Дієприкметник

стомившийся за день

початкуючі поети

дозрівші яблука

цілюща рослина

Листя під кленом було схоже на гору печива, яке щедро посипали цукровою пудрою.

Дітлахи з підстрибом побігли в кінець греблі, яку було обсаджено густими вербами.

Гості захоплено роздивлялися стіл, який застелили майстерно вишитою скатертиною.

Щука – річковий хижак, який полює на дрібну рибу в безмежних водних просторах.

Пахнуть медами нагріті за день на сонці дині.

У гирлі річки змішується морська вода з річковою насиченою осадами.

Річка повільно заповнює низовини обрамлені густою калиною.

Маленький човник пристав до берега зарослого густим очеретом.

Залиті сонцем лани виднілися в імлистій далині.

Одягнені у смереві ліси гори стоять у німій величі.

Троянда усміхається пелюстками розтуленими назустріч теплу й сонцю.

Умита росою трава пахтить пахощами.

Над залитими квітневою повінню луками холонув оранжевий вечір.

В очах загусла давня туга притамована сплеском лагідної усмішки.

Край плантації під побитою громом вербою тулиться хата.

У заплетених осокою кущах шарудів вітер попискували миші.

Розквітли на лодіях вибілені дощами й сонцем кропивʼяні вітрила.

Прозорою зеленню спалахнув ліс освітлений надвечірнім сонцем.

Часом шелесне по гіллі струшений вітром з верховіття вальок снігу.

На небі викарбувалися підбиті червоною торочкою обриси хмар.

А поза тином вибитим вітрами, жили шляхи і села і міста… 

На березі хвилястої Десни стояло місто оповите в сни.

А геній, виграний у кріпацтва в лотерею, стоїть у недосяжних висотах зорею.

Мені ще й досі берег сниться залитий сонячним вогнем.

Підхоплена хвилями шлюпка вилетіла в море.

Море мовчало зовсім приспане тихою ласкою ночі.

Окутані садками та левадами біленькі хатки розбіглися по пагорбку.

Тремтячими від хвилювання руками Тарас розгорнув папір.

А думи, в слово перелиті, і після тебе будуть жити.

Думка погано висловлена, втрачає свою цінність.

Перед тобою, собор оповитий чародійницькою тайною.

Побілена матір’ю хата, запрошувала гостей.

Вишита сорочка нагадувала Надії про її люблячу маму.

Утомлена  бабуся розповідала різні історії своїм онукам.

Слово передане від батька до сина  летітиме крізь бурі і дощі. 

Із жалем за втраченим літом обірване листя летить.

Людина наділена співчуттям ніколи не пройде мимо горя.

Обличчя матері обвітрене й засмагле на ланах стало більш яснішим.

Пісню написану Андрієм Малишком і сьогодні радо слухають.

Зароблений чесною працею хліб був дуже смачним.

З усіх садків пахло нагрітою на сонці корою дерев…

Теплом дихала настояна на травах та квітках земля.

У заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки.

Сірі султани пилюки звихреної конем осідали на скошеній стерні.