Читання мовчки. Віктор Драгунський "Мотогонки по вертикалі"

Прочитай текст мовчки і визнач жанр твору. 

Мотогонки по вертикалі

Коли я був ще маленький, мені подарували триколісний велосипед. І я на ньому навчився їздити. Зразу ж сів і поїхав, аніскільки не боячись, так ніби я все життя їздив на велосипедах.

Мама сказала:

– Дивись, який він до спорту здібний!

А тато сказав:

– Сидить якось по-мавп'ячому.

А я добре навчився їздити й досить скоро став робити на велосипеді різні викрутаси, як веселі артисти в цирку. Наприклад, я їздив задом наперед або, лежачи на сідлі, педалі міг крутити якою завгодно рукою – хочеш правою, хочеш лівою; їздив боком, розчепіривши ноги; їздив, сидячи на кермі, а то – зажмурившись, і без рук; їздив зі склянкою води в руці. Словом, наловчився по-всякому.

А потім дядечко Євген відкрутив у мого велосипеда одне колесо, і той зробився двоколісним, і я знову швидко все завчив. І діти у дворі почали мене називати «чемпіоном світу та його околиць».

Так я катався на своєму велосипеді доти, доки коліна в мене не почали під час їзди підніматися вище за руль. Тоді я здогадався, що вже виріс із цього велосипеда, і почав думати, коли ж тато купить мені справжню машину «Школярик».

І от якось до нашого двору в’їжджає велосипед. І дядько, який на ньому сидить, не крутить ногами, а велосипед торохкотить собі під ним, та й котиться сам. Я аж очі витріщив. Ще ніколи не бачив, щоб велосипед їхав сам.

Мотоцикл – це інша річ, автомобіль – теж, ракета – ясна річ, а велосипед? Сам?

Я просто очам не йняв віри.

А цей дядько, що на велосипеді, під’їхав до Мишкового під’їзду й зупинився. І він виявився зовсім не дядьком, а молодим хлопцем. Потім він поставив велосипед біля труби й пішов. А я з роззявленим ротом стояв на місці. Несподівано виходить Мишко.

Він каже:

– Ну? Чого втупився?

Я кажу:

– Сам їде, бачив таке?

Мишко каже:

– Це нашого племінника Федька машина. Велосипед з мотором. Федько до нас приїхав у справі – чай пити.

Я питаю:

– Чи складно такою машиною керувати?

– Простіше простого, – каже Мишко. – Він заводиться з півоберта. Один раз натиснеш на педаль, та й можеш їхати. А швидкість двадцять кілометрів за півгодини.

– Ого! Отакої! – кажу я. – Оце машина! На такій би покататися!

Але Мишко покрутив головою:

– Влетить. Федько вб’є. Голову одірве!

– Авжеж. Небезпечно, – кажу я.

Та Мишко роззирнувся навсібіч та й каже:

– У дворі нікого нема, а ти як-не-як «чемпіон світу». Сідай! Я допоможу розігнати машину, а ти разок штовхнеш педаль, і все піде як по маслу. Об’їдеш довкола садка два-три кола, і ми тихенько поставимо машину на місце. Федько в нас чай п’є довго. По три чашки дудлить. Гайда?

– То й гайда! – сказав я.

І Мишко притримав велосипеда, а я на нього виліз. Одна нога справді діставала кінчиком носка до краю педалі, а друга висіла в повітрі, як макаронина. Я цією макарониною відштовхнувся від труби, а Мишко біжить поруч і кричить:

– Тисни на педаль, тисни давай!

Я постарався, з’їхав трошки вбік із сідла та як натисну на педаль! Мишко чимось клацнув на кермі... І враз машина затріскотіла, і я поїхав!

Я поїхав! Сам! На педалі не тисну – не дістаю, а тільки їду, утримуючи рівновагу!

Це було чудово! Вітерець засвистів у мене в вухах, усе довкола замиготіло швидко-швидко по колу: стовпчик, другий, ворота, лавочка, гриби від дощу, пісочниця, гойдалки, домоуправління, і знову стовпчик, ворота, лавочка, гриби від дощу, пісочниця, гойдалки, домоуправління, і знову стовпчик, і все спочатку, і я їхав, прикипівши до руля, а Мишко все біг за мною, але на третьому колі закричав:

– Я втомився! – і прихилився до стовпчика.

А я поїхав один, і мені було дуже весело, і я все їздив, уявляючи, що беру участь у мотогонках по вертикалі.

І стовпчик, і Мишко, і гойдалки, і домоуправління – все мерехтіло переді мною досить довго, і все було дуже добре, тільки ногу, яка висіла, як макаронина, почали трохи колоти мурашки... І мені раптом зробилося якось ніяково, і долоні зразу спітніли й дуже захотілося зупинитись. Я доїхав до Мишка й вигукнув:

– Годі вже! Зупиняй! Мишко побіг за мною й кричить:

– Що? Кажи голосніше!

Я кричу:

– Ти що, оглух, чи що?

Але Мишко вже відстав. Тоді я проїхав ще коло й закричав:

– Зупини машину, Мишко!

Тоді він схопився за руль, машину хитнуло, він упав, а я поїхав далі.

Дивлюсь, а він знову зустрічає мене біля стовпчика й волає:

– Гальма! Гальма!

Я пронісся повз нього й почав шукати ці гальма. Але ж я не знав, де вони! Я похапцем крутив різні гвинтики й щось натискав на рулі. Та де там! Все марно. Машина тріщить собі, ніби я нічого й не натискав, а в мою макаронну ногу ніби тисячу голок устромили.

Я кричу:

– Мишко, а де гальма?

А він:

– Я забув!

А я:

– А ти згадай!

– Гаразд, згадаю, ти поки покрутися ще трохи!

– Ти швидше згадуй, Мишко! – знову кричу я.

І поїхав далі, і відчуваю, що мені вже геть погано, нудити почало.

А на наступному колі Мишко знову кричить:

– Не можу згадати! Ти ліпше спробуй зістрибни!

А я йому:

– Мене нудить!

Якби знав, що так вийде, ні за що б не став кататися, краще пішки ходити, ніж так їздити!

Аж тут знову попереду Мишко кричить:

– Треба роздобути матраца, на якому сплять! Щоб ти в нього врізався й зупинився! Ти на чому спиш?

Я кричу:

– На розкладайці!

А Мишко:

– У такому разі їзди, поки бензин не скінчиться!

Я мало не переїхав його за те: «Поки бензин не скінчиться»... Отак можна ще два тижні носитися навколо садка, а в нас на вівторок квитки в ляльковий театр. І в ногу коле! Я кричу цьому йолопу:

– Збігай за вашим Федьком!

– Він чай п’є! – кричить Мишко.

– Потім доп’є! – горланю я.

А він не розчув і погоджується зі мною:

– Уб’є! Так і знай!

І знову все замиготіло переді мною: стовпчик, ворота, лавочка, гойдалки, домоуправління. Потім навпаки: домоуправління, гойдалки, лавочка, стовпчик, а потім усе на купу: будинок, стовпоуправління, ворота від дощу, грибавочка... І я зрозумів, що справи кепські.

Але цієї миті хтось міцно схопив машину, вона перестала тріщати, а мене хтось луснув по потилиці. Я зрозумів, що Мишків Федько нарешті напився чаю. І я відразу кинувся бігти, але не зміг, бо макаронна нога встромилася в мене, мов кинджал. Та я все ж не розгубився і щодуху пострибав од Федька на одній нозі.

Та він і не наздоганяв мене.

А я на нього не образився за потиличника. Бо, коли б Федько не вийшов, то, мабуть, кружляв би я по двору ще й досі.

                                               ВІКТОР ДРАГУНСЬКИЙ

Як з'явився триколісний велосипед у головного героя твору?

Через що головного героя називали «чемпіоном світу та його околиць»?

Чому хлопчик не вірив своїм очам?

Хто спонукав головного героя сісти за чужий велосипед?

Встановити відповідність між уривком і зображенням.

 Усе довкола замиготіло швидко-швидко по колу: стовпчик, другий, ворота, лавочка, гриби від дощу, пісочниця, гойдалки, домоуправління, і знову стовпчик, ворота, лавочка, гриби від дощу, пісочниця, гойдалки, домоуправління, і знову стовпчик, і все спочатку.

Встановити відповідність між уривком і зображенням.

 А я добре навчився їздити й досить скоро став робити на велосипеді різні викрутаси, як веселі артисти в цирку. Наприклад, я їздив задом наперед або, лежачи на сідлі, педалі міг крутити якою завгодно рукою – хочеш правою, хочеш лівою; їздив боком, розчепіривши ноги; їздив, сидячи на кермі, а то – зажмурившись, і без рук; їздив зі склянкою води в руці. Словом, наловчився по-всякому.

Встановити відповідність між уривком і зображенням.

Я їхав, прикипівши до руля, а Мишко все біг за мною, але на третьому колі закричав:

– Я втомився! 

Встановити відповідність між уривком і зображенням.

Я пронісся повз нього й почав шукати ці гальма. Але ж я не знав, де вони! Я похапцем крутив різні гвинтики й щось натискав на рулі. Та де там! Все марно. Машина тріщить собі, ніби я нічого й не натискав, а в мою макаронну ногу ніби тисячу голок устромили.

Я кричу:

– Мишко, а де гальма?

Встановити відповідність між уривком і зображенням.

Мишко каже:

– Це нашого племінника Федька машина. Велосипед з мотором. Федько до нас приїхав у справі – чай пити.

Я питаю:

– Чи складно такою машиною керувати?

– Простіше простого, – каже Мишко. – Він заводиться з півоберта. Один раз натиснеш на педаль, та й можеш їхати.

Головна думка оповідання Віктора Драгунського "Мотогонки по вертикалі"