україна це ти»