Аудіювання "Джерельце" (за А. Сахоровим)

«Джерельце»

Пішли якось дідусь з онуком в ліс по гриби. Довго збирали, поки назбирали повні кошики. З повними кошиками важкувато, і день якраз видався спекотний, душний. Вирішили відпочить.

Саме і весела галявинка вигулькнула. Трава на ній зелена, свіжа. У траві вітерець із сонячним зайчиком бавляться.

–    Як гарно! – зрадів онук. – Дідусю, давай тут перепочинемо! Он і дерево лежить.

Сіли. Дідусь достав окрайця хліба, розламав навпіл.

–    Ех, до хліба ще б ковток водиці, - зітхнув дідусь.

–    Ой, дідусю, тут хтось є! – прошепотів онук.

Прислухались.

–    А й справді, внучку, ніби дзюрчить. Ану поглянь кругом. Ти гострозорий, може, і знайдеш.

Подивився хлопчик навкруг. Бачить під кущем, з-під камінця, вода сочиться. Тільки виколупав один камінець, - звідти як хлине струминка! Та холодна, чиста!

Напились води досхочу, а дідусь і каже:

 – Давай, внучку,зробимо так, щоб усім було приємно пити з джерельця.

Зробив дідусь кухлик із березової кори – кожний тепер нап’ється із джерельця. Оглянули свою роботу – до ладу вийшло. Напились ще на прощання і пішли додому.