Прочитай уважно текст. Квіти з Петриківки
— Тату, — попросила Катруся, — розкажи про щось чарівне.
Але про таке, що ти його бачив сам.
— Такого немає, — заперечила Маруся. А тато засміявся.
— Гаразд, — мовив він. — Чарівне мені справді траплялося.
І він розповів ось що. Одного разу він їхав степом за Дніпром. А
був то зимовий імлистий день, степ лежав порожній і безсніжний, у
ньому ставало сумно й холодно. І раптом він в’їхав у село,
повнісіньке квітів! Саме так: квіти цвіли серед зими точнісінько, як
улітку.
— Знаю, знаю! — вигукнула Маруся. — Взимку квіти ростуть в
оранжереях. Тільки вони не чарівні.
Атож, — погодився тато. — Квіти ростуть в оранжереях, але ці
позацвітали на стінах і на тарелях, на скриньках і на баклагах, на
шовкових хустинках, на дитячих колисках, на медівниках з медом, на
чайниках з чаєм. А найголовніше, ці квіти вміли говорити. «Світ
прекрасний! — сказали вони мені. — Тому не треба сумувати».
Квітка торкнулася пелюсткою моїх очей, і раптом я побачив, що імла
у степу не нудна й не сіра, — ні, вона мов пухова хустка, яку земля
накинула на плечі, щоб не змерзнути, поки зима вдягне її у снігову
шубу. Я побачив, що в тисячах насінин дрімають майбутні квіти, а
дрібен дощик їх напуває. Я побачив, що степ спочиває, аби весною
забуяти, і тоді я мовив услід за чарівними квітами: «Світ
прекрасний!» І більше нітрішечки не сумував.
(215 слів) Зірка Мензатюк
Де мандрував одного разу батько?
Степом за Дніпром;
у горах Карпатах;
берегами річки Дністер.
Зареєструватись за допомогою Google