Безсполучникове складне речення. Підготовка до ЗНО

Якби голос ніжний, тихий, любий залунав - на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав

З полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічноїсили, майже фантастичної краси

Ще після війни люди возилиз глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу.

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня - лісникова дочка

Сталось диво: камінець засіяв

На поле синєє вечірній впав туман, над річкою пливуть його мінливі хвилі

В такі ночі довго хвилюється серце косаря: йому згадується літо

Дай серцю воллю - заведе в неволю

Навколо буяв степ, співали жайворонки, цвіли рожеві грамофончики природної березки

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів*є собі гніздо в моєму серці

Я знаю: кожній дитині потрібна ласкава увага батьків.

У глибині лісу стукав дятел, пищали синиці

Летять з гори санки і ґринджолята, в очах мигтять занесені тини.

Повалило снігом, потонули в ньому хати і дерева, невидима собачня потягнула свої зморені голоси по своїх домівках.

Ось упала галузка, ось розігнулася гілка, ось з-під листка грабованого вивільнилась мережана лопасть папороті.

Діти намостили птахові м'яку постіль з вати у старій коробці; її поставили біля Чубарикового ліжка.

З дерев нечутно спурхували й сідали на намети пухкі легенькі кім'яхи снігу крізь голе гілля трохи навкоси світило сонце.

За суздальцями йшли володимирівці у високих гостроверхих залізних шоломах в мідяно-червоних калантарях з широкими мечами на поясах коні у всіх були невеличкі але жваві широкогруді твердокопиті.

Пусто немає нікого все поховалось.

А наступний день починається для них знову працею тільки цього разу їхній клас працює на шкільному винограднику.

Тоді у мене не було вже тата мені зробила мати ковзани.

Кричать сови спить діброва зіроньки сяють понад шляхом щирицею ховрашки гуляють.

В самій Одесі Сіроманець занервував на вулиці траплялися собаки і собачата.

Землю поважай вона дасть урожай.

Вже й дикі гуси в небі пролетіли вже й лебеді кричали крізь туман.

Хвиля застогнала, розкрилася, закрилася і сліду не стало.

Тепер деревцятам ні гайворони, ні верпи не страшні гайворони не подужають висмикнути, вепрам зміцніле коріння смакує.

Такі в них порядки одні сплять, інші мурашник сторожують.

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає

Раптом Сіроманець заліг з горба вітер доніс йому запах дикого звіра

Прийде година достигне й калина

Кружляють нічні метелики навколо лампочки од них на стінах миготять крилаті тіні

Бджоли раді цвіту - люди літу.

Розпочалися жнива - засокуй рукава.

Гроза пройшла - зітхнули трави, квітки голівки підняли.

Не спіши язиком - квапся ділом.

Буріють вишні-петриківочки, шовковиця сиплеться.

Мовчить гора, грає море, могили сумують

Без діла жить - тільки небо коптить.

Зілля дива наробило - тополею стала.

Нелі махає хвостом і дивиться на мене ласкавимм очима : вона просить допомоги їй забратись на верхню полицю.

Собака починає хвилюватись: вона лізе до мого обличчя, з вдячністю лиже мені руки й верещить.

Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: в синьому океані біля Сашкової хати повз голу грушу пропливали голі айсберги.

Це ще не сльози - це квітуча вишенька.

Здушили сльози - не виходь на люди.

Проїхали сани - зімкнулися хижі ряди степовиків.

Пішла б же я утопилась - жаль душу згубити.