Безсполучникове складне речення

Була б охота знайдеться робота.

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров’я.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Торгуй правдою більше бариша буде

Як зараз бачу ген горить мій степ.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Міцна сім’я міцна держава.

Небо зоряне завтра дощу не буде.

Подивлюся серце защемить.

Світали ночі вечоріли дні.

прийшов травень.

пахнуть билі гречки.

розносяться пахощі навколо.

вишні ж уже відцвіли.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Саду нашого не впізнати густим роєм білого цвіту обліпило кожну гілочку.

А тумани вже давно щезли розвіяли їх сині вітри й вітерці.

Та диво дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю.

Та сам я шукав не істини модні розшукую в хаосі власну особу.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

Пробачайте поетам дивацтва незлі небагато поетів живе на землі.

Вечорами вже не співали дівчата не витинали гопака гармоністи.

Готичні смереки над банями буків гаркаві громи над країною крон.

Дощ упав на жито будем краще жити.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Поступово багрянці лісу згасають сідає сонце.

подуває легкий вітерець.

сади буяють ароматами.

вечір доволі холодний.

море виграє хвилями.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами,

земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Небо прорізали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор.

Скрізь, де пройшов дощ, свіжо — нарешті дочекалися прохолоди й поживи землі.

Кажуть люди: пальцем торкнеш ластів’яче гніздо — птиця одразу покине ваш двір.

Не щебече соловейко в лузі над водою, не співає чорнобрива, стоя під вербою.

А Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий.

Ранок був безвітряний, тихо пролітала негуста пороша, садок ніби відпочивав.